ТОП-5 тижня: суд проти всієї України, суперхан та своя чужа мама

В ІТАЛІЇ СУДЯТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАЦГВАРДІЙЦЯ МАРКІВА

6 липня в італійському місті Павія починається суд на українцем Віталієм Марківим. Колишнього бійця Нацгвардії звинувачують у причетності до вбивства фотографа Андреа Роккеллі біля підніжжя гори Карачун у травні 2014 року.

Марківа, який має подвійне українсько-італійське громадянство, затримали рік тому в Болоньї. Від того часу він перебуває за ґратами в очікуванні суду.

Що відбулося за рік, відколи заарештували Марківа, чого чекати від процесу та чому адвокат Віталія називає його «судом проти всієї України» — в питаннях та відповідях Громадського.

Суд проти всієї України: головне про справу нацгвардійця Марківа

Фото: Анастасія Власова/Громадське

СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО В УКРАЇНІ

Єлизавета Погудіна живе з чоловіком і маленькою донькою неподалік Харкова. Їй 24 роки. У квітні вона народила дівчинку, яку віддала бездітній парі, яка живе в Іспанії.

Єлизавета — сурогатна мама. У них із чоловіком були заощадження, але вони завжди мріяли про власний дім, а грошей на його придбання бракувало. Жінка вирішила стати сурогатною матір'ю, щоб отримати одночасну крупну виплату. Сім’я, каже вона, її підтримала, хоча й не зразу.

Подібні послуги в Україні коштують від 11 до 13 тисяч доларів, не враховуючи, що за юридичний і медичний супровід беруться спеціальні агентства й клініки. Єлизавета не називає суму, яку отримала, але каже — це була хороша підтримка для сімейного бюджету. Зрештою, сама вона швидше сприймає участь у такій програмі як допомогу нужденним людям, а не банальний заробіток.

«В моєму розумінні це була взаємодопомога. Я допомогла людям, вони помогли мені. Суттєво — так, ми зробили те, чого хотіли. Ми купили дім», — каже Єлизавета.

Що відбувається із сурогатним материнством в Україні, і чому ринок цих послуг почав стрімко рости — з'ясовувало Громадське.

Своя чужа мама: як Україна стала центром сурогатного материнства

ЯК ВИЖИВАЄ ДЕМОКРАТІЯ В КАЗАХСТАНІ

Алмати — одне із найзабрудненіших міст планети. Місто зусібіч оточене високими горами Тянь-Шаню, тут майже немає вітру: гази від автомобілів та електростанцій осідають у місті, наче під невидимим ковпаком.

На вулицях відчутно бракує свіжого повітря, а вже на третій день починає пекти горло. Тут важко дихається. А надто — демократичним активістам. Однак в їхньому випадку річ зовсім не в брудному повітрі.

Авторитаритаризм і культ особи Нурсултана Назарбаєва душать демократію в Казахстані. Незалежних активістів переслідують, справжньої свободи слова в країні не існує, а влада намагається контролювати кожен аспект публічного життя громадян: в інтернеті та офлайн.

Як це, бути громадським активістом у Казахстані? Чому тут щовечора блокують соцмережі? І за яких умов можливі зміни? Читайте в спеціальному репортажі Громадського з Алмати.

Суперхан пильнує за тобою: як виживає демократія в Казахстані

Фото: Остап Яриш/Громадське

ІНТЕРВ'Ю З ОЛЕКСАНДРОМ ФАЦЕВИЧЕМ

Три роки тому в центрі Києва на Софійській площі склали присягу 2 000 патрульних поліцейських. В урочистій церемонії взяли участь президент, прем’єр, міністр внутрішніх справ і тодішній посол США в Україні. Адже Сполучені Штати були основним донором амбітної реформи, яка мала перетворити замкнену міліцейську систему на правоохоронний орган західного типу.

За три роки те, що починалося як щось незвичайне, перетворилося на рутину. Люди, які виборювали в шаленій конкуренції право служити в патрульній поліції, розчаровувалися, не витримували навантаження і звільнялися. Нові патрульні авто регулярно потрапляли в аварії і поліцейських начебто змушували ремонтувати їх власним коштом. З’явилися перші кримінальні справи проти копів за перевищення службових повноважень.

Попри всі ці труднощі лише торік до лав патрульної поліції прийшли близько 5 тисяч новобранців. Комісії, що приймають заяви, працюють в регіонах безперервно. Створені обласні управління, відділ поліції Криму, налагоджена співпраця місцевою владою. Копи патрулюють 6 тисяч кілометрів доріг національного значення.

Про успіхи та проблеми Громадське поспілкувалося з Олександром Фацевичем, який три роки тому починав як керівник патрульної поліції міста Києва, а сьогодні відповідає за всю патрульну поліцію України.

Підтримка поліції впала, бо людям не подобається мати з нею справу — заступник голови Нацполіції Фацевич

Фото: Громадське

ПАЛЕСТИНЦІ ТА 12-РІЧНА БЛОКАДА

134 палестинці поранені під час мирної ходи жінок з Сектору Гази 3 липня. Вони прямували до фортифікаційного паркану, що відділяє палестинську територію від Ізраїлю. Загалом за три останні місяці, відколи 30 березня почався рух «Великий марш за повернення», вбили 138 палестинців. Так твердить «Аль Джазіра».

Раз на тиждень жителі Гази вирушають до так званого кордону. Вони вимагають для палестинців права на повернення у свої домівки на території нинішнього Ізраїлю, і виступають проти ізраїльсько-єгипетської блокади. Адже понад 10 років, відколи до влади прийшов «ХАМАС», в'їзд і виїзд з Гази закритий як по землі, так і по морю.

Акція «Великий марш за повернення» почалася навесні до 70 річниці виселення 750 тисяч палестинців з їхніх міст і сіл після створення держави Ізраїль.

Влада Ізраїлю наполягає, що марші влаштовує угруповання «ХАМАС», яке Ізраїль вважає терористичним. Мешканці Гази наполягають: демонстрації організовують не бойовики. Будь-які матеріали про ізраїльсько-палестинський конфлікт уже давно стали приводом для суперечок, коли факти вже не мають значення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Спротив невидимого міста» — репортаж із Західного берега річки Йордан

У Секторі Газа працює відома італійська письменниця і воєнна кореспондентка Франческа Боррі, вона побувала на попередніх демонстраціях. Що насправді відбувається і як політичні баталії впливають на життя людей — у її репортажі на Громадському.

Зараз або ніколи: чи зможуть палестинці прорвати 12-річну блокаду — спецрепортаж із Сектору Гази

Фото: EPA-EFE/MOHAMMED SABE