У Києві вперше провели «альцгеймер-кафе». Це формат, який дозволяє людям з деменцією інтегруватися у суспільство

Про це розповідає наша кореспондентка з місця події.

Формат був започаткований у Нідерландах наприкінці 1990-х та нині поширений у світі. В його межах люди з деменцією та їхні родини можуть періодично зустрічатися й спілкуватися у неформальній атмосфері.

Зустрічі відбуваються у громадських місцях (кафе, клубах). Відвідувачі можуть грати в настільні ігри, слухати музику, співати або танцювати, брати участь у майстер-класах, арттерапії або просто розмовляти.

Під час першої зустрічі в Києві, влаштованої благодійним фондом «Незабутні», відбулась також презентація фотовиставки Анастасії Накорнєєвої «Ми є. Люди з деменцією», героями якої стали як хворі, за якими доглядають їхні родини, так і мешканці геріатричних пансіонатів. Серед героїв фотопортретів — члени сім’ї самої фотографки.

Як розповіла нам організаторка заходу й засновниця фонду Ірина Шевченко, наразі в Україні немає чіткої статистики випадків деменції. За даними ВООЗ, у світі 5-8% людей старше 60 років страждають на деменцію. В Україні, за неофіційними даними, йдеться приблизно про півмільйона хворих.

«Звісно, деменція — це незворотний процес, однак при вчасному виявленні можна загальмувати розвиток симптомів і поліпшити якість життя людини. Це не лише медична, а й соціальна проблема: важливо підвищувати обізнаність і для родин — як зробити так, щоби їхні рідні з деменцією прожили цей період максимально наповнено, із сенсом», — зауважила організаторка.

Як в Україні допомагають хворим на деменцію?

Наразі фонд на регулярній основі влаштовує так звані терапевтичні групи підтримки, де в офлайн- чи онлайн-форматі хворі на деменцію та їхні родини можуть отримати психологічну підтримку. Перша частина таких зустрічей здебільшого передбачає роботу з психологом, друга — арттерапію. Крім того, нині триває робота над розвитком «гарячої лінії» для тих, хто потребує інформаційної підтримки у питаннях пов’язаних з деменцією.

Також «Незабутні» організовують різні формати для довго- чи короткострокового перебування хворих на деменцію — крім традиційних державних або приватних геріатричних пансіонатів.

«В Україні поки немає жодного денного центру. Це подібне до принципу дитячого садочку, коли приїжджає автобус, людині з деменцією допомагають сісти у нього. Тоді цілий день людина в центрі зайнята якимись активностями, а потім ввечері вона повертається додому. Ми наразі спілкуємося з пансіонатами, але кажуть, що поки така опція надто не рентабельна», — зауважила Ірина.

Ще одна проблема, за її словами, — відсутність належно кваліфікованих доглядальників (не членів родини) для людей, які страждають на деменцію.

Що таке деменція і чи вона лікується?

Деменція — це синдром стійкого і прогресивного порушення пам’яті, мислення, поведінки, який спричинений різними хворобами. Клітини мозку починають поступово відмирати — через це людині важко орієнтуватися у просторі й часі, в неї змінюється характер та поведінка, вона може забувати недавні події, людей чи дорогу додому.

З прогресуванням деменція впливає на всю життєдіяльність людини, зокрема на фізичні можливості та здатність виконувати щоденні дії. Вона проявляється по різному у кожної людини, а також на кожній стадії перебігу хвороби.

Частота деменції зростає з віком: від 2 % — у віці до 65 років, до 20 % — у людей 80 років і старше. При цьому вона не є просто нормальним процесом старіння. Повністю зупинити деменцію не можна, однак при вчасному виявленні є шанси загальмувати її прогресування. Існує близько 200 різних видів деменції: однією з найпоширеніших є хвороба Альцгеймера (60-70%).