ENRU

«Хворі не хочуть лікуватися, а змусити їх ми не можемо», — лікар-фтизіатр про туберкульоз в Україні

Aee4e4f94f44a2f75
Київський обласний протитуберкульозний диспансер у Боярці. Від туберкульозу сьогодні тут лікуються 14 дітей Фото: Громадське
24 березня у світі відзначають День боротьби з туберкульозом. Ця хвороба залишається однією з найбільш небезпечних у світі — щодня від неї помирає близько 5 тисяч людей.

Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), Східна Європа — одна з найнебезпечніших територій. Україна — серед лідерів за швидкістю розповсюдження недугу.

Про те, як боротися з хворобою, Громадське поговорило з лікарем-фтизіатром, консультантом української Загальнонаціональної гарячої лінії з питань туберкульозу та ВІЛ/СНІД Ганною Марченко.

Чи справді Україна — одна з лідерів за поширенням туберкульозу?

Справді так можна сказати. Україна посідає друге місце серед мультирезистентного туберкульозу. Це туберкульоз, у якого є стійка форма бактерій до двох найефективніших препаратів — це ізоніазид і рифампіцин.

Кілька років тому у нас були проблеми з постачанням препаратів, тобто були перерви в лікуванні [пацієнтів]. А цей процес повинен бути безперервним, щоб не розвивати резистентність. І те, що відбувається зараз — наслідки відсутності препаратів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Туберкульоз в Україні: виліковна хвороба з «аурою непристойності»

Якщо аналізувати ситуацію з поширенням туберкульозу за всі роки незалежності України, то коли ситуація була найкритичнішою?

У 1995 році офіційно була визнана епідемія туберкульозу в Україні. За всі ці роки були і підйоми, і падіння. Якщо порівнювати 2016 і 2017, то статистика говорить, що захворюваність знижується. Але статистика — це цифри, які подають диспансери. Тобто, мова йде про людей, які офіційно стоять на обліку. За статистикою, яку дає ВООЗ, у нас близько 20% хворих не проходять обстежування.

Туберкульоз завжди вважався хворобою бідних. Але сьогодні це вже не так — може захворіти і вчитель, і директор, і хто завгодно. Ситуація з туберкульозом в Україні дуже критична.

Але вона все ж краща, ніж у 1995 році?

Так, але є відсоток людей, які не проходять обстеження. Ми зараз працюємо за протоколом 620, зразка 2014 року (інструкція щодо лікування туберкульозу, затверджена Міністерством охорони здоров'я України — ред.). Сьогодні група експертів розробляє новий протокол. У ньому зміни стосуються і швидкої діагностики туберкульозу, і поліпшення лікування. Тому що досі в деяких лікарнях ми лікуємо туберкульоз тими ж препаратами, що були 20 і 30 років тому. Але мікобактерія уже настільки модифікувалася в цьому середовищі, що ці препарати на неї не реагують. Потрібні нові методи, підходи, якщо все продовжуватиметься як зараз, то це дуже погано закінчиться.

Ганна Марченко, консультантка української загальнонаціональної гарячої лінії з питань туберкульозу та ВІЛ/СНІД

Виконувачка обов’язків міністра охорони здоров'я Уляна Супрун критикувала старі методи лікування. При цьому я бачила, що деякі лікарі самі не хочуть переходити на нові протоколи. Що ви про це знаєте?

Уляна Супрун дотримується міжнародних стандартів. МОЗ хоче запровадити короткі терміни лікування хворих на туберкульоз. Зараз хворий лікується щонайменше 2 місяці в стаціонарі. Це дорого і економічно не вигідно нашій державі. В міністерстві хочуть зробити, як в Америці, де лікування триває максимум 15 днів, а потім хворий йде на амбулаторне лікування.

Але у нас зареєстровано майже 30 тисяч хворих на туберкульоз. У США за даними ВООЗ, близько 10 тисяч людей. Вважається, що домашні умови сприятливі для лікування, що хворий не почуватиметься вигнанцем — у нас же досі є стигматизація хвороби.

До нас на гарячу лінію звертаються родичі пацієнтів, які не хочуть лікуватися. Але у нас немає примусових заходів медичного характеру — можлива тільки госпіталізація за рішенням суду. Але якщо людина не хоче лікуватися, то її ніхто не змусить. Вона пробуде деякий час у лікарні, а потім хоче додому, у звичне середовище. У підсумку людина потрапляє до нас кілька разів, іноді в дуже критичному стані.

Наші хворі взагалі не хочуть лікуватися. Наприклад, є хворий, який 20 років уживав алкоголь. У нього почалися ускладнення. Ми призначаємо йому токсичні препарати. Зрозуміло, що він починає відчувати біль у печінці, нирках тощо. Але це не те дозування, яке може нашкодити. А вони думають, що навпаки.

10 років тому хворим приносили препарати, ставили на тумбочку біля ліжка і йшли. Лікарі вірили їм, що вони візьмуть препарат. А потім приходиш на третій день — а таблетки ніхто не чіпав. Тому зараз лікування контролюють — хворий повинен у присутності лікаря випити таблетку і показати, що він, наприклад, не сховав її в роті.

Як часто на вашу гарячу лінію телефонують люди з питаннями про туберкульоз? Що вони запитують?

Останнім часом — напевно, що далі, то більше вони про нас дізнаються — дуже часто. Це буває мінімум 20 звернень за день. Проблеми різні: «Чому мене перевели на паліативне лікування? Я хочу лікуватися». «А чому лікар сказав те-то?».

Найчастіше звертаються за допомогою. Наприклад: «Я перебуваю в Києві, а прописаний в Харківській області. Мене не хочуть тут госпіталізувати». Я беру контакти у цього хворого, адже він хоче, щоб цю проблему вирішили. Ми самі звертаємося в той диспансер, де йому відмовили, зв'язуємося. Беремо телефон, прізвище, ім'я лікаря. І вже з ним вирішуємо питання. Або зв'язуємося з головлікарем, начмедом, секретарем і з ними вирішуємо питання. У нас є така функція, як «Зворотній дзвінок»: ми з робочого телефону викликаємо потрібні структури, щоб вирішити питання. Потім ми передзвонюємо хворому. Радує, звичайно, коли можемо допомогти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Три історії про туберкульоз

Ви, спілкуєтесь із цими людьми, як ви оцінюєте освіченість українського населення в питаннях туберкульозу?

Усі, хто до нас звертається, перше що роблять — панікують, адже роблять це тоді, коли їм стає прикро. Буває, кажуть: «Я вже всюди звертався, допоможіть будь ласка. Вся надія на вас». У таких випадках дуже хочеться допомогти пацієнтам. У мене не було таких, яким треба було розповідати що це. Вони вже начитані, завдяки Інтернету дуже багато знають про свою хворобу. Іноді здається, що мені нічого  додати.

Часто звертаються щодо обстежень: розкажіть, як робити КТ, манту. Прочитали багато в інтернеті, але не можуть зрозуміти суть.

Є хворі, які сумніваються в компетенції лікарів, у допомозі, яку отримують. Я їх відправляю на консультацію. Є хворі, які не знають свого діагнозу, лікар не розповів. Це не правильно, кожен хворий повинен знати свій діагноз, які ліки він приймає, які пройшов обстеження, які результати. Над цим треба працювати.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ Громадське розповідає три історії людей: Віктора Пилипенка, Христини Рівери, Олі Клименко, які побороли туберкульоз і допомагають пережити його іншим.

Потрібна також допомога лікаря-психолога: їх треба налаштовувати, розповідати, що може статися, якщо вони не лікуватимуться.

Буває, що хворий не хоче лікуватися. Йому кажуть: «Пиши заяву — і ти вільний». Це не правильно. Такий хворий буде поширювати захворювання. До нас він прийде на тій стадії, коли вже його важко буде вилікувати.

Тому коли надходить хворий, потрібно провести з ним роз'яснювальну роботу. Що буде, якщо лікуватиметься і що буде, якщо відмовиться. Фтизіатрія —  це сфера, де лікарі отримують не дуже багато задоволення. Але є над чим працювати.

Які кроки необхідно для поліпшення нинішньої ситуації?

Ми розробили стратегію «Зупинимо туберкульоз»/«Кінець туберкульозу». Це державна програма до 2030 року. Всі розраховують на те, що в короткі терміни буде доступним амбулаторне лікування, препарати, і на всіх рівнях, в усіх регіонах ситуація покращиться. Моя думка: крім препаратів, потрібна своєчасна діагностика. Хворих, які самі звертаються із симптомами — одиниці. Переважно їх виявляють під час профоглядів. Або випадково перед операцією, коли потрібно зробити знімок.

Потрібен контроль за препаратами. Працювати повинен не тільки лікар-фтизіатр. Це ціла система. І головне — працювати з хворим. Якщо людина зацікавлена ​​в лікуванні, вона буде робити все для цього.

І треба змінити ставлення до хворих у суспільстві, адже від цієї хвороби ніхто не застрахований. ​

Читайте також цей матеріал російською мовою