Політики нового покоління. Як мілленіали при владі змінюють правила гри

Світ не стоїть на місці, і зараз до влади починають приходити мілленіали: люди, народжені у 80-тих і 90-тих роках. Вони зростали на бунтівних піснях Курта Кобейна і Green Day, а вночі під ковдрою читали «Гаррі Поттера». Часто без великого політичного досвіду, а інколи й освіти, але з новим баченням світу і рішучим бажанням змін. В політиці мілленіали — як праві, так і ліві, теж грають за іншими правилами. Чи, краще сказати, створюють власні. Розповідаємо, хто і як сьогодні змінює глобальну політику — від США і до Гонконгу.

Барменка-соціалістка з Бронксу

«Такі жінки, як я, зазвичай не йдуть у політику. Я не народилася у заможній чи впливовій сім’ї. Мама з Пуерто-Ріко, тато з південного Бронксу. Я зростала в місці, де твій поштовий індекс визначає твою долю. Йти в політику не було в моїх планах. Але після 20 років незмінної влади ми повинні запитати: для кого змінюється Нью-Йорк?» — такими словами починається агітаційний ролик Александрії Окасіо-Кортес: наймолодшої конгресменки в історії США.

Вона увійшла в палату представників Конгресу від Демократичної партії після виборів у 2018 році. 29-річна латиноамериканка замінила досвідченого політика, якого незмінно обирали в Конгрес ще з 1999 року. Бронкс, колись бідний робітничий район Нью-Йорка, зробив новий вибір.

Після випуску з коледжу Окасіо-Кортес працювала інструкторкою з освіти, однак після смерті батька зарплати не вистачало, тож Александрія роками змушена була підпрацьовувати барменкою та офіціанткою в одному з мексиканських барів Нью-Йорка.

Ще за рік до своєї перемоги на виборах вона збивала в шейкері текілу з льодом. А у вільний час волонтерила в штабі кандидата в президенти Берні Сандерса.

Конгресменка вважає себе демократичною соціалісткою, і будувала свою кампанію на обіцянках економічної справедливості для робітничого класу. Окасіо-Кортес дуже активна в соціальних мережах, особливо у Twitter та Instagram — свої сторінки вона веде сама і робить це в дуже невимушеному стилі. Зараз за нею стежить понад три мільйони людей — ще більше, ніж за спікеркою нижньої палати від демократів Ненсі Пелосі.

Окасіо-Кортес активно бореться за права жінок і мігрантів, доступне медичне страхування, стає на захист довкілля й жорстко критикує політику Трампа. І зустрічає таку ж критику у відповідь: її часто звинувачують у тому, що вона «надто ліва». Особливу лють вона викликає у консервативних політиків старого гарту. Одного разу вони критикували її за несерйозність і надмірну розкутість через відео студентських років, де Окасіо-Кортес танцює на даху свого університету. У відповідь жінка виклала у своєму Instagram відео, де вона танцює в коридорі Конгресу.

Протягом першого місяця своєї роботи конгресменка вже продемонструвала результати: вона стала однією з тих, хто очолив кампанію проти будівництва офісу Amazon у Нью-Йорку. Окасіо-Кортес наполягала, що відкриття штаб-квартири технічного гіганта шкодить робітничому класу. І перемогла: Amazon відмовився відкривати свій офіс.

Спадкоємиця французьких націоналістів

Мабуть, повним антиподом Александрії Окасіо-Кортес є її ровесниця з Франції — Маріон Марешаль-Ле Пен. Внучка Жан-Марі Ле Пена, засновника крайньо правої партії «Національний фронт», і племінниця її чинної лідерки Марін Ле Пен. На відміну від своєї американської колеги, жінка з дитинства мала всі можливості для того, щоб піти в політику. І вона ними скористалася.

Одразу після повноліття Маріон вступила в партію своєї родини, а вже в 22 роки стала депутаткою парламенту — також наймолодшою в історії своєї країни.

Жінка не закінчила університету: вона покинула навчання задля політичної кар’єри. В парламенті була 5 років: у 2017 вирішила не балотуватися повторно, але політику не залишила.

Харизматичну Маріон вважають ще радикальнішою за свою тітку, Марін Ле Пен. Праві французькі активісти, пов’язані із Маріон, не під запис розповіли Громадському, що воліють радше працювати з нею, аніж з Марін. Її племінниця належить до радикальнішого крила партії і начебто часто критикує свою тітку через «м’якість» і відхилення в бік соціалізму.

За що виступає націоналістка? За традиційні сімейні цінності, боротьбу з міграцією, проти ЄС і ліберальних течій. На одному із своїх виступів вона сказала:

«Франція більше не є вільною. Після 40 років масової імміграції Франція перетворюється із старшої доньки католицької церкви на молодшу небогу ісламу». Маріон додала, що по всьому світу захищає інтереси консервативної молоді, яка хоче «захистити своїх дітей від євгеніки, батьків — від евтаназії, а людство — від трансгуманізму».

Співрозмовники Громадського не приховують, що Маріон має великі політичні амбіції й мітить на найвищу посаду в партії. Тим паче останнім часом у Франції всерйоз говорять про те, що вона може стати конкуренткою Макрона на наступних виборах президента у 2022 році. Замість своєї тітки Марін, яка Макрону програла.

Цікаво, що минулоріч націоналістка прибрала частку «Ле Пен» із свого прізвища, тож тепер вона просто Маріон Марешаль. Деякі медіа припустили, що вона зробила це, аби дистанціюватись від іміджу своєї родини й прізвища, яке вже набридло багатьом французам. Утім сама жінка це заперечує. З яких би мотивів це не було б зроблено, схоже, про цю політикиню ми ще почуємо.

Віце-прем’єр без освіти

Південніше від Парижа, в Римі, яскравим політичним гравцем є молодий чоловік, який стрімко зробив свою кар’єру з нуля. Це Луїджі Ді Майо, офіційний лідер популістської партії «Рух 5 зірок». До того, як піти в політику, він продавав напої на стадіоні в Неаполі, а сьогодні 32-річний чоловік займає одну з найвищих посад в країні.

І якщо Окасіо-Кортес і Марешаль поки починають підійматися по кар’єрній драбині, Ді Майо вже встиг досягти висот. У 2007 він приєднався до команди італійського коміка Беппе Грілло, який згодом заснував свою партію «Рух 5 зірок». У 2013 вона заходить в парламент, а Ді Майо стає віце-спікером його нижньої палати. Наймолодшим в італійській історії — тоді чоловікові було 27. За наступні п’ять років «Рух 5 зірок» здобув ще більшу популярність й переміг на парламентських виборах, а Ді Майо став міністром праці та віце-прем’єром Італії.

Як і Марешаль, італійський політик не має вищої освіти — він покинув університет заради кар’єри. Коли його про це запитали під час візиту в Гарвард, то відповідь Ді Майо звелась до тези: «В мене не було часу на університет, я мав рятувати Італію».

Політичні погляди політика, як і його партії, ґрунтуються на популізмі та євроскептицизмі. Геть від Брюсселя, Італія — для італійців, збільшення соціальних виплат і захист довкілля, і головне: захист простих людей від злочинних політиків, які їх обкрадають. Власне, «Рух 5 зірок» і зосереджений довкола ідеї влади простого народу: партію заснували переважно з людей, які до того не були в політиці. А звичайні італійці можуть прямо впливати на рішення партії та уряду: на спеціальній онлайн-платформі вони можуть голосувати за ті чи інші законопроекти, а також вносити свої пропозиції. Таке собі цифрове народовладдя.

Сам Ді Майо також намагається не втрачати людського обличчя: активно веде Twitter та Instagram, де публікує селфі зі своєю сяючою усмішкою та інста-історії з роботи та відпочинку.

Та наскільки ефективним є «Рух 5 зірок» у парламенті? Після останніх виборів вони твердо заявляли, що не формуватимуть ні з ким коаліції, та в результаті змушені були переступити через свої принципи — і сформували уряд разом із праворадикальною партією «Ліга», яку очолює Маттео Сальвіні. Зрештою, вона виявилася політично сильнішою і витіснила «Рух» на другий план.

Що буде далі з кар’єрою Луїджі Ді Майо? Одним із правил «Руху 5 зірок» є те, що ніхто не може бути обраним на одну і ту ж посаду більше двох разів. Тому для нього є два шляхи: або вгору, або в нікуди.

Політв’язень із жовтою парасолькою

Кандидат на звання «Людина року» й Нобелівську премію миру, фігурант списку «25 найвпливовіших підлітків» від TIME, лідер революції, очільник антикомуністичної партії та політв’язень — і все це у 22 роки. Мова про Джошуа Вонга, молодого політика із Гонконга, який разом зі своїми однолітками бореться проти впливу комуністичного Китаю.

Сам він походить із протестантської сім’ї — а змалку батько водив його дивитись, як живуть бідні люди. Згодом це вплинуло на зацікавленість Джошуа соціальними проблемами та його активізм. В дитинстві хлопець мав дислексію — ваду, за якої людина не може опанувати читання текстів. Зрештою йому вдалось її побороти і стати відомим політичним активістом.

Світової ваги Джошуа здобув у 2014-му році. Тоді в Гонконзі тисячі людей — здебільшого молодь — вийшли на масові протести через те, що Китай тиснув на місцеву виборчу систему. Символом протестів стали жовті парасольки — вони і дали назву революції. Тоді Джошуа Вонг неодноразово наголошував: до протестів людей надихнула зокрема і Революція Гідності в Україні.

У 2016-му Вонг разом із друзями Натаном Лоу і Агнес Чоу, також молодими активістами, заснували лівоцентричну партію Demosisto. А наступного року його і Натана Лоу заарештували за участь в «Революції парасольок» — вони провели за ґратами півроку, після чого вийшли на волю під заставу.

За що виступає Джошуа Вонг і його однопартійці? Окрім ліберальних цінностей й захисту прав людини, одна з цілей Demosisto — проведення референдуму про самовизначення Гонконгу після 2047 року. Тоді має закінчитися дія угоди між Китаєм і Британією про передачу Гонконгу. Зараз там діє концепція «Одна країна, дві системи», яка дозволяє Гонконгу зберегти свою економічну та політичну систему, перебуваючи в складі Китаю. В майбутньому Джошуа та його колеги хочуть вибороти незалежність Гонконгу. Для Китаю це неприпустимо.

«Особисто я вважаю, що китайський уряд боїться людей, які намагаються просувати ідею незалежності Гонконгу, адже це є можливим у майбутньому, — розповіла Громадському ще одна молода дисидентка і політична активістка Яу Вай Чінь. — Це те, у що вірять тінейджери та молодь. Дуже сумно, що Гонконг зараз перебуває в таких кайданах. Уряд намагається тиснути на активістів, щоби зламати опір — він каже їм, що ідея незалежності є неможливою, що неможливо існувати поза межами КНР».

Зараз Джошуа Вонг є помічником депутата, працює над законопроектами та займається просвітою. Після ув’язнення йому та Натану Лоу на п’ять років заборонили балотуватись до Законодавчої ради Гонконгу, тобто займатись серйозною політичною діяльністю. Цей термін спливає у 2022 році — тоді Джошуа і Натан зможуть повернутись до активної політики.

Деякі представники покоління мілленіалів уже очолюють свої країни. Наприклад, канцлер Австрії Себастьян Курц, прем’єрка Нової Зеландії Джасінда Ардерн чи революційний лідер Венесуели Хуан Гуайдо. На найвищих постах всі вони демонструють зовсім інший підхід, аніж люди звикли бачити до цього. І схоже, до цього слід звикати.