Як сербські бійці воювали за «ДНР» і пов'язані «Вагнером» — інтерв'ю з сербською журналісткою

Журналістка

02 серпня 2018 09:01

Близько двох десятків сербських бойовиків воювали на боці «ДНР». Дехто із них також пов'язаний з російською ПВК «Вагнера» та згодом воював у Сирії.

Дехто — мав стосунок до банди Аркана (Желько Режнатовича) — кримінального авторитета й воєнного злочинця. Отже, люди, які повинні були відбувати покарання після війни на Балканах у 90-х, змогли залишитися на свободі.

Марія Рістіч — редакторка Балканської мережі репортерів-розлідувачів BIRN та журналістка Balkan Insight слідкувала за деякими із них ще під час судів на батьківщині. Уже згодом журналісти з Балкан дізналися, що екс-бійці хизуються, що беруть участь у війні на Донбасі, і змогли провести розслідування.

Громадське зустрілося з Марією Рістіч на Donbas Media Forum та поговорило про роль сербських бойовиків на підконтрольних сепаратистам територіях Донбасу, про те, як на Балканах розслідують воєнні злочини та чи нарешті бере гору правосуддя.

На Донбасі воювали іноземні бойовики зокрема з країн, де населення ніби відчуває певну солідарність з Росією. Ви працювали над розслідуванням про сербських бойовиків на Донбасі на боці так званої «ДНР». Що про них відомо? Яка їхня роль? Що з ними тепер?

Наразі невідомо точно, скільки саме сербів там перебувають. Балканська мережа журналістів-розслідувачів спробувала простежити за двадцятьма із них — тими, про кого відомо, що вони приїхали із Сербії чи Боснії до України воювати на боці Росії. Цікаво, що більшість із них знайомі нам іще з воєн на Балканах. Це досвідчені бойовики, які воювали і в Хорватії, і в Боснії.

Більшість із них відкрито говорять про свої дії в Україні, адже, за їхніми словами, вони не робили нічого незаконного чи неправильного. Вони вважають, що це просто ніби повернути борг російським бійцям, які воювали на Балканах

Деякі стали відомими під час трибуналів над воєнними злочинцями в Сербії. Згодом у Facebook ми їх відстежували, адже бойовики парамілітарних угруповань роблять чимало фотографій. І багато світлин зроблені в 90-ті і не були в мережі, але збереглися на камерах.

Приблизно те саме відбувається і під час війни в Україні. Вони публікують фото, хизуючись тим, як захищають православне братство і як виконують російські завдання в Україні.

Ми почали спілкуватися з ними у Facebook. І більшість із них доволі відкрито говорять про свої дії в Україні, адже, за їхніми словами, вони не робили нічого незаконного чи неправильного. Вони вважають, що це просто ніби повернути борг російським бійцям, які воювали на Балканах.

Тож, коли все це почалося у 2014 році, Сербія ухвалила закон, який передбачає кримінальну відповідальність за участь у воєнних конфліктах за кордоном, включно з Близьким Сходом та Україною.

Відтак повернення в Сербію для них стало проблемою, але ми намагалися відстежити тих, хто таки повернувся. Декого відстежили сербські правоохоронці, та вони уклали угоду про визнання провини й відбули 1-2 роки покарання.

Але багато із них донині в Україні, деякі — у підрозділі «Вагнера». Ми змогли простежити їх і в Сирії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Вагнер» створили, щоб не визнавати втрати російської армії у війні в Сирії — дослідники воєнних конфліктів

Редакторка Балканської мережі репортерів-розлідувачів BIRN та журналістка Balkan Insight Марія Рістіч під час інтерв'ю Громадському на Donbas Media Forum, Харків, 7 липня 2018 року Фото: Сергій Дунда/Громадське

Якщо говорити про ПВК «Вагнер», чим він займався в Україні?

Що цікаво про групу «Вагнера»: якщо порівнювати з Балканами, то в нашій війні була дуже схожа модель.

Це підрозділ, який утримується державою або різними наближеними до держави суб'єктами, складається з досвідчених бійців і переміщується від одного конфлікту до іншого.

Як ми вийшли на «Вагнера»? На Балканах існував один сумнозвісний підрозділ — «бійці Аркана», більшість із них були професіоналами. Коли ми розслідували воєнні злочини, нам удалося зв’язатися з деякими із них. Ми з’ясували, що дехто з колишніх бійців Аркана нині в Росії. А деякі люди, які намагалися втекти і вирушити воювати в Україну, казали нам: «Ми спілкуємося із цією людиною в Росії. Він єдиний, хто допомагає нам дістатися України».

Згодом ми виявили мережу декількох бійців, які мали досвід війни на Балканах. Вони вербували дві групи людей. Перша — ті, хто воював на Балканах і хотів воювати за гроші, друга — молоді люди, зазвичай, представники різних правих груп, деякі з них — футбольні фанати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мілошевич і Путін — опортуністи, які підлаштовуються заради влади» — хорватська письменниця

Сербський найманець Деян Беріч із паспортом самопроголошеної «ДНР» Фото: Facebook/Dejan Beric (Balkan Insight, проект розслідувань)

Потім ми знайшли ключових людей з Балкан у підрозділі «Вагнера». Більшість із них, звісно, заперечували, що колись брали участь у бойових діях. Хоча ми знайшли їхні фотографії з України.

Останній доказ того, що вони вирушили в Сирію — один із членів угруповання «Вагнера» із сербського містечка Новий Сад загинув на війни в Сирії. Його тіло перевезли на батьківщину. Останній слід, який виводив на нього, був у Москві. Для нас це стало чітким доказом того, про що нам уже раніше казали: бійці «Вагнера» переїздять з одного конфлікту до іншого.

Сербський найманець Марко Барович в Україні Фото: Facebook (Balkan Insight, проект розслідувань)

Що саме вони роблять? Навчають військовій справі? І чим займалися раніше? Хто ці люди? Це ж не просто хлопці, які поїхали воювати за гроші? Багато із них несуть відповідальність за дуже жорстокі злочини, це не просто якісь молоді хулігани на адреналіні. Тож, що відомо про них?

Існує дві групи. Першу можна назвати «досвідчені бійці» — це бойовики з Балкан. Я вже згадувала, що про підрозділ «Аркана». Їхня модель у принципі така ж сама. Частина підрозділу тренує персонал і бійців, а інша — безпосередньо бойовики.

Щоразу, коли ми звертаємося до них, вони наполягають, що не мають до цього жодного стосунку. Що вони просто «тренують» у Росії та на інших завданнях, і фокусуються на так званих «складних ситуаціях»

Ще тоді, на Балканах у них був власний тренувальний табір, звідки вони вербували бійців, а ті вже йшли воювати. У таборах було декілька керівників, і виявляється, що кілька саме таких людей нині в угрупованні «Вагнера». Деякі тренери, але деякі — бійці.

Щоразу, коли ми звертаємося до них, вони наполягають, що не мають до цього жодного стосунку. Що вони просто «тренують» у Росії та на інших завданнях, і фокусуються на так званих «складних ситуаціях».

Вони ніколи не скажуть, що тренують людей для участі у війні. Та нам відомо про їхній досвід у війні на Балканах, відомо про свідчення людей, які запевняють, що саме вони допомагали дістатися до України. Отже, їхня роль стає очевидною.

Чи могли б ви навести приклади людей, чиї минуле є сумнівним? Тоді ми розуміли б, чому вони тут «вчать».

Один із тих, кого ми знайшли — Драган Савічіч на прізвисько «Вовк». Маю сказати, що він, звісно, все заперечує. Савічіч був членом підрозділу «Аркана», на початку 90-х і воював у Боснії, відтак довго прожив у Чорногорії. Там його звинувачували в різних злочинах: стрілянина, мафіозні війни тощо. Однак йому вдалося втекти до Росії. Його офіційна легенда: в Росії він працює на будівельну компанію й ніколи не брав участі у війні. Звісно, фото в мережі свідчать про інше. Завдяки деяким іншим членам різних воєнізованих підрозділів в Україні, які хочуть залишатися неназваними, ми дізналися, що він був їхньою контактною особою.

Інші люди, яких ми знаємо, також воювали в Косово. Наприклад, у Сербії я стежила за судом щодо злочинів, скоєних у Косово, і спілкувався з колишнім членом підрозділу «Аркана». Та згодом він просто втік. Нам удалося простежити, що він опинився в Україні, де приєднався до групи «Вагнера».

Ситуація в Україні здалася їм дуже схожою на ситуацію на Балканах, і вони знайшли спосіб заробляти гроші. Вони не просто воюють, але займаються грабунками, мародерством, торгівлею людьми

Це, можна сказати, два найяскравіші і найбільш кричущі випадки. Та всі інші люди, з якими ми розмовляли, були колишніми членами або підрозділу «Аркана», або парамілітарних чи злочинних угруповань.

Але коли я кажу про банди — злочинні угруповання, — йдеться не про таку собі мафію, як в Італії. На Балканах вони виникли після закінчення війни. Більшість членів цих банд — це екс-бійці. Це був просто ще один спосіб скоювати злочини. Ситуація в Україні здалася їм дуже схожою на ситуацію на Балканах, і вони знайшли спосіб заробляти гроші. Вони не просто воюють, але займаються грабунками, мародерством, торгівлею людьми.

Очевидне питання для України: ці люди приїхали на нашу землю, але чому це в принципі стало можливим? Чому вони вільні, якщо скоювали злочини? Чи вони відбули покарання?

Ці підрозділи діяли дуже розумно: бійці часто вдягали маски, йшли в райони, де їх ніхто не знав, намагалися знищити всі можливі зв'язки з тими, хто їх фінансував. Тому переслідувати їх було дуже складно.

Вони також мають зв'язки з поліцією, армією, різними міністерствами, правоохоронними органами, а надто в Сербії. Тому їм завжди вдається ухилитися від правосуддя. Я вже згадувала чоловіка, якого судили за воєнні злочини, але він усе одно спромігся втекти воювати в Україну.

Питання, про яке багато хто не хоче говорити — амністія. Так, люди, в яких кров на руках, не мають її отримати. Але як визначати і довести, що умовно хлопець «А» нікого не вбив, а чоловік «Б» — убив? Адже якщо людина під час війни перебувала в зоні бойових дій, як довести, що хтось скоїв злочин, а інший просто стояв на КПП?

Я думаю, що це тому, що багато судових справ зосереджуються на бійцях. Наприклад, створені для колишньої Югославії міжнародні трибунали зазвичай доводять відповідальність командира. Прокурор мусить зосередитися на тих, хто стоїть за ланцюжком. Так злочин дуже легко довести. Якщо є командир, який командував у тому чи іншому регіоні, ви маєте відповідального, а отже винного. Бо згідно з Женевською конвенцією, командир повинен був запобігти воєнному злочину.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Про мир домовляються з ворогами, а не друзями: експерти — про шляхи і ризики врегулювання конфлікту на Донбасі

Проблема на Балканах полягала в тому, що Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії дійсно займався справами лише верхівки. Водночас місцеві прокурори через політичний тиск опікувалися лише справами бійців, чиї злочини дуже складно довести. А є ланка, що перебувала між ними — лідерами, командирами та солдатами. І багато таких людей донині лишаються на Балканах дуже впливовими. Вони досі вільні, досі контролюють армію, поліцію, тиснуть на суд. Тож якісного розслідування воєнних злочинів немає.

Наша робота завжди полягала в тому, щоб документувати і вказувати на можливих воєнних злочинців. У деяких випадках це було легко, приміром, коли люди були сусідами. Вони стріляли один в одного, тому прокурорам було легше довести це. Але особи багатьох так і не змогли встановити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Ніколи не зарано починати процес примирення»: досвід Балкан

А що вам відомо про роль сербів під час анексії Криму? Я особисто пам'ятаю, як була в Криму під час анексії, і в Севастополі зайшла в ресторан, де сиділи чоловіки з Нового Саду. Вони, безумовно, виглядали як бійці, а не прості туристи — такі кремезні чоловіки в національній символіці. У Криму не було боїв, але все одно людей залякували.

У випадку з Кримом, я думаю, це було ще екстремальнішим, адже Сербія ніколи не приховувала власну політику щодо Криму. Хоча наш президент заявив, що ми поважаємо територіальну цілісність України. Водночас там були бойовики, а офіційні члени сербського парламенту були в Криму спостерігачами. Для мене це ще один приклад того, що наратив про бойовиків-сербів насправді є офіційним наративом держави, адже ті члени сербського парламенту були членами правлячої партії. Бо, очевидно, якщо ваші парламентарі їдуть до Криму, підтримуючи Росію, то й ваші бійці поїдуть туди.

Найважливішим для України сьогодні є питання обміну ув'язненими. Ми розуміємо, що законодавство не передбачає, що людину слід обмінювати на іншу людину. Існує по суті практика обміну з Росією — нібито обміну заручниками. Українські суди повинні були звільняти деяких людей, щоб повернути українських військових або політичних в'язнів. Яким може бути цей процес з огляду закону? Так чи йнак, головне, щоби був шанс обміняти полонених.

Проблема перехідного правосуддя в тому, що деякі елементи визначаються по-різному: Конвенцією ООН, Женевською конвенцією, різними законами. Але, по суті, поле не регулюється. Є один досвід від одного конфлікту до іншого. І на Балканах, і під час інших конфліктів відбувалися обміни.

У Боснії були екстремальні випадки, коли людину погоджувалися обміняти, але вбивали до обміну

У різних регіонах Балкан застосовувалися різні концепції. Подекуди це була чиста угода — двоє політичних лідерів погодилися обміняти людей, і їх обміняли. В інших випадках це був закон, в якому йшлося: цих людей звільнять і ніколи не будуть переслідувати. Але навіть попри такі зобов’язання, цих людей згодом звинуватили. І притягнули до відповідальності навіть після того, як сказали, що не робитимуть цього. Також у Боснії були екстремальні випадки, коли людину погоджувалися обміняти, але вбивали до обміну.

Отже, я б не сказала, що існує якась модель чи правило, яке говорить — ви повинні зробити ось це і ось це. Як ви вже згадували, люди просто керуються бажанням врятуватися, і все.

Скажімо, випадок: люди вже за ґратами після офіційних судів. Тому суди змушені помилувати їх.

Така ситуація була в Сербії з політичними в'язнями в Косово. І це було однією з частин нашої демократичної трансформації, якщо ви хочете так це називати. Сербія ухвалила закон, відповідно до якого всіх політичних в'язнів повинні були звільнити — це було частиною угоди. І їх звільнили.

Я думаю, що до цього підштовхнуло міжнародна спільнота. Коли закінчилася війна в Косово, в сербських в'язницях було багато людей, звинувачених у тероризмі, і в 99% це були політичні випадки. Не було жодних доказів, що це був саме терор сербської держави над албанською етнічною меншиною.

Редакторка Балканської мережі репортерів-розлідувачів BIRN та журналістка Balkan Insight Марія Рістіч (ліворуч) та журналістка Громадського Наталія Гуменюк під час інтерв'ю Громадському на Donbas Media Forum, Харків, 7 липня 2018 року Фото: Сергій Дунда/Громадське