«Давайте побудуємо міст і будемо жити», — говорив людям, що обступили його з питаннями, президент України Володимир Зеленський 7 липня цього року в Станиці Луганській, поблизу контрольного пункту в'їзду-виїзду (КПВВ) на підконтрольну так званій «ЛНР» територію.

Через 4 місяці після цієї заяви, 20 листопада, пошкоджений бомбами ще у 2015 році міст відновили. Але — лише для проходу пішоходів і проїзду швидкої допомоги.

«Для уникнення спекуляцій заявляю: танк не проїде», — пояснив тоді Зеленський. І додав, що міст — це символ єднання України. 

Через тиждень після цього hromadske приїхало запитати тих, хто проходить по мосту: чи і для них він — символ єднання України, і чого ці люди чекають від зустрічі «Нормандської четвірки» в Парижі.

Якщо ви хочете й далі читати наші репортажі про війну на Донбасі — допоможіть нам туди доїхати.
Люди перетинають міст у Станиці Луганській з боку підконтрольної так званій «ЛНР» території, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

«Стало гірше, швидка не проїде»

Для того, аби відновити міст через Сіверський Донець, від річки на кілометр з обох боків відвели війська. Від середини літа в Станиці не чути пострілів. Але на мосту йде війна позиційна.

Він тепер — «сіра зона», військових на ньому бути не може — українські представники спільного центру контролю та координації за припиненням вогню (СЦКК) ведуть тут спостереження. За три метри від них стоять у плямистій формі російського зразка двоє людей. На їхніх спинах теж напис: СЦКК.

«Вони тут не можуть знаходитись, це порушення, — каже нам Олександр, старший групи української СЦКК. — Могли б росіяни, але вони з 2017 року відмовились брати участь у роботі цього спільного центру».

«І прапори їхні “ЛНРівські” мали б висіти з середини річки, але вони їх не забирають», — додає Олександр.

З того боку мосту, який контролює так звана «ЛНР», стоять лавки. Їх вже кілька разів здувало вітром. Ті, хто онлайн слідкували за рухом на мосту, писали: «Де лавки, гади?»

Представник СЦКК у плямистій формі російського зразка стоїть на частині мосту, яка вважається «сірою зоною» — військових тут бути не може, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

На стороні мосту, яка вважається вже українською стороною, лавок немає, зате є безплатний автобус. Точніше — два. І два електрокари — для людей з інвалідністю і для тих, кому за 75.

— Скільки автобус на тій стороні коштує? — питаємо.

— 6 рублів до Князя Ігоря (гора з боку Станиці, яка контролюється так званою «ЛНР» — ред.)

Загалом, навколо мосту в останні роки з’явилося декілька специфічних для Станиці бізнесів. Усі вони працюють із людьми, які щоденно його перетинають.

Безплатний автобус на підконтрольній Україні стороні, який перевозить людей від мосту у селище, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

Через зруйнований міст щодня проходило близько 10 тисяч людей. По відремонтованому проходить 13 тисяч. 80 відсотків з них — пенсіонери. Вони йдуть у Станицю або за пенсією, або відмітитись, що вони ще живі і що вони ніби переселенці. Того, що живуть насправді на окупованій території, майже ніхто з них не приховує.

— Краще стало зараз? — питаю жінку на двох палицях, котрі допомагають злазити з електрокару.

— Краще. Раніше ходили вверх-вниз, а зараз прямо.

— А мені гірше, — відповідає ще одна.

— Чому?

— Я сердешниця, а тут швидка по цьому вузькому мосту не проїде. 

— Так казав президент, що проїде.

— Я краще знаю.

Раніше проїхатись на інвалідному візку кілометр від КПВВ до зруйнованого мосту коштувало 150 гривень в одну сторону. Тепер таких послуг поменшало — є і безкоштовний автобус, і електрокар, і міст тепер рівний. Але кілька чоловіків з авто все ж чекають на клієнтів.

На підконтрольній Україні стороні також курсують два електрокари — для людей з інвалідністю і для тих, кому за 75, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

Люди чекають автобус на зупинці, їх тут тепер два. 80 відсотків тих, хто переходить міст — пенсіонери, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

Одну жінку ми зустріли на мосту тричі. Вона ходить не за пенсією, а возить товари «через кордон на продаж».

— Що, в основному, возите?

— Сир, ковбасу.

— А тут дешевше?

— Дешевше і смачніше наше, в Україні.

— А там що дешевше?

— Сигарети і хліб. Хліб, наприклад, 12 рублів коштує.

За один раз можна перенести до 50 кілограмів товарів. Але є перелік дозволених і заборонених. Наприклад, нещодавно прикордонники не дали перенести в Луганськ партію шуб і джинсів.

Ще один вид заробітку в Станиці — це послуги таксі. За 100 гривень вони відвозять пенсіонерів від ближчих до КПВВ банкоматів, біля яких завжди збирається черга, до дальших. Там зняти пенсію можна не за три години, а за одну. До війни в Станиці було два банкомати, тепер — 14. І планують відкрити ще.

За роки війни у Станиці Луганській кількість банкоматів збільшилась з двох до чотирнадцяти, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

Якщо за день не встигають відстояти в черзі в пенсійний фонд, аби відмітитись, і до банкомату, то доводиться ночувати в Станиці. Койко-місце коштує 100 гривень, якщо з пічкою — 150.

— А якщо мир настане, то де ж цей бізнес весь буде? Оце вони будуть страждати без нас. Ми ж їм гроші робимо, тут даже кіоски закриваються, коли нас нема, — переговорюються жінки з Луганська і Алчевська у черзі біля банкомату.

Ми існуємо завдяки вам! Підтримайте незалежну журналістику – фондуйте нам на Спільнокошті та долучайтеся до спільноти Друзів hromadske.
Дехто в Станиці займається дрібним бізнесом — возить товари «через кордон на продаж», Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

Галина, Наталя і розведення

Галина Барбашова — місцева активістка. У 2016 році, коли вперше спробували розвести війська, вона виступала проти цього. Тепер Галина за розведення.

— Ну тоді, в 2016-му, ще стріляли, нас могли захопити кожного дня. А тепер тихо, у Станиці патрулює поліція, стало спокійніше, — каже Барбашова.

Місцева активістка Галина Барбашова виступає за розведення військ, а ще кілька років тому вона була протилежної думки, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

Будинок її сина згорів ще у 2016-му. Той виїхав у Росію, жінка приглядає за тим, що залишилось. 

З Галиною йдемо подивитись на цей будинок. Але після розведення військ у «сірій зоні» опинились кілька вулиць Станиці. В тому числі й ділянка її сина. По дорозі до неї — шлагбаум зі знаком «Стоп». Це — блокпост українських військових.

— Сюди йти не можна, тут лише за перепустками, — пояснює один з солдатів Барбашовій. Перепустку треба взяти в сільраді.

Йдемо назад. По дорозі зустрічаємо чоловіка на велосипеді. Він живе на одній з вулиць цієї «сірої зони».

— Там живу я, дружина, моя мама і ще сусідка. Інших не пускають, але всі хочуть вернутись. Ну поїду вже, бо ще мене за розмови з вами теж не пропустять, — каже чоловік і їде геть.

Станиця Луганська, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

Станиця Луганська, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

Наталя Журбенко — теж місцева активістка. Вона — переселенка з Луганська. У 2016-му і вона була проти розведення військ. І зараз теж проти. Каже, за її позицію їй навіть приходили погрози на телефон. Жінка певна, що то писали їй сепаратисти — як місцеві, так і луганські. 

— Я вірю лише в українську армію. З ними спокійніше. А в поліцію я не дуже вірю, тому нічого хорошого в розведенні не бачу, — каже Журбенко. — Ну а міст — це так, з гуманітарною метою зроблено. І раніше ці всі з Луганська ходили сюди, і тепер теж ходять, тільки швидше.

Наталя Журбенко — переселенка з Луганська, вона проти розведення військ, хоче, щоб українська армія була ближче до селища, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

Обидві жінки — і Барбашова, і Журбенко, по-різному сприймають розведення військ, але погоджуються в одному: кажуть, Станиця страждає, а Луганську війна дуже зручна.

— У них дві пенсії. Продукти тут дешевше. Комунальні послуги тут дорожче, а в них дешевше. Дорогу на КПВВ зробили, і до мосту, а в нас у Станиці доріг взагалі немає, так що виходить, що в нас мало б бути краще, а виходить, що в «ЛНР» краще, чи що? Так не повинно бути, — каже Барбашова.

Станиця Луганська, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

Від Станиці й Луганська — в Париж зі сподіванням

Усі розмови в Станиці біля банкоматів, в автобусі від КПВВ до мосту — про ціни, черги і звісно — про Париж. 9 грудня там має відбутися зустріч у нормандському форматі. Всі на неї чекають.

— Я все знаю, все дивлюсь. У всіх російські канали, а в мене лише українські, — в черзі до банкомату каже мешканка окупованого Алчевська до мешканки окупованого Луганська.

— Молодий він ще, недосвідчений. От за це я переживаю, — характеризує Володимира Зеленського та, що з Луганська. — Воно, звісно, хочеться, щоб мир був, але важко. 

— А в нас такі чутки ходять, що до травня воно все має закінчитися, — каже та, що з Алчевська.

Що чекають від зустрічі в Парижі станичні активістки Журбенко і Барбашова?

— Я нічого хорошого не чекаю. Для нас краще, аби цей конфлікт навіть заморозили. Бо вони от кажуть, що вибори будуть. І вот они там своїх виберуть, а наші сепаратисти з ними дружать. То, виходить, що Станиці тільки гірше буде, — каже Барбашова.

— Я лише сподіваюсь, що ця зустріч не відбудеться. Я Путіну не вірю, і в мене для цього маса підстав, — каже Журбенко.

КПВВ «Станиця Луганська» біля мосту, Луганська область, 27 листопада 2019 року
Фото:

Олександр Кохан/hromadske

На мості питаємо про те саме тих, хто йде з підконтрольної території на окуповану.

— Сподіваюсь, що ми, нарешті, пенсію в Луганську отримувати будемо. Скільки можна оце їздити туди-сюди? — каже літня жінка.

— Чекаємо, що Україна прийде туди, де вона має бути, — відповідає чоловік.

— А ви зараз в Луганськ їдете? — питаємо.

— В Алчевськ.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись:
spilnokosht desktopspilnokosht mobile