ENRU

Спецпроект «Голос війни»: Полковник Спрут

У рамках проекту «Голос війни: школа публіцистики для ветеранів АТО» Громадське продовжує публікацію текстів авторів, які пройшли війну, які досі йдуть через неї. Ми зібрали 30 ветеранів, які описали свій досвід. Це тексти «голосу війни» — різні, несхожі, великі й маленькі. Вони про те, якою є війна «без фільтра»

Бешуля Олексій

Бешуля Олексій, позивний «Обама», 26 років. Живе в Києві, народився на Донбасі. До війни був студентом та футбольним хуліганом. Доброволець, 2014-15 ЗСУ, 54 ОРБ, 131 ОРБ, командир гранатометного відділення. Зараз навчається в аспірантурі юридичного факультету в КНЕУ.

Полковник

Не те щоби телесеанси входили у щоденну програму, телевізор просто був у кімнаті і практично не вимикався. Там же була стара груба та  обгорілий чайник.

Фото з особистого архіву Олексія Бешулі, надане Громадському

Поки грієш воду, шукаєш інгредієнти для чаювання-кавування, компонуєш бутерброд, мимоволі чуєш кілька уривків з ефіру. Того разу моя підготовка до вечірньої кави збіглася з випуском новин.

Буденний голос повідомляв, що за попередню добу в зоні проведення антитерористичної операції стільки-то військових поранено, стільки-то загинули.

Коли повідомляли про кількість обстрілів за добу, я намагався у тризначному числі вловити якийсь знак. Чи наші короткі повідомлення «у такому-то місці лягла касета граду» стають статистичною одиницею чи губляться у радіохвилях та журналах чергувань...

Сюжет змінився.

«У Кіровограді прощалися з... — щоденність таких новин притупила їх сприйняття, — ... який загинув у районі Маріуполя».

Автоматично переводжу погляд на телевізор — раптом хто знайомий.

***

— Я Спрут. Хлопці, покажіть хтось, що і де тут у вас, — звернувся старший чоловік, який привіз на позицію снайперську групу.

— Давай я, — сказав, і ми разом полізли по козячій стежці до  спостережного пункту, видовбаного у гранітному пагорбі.

Заповзли на хребет.

— Тільки не висовуйся дуже, тут пострілюють. Дивись, там у сосняку у  сепарів бліндажик. Отам на узліссі спостережник. Є ще один на краю села, он там. До нашого приїзду вони по бережку гуляли, зараз уже обережніші, але потрошку викурюємо.

Коли ми спустились, Спрут шарпнув блискавку на куртці. Під нею трохи вище сонячного сплетіння показались три зірки.

Незручно вийшло, подумав я. Полковник, а я йому «не висовуйся». Ще й на ти.

А він нічого, наче все так і має бути.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Спецпроект «Голос війни»: Сон фронтовика

Увечері я перепитав про нього снайперів

— Насправді він дуже класний. Полазити з нами ніколи не проти, через фігню не напрягає, — кращі характеристики заледве коли давались.

За кілька днів він знову приїхав до нас на позицію.

Двері трохи пошарпаного джипу відкрились, він вийшов із переламаною через передпліччя мисливською рушницею.

У салоні пара щойно підстрілених фазанів.

Якісь звичайні запитання:

— Як у вас? Тихо? Щось цікаве бачили?

Спрут запам’ятався саме таким — у чистому камуфляжі, з рушницею, фазанами в салоні та зірками під курткою.

***

...Рівний дикторський голос перераховував заслуги загиблого. Капітан першого рангу. Командир морського центру спеціальних операцій. Учасник війни в Афганістані — у 80-х у радянській армії, у нульових з місією НАТО.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Війна – це коли болить серце» — СПЕЦПРОЕКТ

А я йому «не висовуйся, тут пострілюють». Ніяково стало за тодішню дитячу браваду.

— Виконуючи бойове завдання, група потрапила під мінометний обстріл... помер від осколкового поранення, закривши собою бійців, — на фоні похоронної процесії промовив рівний дикторський голос. — Тепер до новин політики...

/Матеріал створено в соціальному проекті «Голос війни: школа публіцистики для ветеранів АТО». Проект реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» та Міжнародною організацією Internews за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади та Міжнародного фонду «Відродження»

Підписуйтесь на наш канал у Telegram