Вибір без альтернативи: хто виграв від (не)продажу Центренерго

Продавали-продавали, та й продати не змогли

Найбільшу і останню державну вугільну енергогенеруючу компанію, ПАТ Центренерго, що контролює три теплоелектростанції (ТЕС), — Трипільську, Зміївської та Вуглегірську, намагались передати у приватні руки щонайменше тричі за останні кілька років.

Ще 2013 року, за часів президентства Віктора Януковича, на ринку очікували, що компанію продадуть структурам, близьким до його родини, або до олігарха Ріната Ахметова. Енергохолдинг ДТЕК, який належить останньому, на той момент уже практично досягнув монопольного показника на ринку.

Здавалося, питання вирішене. Однак, масштабна аварія на Вуглегірській ТЕС у березні 2013-го зупинила найбільшу станцію Центренерго. Це надовго викреслило компанію зі списку привабливих об'єктів, адже Міненерго заявило, що на відновлення роботи станції знадобиться 5 мільярдів гривень.

Зруйновані енергоблоки почали відновлювати за державний рахунок. Тоді у Фонді держмайна заговорили про можливість виведення Вуглегірської ТЕС в окрему юридичну особу. Водночас на ринку говорили про те, що компанія без ТЕС-погорільця услід за проданою в 2013-му «Донбасенерго» перейде до «Енергоінвест Холдингу» Ігоря Гуменюка, який, за різними джерелами, вважався близьким як до Януковичів, так і до інтересів Ахметова. Але влада змінилася, почалася війна, компанію так і не продали.

До ідеї роздержавлення поверталися з 2014 року щонайменше раз на рік. У листопаді 2014-го Кабмін оголосив про приватизацію Центренерго. Інтерес проявили кілька компаній, зокрема й іноземних. Та останньої миті конкурс скасували. Тоді джерела на ринку повідомляли, що компанією зацікавився хтось, хто би «фінансово не потягнув участь у відкритому конкурсі і ризикував програти». Саме тому начебто Уряд ухвалив таке рішення.

Відтоді щонайменше раз на рік з’являлася інформація, що конкурс ось-ось відбудеться. Ба бальше, крайні термін, встановлений меморандумом з МВФ, сплив ще півтора роки тому.

Польська дочка Ernst & Young почала готувати Центренерго до продажу взимку 2018-го. А навесні компанія вже була у приватизаційному списку, тож експерти очікували, що до кінця року її таки продадуть. Ще б пак — у 2012-му виробляла 9% електроенергії в країні.

Однак, менше як за п’ять років цей показник знизився втричі і торік становив лише 6,3 мільярди кіловат-годин. Попри це, інвестиційної привабливості підприємство не втратило.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Чому Центренерго продадуть у грудні

Перспектива продажу

Конкурс на продаж найцікавішого енергоактиву призначали спершу на листопад, але потім дата змістилась ближче до кінця року — на 13 грудня. Тож на момент впровадження воєнного стану у Фонді держмайна поспішили запевнити, що конкурс проходить нормально, і компанію таки роздержавлять.

До останнього хотілося вірити, що процедура буде прозорою, на підприємство прийде європейський інвестор, а бюджет отримає хоча б частину грошей на виконання плану надходжень від приватизацій, який останні роки встановлюється на рівні 17-22 мільярдів гривень, але систематично не виконується.

Та сподівання були марними. Продаж Центренерго не відбувся. 11 грудня, за два дні до торгів, Громадському стало відомо, що конкурс скасують. Про ймовірний зрив приватизації написав також і колишній член енергетичного регулятора, Національної комісії з питань регулювання в енергетиці та комунальних послугах Андрій Герус. Врешті-решт, увечері того ж дня Фонд держмайна скасував конкурс.

Формальна причина — учасники, які захотіли взяти участь у приватизації, неправильно подали документи, тож їх не допустили. Окрім того, власник однієї з цих компаній — росіянин.

«За інформацією, наданою правоохоронними органами, кінцевим бенефіціарним власником одного з претендентів є особа, яка також є засновником та контролером компаній, зареєстрованих на території РФ, про що учасник не повідомив у конкурсній документації, як того вимагає відповідне Положення», — повідомив очільник Фонду Віталій Трубаров.

Справді, конкурс не викликав ажіотажу серед впливових європейських гравців енергетичного ринку, попри те, що кілька років тому Центренерго цікавились французька Engie. Серед зацікавлених називали і депутата Максима Єфімова, який влітку викупив у компанії Ігоря Гуменюка «Донбасенерго». Згідно з даними у системі Smida, про намір брати участь у конкурсі повідомляли шість компаній, які не назвеш знатними європейськими гігантами:

• Унітарне підприємство «Нефтебитумный завод» (належить білоруському нафтотрейдеру ТОВ «Интерсервис», бенефіціарами є Микола Воробей та Олександр Шакунін);
• ТОВ «Форбс енд Манхеттен Україна» (Київ, керівником є член консультаційної ради канадського банку Forbes&Manhattan та екс-президент російської VS Energy Михайло Спектор, яка вже володіє частками в низці обленерго в Україні);
• ТОВ «Укрдонінвест» (Київ, бенефіціаром є Віталій Кропачов, якого називають «смотрящим» бізнес-партнера Президента Ігоря Кононенка у енергетично-вугільному секторі, хоч Кононенко й каже, що не знайомий з ним);
• Georgian International Energy Corporation LLC (компанія із Тбілісі, бенефіціаром якої є Давид Бужуашвілі, співвласник київської фармацевтичної компанії «Індара»);
• ТОВ «Баланс Групп» (Київ, бенефіціаром є екс-нардеп Дмитро Крючков, якого пов’язують із братами Суркісами та Ігорем Кононенком; про останнє заявляв у інтерв’ю екс-очільник НКРЕКП Дмитро Вовк);
• ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» (Київ, бенефіціарами є Ігор Коломойський та парламентарій Віталій Хомутиннік).

Але в результаті на конкурс подалися лише двоє — «Укрдонінвест», якого джерела Громадського називали безумовним фаворитом, та «Нефтебитумный завод». Судячи з усього, саме остання компанія викликала незадоволення Фонду — «Интерсервис», який є власником заводу, називають одним із посередників у імпорті в Україну російського дизельного палива.

Насправді джерела Громадського, близькі до Кабміну, кажуть: є три причини для скасування конкурсу із продажу акцій. І жодна з них не пов’язана з російськими компаніями.

«Російське коріння стало лише формальним приводом, ключову роль зіграла висока вартість активу, формальна відсутність європейських інвесторів, а основна — політична війна між «наглядачами» одного з основних інтересантів конкурсу»

За що купив, за те й продаю

Ціна Центренерго — питання суперечливе. Й оцінки вартості одного із найцікавіших у приватизаційному списку об’єктів дуже відрізняються. Згідно з розпорядженням Кабміну про продаж компанії, пакет складається з 289,2 мільйонів акцій, що становить 78,2% статутного капіталу товариства номінальною вартістю 375,9 млн гривень, його стартова ціна становить 5,9 млрд гривень. Це оцінка, яку рекомендували як радники із Ernst & Young, так і в компанії Baker Tilly, якій замовили передприватизаційний аудит Центренерго.

Однак, експерти галузі із такою оцінкою не погоджуються. При чому, у «обидва боки». Реальною вартістю активу опитані Громадським експерти називають близько 5,5 мільярдів гривень, тобто трохи менше від названої Фондом держмайна ціни. Якщо порахувати за котируваннями активу на біржі — вартість складе лише трохи більше 4 мільярдів.

Втім, є й інша позиція. Економіст Олексій Кущ вважає, що Центренерго могли би продати дорожче, щонайменше за 13 мільярдів гривень. «Можна оцінювати об'єкт за різними методиками — за вартістю активів, фінансових потоків тощо. І в будь-якому разі мінімальна сума буде 10 мільярдів гривень. Та й то з розрахунком на те, що в процесі торгів вона виросте», — каже він. Та наголошує — низька ціна зумовлена не найкращим часом для роздержавлення, адже інвестори враховують ризик виборів, зміни поточної влади та теоретичної реприватизації, і на Центренерго знайшли би значно більше охочих.

Слід зазначити, що окремі претенденти на Центренерго у попередні спроби у приватному спілкуванні оцінювали контрольний пакет акцій компанії близько 1,5 мільярди гривень за тодішнім курсом, в уряді, щоправда, оцінювали її трохи дорожче — у 200 мільйонів доларів, що за курсом НБУ в 2014-му становило трохи менше 3 мільярдів гривень. Наприклад, «Донбасенерго» була приватизована за 719 мільйонів гривень, що за курсом 2013 року становило близько 90 мільйонів доларів.

Тож, попри не надто високу вартість, претендентів знайшлося не багато. На думку керівника відділу досліджень в Concorde Capital Олександра Паращія, усе ж саме початкова ціна об’єкта могла відлякати потенційних інвесторів.

«Вона ніби виглядає і невисокою, якщо дивитися на прибутки компанії за минулий рік (1,89 мільярдів гривень). Але оскільки той рік був для компанії винятковим (вони майже весь прибуток заробили під час надзвичайного стану в енергетиці, який запровадили навесні 2017 і таке навряд чи повториться), а оцінювати компанію потрібно виходячи з її перспектив, оцінка виглядає трохи завищеною»

За оцінкою Паращія, компанію могли б продати за 5-6 мільярдів гривень, але лише потенційно. «Вартість активу могла би на конкурсі досягти тої ціни, що була визначена стартовою», — каже аналітик.

Така прибутковість для компанії — новинка, адже роками Центренерго була збитковим активом. Хоч станції і виробляли багато електроенергії, та в українських реаліях дохідна компанія не обов’язково є прибутковою. Отриману за свій товар — електроенергію — виручку із компанії вимивали постачальники вугілля та обладнання, борги перед компанією з боку покупця, компанії «Енергоринок», та значні витрати на ремонт станції-погорільця.

А торік серед «фінансових досягнень» Центренерго були понад 2 мільярди гривень компенсації за недовантаження — це був період, коли її блоки простоювали. Експерти кажуть — навіть якби компанія працювала, то через низький тариф і схеми вимивання грошей вона знову опинилась би у мінусі.

Водночас Центренерго накопичила чимало боргів. З них близько 70 мільйонів гривень вона винна підприємству «Енергомережа» екс-депутата БЮТ Дмитра Крючкова, який це підтвердив. Цікаво й те, що інша компанія Крючкова теж претендувала на участь у конкурсі, але документи все ж не подала.

Європі не цікаво

«Протягом останніх трьох місяців, докладаючи неймовірних зусиль, мені не вдалося налагодити ефективну роботу Центренерго. Тому я думаю, можливо, варто залучити приватного інвестора. Вважаю, що приватизацію варто проводити», — говорив навесні-2015 міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин. Міністр додав, що взимку до нього зверталися європейські компанії, зокрема GDF Suez (Франція, зараз — Engie), з ініціативою взяти участь в приватизації.

Одним із партнерів французької компанії є ТОВ «Енергетичні ресурси України» (ЕРУ), керуючий директор якої Андрій Фаворов відкрито заявляв про готовність привести в Україну західних інвесторів, та навіть брав участь у конкурсі на посаду очільника компанії. Але чи погодяться ЕРУ і партнери зараз брати участь в приватизації Центренерго? Наразі — ні. В нещодавньому інтерв’ю «Економічній правді» Фаворов розповів про позицію компанії:

«Публікувати за місяць умови тендера й дати місяць, щоб підняти 200 з гаком мільйонів доларів в Україні перед виборами, з воєнним станом, — це нереально. Ми спробували, опитали людей, з якими раніше працювали, щодо фінансування, але вони інвестували хто в Нігерію, хто ще кудись, хтось узагалі на вугілля вже не дивиться. Тобто ті козирі й напрацювання, які в нас були, ми не змогли «склеїти».

Але причина не лише в термінах, хоча вони і значно вплинули на зацікавлення. Чималий вплив, за словами експертів ринку, на ситуацію чинить і незрозуміла європейцям формула вартості продукції, яку виробляє Центренерго — електроенергії.

Наразі, відповідно до постанови НКРЕКП, на її вартість впливає формула «Роттердам+», і Центренерго є одним із найбільших отримувачів доходів разом із ДТЕК. Слідство детективів НАБУ про корупційність цієї формули, розпочате ще в квітні 2017 року, не завершилось і досі. А це не надто стимулює європейських інвесторів купити актив.

З іншого боку, прибічники «Роттердаму+» стверджують, що саме наявність цієї формули в тарифних розрахунках і зможе привабити іноземного інвестора.

Виконавча директорка Європейської бізнес асоціації Ганна Дерев'янко ще влітку наголошувала, що у випадку Центренерго іноземні інвестори насправді очікують від держави більше прогнозованості в енергетичній сфері та саме формульного ціноутворення, якомога зрозумілішого для них.

«Інвестори розуміють, що купівля Центренерго — це перепустка до тарифного болота, з яким станеш заручником протистояння. Фактично ця справа зробила сферу теплової енергетики іще більш токсичною для західних інвесторів», — пише у блозі експерт з питань енергетики Українського інституту майбутнього Адріан Прокіп.

Джерела Громадського, близькі до однієї з європейських енергокомпаній кажуть, що значно більше інвесторів турбує можливість невчасного старту роботи нової моделі енергоринку в Україні, яка запланована на літо 2019 року.

«Поки що ми не бачимо прогресу у напрямку впровадження нової моделі, тож краще зачекати появи більш прозорого середовища», — наголосив співрозмовник Громадського.

Битва двох якодзун

Та головною проблемою із продажем Центренерго джерела Громадського у парламенті називають внутрішні сварки в оточенні Ігоря Кононенка, які виникли між Крючковим, що сконцентрував борги підприємства, та бізнесменом Кропачовим, який планував легалізувати свій вплив на актив.

«За Крючковим, крім лоббі Кононенка, до того ж стоять російські гроші, адже його підтримував ВТБ Банк», — поділилось джерело, близьке до оточення екс-нардепа БЮТ. В обидвох компаній були плани на придбання, але фактично до фіналу дійшов тільки «Укрдонінвест» Кропачова.

П’ятого грудня компанія Крючкова вийшла із заявою, в якій йдеться про розкрадання грошей у Центренерго. У листі прямо вказується на те, що виведення грошей з активу відбувається на користь Ігоря Кононенка та Петра Порошенка.

Там само Кропачова називають офіційним постачальником палива. Зрештою, це секрет Полішинеля — за даними «Економічної правди», понад 80% вугілля для Центренерго постачають структури, прямо або опосередковано пов'язані з бізнесменом Віталієм Кропачовим.

Крім того, компанія Кропачова вже є частковим власником Центренерго. Згідно з даними у системі Smida, 0,05% акцій уже належать «Укрдонінвесту».

Близькі до приватизаційного конкурсу люди, що попросили їх не називати, розповіли: під час торгів планували піти на поступки і дозволити зниження вартості активу до 2 мільярдів гривень.

У Фонді держмайна цю інформацію Громадському спростували, зазначивши, що «конкурс планувалося провести відповідно до постанови КМУ, там чітко вказано — аукціон з відкритістю пропонування ціни».

Про вирішеність питання Кропачова писав у своєму Telegram-каналі нардеп Сергій Лещенко. «Порошенко з Кононенком уже кілька років готувалися до цієї схеми і контролюють менеджмент державної компанії, щоб потім за вкрадені гроші викупити саме підприємство. Це — «класична» схема української корупції. Схожий підхід був застосований на «Криворіжсталі», яку в п'ять разів дешевше реальної вартості продали оточенню президента Кучми в останній рік його керівництва.

Тож не дивно, що за часів Порошенка влада виявилася нездатною (а точніше — не захотіла) провести конкурс і призначити повноцінного керівника Центренерго. Кілька років тому проходив конкурс, але він зупинивися за крок до вирішення — і потім одному з претендентів Кобе Накопія, за його словами, дзвонив Кононенко і просив його не піднімати бучу через скасування».

Імовірно, прем’єр-міністр Володимир Гройсман вирішив не допускати настільки явно підлаштованого конкурсу. Джерела Громадського у Кабміні кажуть, що в уряді не могли дозволити купівлю підприємства на конкурсі офіційному «наглядачеві» Ігоря Кононенка.

«Гройсман не міг піти на такий крок, бо цей конкурс би залишив пляму як на його іміджі, так і на репутації українського енергоринку. Скасування також завдало репутаційних втрат у певних колах, але стало меншим злом».

Так чи інакше, компанія неформально залишилася під контролем групи Кононенка, хіба що воно не узаконене. Тим паче, що на ринку говорять, що компанія Коломойського-Хомутинніка «Укрнафтобуріння» «вскочила» у приватизаційний потяг чи не в останній момент, та готувалась до судового позову щодо недопуску до конкурсу. Так от чи вдасться роздержавити актив державі наступного року — велике питання, відповіді на яке експерти уникають. Адже наступний рік — рік політичної турбулентності, коли іноземні інвестори навряд чи захочуть ризикувати своїми грошима.