Що може влаштувати путін на День Незалежності

На День Незалежності України росія може спробувати вчинити «щось особливо гидке та жорстоке». Про це у зверненні 20 серпня заявив президент Володимир Зеленський.

Наступного дня в ефірі телемарафону радник голови президентського офісу Михайло Подоляк припустив, що 23-24 серпня (День Прапора та День Незалежності) агресор може посилити ракетні обстріли великих міст, включно з Києвом.

Одночасно низка українських медіа з посиланням на неназвані джерела в структурах центральної влади написала, що співробітникам цих самих структур, чиї робочі місця розташовано в урядовому кварталі столиці, «рекомендовано по можливості менше там з’являтися».

Певна частина української публіки, що стежить за російським медіапростором, у ці ж дні активно обговорювала заклики російських пропагандистів «жорстоко помститися» мирним українцям за взагалі-то вкрай незрозумілу загибель дочки російського фашиста, ідеолога «євразійства» Олександра Дугіна.

Загибла називала себе «політологом» і не раз публічно виступала з гідними свого батька україножерськими, і взагалі – людожерськими, тезами. Але вважати не тільки її, а й самого Дугіна можливими пріоритетними цілями українських спецслужб видається не дуже логічним. Впізнаваність обох у самій росії була досить низькою, й обоє, наскільки відомо, не мали важелів впливу на ухвалення воєнних рішень.

Що ж, досі досвід показував, що палкі заклики найрадикальніших московських пропагандистів спрямовані лише на «підтримку тонусу» у найфашизованішої частини російського суспільства. Тоді як тамтешній офіціоз, навпаки, всіляко намагається применшити масштаби й жорстокість війни — як щодо російських злочинів, так і щодо українських успіхів там, де вони є.

Свідчення цьому — той факт, що майже до кінця травня російське міноборони старанно уникало розмов про втрати українських військових, вдаючи, що тільки знищує ті чи інші об’єкти.

Щоправда, відтоді агресор — якщо поєднати дані всіх щоденних звітів — вже нібито «вивів зі строю» майже половину особового складу ЗСУ. Очевидно, на такі заяви було дано «відмашку» згори, для «підбадьорення» російської аудиторії. Звідти ж, схоже, і різке, нічим не поясне́нне зростання в червні кількості нібито збитих українських літаків, яка наразі вдвічі перевищує весь наявний на початок року парк українських ВПС.

Водночас російська пропаганда затято мовчить про будь-які жертви серед українських цивільних. І паралельно щосили видає очевидні українські удари та диверсії на своїх складах за «випадкові загоряння» тощо (ось один з останніх, але далеко не єдиний приклад).

Словом, кремль боїться схвилювати своїх підданих навіть хоч трохи наближеною до реальності картиною. А ще — дуже не хоче хоч натяком визнати свої злочини перед світом. Адже «гібридна» складова цієї війни лишається для путінського режиму надзвичайно важливою. І навіть стає дедалі важливішою, бо суттєвих досягнень на реальному фронті бракує.

Саме тому росіяни, всупереч побоюванням частини українського суспільства, так і не влаштували нічого «взірцево-покарального» з нагоди сакрального для них 9 травня (як і передбачав тоді автор). Або взяти, наприклад, заклики «вдарити по центрах прийняття рішень» у Києві у відповідь на успішне ураження ЗСУ захоплених агресором нафтогазовидобувних вишок у Чорному морі 20 червня. На ділі окупанти тоді «обійшлися» ракетним обстрілом складських приміщень, де нібито стояли українські «Байрактари»…

Сьогодні давно вже не травень і не червень. З виступів російських «яструбів» і особисто путіна не можна не виснувати: попри позірний (і дедалі більш штучний) спокій, затятий опір українців дратує їх дедалі більше.

В цьому контексті показово, що українська влада напередодні свят аж ніяк не обходиться самими тільки заявами. Скажімо, в Харкові вводиться «довга комендантська година», і «Укрзалізниця» просить громадян в ці дні утриматися від поїздок до цього міста. А в Києві скорочують час роботи метро і заборонили проводити масові заходи.

Скидається на те, що всі ці дії мають під собою певне підґрунтя. За повідомленням Генштабу, ворог різко збільшив кількість виведених у Чорне море носіїв ракет «Калібр». До того ж росія частково закрила до 25 серпня повітряний простір Липецької, Воронезької та Білгородської областей.

В контексті цього останнього повідомлення слід розуміти, що саме в Липецькій області розташовано потужний тренувально-бойовий центр та аеродром російських військово-повітряних сил «Липецьк-2». І по Україні вже завдавали ударів далекобійними ракетами з розташованих там літаків. А летіти (хоч на близький Харків, хоч на віддаленіший Київ, хоч на далекий Львів) ці ракети мають саме над Воронежчиною й Білгородщиною.

При підготовці масованого удару таке часткове закриття повітряного простору видається більш ніж логічним. Звичайно, чинити свої злочини росія здатна й без прив’язки до будь-яких дат. Досить згадати нещодавні удари по Харкову, внаслідок яких загинула 21 людина.

Зрештою, агресор здатен «обмежитися» омріяним ним відключенням від української енергосистеми Запорізької АЕС, що може якраз на свята спричинити непередбачувані наслідки для цієї енергосистеми.

А може й поєднати всі доступні йому дії.

Як справедливо сказав у цитованому на початку цього тексту зверненні президент Зеленський, «…і в будь-який інший тиждень за ці пів року росія робила те саме постійно – гидке й жорстоке».

Та, як би не змінювалися типи сигналів тривоги, можливо, в ці дні варто звертати на них особливу увагу. Надто — якщо ви вже «звикли» й трохи розслабилися.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.