Першій частині кінотрилогії «Володар перснів» — 19 років. А ми так і не побачили «Бітлз» у ролях гобітів

19 грудня 2001 року вийшла у прокат перша частина культової екранізації «Володаря перснів» новозеландського режисера Пітера Джексона — «Братство персня». Нині для більшості поціновувачів створеного Джоном Рональдом Руелом Толкіном світу Середзем’я саме ця версія є класичною, найулюбленішою та найбільш близькою до тексту та атмосфери однієї з головних фентезійних книг усіх часів. Втім, якби Джексон її не зняв, ймовірно, довгими зимовими вечорами ми б переглядали зовсім інше кіно за мотивами «Володаря перснів».

Екранізація Джексона вийшла майже через пів століття після виходу першої частини книги. За цей час спроб перенести епічну боротьбу за Середзем’я на екрани було безліч — як вдалих (тобто тих, які таки вийшли), так і тих, які врешті залишилися нереалізованими. На початку однією з причин було несхвалення сценарних ідей самим Толкіном. Більшість з них автор вважав безглуздими і створеними «без жодних ознак розуміння того, про що йдеться у тексті».

Бакші, натхненник Пітера Джексона

Почнімо з хорошого, а точніше з екранізації, яку є за що похвалити, — «Володаря перснів» американського режисера Ральфа Бакші 1978 року. Хоча це щось середнє між анімацією та «живими зйомками» (фільм у техніці ротоскопіювання) й місцями виглядає дуже дивно, стрічка неабияк надихнула Пітера Джексона. Окремі сцени в першій частині його фільму, як-от момент, коли гобіти ховаються у корінні дерева від назгула чи «візит» назгулів до таверни у Брі, де переховувалися гобіти, дуже нагадує якраз екранізацію Бакші.

Коли у 1976-му Бакші умовив продюсера Саула Заєнца придбати права на «Володаря перснів» та узявся до роботи, він планував знімати трилогію. Однак у процесі закінчились гроші та частково ентузіазм (знімати на плівку та розфарбовувати її покадрово виявилося дуже складно та довго) — і до зйомок третьої частини справа так і не дійшла. Більше того, навіть другу не вдалося дозняти повноцінно.

Ще одна проблема була зі сценарієм: на зустрічі з донькою Толкіна Прісциллою Бакші пообіцяв максимально слідувати книзі у своєму фільмі, але врешті слова не дотримав. Усі благі наміри Бакші розбилися об пошук ідеальних сценаристів: перший, Кріс Конклінг, чомусь вирішив переписати оповідь від імені гобіта — ні, не Більбо і не Фродо Беґґінсів, а Меріадока Брендібака (одного з «братства»); а другому, Пітеру Біглу, потім довелося усе переписувати. Він потім ще додав від себе пролог з історією перснів. Його ідею зі вступом «позичив» і Джексон.

Якщо впізнати Більбо, Фродо та Гендальфа у фільмі Бакші доволі просто, деякі герої мають дуже незвичний вигляд (принаймні для розбалуваних Джексоновою екранізацією глядачів). Саруман Білий ходить у яскраво-червоному плащі, Бороміру його шолом з рогами надає ознак справжнього вікінга, а от гном Гімлі ну дуже нагадує утілення богатирів у радянському кінематографі — улюблених героїв з «фентезі» Київської Русі. Ну і орки, звісно, теж не такі жахаюче виразні, як у Джексона.

Самому Бакші дуже не сподобався саундтрек у його ж фільмі, на якому наполіг продюсер: подейкують, він мріяв додати до стрічки пісні гурту Led Zeppelin, однак йому не дозволили. Врешті-решт, мабуть, трохи шкода, що у Бакші ми не побачили найцікавішого: стрічка обривається на епізоді, як Фродо й Сем прямують до Вогняної гори, аби знищити перстень.

Анімаційні спроби, але ніякого «Діснея»

Найпершою спробою «оживити» твори Толкіна була радіопостановка ВВС за «Гобітом», яка категорично не сподобалась самому Толкіну. Потім була низка спроб зняти мультфільм за «Володарем перснів». Піонером став Форрест Аккерман, який обговорював із Толкіном концепцію майбутнього кіна, а той навіть її попередньо погодив.

Візуальне втілення суперечок не викликало: Аккерман планував залучити художників, які б уподібнили ілюстрації відомому художнику Артуру Рекхему, який на той час уже помер. Для Толкіна головним було, аби майбутній фільм не нагадував діснеївське творіння. А ось сценарій тригодинної стрічки професор забракував: творці майбутнього кіна, мовляв, безсовісно плуталися не лише в подіях книг, а й в іменах героїв. До того ж, у стрічці планувалося забагато магії, а характери героїв були невиразними. Врешті-решт, Акерман ще й хотів заохотити Толкіна до співпраці на волонтерських засадах, і це остаточно посприяло тому, що кіно не відбулося.

А ось у 1960-х таки сталась перша екранізація «Гобіта» — приквела «Володаря перснів», яка виявилась врешті далекою від первісного задуму. За проєкт узявся автор мультфільмів про Тома і Джеррі, американець Джин Діч, який працював у Празі. Сценарій Діча був фантастично далеким від оригінального твору Толкіна: у стрічці для дітей бозна-звідки з’являлася любовна лінія. Наприкінці фільму Більбо мав одружитися з принцесою.

Діч, задумавши згодом екранізувати і «Володаря перснів», додав до сценарію ще й натяки на продовження історії. Однак така його глобальна ідея лишилась на папері через брак фінансування: врешті замість «Гобіта» і трилогії-продовження, продюсер замовив Дічу 12-хвилинний анімаційний фільм. Діч впорався, і тепер можна насолодитися переглядом на YouTube його 12-хвилинного творіння, де у Більбо — модний жовтий піджак, Голлум чимось нагадує павука, і усе-таки присутня принцеса!

Ще одна незвична екранізація — «Гобіт» (1977) та «Повернення короля» (1980) Артура Ренкіна та Джурла Басса. Образи героїв тут певною мірою подібні до уявлення Бакші, але у деяких, зокрема у Голлумі, схожому на жабу, драконі Смаугу, подібному на кота та механічному голосі Саурона відчувається стиль японської студії Topcraft (вона згодом перетворилась на Ghibli Хаяо Міядзакі). Більшою мірою є за що критикувати «Повернення короля»: сценарій стрічки є дещо сумбурною комбінацією окремих епізодів книги, не дуже вдало поєднаних між собою.

Радянські гобіти та нездійснений задум «бітлів»

В Росії на початку 90-х теж знімали мультфільм за «Гобітом» — «Скарби під горою», але у мережі від нього зберігся лише шестихвилиннийвступ з озвучкою Миколи Караченцева. А ще існує радянська телевистава за мотивами «Гобіта». «Казкова мандрівка містера Більбо Беґґінса, гобіта, через дикий край, чорний ліс, за туманні гори, туди і назад», зрежисована Володимиром Латишевим за участі акторів петербурзьких театрів, триває лише годину.

Відповідно, багато важливих для сюжету моментів туди не потрапило. Героїв теж: наприклад, якщо у Джексоновій екранізації «Гобіта» ельфів, здавалося, навіть забагато (порівняно з книгою), то тут їх взагалі немає. Зате цей варіант варто подивитися бодай заради Голлума, його дивовижного гриму та костюму і загалом акторської гри.

Однозначно найдивнішою екранізацією «Володаря перснів» усіх часів ризикував стати фільм Стенлі Кубрика з учасниками гурту The Beatles у головних ролях. Ідея виникла у студії United Artists, яка у 1969-му придбала права на екранізацію творів Толкіна, і цілком сподобалась «бітлам». Пол Маккартні мав би грати Фродо, Рінго Старр Сема, Джордж Гаррісон Гендальфа, а Джон Леннон Голлума. І зрозуміло, не виникло б жодних проблем із саундтреком. Та коли пропозиція зрежисувати це дійство дійшла до Кубрика — творця «Лоліти», «Механічного апельсина» та «Космічної одіссеї 2001 року» — той відхрестився.

Щойно Толкін зміг з легкістю видихнути, що цей проєкт не відбувся, у United Artists з’явився новий — дуже натуралістичне й еротичне кіно за мотивами «Володаря перснів». Причому кількість сторінок сценарію Джона Бурмена ледь не перевищила кількість оригінального твору — а проте, ідея не отримала належного фінансування і цього кіна світ так і не побачив (ймовірно, на щастя).

Бонус для справжніх поціновувачів (тепер ви бачили все)

Фіни на початку 90-х вирішили випустити власну інтерпретацію фантастичної історії Толкіна. 1993-го вийшла 9-серійна драма «Гобіти» — доволі понуре кіно в темних тонах, зате з дуже епічним саундтреком, на дивовижу емоційним Голлумом, красенем Бороміром та схожим на класичного вікінга Гендальфом (усі інші герої доволі страхітливі). «Всевидяче око» Саурона заслуговує окремої уваги: уявіть людську зіницю, яка дивиться крізь дірку у помаранчевому папері (це мало зображати небо над Вогняною горою).

Якщо ви думаєте, що спроб по-своєму розповісти історію боротьби за Середзем’я не було в Україні, це не так. У 1998 році режисер Борис Небієрідзе представив серіал «Персні всевладдя» з російсько-українськими акторами. Звісно, це переказ Толкіна надзвичайно далекий від тексту: тут замість Саурона — злий цар Карбіс, який викував персні, щоби підкорити собі сусідні землі. Свої прототипи тут є в Арагорна, і Голлума, і Елронда, і навіть Шелоб — тільки звати усіх інакше.

Більш цінують авторський текст фанати Толкіна, які самостійно знімають кіно за «Гобітом», «Володарем перснів» та іншими творами професора. Причому часом це виглядає доволі непогано, як-от «Народження надії» Кейт Медісон 2009-го року, яке оповідає історію батьків Арагорна. Зрозуміло, що це любительське кіно за стилем дуже наслідує екранізацію Джексона, але ви лишень погляньте, як переконливо тут виглядають орки! Є й інші варіанти — наприклад, значно менш професійно знята трилогія російської спільноти толкіністів «Метушня довкола перснів».

Ну і наостанок нагадування про хороше: у 2022-му Amazon планує випустити серіал за мотивами творів Толкіна, який охопить події, які відбувалися до описаних у «Гобіті» й «Володарі перснів». Творці обіцяють показати щонайменше п’ять сезонів по 20 серій. Подробиці поки тримають у таємниці, але помалу оголошують акторів, які братимуть участь у серіалі: вони переважно маловідомі, значна частина — з Нової Зеландії, де нині тривають зйомки. До слова, і обидві кінотрилогії Джексона теж знімали саме там. Відомо, що серіал від Amazon буде фантастично дорогим проєктом: усі п’ять сезонів обійдуться приблизно в 1 млрд доларів, тоді як трилогія «Володар перснів» коштувала 281 млн доларів.