ENRU

Вибори в Німеччині: за чим стежити Україні

Ab3c35d6985315044
Перемогу на виборах до Бундестаґу прогнозують ХДС/ХСС Анґели Меркель, друге місце — соціал-демократам Мартіна Шульца Фото: EPA-EFE/CLEMENS BILAN

У Німеччині стартували вибори до Бундестагу (німецького парламенту). Оскільки Німеччина є парламентською республікою, уряд формується партіями, що перемогли на парламентських виборах. Роль президента радше церемоніальна, головною ж є роль канцлера — лідера партії-переможця. Тому саме від цих виборів залежить конфігурація німецької влади на наступні 4 роки. Чого очікувати і на що звертати увагу українцям — у матеріалі Громадського.

Очікуючи на коаліцію

Ключове питання нинішніх виборів полягає аж ніяк не в тому, хто буде переможцем. І навіть не в тому, хто стане другим. Цю інтригу більш-менш розв’язано: перемогу прогнозують ХДС/ХСС Анґели Меркель, друге місце — соціал-демократам Мартіна Шульца.

За останніми соціологічними опитуваннями, партія Меркель набирає близько 37%; соціал-демократи Шульца — трохи більше 20%.

«Наразі схоже, що Меркель залишиться канцлером; питання лише в тому, хто ввійде до нової коаліції — стане це продовженням союзу із соціал-демократами, або ж утвориться нова коаліція», — коментує Громадському Андреас Умланд, експерт Інституту Євроатлантичного співробітництва.

Нині в Німеччині править «велика коаліція». Союз двох найбільших об’єднань — правоцентристів «Християнсько-демократичного союзу / Християнсько-соціального союзу» та лівоцентристів «Соціал-демократів» — утворився у 2013 році. Це була третя «велика коаліція» в історії повоєнної Німеччини та друга в персональній історії Меркель: першу вона сформувала ще у 2005-му.

На перший погляд, спільний урядовий фронт репрезентує думки якнайширших верств населення. Але з іншого боку, вона майже унеможливлює справжню опозицію. Нова коаліція між соціал-демократами та християнськими демократами — варіант, «який би найменше воліло бачити населення», — коментує Громадському Марілуїза Бек, депутатка німецького Бундестаґу від партії «Зелених».

«Для Німеччини це може бути проблемою, адже більшість у парламенті буде надто широкою, а досвід засвідчує, що це зміцнює позиції крайніх правих та лівих партій», — додає вона.

Нова коаліція між соціал-демократами та християнськими демократами (на фото лідери партій, Мартін Шульц та Анґела Меркель, відповідно) унеможливлює справжню опозицію Фото: EPA/JULIEN WARNAND

Казус соціал-демократів

Для України ключову роль відіграватиме питання, чи ввійдуть до нової коаліції соціал-демократи. Протягом останніх десятиліть соціал-демократи значно лояльніші до Росії, ніж християнські демократи. Ідеологічно вони досі заручники ідеї «східної політики» (Ostpolitik) Віллі Брандта.

Полягала вона в спробі тоді ще Західної Німеччини знайти «баланс» між Заходом і Сходом, а отже шукати «діалогу» зі Сходом. Схід, утім, тлумачився передусім як Москва — єдиний можливий «правитель» східної Європи, — тому Ostpolitik була досить дивною: до «ближнього» Сходу своїх сусідів Німеччина зверталася лише із санкції «дальнього» Сходу — Кремля.

Нині до ідеологічного чинника додався ще й енергетичний. Саме соціал-демократична еліта залучена у великий бізнес із Москвою. Ґерхард Шрьодер, колишній соціал-демократичний канцлер, є головою правління Nord Stream AG — компанії «Газпрому», яка опікується «Північним потоком».

Його соратники — Франк-Вальтер Штайнмаєр та Зиґмар Ґабріель — були останніми міністрами закордонних справ (Ґабріель і донині ним залишається, хоча після виборів його змінить хтось інший). Вони займали значно обережнішу позицію щодо санкцій проти Росії, ніж Меркель.

Ґерхард Шрьодер (ліворуч) та Володимир Путін на Економічному форумі у Санкт-Петербурзі, 2016 рік Фото: EPA/SERGEY CHIRIKOV

Утім, саме офіс федерального канцлера (Bundeskanzleramt) в останні роки визначав політику Берліна щодо Росії. І попри велику кількість Putinversteher (дослівно — тих, хто закликає «порозумітися з Путіним») у міністерстві закордонних справ Німеччини (Außenamt), попри спроби Штайнмаєра, а згодом і Ґабріеля критикувати політику санкцій, офіс канцлера зумів протримати лінію.

«Переконання Меркель у тому, що Америка є ключовим партнером Німеччини, і що ми не можемо покладатися на Росію, є одним із небагатьох її глибоких переконань. Допоки Меркель при владі, не слід боятися, що політика Німеччини стосовно Росії зміниться», — коментує Громадському Клаус Ґайґер, журналіст міжнародного відділу газети Die Welt.

Іншими словами, не варто боятися, що Меркель дасть «задній хід» у питанні санкцій.

Але з іншого боку завдання зберегти коаліцію для кожного уряду є одним з основних. Тому останнім часом Меркель постійно «оглядалася» на соціал-демократів. Адже крок, який вони вважатимуть занадто радикальним, міг поставити під сумнів єдність коаліції, а відтак і владу самої Меркель.

За останній рік у середовищі соціал-демократів сталися зміни: замість Штайнмаєра, близького до «газпромівця» Шрьодера, партію очолив Мартін Шульц — колишній президент Європарламенту. Він є значно менш проросійським і значно більш проєвропейським.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Більше Європи, менше Росії: зміни в дипломатії Німеччини

Виникає питання: чи зміна лідера вестиме за собою радикальну зміну партійного курсу та партійних пріоритетів? Чи не є русофільство соціал-демократів чимось більшим, ніж позицією попередніх лідерів?

Новий лідер соціал-демократів Мартін Шульц (в центрі) є значно менш проросійським і значно більш проєвропейським (на фото праворуч - попередній очільник партії Зиґмар Ґабріель) Фото: EPA/CARSTEN KOALL

Ямайка, Ямайка

Якими ж можуть бути інші варіанти коаліцій? Окрім відновлення «великої коаліції», їх може бути ще два. Скажімо, Меркель може сформувати союз із «зеленими» та лібералами від «вільних демократів» (FDP). Її іронічно називають «Ямайкою» — кольори партій разом нагадують прапор цієї країни: чорний (ХДС/ХСС Меркель), жовтий (вільні демократи) та зелений (власне, «Зелені»).

Арифметично «Ямайка» може здобути більшість. Утім, є певні складнощі. По-перше, така коаліція ідеологічно дуже строката: «правоцентристи» Меркель єднатимуться з «лівими» від партії «Зелених» та «центристами» — лібералами від FDP. По-друге, стосунки між «Зеленими» та FDP на сьогодні не найкращі: «Зелені» критикують лібералів за сліпоту до соціальних та екологічних питань.

Утім, інший варіант коаліції — цього разу без Меркель, але із соціал-демократами, — ще менш імовірний. Це так звана «червоно-червоно-зелена» коаліція, між соціал-демократами, «Зеленими» та ультралівою партією «Ліві». Тут існують явні ідеологічні суперечності: «Ліві» — виразно проросійська та антиамериканська партія, значно більше, ніж ті самі «соціал-демократи».

Америка на горизонті

Важливий іще один нюанс. Найпопулярніший закид на адресу Меркель — це її «залежність» від Америки. Зауваження лунають як зліва, так і справа — тема «американської маріонетки» є найпростішим і найболючішим закидом на адресу Muttie («матінки») Меркель. Її, до речі, часто транслюють російські медіа, що працюють в Європі.

Щоби захиститися, Меркель намагається давати для подібних закидів якнайменше приводів. Саме тому вона входить у клінч з американцями через питання додаткових енергетичних санкцій проти Росії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Президент Штайнмайєр — німецька відповідь Трампу

Саме тому — намагається позиціювати Німеччину як «окрему» силу, чи принаймні лідера «окремої сили» — ЄС, — який здатен провадити власну політику. Основою німецької політики продовжують бути ліберальні цінності, в яких багато хто бачить цінності «американські». Але для того, щоби зберегти владу (а отже здатність ці цінності захищати), Меркель доводиться вряди-годи відмежовуватися від Америки. Типовий політичний парадокс.

Ангелі Меркель доводиться відмежовуючись від Америки, для того, щоби зберегти владу та здатність захищати європейські ліберальні цінності (на фото праворуч - президент США Дональд Трамп) Фото: EPA/LUKAS BARTH

Більше Європи? Менше Європи?

Незалежно від того, як конкретно завершаться вибори, можна очікувати посилення проєвропейських сил на континенті. Меркель та Макрон уже зараз формують тандем зі зміцнення Європи. Опонент Меркель, лідер соціал-демократів Мартін Шульц, сам є більш проєвропейським політиком, ніж його попередники Штайнмаєр і Шрьодер.

Навряд чи в питанні Європи вони з Меркель мають якісь радикальні розбіжності. Питання в іншому. Якщо Німеччина та Франція і далі намагатимуться зміцнити ЄС, це може призвести до несподіваних наслідків. Їхня амбіція — рухатися далі в економічній, фінансовій та фіскальній інтеграції. Але це має сенс передусім для зони євро. Утім, поза зоною євро — 9 із 28 країн ЄС, передусім зі Східної Європи.

Деякі з них — Польща або Угорщина, приміром, — обурені планами «двошвидкісної Європи». Євроскептичні уряди цих країн прийшли до влади на гаслах протистояння «маргіналізації» Східної Європи, але проект зміцнення інтеграції країн зони євро можуть цю маргіналізацію тільки підсилити.

Відтак виникає питання: чи зможуть Німеччина та Франція рухати проект більшої інтеграції «деяких» країн ЄС обережно, не порушуючи баланс сил на континенті?

Якщо Німеччина та Франція і далі намагатимуться зміцнити ЄС тандемом, це може призвести до несподіваних наслідків та порушити баланс на континенті (на фото - Ангела Меркель та Еммануель Макрон на саміті G20 у Гамбурзі) Фото: EPA/FELIPE TRUEBA

Ультраправі в парламенті?

Ще один імовірний результат виборів — входження ультраправої партії AfD (Alternative für Deutschland, «Альтернатива для Німеччини») до Бундестаґу. За останніми дослідженнями вони мають близько 12% — при тому, що поріг проходження партій у Бундестаґ — 5%.

«Напевно, ця право-популістська партія ввійде, уперше з 1950-х років, до німецького парламенту», — коментує Громадському Андреас Умланд. — Це буде великою зміною. І це, боюся, погіршить атмосферу в парламенті».

Німецькі ультраправі ще не такі сильні, як в Австрії (у грудні ультраправий австрійський політик Норберт Гофер ледь не виграв президентські вибори, набравши 46,7% голосів). Заразом слабші, ніж у Франції (33% в другому турі президентських виборів у Ле Пен), у Нідерландах, в Італії чи Польщі.

Однак традиційно саме Німеччина після Другої світової війни мала найбільшу ін’єкцію проти ультраправих і неофашистських сил. Саме Німеччина зробила чи не найбільшу роботу з національною колективною пам’яттю. Саме тому можливе входження «Альтернативи для Німеччини» в парламент є тривожним симптомом.

Клаус Ґайґер, журналіст міжнародного відділу газети Die Welt, розповідає Громадському: «Раніше існувало неписане правило, що в парламенті не має бути жодної партії, яка була би правішою за консерваторів... Нині, коли партія Меркель посунулася далеко вліво, це правило перестало працювати. Зараз є багато правоцентристів, які кажуть: «гаразд, тепер у нас є альтернатива — і це AFD».

Для України важливо спостерігати за тим, якою буде доля двох радикальних партій — ультраправої AfD, налаштованої передусім проти іноземців та мігрантів, та ультралівої Die Linke, налаштованої проти США та Євросоюзу. Обидві симпатизують Росії та її діям в Україні, зокрема, сепаратистським «республікам».

Обидві також можуть здійняти чимало публічного галасу. Але не менш важливою буде конфігурація нової коаліції. І питання про те, чи зможе Меркель позбутися вантажу соціал-демократів, який зв’язує чимало з її дій.

Зважаючи на те, що два з трьох канцлерських термінів Меркель була вимушена шукати компромісів із соціал-демократами, звільнення від цього вічного партнера є, можливо, одним із її найсильніших бажань. Для України ж «ямайська» коаліція, де партія Меркель відіграватиме ключову роль, може стати найпривабливішим варіантом.

Підписуйтесь на наш канал у Telegram