«У Первомайську люди мовчать і чекають, а що скажеш проти автомата?» — лист із того боку фронту

Первомайск — місто, розташоване в Луганській області за 14 кілометрів від Попасної, яка перебуває під контролем української армії. Натомість Первомайськ контролює вже так звана «ЛНР».

Влітку 2014 під час найзапекліших боїв Первомайськ контролювався отаманом війська Донського Козіциним і його козаками. Якийсь час місто було закритим для в’їзду та виїзду. За весь час війни найбільше від обстрілів в «ЛНР» постраждав саме Первомайськ. З околиць міста до передової всього 5 кілометрів.

Канонаду в Первомайську чути щоночі. А останніми днями і не тільки вночі. Але люди в підвали вже не ховаються. Вони звикли, що їм на голову нічого не падає, тож і поводять себе абсолютно спокійно. У них і душа не болить, коли чують розриви.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «У Луганську ще залишилися патріоти» — лист із того боку фронту

Люди

Загалом картина гнітюча. Усі старенькі і непотрібні — тут, у Первомайську. Більшість з тих, хто міг, виїхали з міста ще в серпні — вересні 2014-го року. Залишилися переважно пенсіонери. Молодь виїхала майже вся. Але за два роки війни деякі все ж повернулися: одні не змогли знайти роботу, інші втомились від невизначеності.

Не можу точно підрахувати, скільки людей повернулись до міста, але в кожній п’яти- і дев’ятиповерхівці в під’їзді живуть по 4 — 5 сімей. У приватному секторі ще більше.

Не виїхала й та частина населення, яку я називаю «неблагополучною» — туніядці, злодюжки, п’яниці, колишні в’язні. Для них у нас тепер не життя, а рай.

Про мораль мова не йде. Війна оголила і показала людське нутро. Адже місто не лише розбите, а й розграбоване. І в цих крадіжках (щоправда, крали вже після того, як накрали «козаки») брали участь чимало тих, хто досі залишається  жити в місті. Ховалися у бомбосховищах, підвалах, а в перервах між бомбардуваннями грабували магазини, ринки, квартири. Одні грабували, а інші дивилися.

Всі, на чиїх плечах тримався бюджет міста, постраждали. Грабували «багатіїв» — сказали потім. Мішками тягнули по домівках чуже добро, а потім знову приходили в бомбосховища безкоштовно поїсти і знову грабувати за можливості.

Саме вони й намагаються зараз будувати «республіку». Але ж їм страшно — за все відповідати доведеться, якщо прийде Україна. Тому вони й чекають Росію і Путіна як спасіння — одні, не розуміючи, що відбувається, інші від «ситого» життя, якого вони ніколи не мали.

У Первомайську залишилися переважно пенсіонери, молодь виїхала майже вся ще у 2014 році Фото: on-line.lg.ua

Соціалка і пенсії

Первомайську комендатуру розформували ще рік тому. Зараз у місті розміщується луганська комендатура. Працює міліція «ЛНР» — вона належить до Стаханова, як і податкова та пенсійний фонд.

Усі, хто звернувся до пенсійного фонду, отримують пенсію, еквівалентну тій, яку нарахувала Україна, за курсом 1:2 у рублях. Малозабезпечені, в кого пенсія до 1500 р., отримують гуманітарну допомогу і доплату на суму 1500 р. один раз на три місяці.

Але на компенсацію української пенсі’ї тут не проживеш, оскільки ціни захмарні. От і курсують «ділові» пенсіонери на українську територію за гуманітарною допомогою і другою пенсією.

Переважно вони отримують (ще одну — українську — ред.) пенсію в найближчих містах, котрі перебувають під контролем ЗСУ — Попасній, Лисичанську, Сєвєродонецьку, Рубежному і Старобільську.

Є й соціальна служба. Кожен соцпрацівник обслуговує по 10 літніх людей за день. Працюють і жінки, й чоловіки. Вони отримують зарплату 3700 р. (1850 грн).

Медицина

У міській лікарні 340 ліжкомісць, в кардіологічному відділенні зараз розміщується дитяче відділення на 90 місць. Завідувач отримує 15 000 р. (7500 грн) зарплати, лікар — до 10 000 (5 000 грн), медсестри — від 5 000 до 7 000 рублів (2500 — 3500 грн), санітари — від 2 до 3 тисяч рублів (1 000 — 1500 грн). Увесь медперсонал ще на початку 2015 року вступив до профспілки Плотницького (голова самопроголошеної «Луганської народної республіки» — ред.) «Мир Луганщины». За це вони отримують доплату — скільки саме — ніхто не розголошує.

Справжніх медиків спеціалістів у місті не залишилось. Теперішні «лікарі» або проходили курси підвищення кваліфікації в Росії (Ростовська обл.), або ж «вчаться» в «ЛНР».

Щоправда, хворим, які приходять у стаціонар, надають першу медичну допомогу безкоштовно. Але медикаменти у нас в 2 — 3 рази дорожчі, ніж в Україні. Йод, бинти, крапельниці — часто це проблема №1. Майже всі намагаються через рідних або знайомих привезти ліки з України.

В кожній п’яти- і дев’ятиповерхівці в під’їзді живуть по 4 — 5 сімей, які повернулися і намагаються вижити в «республіці» Фото: pervomaysk.su

Освіта

Така ж ситуація і в освіті. Кращі вчителі поїхали і працюють в Україні. А в Первомайську пенсіонери або «недоучки» викладають по кілька предметів. Діти отримують тільки хороші оцінки, тому всіх це влаштовує — і батьків, і дітей.

В місті працюють п’ять шкіл. В кожній навчаються від 130 до 400 дітей. В одній зі шкіл, яку не відкрили для навчання, розмістили військову частину.

Також у місті працюють чотири дитячих садки, кожен з яких відвідують від 35 до 140 дітей.

ПТУ №74 повністю розграбували. Саме тут до війни студенти отримували хорошу освіту — заклад мав нормальну технічну базу, великі майстерні. Тепер станків немає, одну будівлю навіть розібрали і вивезли шлакоблок.

ПТУ №39 частково вціліло. Індустріально-педагонічний технікум теж розграбували — у ньому, як і в одній зі шкіл, стоїть військова частина.

Комунальні послуги

На все місто працює один ЖЕК. Його працівники отримують заробітну плату від 1700 до 2800 рублів (850 — 1400 грн). Та й їх довго не виплачують — люди працюють за обіцянки.

Сміття вивозять один раз у три дні. Місто прибирають лише у центрі.

Воду подають через день, іноді через два. На кілька годин. Питну воду люди купують бутильовану або ж набирають із джерел. На Михайлівку (село, яке офіційно називається Золоте-3 — ред.) — найближчий до фронту район — воду не подають, привозять машинами за графіком. На машині написано «питна вода», а набирають її зі ставка в районі зеленгоспу.

З опаленням погано — більше, ніж половина багатоповерхівок не опалюються. Газ у місті є, світло теж. Тарифи на комунальні послуги трохи вищі, ніж до війни, але на копійки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розваги і нічні супермаркети не для всіх — як живе окупований Донецьк

Будинок у Первомайську, який постраждав після обстрілів у 2014 році Фото: pervomaysk.su (архів)

Транспорт

Раніше бензин і дизпаливо привозили з великими перебоями. Зараз є і газ, і бензин, і солярка. Ціна бензину 47 — 48 рублів (23 — 24 грн), солярка коштує стільки ж.

Працює автобаза. Ціни на проїзд:

— містом (12 рейсів): 10 руб. (5 грн.)

— Первомайськ — Стаханів (6 рейсів): 24 руб. (12 грн)

— Первомайськ — Калинове (2 рейси): 15 руб. (7,5 грн)

— Первомайськ — Луганськ (2 рейси): 75 руб. (38 грн)

Тричі на тиждень влітку і двічі взимку їздить автобус на Москву.

Перевозять також таксисти. Містом проїзд коштує 80 — 100 рублів (40 — 50 грн). Везуть переважно (а оголошень багато) або до блокпостів, або по Україні. Возять літніх людей за пенсіями.

Товари

У податковій інспекції зареєстровано близько 1000 приватних підприємців. В основному — це бізнес з торгівельних точок.

Працює один супермаркет. Його персонал отримує від 3 до 6 тисяч рублів. Усі магазини та кіоски з одним і тим самим, привезеним з Росії, товаром. Переважно продукти з Кубані, а побутові речі — з Ростовської області.

В магазинах є молочна продукція з донецького молокозавозу, ковбаси заводу «Луганські делікатеси», є молочка і ковбаси білоруського виробництва. Де-не-де можна побачити українську ковбасу, але в основному українська тут —  горілка.

Ціни на чай, каву, макарони такі ж, як і в Україні, а все інше значно дорожче. Для порівняння — два тижні тому привозили з Горська свинину, кілограм живої ваги — 28 грн. А тут свинина, яловичина коштує 280 — 350 рублів (140 — 175 грн). Якість російської продукції жахлива.

Ціни на продукти в Первомайську також вищі й за луганські. Весь товар завозять у Стаханів на оптові бази, а звідти вже — в Первомайськ.

Люди виживають переважно за рахунок городів, тепер вони мають більше домашнього господарства.

Святкування Хрещення у Первомайську за участі бойовиків та козаків Фото: pervomaysk.su (архів)

Промисловість

Ледь-ледь працюють первомайський металургійний завод та первомайський електромеханічний завод імені Карла Маркса.

В одному з приміщень Первомайського металургійного заводу розміщене українське підприємство «Мотор Січ», а в іншому працюють на Росію. Режим дивний: охорона не дозволяє робочим цих будівель спілкуватися між собою. Навіть члени однієї сім’ї по різні боки огорожі не можуть один одному «тормозок» передати.

Намагалися запустити електромеханічний завод імені Карла Маркса, але не вийшло — людям кажуть, що немає замовлень. Але причина насправді інша — його частково розграбували. Ходять на роботу кілька десятків людей.

Зате у виконкомі надлишок «спеціалістів» — навіть у школі №2 частина бухгалтерії сидить. Що вони там рахують — невідомо.

ЗМІ

У Первомайську відчувається катастрофічна нестача інформації. З початку війни і досі немає жодного українського телеканалу, газет, журналів.  «Козацьке» радіо від початку війни працює цілодобово. Кабельне телебачення транслює лише російські канали, але ж Росія веде агресивну політику. Кожну подію показують викривлено. І це триває вже третій рік.

Багато хто вірить Путіну, вірять у могутність Росії. Якщо у когось і залишилась супутникова антена, то щоранку він на ринку проводить політінформацію — як погано в Україні (адже українські канали тільки про погане говорять). Тож місцеві вірять Путіну, тому що він «рятівник», а наша країна «в хаос занурена».

Розірвані снаряди біля пам'ятника Леніну у Первомайську Фото: pervomaysk.su (архів)

Настрої

Через відсутність українських засобів масової інформації люди пенсійного віку, які ще на початку війни чекали повернення України, під дією пропаганди повірили в те, що вони не потрібні, що Україна їх винищує (після кожного вибуху з’являлися журналісти «Лайф Ньюз», які висвітлювали подію у потрібному для них ракурсі). Щоб цю віру у людей зміцнити, так звані «ополченці» цілеспрямовано обстрілювали місто.

Думки людей після цього різко розділилися. Є категорія абсолютно аполітична, яка ні до кого не виражає агресії, боїться отримувати пенсію з обох боків, вважаючи це протизаконним. А є такі, які вірять і чекають Росію, отримують тільки компенсацію української пенсії, яку видають у рублях.

Але основна маса людей отримують дві пенсії, доплату біженцям, виплати на дітей, за інвалідністю, чорнобильські. А самі живуть в окупації, і їх все влаштовує.

Зло і ненависть панують в душах. Хтось просто мовчить і чекає, бояться озвучувати свої думки. Що скажеш проти автомата?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Алчевці воліють жити одним днем, не думати про завтра і нікому не вірити — лист із того боку фронту

Підписуйтесь на наш канал в Telegram