ENRU

Обличчя Каталонії: «Так», «Ні» та інші варіанти відповідей на референдумі про незалежність

C5a0d54f643565e40
Думки самих каталонців щодо незалежності розходяться — одні виступають за відокремлення від Іспанії, інші — категорично проти Фото: EPA-EFE/FELIPE TRUEBA

Глава уряду Каталонії Карлес Пучдемонт оголосив, що регіон виборов право на незалежність. Утім, коли Каталонія отримає самостійність та чи станеться це взагалі — питання відкрите. Декларація про незалежність набуде чинності лише після переговорів із Мадридом.

Думки самих каталонців розходяться — одні виступають за відокремлення від Іспанії, інші — категорично проти. На вибір впливає безліч факторів — вік, досвід, походження, робота тощо.

Журналістка Оксана Андрієвська, яка мешкає в Барселоні, зібрала для Громадського життєві історії кількох каталонців, чиї думки щодо незалежності регіону подекуди кардинально різняться.

Альдара: донька емігрантів із Галісії проти незалежності

Галісійка за походженням, Альдара виросла в одному з трьох найбільших міст Каталонії — Террасі. Нині живе в районі Блокс де Монтсеррат, що будувався в часи правління диктатора Франко. У 1950-х тут осіли переселенці з інших регіонів Іспанії — Андалузії (південь) та Галісії (північ). До Каталонії тоді масово їхали в пошуках роботи.

Тих іммігрантів, що не асимілювалися за роки та не говорили каталонською, називали зневажливо — «чарнего». Образливе слово нині майже зникло з лексикону, а діти андалузців та галісійців змінили помешкання — у районі Блокс де Монтсерат нині мешкає доволі інтегрована мусульманська спільнота.

Я цікавлюся думкою Альдари про незалежність. Вона сміється у відповідь:

«Я не хочу незалежності Каталонії. Тут надзвичайно високі податки. І їх упровадила не Іспанія, а Женералітат (каталонський парламент — ред.). Приміром, податок на передачу спадщини. Є люди, яким після смерті одного з родичів лишили квартиру, і вони не можуть там оселитися, бо не можуть сплатити цей податок — у Каталонії він надзвичайно високий (податок на спадщину в Каталонії платять за житло вартістю від 500 тисяч євро, тоді як в інших областях Іспанії від 700 тисяч — ред.). І так з усіма податками».

Альдара, галісійка за походженням, на референдумі про незалежність Каталонії не голосувала. Вона підтримує єдність Іспанії Фото: Оксана Андрієвська для Громадського

Альдара не голосувала на референдумі. Вона поділяє думку центрального уряду Іспанії — референдум, в якому взяло участь 42% населення Каталонії, був незаконним. Окрім того, спровокував іще більший розкол у суспільстві.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ За і проти незалежності Каталонії: дебати експертів

Жінка впевнена — «мовчазна більшість» проігнорувала опитування. Частина з них піддалися впливу політиків або ж «ускочили в останній вагон», ставши прихильниками Каталонської республіки наприкінці кампанії.

Альдара розмірковує, що робитиме, якщо Каталонія таки проголосить незалежність і чи переїде слідом за офісом компанії, де наразі працює.

«Якщо Каталонія таки відокремиться, я звідси не поїду. Мій шеф уже питав, чи готова я переїхати працювати в іншу автономну область Іспанії. Я відмовилась. Я тут виросла, тут мої друзі, тут народився мій син, він тут навчається».

Питаю, якою мовою викладають у школі. «Каталонською, звичайно… але іспанською та англійською теж», — відповідає жінка. Вона вважає свого сина каталонцем, хоч його матір народилася в Теруелі (Арагон), а батько в Галісії. «Це його батьківщина», — посміхається Альдара.

Покидати свій дім у Барселоні Альдара не збирається, навіть якщо Каталонія відокремиться Фото: Оксана Андрієвська для Громадського

Патрісія, Марк та Сержі: «Достатньо, якщо Іспанія визнає нас нацією»

Вечір неділі. Більшість барів у Барселоні вже зачинили, а в тих, що працюють — не продихнеш. В одному з них зустрічаю Марка й Патрісію. Поки тримісячний син Сержі спить у візку, батьки спілкуються з університетськими друзями. За келихом пива обговорюють політику та роботу. Останній тиждень топ-тема незмінна — референдум.

Патрісія розповідає, що прийшла на дільницю голосувати з батьками. Її батько — член Національної асамблеї Каталонії, організації, яка прагне незалежності регіону. Він ночував на виборчій дільниці, а потім переконував інших лишатися й захищати школу у випадку приїзду нацгвардії.

У швидку незалежність подружжя не вірить. Обоє вважають, що великі підприємства надто тиснуть на Женералітат, погрожуючи «переїхати» з Каталонії до Мадрида.

«Зрештою, це економічна проблема, — каже Патрісія. — Ненормально, що ми віддаємо більше грошей до бюджету, а пропорційно отримуємо менше».

Марк додає: «Так, баски такого не роблять. Але вони досягли фінансової незалежності шляхом насилля (у 90-х роках на території Країни Басків діяло терористичне угруповання ЕТА, яке боролося за незалежність — ред)». «Бо ми дурні», — кидає Патрісія. «Ми пацифісти», — уточнює Марк.

Марк та Патрісія — прихильники відокремлення Каталонії. Батько Патрісії, член Національної асамблеї Каталонії, у ніч референдуму ночував на виборчій дільниці на випадок сутичок із мадридською поліцією Фото: Оксана Андрієвська для Громадського

Чоловік тримає в руках телефон, на дисплеї — світлина сина Сержі поряд з іграшковим щитом, на якому зображена «естелада» (каталонський прапор із зіркою — символ незалежності — ред.).

«Якщо таки проголосять незалежність, потім ти зможеш казати Сержі, що він — одноліток незалежної Каталонії?» — запитую.

«Якби ж то! — відповідає Марк. — Але не думаю, що так станеться. Одностороннє проголошення незалежності — це помилка. Тоді уряд Іспанії утрутиться і навіть Європа стане на його бік».

Подружжя згадує про рішення Конституційного суду Іспанії у 2010 році. Відтоді рух за незалежність набирав обертів із новою силою. Суд анулював статут, що визнавав Каталонію нацією та запроваджував каталонську мову в державні інституції як обов’язкову.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: (Не)законний референдум: чого хоче Каталонія

Він також передбачав окрему податкову систему, що не підпорядковується Мадриду і залишає не менше половини податків у розпорядженні уряду Каталонії. Каталонці також сподівались отримати контроль над власною системою охорони здоров’я, як раніше Країна Басків.

Марк тримає в руках телефон, на дисплеї — світлина Сержі поряд із іграшковим щитом у кольорах каталонського прапору Фото: Оксана Андрієвська для Громадського

«Нам було б достатньо відновлення статуту. Думаю, для цього каталонські політики і затіяли референдум. Адже вони й самі розуміють, що це не зовсім легально», — розмірковує Марк.

Патрісія додає: рух за незалежність має ще один аспект. У її очах це повстання проти «правлячої касти» — так вона називає «Народну партію» прем’єр-міністра Іспанії Маріано Рахоя. За останні кілька років почато 65 розслідувань щодо корупції її представників.  

Жуан: «Ніхто не агітував голосувати проти незалежності»

«Я проголосував «проти всіх». Мені не подобається те, що робить уряд Іспанії, але уряд Каталонії також не спромігся докладно пояснити, що буде після незалежності. Якби це був легальний референдум, такий, як у Шотландії чи Квебеку... Не було дебатів, ніхто не мобілізував кампанію проти. І ті, хто були проти незалежності, майже не прийшли на голосування. Не існувало іншої опції, крім «так».

Це розповідь Жуана, власника бару «Granja Catalana» — одного з найдавніших у місті Терраса. Спершу бар належав батькові, андалузцю, що приїхав до Каталонії у пошуках роботи під час диктатури. Уже понад 40 років щоранку о сьомій заклад поволі наповнюється клієнтами — це працівники сусідньої пошти, банку, власники крамничок, що відкриваються о 10-й, дідусі-пенсіонери, що приходять випити традиційну каву з коньяком. Жуан готує каву, бутерброди, наводить лад на масивних дерев’яних полицях і встигає поговорити з кожним клієнтом.

Жуан — власник бару «Granja Catalana», одного з найдавніших у місті Терраса, на референдумі він проголосував «проти всіх», бо не поділяє політики ні іспанського Уряду, ні уряду Каталонської автономії Фото: Оксана Андрієвська для Громадського

«Раніше в барі сперечалися про футбол, тепер про політику, — сміється Жуан. — А іноді ці дві теми об’єднуються. Клієнти обговорюють, що буде з «Барселоною». В якій лізі вона гратиме, якщо Каталонія стане незалежною.

Останні півроку клієнти емоційні, — веде далі він. — Усі розмови лише про референдум. Але завжди можна порозумітися з людиною, якщо поважати її думку. У мене є клієнти, подружня пара, він — за єдність Іспанії, вона хоче, щоби Каталонія відділилась. І нічого, живуть разом і досі не розлучилися. Якщо вони здатні порозумітися, чому політики не можуть?».

Монтсе: «Мамо, чи буде війна?»

Монтсе — викладачка каталонської, що вже більше 20-ти років працює з іноземцями, іспанцями та каталонцями. Підтримує незалежність, але з учнями політику не обговорює. Говорить із власними дітьми.

«Ми ще в п’ятницю разом із дітьми пішли до їхньої школи, де була виборча дільниця. Таких родин було багато. Ми віримо в цей соціальний рух, як відповідь на сюрреалістичну ситуацію в Європі 21 сторіччя: захищати виборчі дільниці, щоби мати змогу проголосувати. Так сталося, що в день референдуму ми з дітьми побачили по телевізору, що чинила поліція з людьми. Вони були шоковані. Надто старша донька, їй 9 років. Мої діти бачили, як я плакала. Відтоді старша не перестає питати: «Буде війна?». Ми кажемо, що ні, що все вирішиться мирно. Молодший, якому 4, поки не усвідомлює, що відбувається».

Після падіння диктатури Франко в Каталонії почався активний рух на підтримку власної мови. І хоч із того часу багато що змінилося, Монтсе запевняє, що зупинятися не можна.

«Для каталонської мовний світлофор назавжди на «жовтому». Бо вона співіснує з іншою, дуже потужною мовою, якою говорять 300 мільйонів людей по всьому світу — іспанською, — каже викладачка. — Каталонську знають лише 7 мільйонів. Тому ми повинні бути пильними».

Викладачка каталонської Монтсе виступає за незалежність регіону, активно підтримує рух за мову Каталонії, але з учнями політику не обговорює Фото: Оксана Андрієвська для Громадського

Зокрема це стосується мовного середовища підлітків, які хоч і вчаться каталонською, у спілкуванні в мережі надають перевагу іспанській. Натомість для іноземців у Каталонії існує цілий комплекс безкоштовних курсів, організованих урядом, що допомагає звикнути до нових реалій, у тому числі й мовних. Тож асиміляція в суспільстві залежить від бажання.

«Одна з учениць переїхала з Марокко 12 років тому, — пригадує жінка. — Вона не говорила каталонською, але прекрасно знала іспанську. І їй цього вистачало буквально донедавна. В якийсь момент вона зрозуміла — якщо не говоритиме каталонською, то пропустить багато соціальних подій. Вона дуже інтелігентна та активна жінка. Мова їй потрібна, щоби брати участь у батьківській шкільній раді та кількох благодійних організаціях. Вона побачила, що каталонська — це також мова її соціуму. З іншого боку є місцеві, які переїхали сюди, коли мали по 20 років. Тепер їм більше 60-ти і вони прийшли на мовні курси. Учити мову у 60 років — оле! Ми можемо лише порадіти за них».  

96-річна Роза: «Можливо, мої онуки доживуть до незалежності»

У свої 96 років Роза Мір — чемпіонка з бриджу в клубі для людей літнього віку. Вона все життя прожила у Террасі — за 50 кілометрів від Барселони. Роза пережила громадянську війну, народила двох доньок, дочекалася смерті диктатора Франко та повернення монархії, початку la Transicion (періоду відновлення демократії), 5 онуків та 4 правнуків.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Гумові кулі та блокування Інтернету: як відбувався референдум у Каталонії

Вона пам’ятає, як її мати їздила за продуктами до Бокейри —  славетного, переповненого туристами барселонського базару, бо «там було набагато дешевше, ніж у Террасі».

«Іспанія завжди жила за рахунок Каталонії, це багата місцевість. У нас завжди була робота. Іспанія, звичайно ж, ніколи цього не визнає. Саме тому їм невигідно, щоб ми стали незалежними. Я б цього дуже хотіла, я точно знаю, що ми б упоралися. Каталонці дуже працьовиті. Але я не довіряю політикам, тому й не голосувала. Вони маніпулюють людьми».

Роза Мір за свої 96 років пережила громадянську війну, декілька змін влади та відчула на собі тиск диктатури. Вона мріє про незалежну Каталонію Фото: Оксана Андрієвська для Громадського

Роза — одна з тих, кому довелося відчути на собі, як це бути каталонкою за часів диктатури. Іспанська тоді була офіційною мовою в усіх навчальних закладах та ЗМІ. Якийсь час каталонська була під забороною, навіть на надгробках писали іспанською. Книжки на каталонській друкували у Франції, куди під час громадянської війни втікали опоненти режиму Франко.

«Коли мої доньки були маленькими, дитячі часописи або книжки каталонською марно було шукати, — пригадує жінка. — Але був підпільний самвидав. Ми платили невеликі внески і нам таємно надсилали дитячий журнал. Так мої діти могли вивчати мову, яку тоді в школах не викладали. Коли вони вибігали на перерву гратися, усі говорили каталонською. Натомість у крамниці продавчиня завсіди дратувалася: «Говоріть іспанською!». Люди боялися говорити каталонською. Я навчилася писати по книжках, ми їх купували мов контрабанду. І досі пишу з помилками — граматично каталонська складніша за французьку».

Роза часто порівнює часи громадянської війни в Іспанії із сучасністю. У її пам’яті образи такі ж чіткі, як 70 років тому:

«Під час війни немає чорного або білого. Під час війни все чорне. «Червоні» палили церкви і вбивали тих, хто ходив на месу, потім франкісти вбивали тих, хто був проти них... Розумієш, і нині кожен хоче бути правий. Й іспанці, і каталонці. А правда — вона дуже мінлива й у кожного своя».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ спеціальний ефір про референдум у Каталонії

Підписуйтесь на наш канал у Telegram