Руді водойми та радіоактивні звірі. Як і чому буде «фонити» вода Донбасу

Восени 2021 року групи дослідників взяли проби води та ґрунту по обидва боки лінії фронту в Донецькій та Луганській областях. Очевидна екологічна катастрофа на Донбасі — це єдина проблема, що допекла всім і спромоглася схилити до співпраці вчених із Москви, Донецька й Луганська та гірничих інженерів і фізиків із Києва. Всі ці роки за підтримки міжнародного фонду з Європи експерти зустрічалися у «безвізових» для росіян країнах і восени 2021-го зрештою змогли провести скоординовану операцію, аби зрозуміти, що відбувається з екологією в прифронтовій зоні та оцінити транскордонні ризики.

Наші партнери зі «Спектру» вирушили з групою київських учених уздовж лінії фронту в Луганській та Донецькій областях. Це друга частина репортажу про екологічні проблеми прифронтової зони. Першу частину читайте тут.

Радіація — чому і звідки

Радіація, як відомо, не пахне, «відчути» її досить складно — саме тому в Чорнобильській зоні її можна «помітити» хіба за допомогою особистих дозиметрів, які попискують у різних місцях із різною інтенсивністю та частотою.

Чорнобильською катастрофою спричинена й частина радіоактивного зараження Донбасу на Луганщині — тут є ціла смуга з чорнобильським слідом. Завжди важливо зрозуміти, що саме дає радіоактивність: які ізотопи, в якому саме коктейлі — природному або привнесеному у вигляді поховань радіоактивних відходів або підземного ядерного вибуху, — а також що є наслідком усього цього.

У поїздці Донбасом радіація вперше наочно проявилася на четвертий день, коли доктор технічних наук Сергій Чумаченко в гостелі Сєверодонецька ввечері запропонував кореспондентові «Спектру» зайти до нього в номер: «Ми, люди, які ще розмножуються, маємо сьогодні випити дозу радіопротекторів».

Специфічних пляшечок із непомітними етикетками та темними капсулами сорбентів-радіопротекторів він, як виявилося, мав із собою з запасом. Радіопротектори ми пили всі три дні, доки їздили шахтами Луганської області.

Більшість вчених були вже у віці: професору Євгену Яковлєву в листопаді виповнився 82 рік — і саме він жартівливо назвав двох учасників експедиції з малолітніми доньками «людьми, які на відміну від нас, ще розмножуються».

Околиці Торецька — особливе місце в Донецькій області. З іншого боку, за лінією фронту — Горлівка, далі — Єнакієве. На думку окремих гідрогеологів, саме сюди крізь підземні гірські видобутки може продрейфувати радіоактивна вода після руйнування радіоактивної капсули на місці підземного ядерного вибуху в шахті «Юнком» у передмісті Єнакієвого — селищі Юнокомунарівськ (вибух було здійснено у вересні 1979 року з метою підвищення безпеки видобутку вугільних пластів — ред.).

Щодо цього в гірських інженерів думки різняться. В експедиції з Києва брали участь не лише гірські інженери та гідрогеологи, а й маститі фізики: скажімо, доктор фізико-математичних наук Володимир Ващенко — лауреат премії МАГАТЕ та Держпремії України, свого часу вісім разів очолював українські антарктичні експедиції та чотири рази — міжнародні.

Менше з тим, фактом є радіоактивне зараження двох річок у Луганській області, що впадають у Сіверський Донець неподалік місця його переходу на територію РФ, а також більшості обстежених шахтних ставків і відстійників у районі селищ Золоте та Гірське.

«Радіоактивний фон підвищено в кілька десятків разів», — каже, обережно добираючи слова, Володимир Ващенко про зібрані в Луганській області зразки рослин.

Чорнобиль сильно вплинув на все в Україні — зокрема й на норми радіоактивного фону, які після 1986 року були підвищені майже вдвічі. «Щоб не дезактивувати весь Київ, наприклад», — так із жартом пояснив один із учених в експедиції. Але перше ж польове дослідження у водоймі в районі Золотого показало перевищення цих нинішніх українських норм у 73 рази. Водойма була трохи помаранчевою. Над нею літали сірі чаплі і, цілком можливо, вранці на берег приходили місцеві рибалки.

Партизани та інші польові дослідники

За гроші західних донорів вчені займалися на Донбасі тим, на що часто бракує бюджетних коштів: працювали в регіоні з особливим військовим режимом і на промислових підприємствах з особливим допуском — міжнародний Фонд провів велику роботу з налагодження співпраці з державними структурами України. По суті, експедиція робила потрібну наукову роботу, але дії вчених часом межували з партизанськими вилазками.

Кореспондент «Спектру» побував із групою Ващенко у такій «вилазці» на закритій шахті «Північна» в Торецьку: підприємство затоплене, обладнання ріжеться на металобрухт, промисловий майданчик нагадує руїни Берліна в 1945-му — коли відновлювальні роботи ще не розпочалися, але руїни вже розбирають .

«Ви маєте отримати дозвіл начальства, ми турбуємося за вашу безпеку!» — чистою українською звернулася до нас група людей у робочому одязі. Охорона суворо фіксувала простір за межами своєрідної альтанки, де народ саме обідав — на столі була й горілка, і конфлікту геть не хотілося.

Нас висадили на закритій шахті — вчені прагнули виміряти радіаційний фон у місцевих «відстійниках» пилу, де роками вантажили вугілля; всередині труб, через які роками відкачували шахтну воду; на місці колишніх шахтних ставків. Шахти вже фактично нема, але люди там досі присутні — вони, хоча й скидалися на мародерів, ними все ж не були. Роботи з утилізації шахти веде фірма з Червонограда Львівської області, а якісь учені з гарними дозиметрами утилізаторів не тішили зовсім — довкола був товар, металобрухт, а свідчення його радіоактивності могли ускладнити збут.

Конфлікт припинив Ващенко — він відвів гурт убік і зробив кілька дзвінків до Києва. У сумках моїх колег поруч із дозиметрами виявився хліб, овочі, українське сало та дуже пристойна буженина. Зрештою нас пустили на руїни шахти: в обов'язкових касках та помаранчевих безрукавках.

«Північна» — типовий приклад закритої шахти: без водовідливу, без колективу, з уже видобутим з-під землі всім можливим цінним металом. Радіаційне тло металобрухту, до речі, тут, на Донеччині, виявилося нормальним.

Де й чому вугільні шахти стали радіоактивними

На зорі ери виробництва ядерної зброї вугільні шахти певний час розглядали як джерело урану. «Перший грам урану отримали з вугілля. У світі є шахти, де уран присутній у кількості до 10 грамів на тонну, але на Донбасі концентрації менше. Даних не дуже багато, втім, є місця, де кілька грамів на тонну все-таки зустрічається!» — пояснив «Спектру» Ващенко ще на початку експедиції. Уран на Донбасі переважно залягає на півночі Луганської області, проте є і в Донецькій.

Експедиція працювала перед лінією зіткнення, але в «найгарячіші» в плані радіації місця так і не потрапила — наприклад, дозволу на роботу в селищі Тошківка, яке нещадно обстрілювали у 2014 та 2015 роках, так і не отримали. Три найбільш радіоактивні шахти Донбасу розташовані вздовж лінії фронту, а шахта «Луганська» — взагалі на території підконтрольної самопроголошеній «ЛНР». Лише на початку 2021 року в мережі з'являлася інформація про плани її закриття та затоплення.

У 2000 році ухвалили рішення і про закриття шахти «Пролетарська» у Тошківці, проте вже у 2003-му роботи із закриття було припинено. У місцевому ставку-відстійнику офіційно залишилося 22 тисячі кубометрів низькорадіоактивних відходів, а на околицях селища «фонить» практично скрізь — вугілля з вмістом урану тут вантажили близько п'ятдесяти років.

У цьому списку є ще шахта імені Капустіна в містечку Привілля під Лисичанськом — вона ще жива, і саме туди хоче потрапити Володимир Ващенко.

У місцях, де помічали перевищення радіоактивного фону, на поверхню виходить один із виступів Донбаської уранової провінції: на її південно-західному напрямку в бік Донецька та Луганська є три виступи.

«Північна група шахт Луганщини розташована якраз в районі уранової аномалії, тому було зрозуміло, що там буде підвищена концентрація радіонуклідів, — каже Ващенко. — А ось три шахти: імені Капустіна, Пролетарська та Луганська — стоять саме там, де аномалія, і. відповідно, найбільш неблагополучні радіологічно. Як вони такими стали? Тоді вимірювали на верхніх горизонтах, і коли заглиблювалися на 100-200 метрів, то радіоактивність виявлялася ще не так, а от коли заглибилися на кілометр — пішли вже геть інші концентрації радіонуклідів. А коли почали закривати та затоплювати — ось тоді й почалися проблеми».

Експедиція, в якій брав участь «Спектр», пройшла краєм північного виступу луганської уранової аномалії. Дані про рівень радіації, яку тутешні річки експортують до Росії, будуть опубліковані до березня 2022 року. Моніторингу радіоактивної ситуації в басейні Сіверського Дінця у Ростовській області РФ просто немає, та й у Луганській області України поки що нема теж.

Дослідження природи місцевої радіоактивності теж дуже важливе — треба зрозуміти, які ізотопи присутні в місцевих водах, чи всі вони мають природне походження, чи немає слідів нелегального поховання радіоактивних відходів у шахтах, про які так люблять розповідати місцеві легенди в містах на кшталт Шахтарська, Тореза чи Червоного Луча.

Про відомі радіоактивні поховання Донбасу «Спектру» розповів фізик Володимир Ващенко.

«На території Донбасу радіоактивні відходи зберігаються в чотирьох шахтах: "Юнком", "Олександр-Захід", "Вуглегірська" та імені Калініна в Донецьку. Ще є шахти з радіоактивними відходами під територією Донецького казенного заводу хімічних виробів — колишнього заводу №1. Поховання відходів у цих шахтах почалося 1963 року, але скільки, чого саме і який стан радіококтейлю сьогодні — невідомо», — каже науковець.

Донецький казенний завод хімічних виробів розташований на західній околиці Донецька, в Адміністративному селищі — виробництво вибухівки нелогічно розміщувати посеред великого обласного центру. За часів незалежності України завод почав виробляти промислову вибухівку з утилізованих боєприпасів. 2005 року сюди приїжджав тоді ще сенатор Барак Обама — подивитися на утилізацію мін та снарядів.

З 2014 по 2015 рік тут понад сім разів лунали вибухи, які чуло й бачило все місто: завод зовсім поряд із Донецьким аеропортом. Під час боїв за нього тут вибухали склади з важкими снарядами, кількома тоннами гексогену та ще чимось — важко зрозуміти.

У 2015 році українська сторона в СЦКК зверталася до Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ з проханням перевірити там радіаційне тло: всі боялися розгерметизації сховищ радіоактивних відходів.

А взагалі на Донбасі найбільше вражає не радіація, а люди, їхнє дуже спокійне ставлення до будь-якої екологічної шкоди. Вони просто живуть: проблеми якості води чи радіоактивного вугільного пилу, яким усі дихають на шахті чи в селищі, нікого особливо не цікавлять і їх не обговорюють.

Як розповів Володимир Ващенко, у селі Миколаївка між Докучаєвським та Волновахою розташована так і не закрита до ладу уранова копальня. Її почали будувати у 1958 році, дійшли до покладів — і після чергового вибуху шахту безнадійно затопило. Закрили тоді копальню абияк, і вже у 90-х місцеві фермери настелили дорогу у Миколаївці радіоактивним щебенем.

Кореспондент «Спектру» поговорив з людьми у Волновасі й виявилося, що про уран, сумну долю будівельників шахти (вони в більшості рано померли від наслідків опромінення) і навіть про «радіоактивну дорогу» дуже багато хто знає, але не звертає на це жодної уваги. Та сама дорога (ліворуч від Новотроїцького до Миколаївки) закрита військовим блокпостом, а балкою, в якій розташована покинута уранова шахта, проходить лінія фронту та постійно стріляють.

Як виглядає техногенний землетрус у чистому полі

Головна пригода експедиції екологів та «Спектру» на Донбасі пов'язана з техногенним землетрусом. Перший етап експедиції здійснювався з Бахмута — звідти близько до Торецька, Нью-Йорка та Горлівки. Одного дня пролунав дзвінок із Києва: десь на околицях Добропілля стався землетрус у 3,5 бали і вченим дали точну точку епіцентру — до нього було трохи більш як 60 км. Усі негайно зібралися та виїхали туди.

Землетрусів у степах під Добропіллем не має бути. Але в цих місцях, де, як і всюди на Донбасі, є старі копальні, може статися техногенний землетрус — коли поштовхи йдуть не обов'язково у проєкції конкретної зруйнованої шахти. Під час таких катаклізмів назовні в перші ж дні виходить радіоактивний газ радон — і оце збіг! Експедиція з потрібним обладнанням опинилася саме поруч із таким місцем.

«Перший такий техногенний землетрус на Донбасі було зареєстровано під Донецьком у 1908 році, а ще 30 років тому були опубліковані роботи професора Лущина (і я також писав статтю про це) — у шахті можуть накопичуватися обсяги води до 50-60 тисяч кубометрів, і цього в разі обвалення достатньо для виділення енергії на землетрус у 2-3 бали! — розповів «Спектру» гідрогеолог Євген Яковлєв. — Сьогоднішній землетрус під Добропіллям змістився на північ, а пішов із району Макіївки, Донецька сюди. І це новий свідчення кількості затоплених шахт там!».

На думку науковця, екологічні наслідки затоплення шахт у самопроголошеній «ДНР» сягають далеко за межі непідконтрольних Україні територій.

«Юнком» — це 3,5 грама плутонію під землею

Найзапекліше дискутували щодо затопленої радіоактивної шахти «Юнком». Той самий ядерний вибух під Єнакієвим у 1979 році, за словами Євгена Яковлєва, був спробою прибрати газ із однієї з найбільш загазованих шахт СРСР. Але ніхто не взяв до уваги того, що вибух відбувався геть не в однорідному середовищі, тож малий заряд очікуваних результатів не дав. Натомість на місці вибуху утворилася герметична склоподібна оплавлена капсула з радіоактивним вмістом, яку у 2018 році в «ДНР» просто затопили.

Володимир Ващенко пояснив, що фізики виконували поставлені завдання, і якщо було сказано, щоб нагорі, в місті нічого не зсунулось ані на міліметр, то й заряд заклали відповідний — невеликий. Він також вважає, що мирні ядерні вибухи були ні чим іншим, як випробуваннями в СРСР зарядів тактичної ядерної зброї, оскільки військові випробування були неможливими через умови міжнародних договорів. Крім того, удар такої сили викинув енергію вгору, що спричинило додаткове розтріскування порід на сотні метрів згори, і все це потім впало в епіцентр — а в такому разі герметичної капсули з рідким вмістом може й не бути.

Версія з тактичною ядерною зброєю пояснює секретність, що зберігається з 1979 року: технічну документацію щодо цього вибуху Україна так і не отримала.

Пізніше на першій технічній зустрічі учасників експедицій у Стамбулі Володимир Ващенко заявив, що після вибуху на «Юнкомі» під землею мало залишитися приблизно 3,5 грама плутонію. Як і де він себе виявить — спрогнозувати неможливо.

Зрештою, всі вчені по обидва боки лінії фронту говорять про необхідність вивчення екологічної ситуації на Донбасі: наразі системного екологічного моніторингу занепалого регіону, де досі триває війна, фактично немає.

Підсумки експедицій мають бути оголошені до березня-квітня 2022 року.

Автор: Дмитро Дурнєв, Spektr.Press. hromadske публікує матеріал за підтримки «Медиасети»