«Завдяки їхній мужності, стійкій поведінці в полоні, нам вдалося домогтися рішення Міжнародного трибуналу, яке, по суті, й послугувало підставою для їхнього звільнення», — розповідає Микола Полозов — координатор групи адвокатів українських моряків, захоплених російськими військовими біля Керченської протоки у листопаді минулого року. 

Та додає, що процес перемовин щодо обміну зривався кілька разів через намагання деяких політичних сил грати на цій історії. 

Про передумови звільнення українських військовополонених, перспективу їхнього подальшого кримінального переслідування та зустріч із хлопцями на волі — в інтерв’ю hromadske.

Чи правильно говорити «обмін полоненими»?

Юридично така категорія існує тільки якщо дві воюючі держави визнають наявність у себе полонених, визнають їхній статус і в межах норм міжнародного права Третьої Женевської конвенції виконують обмін. У нинішньому випадку слово «обмін» вживати некоректно. Правильно це називати взаємним звільненням на різних процесуальних підставах.

Коли ви вже точно знали, що обмін відбудеться?

Десь за півтора тижня до звільнення морякам почали оформлювати закордонні паспорти, приїхали консули у слідчий ізолятор. Ми домовилися, що як тільки буде достовірна інформація, що вони покидають Росію — ми про це скажемо. 

Зранку 7 вересня мені стало відомо, що їх посадили в автобуси у «Лефортово», і після цього я повідомив громадськості.

На яких умовах їх звільнили? Наскільки нам відомо, Грибу, Кольченку пропонували писати листи про помилування. Морякам не пропонували?

Ні. З 35 повернених десятьох помилували засекреченими указами. 

Едема Бекірова звільнили під особисте зобов’язання в Криму і одразу після цього перевезли у Москву. Декілька днів він перебував під охороною. 

Моряків звільнили із СІЗО, змінивши запобіжний захід. До рішення Трибуналу вони перебували в Росії у статусі обвинувачених. 

Рішення Трибуналу ООН з морського права слугувало спусковим гачком. Тому що не виконувати його для Росії потенційно означало отримати новий пакет санкцій.

У зв’язку з цим, через місяць, у день, коли стікав термін звіту перед Трибуналом, РФ запропонувала Трибуналу та МЗС України пропозицію реалізації рішення Трибуналу. Трибунал ухвалив подвійне рішення: з одного боку, зобов’язав Росію і звільнити моряків, і повернути кораблі, з іншого боку — не заборонив РФ продовжити кримінальну справу проти них. 

Таким чином, російська сторона у перемовинах впиралася у цей пункт. І очевидно, що перемовники домовилися про те, що фактично Росія моряків відпускає, але формально вони продовжують лишатися у кримінальній справі. І на момент звільнення моряки продовжували лишатися обвинуваченими. 

У ході домовленостей досягнули рішення, що уповноважена ВР з прав людини Людмила Денісова направить у слідчі органи ФСБ клопотання про обрання такої міри запобіжного заходу, як особиста порука, щодо кожного із захоплених моряків. По-перше, такий запобіжний захід не передбачає тримання у СІЗО, по-друге — не перешкоджає перетину кордону РФ.

Координатор групи адвокатів українських моряків, захоплених Росією у Керченській протоці, Микола Полозов (в центрі) у день їхнього звільнення в «Борисполі», 7 вересня 2019 року
Фото:

Богдан Кутєпов/hromadske

Чи не означає це, що таким чином Україна визнала законною цю кримінальну справу?

Ні. Я нагадаю, що в арбітражі Міжнародного трибуналу ООН з морського права досі розглядається основна справа по незаконним діям Російської Федерації у Чорному морі 25 листопада минулого року. Україна займає там послідовну позицію, що дії Росії були незаконними, оскільки РФ порушила положення конвенції ООН з морського права, яка передбачає імунітет військових суден та членів екіпажу.

В якому статусі зараз моряки?

Якщо ми говоримо про Росію, то моряки знаходяться там у статусі обвинувачених, кримінальна справа продовжується, адвокати нашої команди працюють по ній. Зараз ми знаходимося у стадії ознайомлення з матеріалами справи — це остання стадія попереднього розслідування, після чого справу можуть передати в суд.

Чи можуть моряків заочно засудити?

Теоретично РФ може припинити кримінальну справу. Це може бути з різних причин: може бути прийнятий Державною думою акт амністії, може бути рішення про звільнення моряків від кримінальної відповідальності по частині 1 статті 42 КК РФ, тобто виконання наказу. Тоді відповідальною особою лишається той, хто віддавав наказ морякам.

Може бути й негативний розвиток подій, якщо російська влада викличе моряків на якісь дії, моряки не з’являться та їх оголосять у розшук. І це може бути форма участі у подальших слідчих діях, в тому числі дистанційно. 

Ми пам’ятаємо, як проходив процес по справі Віктора Януковича — український суд заочно його судив, при тому, що Віктор Янукович брав участь у цьому процесі і свідчив. Як саме будуть розвиватися події — питання переговорного процесу. 

Це ж стосується і кораблів. Наразі кораблі лишаються у статусі речового доказу у РФ. Знову ж таки, їхнє повернення — справа переговорного процесу.

Які санкції загрожують РФ за те, що вона не виконала рішення Трибуналу?

Перший пакет санкцій щодо Росії у справі моряків країни ЄС, США, Канада та Австралія ввели у березні цього року. Вони стосувалися, здебільшого, тих посадових осіб, які брали безпосередню участь у захопленні моряків. 

Невиконання рішення Міжнародного трибуналу може понести за собою більш жорсткі санкції, в тому числі секторального характеру. Вони можуть стосуватися морехідства, у тому числі заборони заходу в порти, на дозаправку російських суден, заборони на проходження відповідних проливів, ряду інфраструктурних проєктів, які Росія виробляє у морі, в тому числі «Північний потік-2». 

Саме тому рішення Міжнародного трибуналу було чутливим для Росії, і після нього вона перезапустила процес щодо звільнення моряків.

Зустріч українських моряків і політв'язнів, звільнених з російського полону, в аеропорту «Бориспіль», 7 вересня 2019 року
Фото:

Андрій Новіков/hromadske

Чи заважав хтось перемовинам?

Йде відповідна апаратна боротьба між представниками російської та української еліти, в тому числі між Медведчуком та Сурковим. Це стосується і питань Донбасу, і Нормандського формату, ряду інших питань. Тому, звісно, ці політичні діячі так чи інакше намагалися брати участь у долі військовополонених і політв’язнів. 

Я точно знаю, що Медведчук не входив у число перемовників, а його активність, на мій погляд, могла нашкодити тим процесам, які відбувалися. Перемовини декілька разів зривалися. Чи була там, так би мовити, «заслуга» Медведчука, мені важко сказати, але в такого роду справах потрібно завжди вести себе максимально тактично, тому що мова йде про людські долі.

Що вам відомо про людей, яких видали Росії? Була інформація, що Володимир Цемах з’явився в списку в останню мить.

Я знаю, що прізвище Цемаха фігурувало не в останній момент, хоча спецоперація українських спецслужб була виконана вже в середині переговорів. 

Чи цікавий він Росії? Я думаю, що так. Перш за все, через те, щоб виключити його можливу участь у процесах, пов’язаних з катастрофою Боїнга (катастрофа МН-17 — ред.), у Нідерландах. Була інформація, що його до видачі допитала нідерландські слідчі, але ми не знаємо, яка якість цього допиту, тому що він міг послатися на своє право не давати жодних показів.

Як формувалася команда адвокатів українських моряків?

Мені дуже сильно допомагав Мустафа Джемілєв, в мене проходили зустрічі і з міністром Клімкіним, і з Іриною Геращенко, і з Людмилою Денісовою. Врешті решт, було ухвалене рішення президентом Порошенком — призначити мене координатором роботи по цій справі. З української сторони координувати діяльність органів державної влади мала Людмила Денісова. 

Створили майданчик на якому взаємодіяли різні структури: Міністерство оборони, ВМС, СБУ, Міністерство з питань окупованих територій, Мін’юст, МЗС. Ми випрацювали стратегію, паралельно у Москві я формував список адвокатів, які можуть взяти участь в цій справі. Обиралися тільки добровольці, тому що вони мали розуміти, що ця справа може бути токсична та небезпечна для них. 

Відгукнулося близько 80 адвокатів. Цей список я направив Людмилі Денісовій, далі його віддали в роботу СБУ та іншим органам, таким чином сформували команду з 31 адвоката. Частина — це кримські адвокати, які допомагали морякам з перших днів, частина — московські, які вступили в роботу, коли хлопців перевезли до Москви. Українська влада взяла на себе фінансове забезпечення діяльності адвокатів. 

Ці домовленності почали працювати з січня 2019 року, до цього наші адвокати працювали «pro bono» (з латинської «заради громадського блага» — ред.), а витрати, які були пов’язані з необхідністю приїзда кримських адвокатів на слідчі дії в Москву, взяли на себе Мустафа Джемілєв і Меджліс кримськотатарського народу.

Як були налаштовані моряки?

Спочатку вони були розгублені. Перші дві доби їм не давали спати, їсти, постійно возили з одного місця в інше в Криму, до них приходили невідомі люди й задавали питання. Згодом, коли адвокати увійшли у справу, вони надавали не лише юридичну допомогу, а й паліативну, психологічну.

Поки відбувався суд у Криму, трьох поранених судили в керченській лікарні. Чи пускали до них захисників?

Їхні інтереси представляла адвокатка за призначенням.

Розкажіть про те, як відбувалися судові засідання?

У закритому режимі через клопотання прокурора. Але суди були єдиною можливістю для моряків побачитися з родичами. Це були дуже зворушливі зустрічі. Тому що протягом усього часу знаходження у російській в’язниці слідчі органи ФСБ забороняли морякам побачення, не давали дозволу на телефонні дзвінки, а переписка йшла з величезним запізненням — в два, три місяці. Тому, фактично, єдиним зв’язком моряків з рідними були адвокати.

Адвокат Микола Полозов у Лефортовському суді Москви, 15 січня 2019 року. Зліва направо представник СБУ Андрій Драч та моряки Денис Гриценко і В'ячеслав Зінченко
Фото:

Вікторія Рощина/hromadske

Чи була підтримка іноземних організацій?

Нам вдалося разом з українською делегацією в ПАРЄ домогтися винесення двох резолюцій відносно військовополонених моряків. Також виносилась резолюція Парламентської асамблеї ОБСЄ. У своїй доповіді Управління верховного комісара ООН вказало, що моряки безумовно є військовополоненими. Родичі військовополонених їздили в ООН. Це кожна цеглинка, яка допомогла, врешті-решт, отримати потрібний результат.

Наскільки важливим було рішення Міжнародного трибуналу?

Рішення Міжнародного трибуналу було ключовим, але воно не було б прийняте без реалізації нашої стратегії. 

Коли моряків захопили, наша стратегія полягала в тому, що ми вимагаємо визнання їх військовополоненими, оскільки вони були захоплені в результаті збройного конфлікту комбатантами іншої країни, тобто це класична ситуація, яка описана у Третій Женевській конвенції. Росія була вимушена на всіх рівнях постійно транслювати інше: що вони не військовополонені, що це була поліцейська операція, що моряки є провокаторами, злодіями. 

Згодом, коли українська сторона звернулася до Міжнародного трибуналу, російська сторона спробувала вказати на те, що, відповідно до морської конвенції ООН, справи, пов‘язані з військовою діяльністю, в силу застереження не можуть бути розглянуті в Міжнародному трибуналі.

Дійсно, там є застереження, що будь-які справи, пов’язані з військовою діяльністю, не можуть бути предметом розгляду Трибуналу. Але ж російська сторона так довго спростовувала те, що вони є військовополоненими, що для суддів було очевидно, що застереження не може застосовуватися. Це й слугувало основою для позитивного рішення — 19 до 1 на користь України.

Ви казали про те, що позиція захисту не була б цілісною, якби моряки настільки впевнено її не притримувалися.

Нам було дуже важливо довести до моряків нашу загальну позицію, тому що саме на їхньому відношенні формувалося ядро захисту. Якби хоч один з моряків дав викривальні покази проти себе або проти когось зі своїх товаришів, вся ця міжнародна стратегія по їхньому захисту розсипалася б. 

Завдяки їхній мужності, нам вдалося домогтися рішення Міжнародного трибуналу, яке, по суті, й послугувало підставою для їхнього звільнення.

Крім того, що приходили до хлопців люди без розпізнавальних знаків, чи була ще якась внутрішньокамерна робота?

Так, у відношенні до моряків були спроби застосування так званої ВКР — внутрішньокамерної розробки. Це коли підсаджують спеціального засудженого, задача якого — або розвідати якусь інформацію, або нав’язати якусь думку. 

Також були спроби виклику на так звані бесіди з оперативниками, коли їх запрошують по одному і намагаються вести якісь бесіди, вмовляти на те, щоб зізнатися, дати покази проти себе, проти своїх товаришів. Але наші адвокати припиняли ці спроби, розповідали морякам, як їм себе вести. Тому ці дії ФСБ не принесли їм успіху.

Адвокати полонених українських моряків у Лефортовському суді Москви, 17 квітня 2019 року. Ліворуч — адвокат Еміль Курбедінов
Фото:

Вікторія Рощина/hromadske

Наскільки важливою була підтримка російських волонтерів?

В Криму першими відгукнулися кримські татари, які почали збирати речі, продукти, гроші на підтримку моряків. На мій погляд, таке екстрене переведення моряків із Сімферополя до Москви було обумовлене тим, що російська влада побачила, що це така точка кристалізації спротиву російській окупації. 

Разом з тим, одразу кримські татари приїхали до Москви та привезли усі ті речі. І там вже волонтерську естафету перехопила наша чудова Вікторія Івлєва, яка допомагає різним політичним в’язням. Вона разом зі своїми помічниками протягом цих 9-ти місяців раз на два тижні передавала продукти та речі морякам. 

Їй допомагало багато людей, один з них — це Костянтин Котов, який нещодавно у Росії був засуджений по так званій «дадінській» статті на чотири роки таборів. І вот нещодавно я зустрічався з моряками, вони попросили передати Вікторії Івлєвій кошти, зібрані в підтримку Котова, у знак вдячності за допомогу волонтерів.

Для нас було важливо забезпечити моряків усім необхідним. Гроші передавав Осман Пашаєв, Роман Цимбалюк. У нас була група, де ми з волонтерами координували діяльність. Адвокати зустрічалися з моряками, питали, що потрібно, і Вікторія разом з помічниками збирали індивідуальні передачі кожному з них. Це приблизно 300 кілограм кожних два тижні. Це величезна підтримка, тому і від імені моряків, від імені наших адвокатів я хотів би подякувати усім тим, хто не був байдужим до долі моряків.

Важливо також не забувати про тих, хто лишився в тюрмах Росії та окупованого Криму. Зараз продовжується робота щодо них?

Уповноважена з прав людини озвучила цифри — в Росії утримується 113 громадян України. Найбільше з них кримських татар — більше 80 чоловік. Зараз ведуться перемовини щодо них. 

Але є проблема — Крим досі окупований. Ніщо не дозволяє російській владі сьогодні піти на поступки, звільнити цих людей, а завтра набрати в три, в десять разів більше на півострові. У самій Росії перебуває сотня тисяч громадян України: хтось приїздить на заробітки, хтось до родичів. Нахапати випадкових людей та оголосити злочинцями російська влада може без жодних проблем.

Координатор групи адвокатів українських моряків, захоплених Росією у Керченській протоці, Микола Полозов у день їхнього звільнення в «Борисполі», 7 вересня 2019 року
Фото:

Ратинський В'ячеслав/УНІАН

Ви казали ще взимку, що ця справа незручна для Росії. Чому ж тоді відбулося захоплення, чи зрозуміли ви для себе?

Захоплення відбувалося ситуативно і рішення приймалося на одному з рівней — адмірал Мєдвєдєв, начальник берегової охорони окупованого Криму. А структура ухвалення рішень в Росії така, що неможливо щось залишити на якомусь середньому рівні і зрештою все зупиняється на президенті Путіні. 

От поки цей ком наматувався, для мене ставало очевидним, що російська влада не має більше жодних можливостей, окрім як ухвалювати політичні рішення у цій справі. 

Окремо мала важіль — позиція президента США Дональда Трампа, який, на мій погляд, в своїх вузьких інтересах, але використав цю справу, щоб не зустрічатися з Путіним на саміті G20 у Буенос-Айресі. Увага такої людини вплинула на підняття цього питання на самий високий рівень, і звідти вже нікуди ця справа спуститися не змогла. Тому для мене було очевидним, що моряки будуть звільнені саме політичним шляхом.

Родичі зараз вже поряд з моряками. Чи спілкувалися ви з ними, що вони кажуть?

Звісно, родичі щасливі. Я просто бачу цей контраст, коли ми разом з Джемілєвим, Чийгозом, представниками Міноборони та Людмилою Денісовою приїздили на першу зустріч з ними. Вони були налякані, розгублені, не розуміли, що робити. І зараз ці очі, які випромінюють щастя — це значний контраст. 

Родичі запросили адвокатів до себе в гості в Одесу. Я думаю, що коли реабілітаційні заходи у моряків пройдуть, звісно, ми скористаємося цією пропозицією та всі разом відсвяткуємо їхнє повернення додому.

Поділитись: