Світ на порозі нових перегонів ядерних озброєнь!?

Широкомасштабне вторгнення росії в Україну сприяло переосмисленню не тільки архітектури світової безпеки, але й дістало з «мутної води» теорії міжнародних відносин низку основоположних питань, які потребували своєї рефлексії представниками наукової еліти. Одним з таких питань, без сумніву, постає (не)розповсюдження ядерної зброї. Голос політологічної спільноти пролунав достатньо голосно вже навесні 2023 року, коли Джозеф Най-молодший, почесний професор Школи управління імені Джона Ф. Кеннеді (Гарвардський університет) і колишній заступник міністра оборони США, опублікував доволі цікаву статтю Nuclear Ethics Revisited на сторінках авторитетного журналу Ethics & International Affairs. У ній він переосмислює свою фундаментальну працю Nuclear Ethics (1986) з огляду на російське вторгнення в Україну.

«Ядерна зима» замість глобального потепління?  

Джозеф Най-молодший зазначає, що з 1986 року кардинально змінилася структура світової політики. Біполярна Холодна війна закінчилася, а на зміну їй прийшла боротьба глобальних держав, що охоплює США, реваншистську росію та Китай. Дослідник резюмує, що жахає не стільки вторгнення росії в Україну, як її погрози застосувати ядерну зброю, щоб стримати реакцію Заходу.

Тут варто нагадати, що ядерною зброєю заради політичного ефекту брязкав ще Микита Хрущов, але особистість володимира путіна є новим фактором. Можна стверджувати, що його поведінка свідчить про те, що ми вступаємо в «нову ядерну еру». З огляду на це глобальне потепління може змінитися «ядерною зимою» як найбільшою загрозою існуванню нашої планети.

Якщо росія вдасться до тактичного використання ядерної зброї у війні з Україною, то знадобляться рішучі відповіді, щоб спробувати відновити ядерне табу, але це не обов’язково призведе до Армагеддону. Військова відповідь на порушення має знищити російські сили в Україні, але вона має бути неядерною та спрямованою на зміцнення норми ядерного табу.

Водночас Джозеф Най-молодший в Nuclear Ethics Revisited робить такий висновок щодо України: «У Будапештському меморандумі 1994 року Київ погодився повернути москві радянську ядерну зброю, яку він успадкував, в обмін на гарантії безпеки України. Порушення росією своєї обіцянки змусило багатьох дійти висновку, що розповсюдження є виправданим. Однак було б помилкою перебільшувати шкоду, яку події в Україні завдали режиму нерозповсюдження. По-перше, ті, хто каже, що вторгнення вчить інші держави, що вони були б у більшій безпеці, якби мали ядерну зброю, надмірно спрощують історію. Не можна вважати, що нічого не трапилося б, якби Україна зберегла ядерну зброю, успадковану від СРСР. Зброя не була готовою до використання, адже розщеплюваний матеріал у радянських ракетах великої дальності, розміщених в Україні, довелося б переформувати та перепрофілювати. Це не тільки потребувало б часу і знань, але й могло б прискорити російське вторгнення». 

На відміну від Джозефа Ная-молодшого, я переконаний, що російське вторгнення в Україну підірвало моральні аргументи щодо нерозповсюдження. Зрештою, що більше розповсюджується ядерна зброя, то більшими є перспективи можливого ненавмисного чи випадкового її використання, то важче буде впоратися з ядерною кризою, коли залучено багато політичних акторів, і складніше встановити засоби контролю, які колись можуть допомогти зменшити роль ядерної зброї.

У своїй свіжій статті «І знову ядерне розповсюдження?» для Project Syndicate Джозеф Най-молодший наголошує на тому, що в ООН розпочалася підготовка до запланованої на 2026 рік Оглядової конференції сторін Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), який було підписано 1968 року. Багато хто очікує, що це буде дуже конфліктний захід.

Річ у тім, що низка країн сьогодні переглядає свої погляди на принципи нерозповсюдження, тому що вони ставлять собі слушне запитання: а чи напала б росія на Україну у 2022 році, якби Україна не відмовилася від ядерної зброї, успадкованої від СРСР? Такі ворожіння на кавовій гущі своєю чергою породили в інших країн побоювання щодо можливого поширення ядерної зброї.

«Плутонієва економіка»

Нагадаю, що після нафтової кризи 1973 року склалася загальноприйнята думка, що у світі закінчується нафта, і тому потрібно терміново перемикатися на атомну енергетику. Однак водночас повсюдно помилково вважалося, що у світі закінчується уран, і тому доведеться використовувати перероблений плутоній. Згідно з прогнозами того часу, очікувалося, що до 1990 року 46 країн будуть витягувати плутоній з відпрацьованого ядерного палива.

Проблема полягала в тому, що плутоній є матеріалом, який можна використовувати в ядерній зброї. І тому світу, в якому активно займаються торгівлею плутонієм, загрожувала серйозна небезпека ядерного розповсюдження і ядерного тероризму. У 1974 році Індія стала першою країною — крім п'яти країн, перерахованих у ДНЯЗ (Китай, Франція, росія, Велика Британія і США), — яка здійснила «мирний ядерний вибух». Власне, таку назву вибух отримав через те, що Іран використовував плутоній, отриманий від відпрацьованого американського та канадського урану. А ключова умова надання останнього — використання його Індією лише в мирних цілях (докладніше цю тему можна дослідити за посиланням — ред.).

Після цього Франція погодилася продати завод з переробки плутонію Пакистану, чий прем’єр-міністр Зульфікар Алі Бхутто заявив, що його країна їстиме траву, але не дозволить Індії створити ядерну монополію в Південній Азії.

Водночас, а мова йде про другу половину 70-х років XX століття, у Латинській Америці Німеччина зібралася продати завод зі збагачення урану Бразилії, а Аргентина вивчала власні варіанти використання плутонію, про що свого часу писало авторитетне видання Washington Post у статті «Аргентина на порозі ядерної переробки». Тим часом інші країни потихеньку займалися тим самим, і тому поступово починалися нові перегони ядерних озброєнь. По суті, світ постав перед «плутонієвою економікою».

Однак у 1977 році у Вашингтоні відбувся старт програми Міжнародної оцінки ядерного паливного циклу (INFCE), а її комітети та робочі групи зустрічалися протягом наступних двох років. Тим самим ця програма відіграла центральну роль у стратегії американського президента Картера: виграти час з метою загальмувати розвиток ситуації та сформувати міжнародні знання про реальні витрати та про альтернативи ядерному паливному циклу, чию природу атомна галузь вважала незмінною. До речі, професор Най працював в адміністрації Картера в той час. За два роки програма INFCE багато зробила для досягнення цих цілей.

У 1977 році основні країни-постачальники ядерної продукції зустрілися в Лондоні й домовилися про загальні принципи «обмежень» експорту делікатних ядерних технологій. Незабаром після цього Франція і Німеччина призупинили експорт заводських об'єктів, які викликали дискусії.

Ядерне нерозповсюдження сьогодні 

Хороша новина: зараз лише дев'ять країн мають ядерну зброю. Крім того, ДНЯЗ підписали 189 сторін. Це одна з небагатьох угод про контроль над озброєннями, якої досі дотримуються найбільші держави. Принципи, затверджені Групою ядерних постачальників, наразі діють, і, хоча деякі країни займаються переробкою відпрацьованого ядерного палива, світ не поспішає переходити до нестабільної «плутонієвої економіки».

Погана новина полягає в тому, що Північна Корея відмовилася від своїх зобов'язань у межах ДНЯЗ. Починаючи з 2006 року, вона здійснила вже шість ядерних вибухів, а Кім Чен Ин нерідко брязкає ядерною зброєю, причому у вкрай дестабілізаційний спосіб. На Близькому Сході Іран побудував об'єкти зі збагачення збройового урану і швидко наближається до порогу, за яким на нього чекає перетворення на десяту країну світу з ядерною зброєю. Багато науковців, які займаються проблематикою нерозповсюдження ядерної зброї, побоюються, що в цьому разі може початися каскад ядерного поширення в регіоні: іранський приклад швидко наслідуватиме Саудівська Аравія.

Без сумніву, війна в Україні вчить важливості зміцнення наявного Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та утримання від дій, які його підривають. Разом з тим хотілося б наголосити на тому, що потенційне використання росією ядерної зброї уможливлює відкриття «скриньки Пандори». Враховуючи, що з 9 членів ядерного клубу 4 держави не є членами Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, такий небезпечний прецедент може призвести до сумнозвісної Гоббсової bellum omnium contra omnes («війна всіх проти всіх»).

Варто також не забувати, що ми живемо в інформаційну епоху, що пов‘язана із революцією в мікроелектроніці. Відтак сьогодні ключовими акторами міжнародних відносин є турист і терорист, які прийшли на зміну солдату і дипломату. Цей факт лише посилює небезпеку існування нашої планети у разі застосування ядерної зброї. І наостанок. Навіть за найгіршого сценарію, а це використання (тактичної) ядерної зброї росією у війні з Україною, «збочений» путін не досягне жодних результатів, окрім завершення процесу свого знищення як у політичному, так і у фізичному плані.

Залякувати українську політичну націю потенційним використанням ядерної зброї після усіх жахів російського вторгнення — це не про демотивацію, а радше про консолідацію українського суспільства навколо єдиної великої мети — повної капітуляції росії, що є «колосом на глиняних ногах».

Автор: Максим Андрущенко, доктор філософії з політичних наук

Автор: Максим Андрущенко, доктор філософії з політичних наук