Сергій Лещенко: «Сказати, що я відірваний від життя — несправедливо»

Сергій Лещенко — один із так званих несистемних політиків у Верховній раді. До парламенту він працював журналістом та не мав політичного досвіду. За п’ять років такий досвід у нього з’явився. Він залишається у складі президентської фракції БПП та, водночас, критикує Петра Порошенка, разом із Міхеілом Саакашвілі організовував вуличні акції на підтримку «великої політичної реформи», став членом партії «Демократичний альянс», а зараз агітує кандидатів від так званої демократичної опозиції об’єднатися довкола єдиного кандидата.

Про те, кого на президентських виборах підтримають «нові політики», та чи розуміють вони потреби звичайних людей Лещенко розповів в інтерв’ю Громадському.

Я бачив вас на з'їзді, який висував Анатолія Гриценка в президенти. Але ж ви належите до партії «Демократичний альянс». Проясність, з ким йдете на вибори ви?

Я на вибори не йду, тобто не балотуюся. Буду брати пасивну участь, як виборець, кидати бюлетень в урну. На виборах спілкуюся, даю якісь поради кільком людям, не тільки Гриценку. На з'їзд Гриценка нас запросили, і оскільки разом зі Світланою [Заліщук], з Мустафою [Найємом] для нас важливо, щоб був шанс у демократичного табору, то ми активно агітуємо за єдиного кандидата. Тобто щоб люди, які поділяють спільні цінності і мають нормальну репутацію, об'єдналися, щоб я, як виборець, мав шанс голосувати за одну людину, а не обирати між кількома.

«Демократичний альянс», наскільки я пам'ятаю, підтримав Андрія Садового на виборах. Тут якось незрозуміло...

Зокрема ми ведемо розмову і з Садовим. Через різних людей. Щоб він та Гриценко сіли за стіл переговорів і між ними не було питань, які вони не можуть вирішити. Наскільки я знаю, така зустріч була в них нещодавно.

До чогось доспілкувалися?

Свідком цієї розмови я не був, тому не знаю. Важливо, щоб ми дали українським громадянам шанс голосувати за одну людину і не розпорошувати ці голоси між кількома. В українській історії вже було навіть декілька прикладів, коли об'єднання дає перемогу. В 2004 році Тимошенко підтримує Ющенко, і Ющенко перемагає. Це такий хрестоматійний приклад, коли коаліції спільних за баченням, за духом політиків дають результат. Навіть Порошенко і Кличко домовляються — Порошенко перемагає.

Хто зараз має домовитися — Вакарчук, Садовий і Гриценко?

Щонайменше ці троє. Наприклад, Дмитро Гнап буде йти від «Сили людей». Я думаю, і він має бути учасником цих переговорів. Що стосується Вакарчука — чи буде він балотуватися, чи ні, ми інформації не маємо, але балотування вимагає певної підготовки. Оскільки ця підготовка не ведеться, то я думаю, що він балотуватися не буде. В такому разі дуже важливо, щоб він сказав свою думку, за кого голосувати, бо він має певну серйозну підтримку, авторитет у суспільстві. І його слово буде мати вплив на велику групу виборців. Тому я би не хотів, щоб він займав відсторонену позицію. Бо, знаєте, говорити про цінності, вони теж важливі, але зараз у нас процес обрання президента. І важливо, щоб він домовився про щось. Наприклад, з Гриценком — буде він його підтримувати чи не буде. Нехай домовляється про порядок денний після виборів, аби Громадянська позиція, або партія, яку буде очолювати Гриценко на виборах, відстоювала вимоги, важливі для Вакарчука. Це важливо зробити.

Чи входить до цього умовного табору Зеленський? І яке ваше ставлення до нього?

Я до нього ставлюся більш позитивно, ніж багато людей у соцмережах. Я бачив, як його критикують. Взагалі я на ці вибори дивлюся з кількох позицій. Одна з них — це коли є система, кандидати від системи. Наприклад, Порошенко — кандидат від системи. Він очолює владу. Тимошенко — це кандидат від системи. Вона була у владі декілька разів, була двічі прем'єром. Вона — частина системи, це очевидно. Бойко — частина системи. Вілкул — частина системи. А є позасистемні кандидати, які не були у владі. Той самий Гриценко не був у владі з 2007 року. Це майже 12 років. Зеленський ніколи не був.

Гриценко був міністром оборони.

В 2007 він закінчив працювати у владі. Позасистемні кандидати, я б хотів, щоб на цих виборах прибрали з цієї шахової дошки системних кандидатів. Тому що системні кандидати ні на що не здатні, вони — заручники зобов'язань. По два, по три, коли вже пройшли по всіх олігархах, кримінальних авторитетах, силовиках, церковних діячах — вони всім винні.

Тому позасистемні мають шанс. Зеленський — це позасистемний кандидат, який тільки починає. Звичайно, він починає за допомогою медійного ресурсу, який дає один з олігархів — Коломойський. Але зрештою, всі зобов'язання його мають припинитися. Він йде. Це реальність. Я б хотів, щоб він саме так будував свої відносини. Що він йде від людей, використовуючи можливості, які йому дають. Але в парламенті він не відстоює інтереси втікачів до Ізраїлю або колишніх акціонерів Приватбанку.

А як можна гарантувати, що він не буде це відстоювати?

Я думаю, для нього взагалі важливо розуміти, як це працює. От я відповідаю за антикорупційну, наприклад, політику в парламенті, бо я член комітету, розуміюся, як працюють антикорупційні органи. Важливо, щоб він розумів, що НАБУ має бути незалежним. Щоб люди, які, наприклад, мають погані задуми стосовно Зеленського, йому не вклали в голову інше — що НАБУ треба розпустити, мовляв, воно не спроможне, треба створити якийсь інший орган, який буде цим займатися. Я вважаю, що НАБУ треба зберегти, дати йому себе проявити, давши тотальну незалежність, бо це на сьогоднішній день феномен. І я б хотів, щоб він слухав правильних людей теж. Це одна з особистих моїх точок зору, щоб він не потрапив під вплив зловмисників, зокрема політичних. Зеленський — це новий представник півдня і сходу України. Я роблю висновок не просто з його риторики. Я був, наприклад, у Херсоні в листопаді, і була зустріч в одному з тамтешніх університетів. Серед обговорення зі студентами на різні теми я кажу: а за кого ви будете голосувати? Підніміть руку, хто за Тимошенко. Одна рука піднялася. Хто за Вакарчука? Бо тоді його прізвище активно називали. Дві руки. Хто за Зеленського? 30 рук.

Чітко видно, що Зеленський зараз, фактично, є криголамом, який руйнує монополію «Партії регіонів» на їхньому електоральному полі.

Я хочу просто уточнити. От остання історія з Зеленським. Сюжет програми Схеми про його бізнес в Росії.

Це помилка, звичайно. На моє переконання, так не можна на питання журналістів відповідати.

Він збрехав, по суті.

По формі чи по суті? Взагалі, я не хочу, щоб ми говорили про нього, тому що я не є його представником. Я можу дати тільки свою пораду, як правильно вчиняти, і дати свою оцінку. Звичайно, не можна журналістам відповідати в такій формі, як він це зробив. Йому хтось порадив виправитися, або він сам подумав, що треба виправитися. Зрештою, він зробив правильний крок, виправившись і перепросивши за таку різкість.

Що стосується його бізнес-відносин — він має їх пояснити. Я хочу, щоб його версія пролунала, і щоб він мав можливість довести, що не отримує преференсій з російського бюджету, наприклад. Тому що це непристойно. Взагалі, йдучи в політику, він має позбутися свого бізнесу так чи інакше, для себе ухвалити якесь рішення щодо цього.

Якщо ми поставимо поряд Зеленського і Бойка... Вони — кандидати сходу і півдня України. Зеленський — новий політик, якого можна хоча б у частині його поглядів навернути на правильну позицію. Я вважаю, що нехай він руйнує цю монополію «Партії регіонів». Нехай заходить у парламент і представляє там цей регіон, нові цінності. Зрештою, ми, мені здається, можемо швидше його переконати, ніж Бойка, якого переконувати неможливо ні в чому.

Повертаємося до вас. Хтось із реальних перетендентів на президентське крісло, пропонував вам долучитися до своєї команди?

Такі розмови велися, і ми вирішили, я маю на увазі принаймні своїх колег — Світлану, Мустафу, — що ми не будемо мовчати під час виборів. Але чи будемо ми активно, наприклад, в штабі працювати, чи будемо працювати більше за представлення інтересів нового покоління більш відсторонено — ми вирішуємо. Для нас важливо, щоб голос нового покоління на виборах лунав. Для нас важливо, щоб молодь йшла голосувати.

А з ким розмови велися?

Я закінчу. Перед Новим Роком у мене була серія зустрічей в київських школах серед випускників. Тобто люди, яким зараз 16-17, частина з них піде на вибори вперше наступної осені. Я їм кажу: ви вже маєте вивчати політику, цікавитися, бо для вас це буде можливість впливати на владу, з якою вам жити. Так само я, наприклад, агітую за зниження цензу, щоб право голосу з'являлося вже в 16 років. Починаючи, можливо, з місцевих виборів, але ми до цього маємо йти.

Що стосується того, з ким ми говоримо, то зустрічі не такі системні, щоб називати їх переговорами. Поміж собою ми ще не вирішили, в якому форматі будемо працювати. Ми хочемо, щоб голос покоління був присутній. Щоб люди, які хочуть змін, мали певні координати на цих виборах, що є кандидати, які відстоюють ці цінності, є люди, які підтримують цього кандидати. Але наразі такої домовленості ми не досягли, тому я не можу казати прямо, хто це буде. Думаю, плюс-мінус зрозуміло, в залежності від того, на чиїх з'їздах ми були присутні.

Порядок денний кого з кандидатів вам найближчий?

Варто дочекатися всіх кандидатів.

Ну з тих, хто зараз фігурує у соціологічних рейтингах. От перша п'ятірка — Тимошенко, Гриценко, Порошенко, Зеленський.

Мені, як людині, яка народилася в Києві, продовжує цікавитися сучасною культурою, відкрита для європейських цінностей, Гриценко є на сьогодні кандидатом, який найбільш відверто і яскраво артикулює ці цінності.

Але ж він нічого не має проти авторитаризму, а ви ліберал. Як це поєднати?

Якщо ми подивимося в програму, яку пропонує Гриценко, а в моєму розумінні програма — це контракт президента з державою — то авторитаризму там немає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Я не бачу сенсу в прямій зустрічі з Путіним» — інтерв'ю з Анатолієм Гриценком

Ця програма і є авторитаризм. Він так розповідає, що зробить все, що можна, у всіх сферах: і в банках, і з корупцією буде боротися. Тобто він хоче відповідати за все.

А чому це авторитаризм? Насправді, в нас є певна ілюзія, що президент в нашій країні ні за що не відповідає. Це неправда. Президент має досить багато інструментів впливу на ситуацію в країні загалом. Це неправда, що він тільки номінальна постать. Починаючи з того, що президент пропонує цілу низку чиновників. Не тільки МЗС, оборону, нацбанк. СБУ.

Але якщо людина каже, що вона буде регулювати діяльність банків... Це не його повноваження.

Він пропонує голову Національного банку. Чому це не його повноваження?

Президент також має дуже ефективний засіб упливу, який Порошенко не використовує, але, наприклад, Ющенко ним користувався. Це право вето. Так само президент має право зупиняти акти Уряду з одночасною подачею до Конституційного суду. Тому президент — це не є людина, яка просто виконує функції листоноші.

Те, що пропонує Гриценко, я б не сказав, що це має ознаки авторитаризму. Це має ознаки активної позиції у багатьох питаннях. Ми не знаємо, яким буде наступний парламент, яка буде коаліція. Але президент насьогодні активний. І коли Порошенко веде кампанію і уникає будь-яких інших тех окрім того, що він собі обрав з полтітехнологічних міркувань — віра, мова, армія — це неправда. Він має не тільки фактичний вплив на майже все в країні, але має також конституційні повноваження впливати на багато речей в країні. А те, що він самоусувається від звітності про те, що відбувається в країні, це вказує лише на його слабку позицію, тому що йому немає що пред'явити як результат, крім віри-мови-армії на білбордах і томосу, який вже перетворися на карикатуру.

У 2016 році я запитував вас, чи не потрібно було створювати все ж свою партію, замість того, щоб йти у владу з БПП. Ви тоді казали, що це правильний шлях. Ви п'ять років народний депутат і знову зараз шукаєте, до кого з кандидатів прийти. Я ставлю те ж питання: чи не потрібно було тоді все ж створювати партію?

Політика тотально залежить від фінансів. Якщо ви подивитеся на бюджети, які витрачають кандидати, які мають навіть примарні шанси на перемогу, вони вимірюються десятками мільйонів не гривень, а доларів. Мені, наприклад, особисто вдалося в парламенті, і я не соромлюся за це звітувати, бо я був головним автором закону, керівником робочої групи з його підготовки..

Мається на увазі закон про фінансування політичних партій?

Так. Це закон, який після наступних парламентських виборів дозволить партіям отримувати гроші з бюджету. Навіть тим, які не потрапляють в парламент. Починаючи з тих, які долають два відсотки.

Саме час створювати партію.

Подолавши два відсотки, ти отримуєш бюджетне фінансування. Тому зараз умови для самостійної участі сприятливіші однозначно, ніж у 2014 році, коли була коротка кампанія, і фактично, позбавлені якоїсь бази молоді політики.

З іншого боку, ці правила починають діяти з 2019 року. Очевидно, що ти партію свою не встигнеш розкрутити за цей час, навіть якщо маєш дуже сильне бажання. Тоді ти маєш шукати політичних партнерів. Є партії, які кажуть: нас не цікавить прихід до влади, ми готові чекати 10, 20 років. Це їхнє право так діяти, але вони повинні розуміти, що хоча б два відсотки вони мають подолати, щоб отримати гроші з бюджету.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Якщо люди втомляться чекати, то переможуть ті ж самі»: Чи буде єдиний кандидат у президенти від демократичних сил?

На наступних виборах буде знову ця дилема. В нас є відверте бажання принаймні почати таку консолідацію. Не обов'язково партію, а громадський рух, ініціативу людей, які вже були у владі, розуміють, як вона працює, хочуть потрапити у владу, людей, які працювали в уряді.

Коли це буде створено?

Я думаю, це питання тижнів. Тобто до виборів президента.

Буде створено до президентських виборів громадський рух?

Так. Принаймні, цю підготовчу роботу ми ведемо.

Ви в парламенті — нетиповий депутат. Ведете блог, телеграм-канал. Це роблять багато депутатів, але ви серйозно цікавитеся музикою, проводили в парламент рейверів, демонстрували шкарпетки, світшоти українських брендів, тролили Ляшка. Ви не підриваєте своєю поведінкою інституцію — парламент?

Сакральність влади? Мені здається, навпаки.

Не те, що сакральність. Саму інституцію. Шо тут можна просто бути for fun, у своє задоволення.

Парламент — це будинок людей. Він належить людям. Це представницький орган демократії. Тому не важливо — рейвери чи люди, які займаються сучасним мистецтвом, благодійністю або просто люди у скрутному становищі, — я відкриваю їм парламент і показую — так виглядає влада. Я хочу, щоб вони стали агентами змін у суспільстві, щоб прийшовши додому, розповіли, що бачили парламент, який деградував, і ми повинні змінити цю владу. Що вони бачили парламент, який діє за стандартами кінця 90-х. Який навіть технічно не відповідає сучасному уявленню про парламент, де діє дуже архаїчна культура. В сучасному світі так парламенти не працюють.

А ці люди збираються взагалі на вибори йти?

Моя мета зокрема — їх агітувати. Якщо ми будемо спиратися тільки на тих, хто вирішив іти на вибори, ми ніколи не вийдемо за межі периметра, в якому перебуваємо. Ми заблукали. Тому моя місія — заохотити їх цікавитися політикою. Можливо, хтось із них захоче балотуватися.

Часто мої абсолютно аполітичні знайомі запитують мене, за кого голосувати, що відбувається. Коли був воєнний стан, вони активно цікавилися, що за цим стоїть. Коли Зеленський оголосив про балотування, вони цікавилися, що це означає. Тому цим людям треба розуміти свою важливість, що насправді вони є владою і вони делегують своїх представників у парламент. Тому коли вони приходять у парламент — вони бачать, хто представляє їхні інтереси. Це спонукає їх на наступних виборах йти і голосували так, як треба, і агітувати за це своє середовище, де вони є авторитетами.

Щодо шкарпеток, то це ж не моя ідея — шкарпетки одягати і потім фотографувати. Якщо фотограф це фотографує...

Ну у вас були цікаві шкарпетки.

Це малюнок — emoji, частина сучасної культури. Я намагаюся десакралізувати парламент. У нас звикли, що парламент — це закритий клуб для супер багатих, які, отримавши мандат, збагачуються за рахунок влади. Моя функція — показати, що він може бути інший.

В листопаді чи в грудні я сказав: буду щодня приходити в одязі торгових марок України. Коли політик рве на собі сорочку на трибуні, їсть землю, каже, що він за все українське і водночас повністю фінансується олігархами… Я показую на своєму прикладі — треба купувати українське. Якщо навіть це одяг не діловий, а просто побутовий, streewear. Це українська економіка, валовий внутрішній продукт. Це для мене можливість за це агітувати. Жити в традиційній домовині політика, лежати, піднімати руку, мені здається, це не сучасна політика.

Ваша аудиторія — це креативний клас. Доволі невелика частка суспільства, яка, до речі, не дуже активно ходить на вибори. Чому ви не спілкуєтеся з людьми, які ходять на вибори і обирають? Вони вам нецікаві? Чи вам нічого їм сказати?

По-перше, креативний клас — це моя слабкість. Я вважаю, що Україна може бути успішною тільки якщо креативний клас себе реалізує.

Україна не стане успішною, якщо Ахметов буде вивозити залізну руду на експорт, якщо зерно вивозитимуть танкерами з нульовою доданою вартістю. Ми будемо просто сировинним придатком, яким, в принципі, Україна вже і так є.

А як креативний клас може цьому завадити?

Креативний клас створює величезну додану вартість всередині країни. Тобто Україна має розвивати економіку з великою доданою вартістю. Причому розвивати сучасну економіку: сектор ІТ, креативних індустрій — це сфери, в яких Україна може бути конкурентноздатною у світі. І не тому, що нижчі ціни — приїжджати знімати кліпи або рекламу google, apple, а тому що тут є люди, які можуть це робити за світовими стандартами. Тому агентство Banda, наприклад, отримує Red Dot Award гран-прі. Фактично, це Оскар серед рекламних агентств року. Це українське агентство. Або український офіс компанії Ring зараз потрапив у невеликий скандал, але це частина величезного Ring, який цьогоріч за 1,6 мільярдів доларів купив Джефф Безос, керівник Amazon.

Щодо іншої частини населення, то це неправда. Я регулярно проводжу прийоми, наприклад, у Києві, куди приходять переважно літні люди. Якщо подивитися хоча б мої публікації, коли я анонсую прийоми громадян, люди отримували можливість подати свої заяви, я в їхніх інтересах писав петиції. Постійно в мене на pree point присутні люди, яким потрібна допомога через депутатський запит.

Ви можете їм пояснити, навіщо потрібен антикорупційний суд?

Вони дуже добре розуміють, адже часто стикаються з корупцією. Наприклад, минулого тижня у мене були кияни, які потерпають від незаконної забудови на Подолі. Вони поставили свій намет, влаштували пікет, заважають машинам заїжджати на територію цієї незаконної забудови. Там хочуть звести 11-поверховий будинок на перехресті з Нижнім Валом, де вже зараз неможливо проїхати. Водночас це землі Товариства сліпих, а будинок збирається будувати пан Микитась — смотрящий певних олігархічних кіл в місті Києві.

Ще раніше були люди, які борються за збереження кінотеатру Київ. Можливо, в чомусь вони теж креативний клас, але це звичайні люди, це не ІТ-шники.

То ви не відірвані від простих людей? Ви про це?

Десь півтора роки тому я почав їздити на метро. Не тому що це показуха, а тому що це швидко. А особливо, тому що у мене зараз немає автомобіля. Він потрапив у ДТП, і я користуюся метро. Але я ним користувався і до того дуже довго, і це можуть підтвердити багато людей. Тому сказати, що я відірваний, дуже складно. Ти постійно комунікуєш з людьми, часом це стихійний прийом громадян.

Якщо ви не відірваний від життя, ви можете зараз сказати, в чому була ваша помилка в історії з квартирою, яку не зрозуміли звичайні люди.

Це була помилка і вона полягала в тому, що це було скомуніковано неправильно, я не прорахував ризики, не до кінця усвідомлював, наскільки серйозно перебуваю під моніторами. Публікації про це з'явилися ще до того, як з'явилися записи, в державному реєстрі, коли ще не всі гроші навіть були заплачені.

Звичайні люди не зрозуміли, як може народний депутат, який просуває антикорупційний порядок денний, придбати собі житло за 8 мільйонів гривень.

Я це розумію, і я визнаю свою відповідальність за це. Тоді я створював родину, яка потребує гарантії свого помешкання, яка мала можливість це придбати. Коли ти перебуваєш в такому емоційному стані, розумієш, що можеш зробити інвестицію на декілька десятиліть уперед. Тут збіглися декілька факторів. Вчинив би я інакше зараз? Напевно, я б довше над цим думав щонайменше. Але якби я купив не в 2016, а в 2017-му, після всіх Дубневичів у 700 мільйонів гривень кешу, після декларацій людей, які все життя працювали на державній службі, моя квартира взагалі б не пролунала.

Зрештою, суспільна реакція дуже сильно підігрівалася моїми опонентами. Якщо я депутат, то скільки років треба чекати, щоб квартиру можна було купити без таких ризиків? Чи взагалі не купувати?

Це точно не та історія, якою я можу пишатися, але мені за неї не соромно, тому що я ці гроші не вкрав.

У мене склалося враження, що насправді це історія про те, що ви обрали щасливе сімейне життя, жертвуючи в певній мірі своєю кар'єрою політика.

Якби це було, я б зараз не стояв тут. Зараз п'ятниця, вечір, і я би проводив цей час з родиною, а не з вами.

Ви були соратником Саакашвілі. Чи шкодуєте про те, що його підтримали?

Що означає соратником? Я був членом його партії?

Ви були з ним на сцені, були співорганізаторами акції на підтримку великої політичної реформи. Чи не шкодуєте ви про цей досвід?

Я був організатором акції на підтримку великої політичної реформи разом не тільки з Саакашвілі, а з безліччю інших людей, починаючи з Віталія Шабуніна, закінчуючи Єгором Соболєвим.

Так, там було 13 організацій, 4 партії тощо.

Що треба робити, щоб на тебе не падала тінь? Треба було сказати, ми підтримуємо реформу, але нехай Саакашвілі з нами не стоїть?

Ні, мені просто цікаво, чи ви не шкодуєте про цей досвід?

Звичайно, не шкодую. Досвід полягав у тому, що ми ухвалили закон про антикорупційний суд, і він уже діє, суддів добирають. Це процедура, якої ми не могли домогтися тривалий час, тому що Порошенко це блокував. Зрештою, закон запрацював. Під тиском і суспільства, і активістів, і депутатів, і МВФ, але це відбулося.

Недоторканність депутатьска проголосована в першому читанні, закон про імпічмент, на жаль, не проголосований, і закон про вибори без мажоритарки, тобто виборчий кодекс, теж проголосований як результат цієї великої акції під парламентом.

Чи можна шкодувати про те, що ми домоглися певного прогресу за умов, коли влада чинить усі можливі перешкоди? Звичайно, я задоволений.

Чи є я членом партії Саакашвілі? Ні. Чи я спілкувався з Саакашвілі? Звичайно, і з Саакашвілі, і з безліччю інших людей. Чи я виступаю за те, щоб Саакашвілі отримав в Україні чесне правосуддя, і від нього так брудно позбулися тільки тому, що він дозволив собі відкрити рота на Порошенка? Хоча саме цей Порошенко плескав йому, коли він приїхав. Чи це нормально для президента — викидати своїх опонентів з країни, позбавляти паспортів? Ненормально. Я вважаю, що в цій ситуації ми стояли за принципи, і об'єднувалися всі люди, які могли за це об'єднатися.

Об'єдналися зокрема представники партії Національний корпус, і вони також домагалися цих змін. Як вам, лібералу, який ходить на ЛГБТ-прайди, підтримує ЛГБТ, було домагатися змін разом із правими?

Наведу один приклад для того, щоб розуміти логіку. За очищення системи від корупції, тобто щоб на наступних виборах не було мажоритарки, де Дубневичі обираються зі своїм кешем в парламент, проголосували 226 голосів. Я голосував за це, я за це стояв, проводили акції, пікетували, ходили на погоджувальну раду скандалити тощо. Але ви можете сказати: за це ж проголосував Опозиційний блок, як вам було разом з Опозиційним блоком голосувати за це? А я голосую за себе, за свої ідеали. Я не об'єднуюся, я не вступаю до лав цієї партії, але якщо є інші політики, які в цьому питанні підтримують зміну системи виборів, щоб було менше корупції в парламенті...

Це не про голосування. Ви разом виходите на акцію протесту. Разом з людьми, які розганяють Київ-прайд, на який ви приходите.

У нас немає фейс контролю, кого на акцію протесту ми допускаємо.

Але один зі співорганізаторів акції Назарій Кравченко — заступник голови Національного корпусу.

Ця інформація неправдива. Він уже давно не заступник голови Нацкорпусу.

Тоді був.

По-друге, фейс контролю на акціях немає. І ми, коли виступаємо за зміни, раді будь-якій підтримці. Якщо ми почнемо відсіювати, хто правильний, хто неправильний, з ким стояти поряд, а з ким не стояти, ми ніколи на крок не просунемося.

Це не одне й те ж.

Скажу відверто, що ми домовлялися з деякими депутатами з Опозиційного блоку, просили їх проголосувати. Я вам скажу більше: в 2011 чи 12 році я особисто ходив до Бориса Колеснікова, до Єфремова, до Олени Бондаренко і домовлявся, щоб вони проголосували за Закон про доступ до публічної інформаціЇ. Чи можна вважати, що я зрадив себе, оскільки сидів із ними й аргументував, шантажував, скандалив, вмовляв, просив, щоб вони проголосували?

Якщо цей закон діє в інтересах суспільства, Закон про доступ до публічної інформації став набагато кращим інструментом для громадян контролювати владу, то звичайно, я готовий іти домовлятися, бо я не зраджую себе і свої принципи.

Завершується майже ваша депутатська каденція. Ви з цього парламенту вийдете з полегшенням чи з відчаєм?

Цей парламент — букет емоцій. В одні моменти, наприклад, коли цей парламент повністю продажний, але зупиняє ну явно авторитарний сценарій Порошенка про узурпацію влади, перенесення виборів і воєнний стан, я плескаю цьому парламенту. Навіть на 4 році своєї каденції він був здатен згуртуватися і захистити демократію. Нехай у тому напівчахлому станіі, в якому вона існує. Тому що сценарій влади був очевидний: перенести вибори, всю країну обнести парканом концтабору і два місяці просто накручувати воєнщину. Це був реальний сценарій. І коли він провалився, ми бачили, що воєнний стан в такому вигляді був Порошенкові не потрібен, це був фарс.

Цей парламент проголосував за Закон про антикорупційний суд, фактично збудував законодавчу базу для НАБУ, про електронні декларації тощо. Тож цьому парламенту є, що показати. Мені є, що показати. Наприклад, той самий Закон про фінансування партій незалежно від олігархів і звітність партій.

З іншого боку, цей парламент завершив естафету корупції, він продовжив використання політиків для особистого збагачення, він перетворює бюджетний процес на базар. І сьогодні чергова новина, як бюджет був ухвалений в результаті 7 поправок, які розділили публічні фінанси.

То з яким відчуттям ви йдете з парламенту? З полегшенням?

Вікно можливостей у будь-якої влади доволі коротке — сто днів, можливо, півроку. Далі починається процес стагнації, а потім деградації. Ці сто днів парламент разом з Порошенком, який є фактично менеджером парламенту, бо порядок денний формується в адміністрації президента, вони використали спочатку, щоб консолідувати владу і потоки, а потім грабувати з них. Це величезне розчарування.

Та з іншого боку, цей парламент був, напевно, чи не найбільш реформаторським. Є досягнення, яких раніше теж не було.

Тому в мене є, з одного боку, відчуття втрачених шансів, а з іншого — відчуття впевненості у тому, що ми були в історичний момент при творенні історичних рішень.

Балотуватиметеся ще в парламент?

Ми будемо балотуватися, а народ дасть оцінку.