14 червня 2014 року при посадці на смугу Луганського аеропорту бойовики так званої «ЛНР» збили військово-транспортний літак ІЛ-76. На борту було 49 українських військових, усі загинули.

У березні 2017-го за цю трагедію засудили до 7 років ув'язнення генерала-майора Віктора Назарова, який на час цієї операції був начальником оперативного штабу АТО. Його звинуватили у службовій недбалості. Та з вироком Назаров не погоджується і подав апеляцію. Відтак і далі продовжує службу в ЗСУ. Водночас адвокат родичів жертв авіакатастрофи Віталій Погосян заявляє, що розгляд апеляції на вирок генерал-майору штучно затягують. У п'яту річницю трагедії ІЛ-76 ми поспілкувалися із генералом Назаровим і запитали — чи справді затягується розгляд справи, як склалася його кар'єра після вироку та що саме він намається оскаржити у суді.

Нині п’ята річниця. Які емоції у вас виникають, коли згадуєте події 2014-го?

Всі ті події дуже чітко прописані в моїй пам’яті. Вони за ці п’ять років нікуди не зникли. З часом деякі стають зрозумілішими, тому що був час проаналізувати і з’ясувати обставини, дещо порівняти і дійти висновків.

Це велика трагедія для країни, для збройних сил і для мене особисто. Моя совість чиста перед богом і перед пам’яттю всіх військовослужбовців, які загинули, перед їхніми рідними і близькими. В тій ситуації, що від мене залежало, — я все робив. А те, в чому мене звинувачують далеко виходило за межі моїх повноважень і можливостей вплинути на ситуацію.

Та все ж хотілось би, щоб це кримінальне провадження не перетворювалося на довгограючий процес незрозумілого змісту. Дуже важливо, щоб нарешті встановили істину, а рішення суду не викликало ні в кого жодних сумнівів.

Родичі загиблих постійно наполягають на вашому ув’язненні. Ви якось намагалися із ними знайти спільну мову?

Ви розумієте, коли людина втрачає близьких, то одразу веплескується багато негативу.

Втім, чимало офіцерів ЗСУ вас підтримують. Одразу, коли були проголошені звинувачення, близько 200 військових написали лист на вашу підтримку.

Підтримували і пітримують, я ніколи не ховався, буваю в публічних місцях. За всі ці роки люди, яких я зустрічав, жодного разу мене не звинувачували.

Я розумію родичів, вони хочуть, щоб хтось відповів за загибель їхніх дітей. Я намагався донести свою думку до рідних, був фільм, у якому я висловлював свою позицію. Я не ображаюся на них, я ставлюсь до них з розмумінням.

Моя доля склалася так, що ми з дружиною втратили двох маленьких дітей. Найстрашніше, що може статися в житті — пережити дітей. Я пережив двох. Я їх розумію.

Бойовики на місці падіння збитого українського військового літака ІЛ-76, 14 липня 2014 року
Фото:

EPA/STR

Чи намагалися через нового головнокомандувача поговорити з родичами, адже чимало загиблих військових з Кривого Рогу, як і Володимир Зеленський?

Мою долю не може вирішити президент. На законних підставах це може зробити тільки суд. Я хочу щоб врешті припинили тиснути на суддів і дискридетувати мене як особистість, як людину.

Як змінилося ваше життя після 2014-го?

Я впевнений що в мене достатньо авторитету серед службовців. Я завжди відчував підтримку. Мене не могли позбавити звання, якщо немає такого рішення суду.

Зараз я заступник начальника головного оперативного управління ЗСУ

Я впевнений, що більшість розуміють і підтримують мене.

Люди жодного разу не плювали мені в спину, тільки підтримували — люди різного віку в різних містах України.

За 4 роки дуже багато зроблено щодо протистояння агресії, чим я займався. І в цьому я не бачу ніякого криміналу і протиріччя.

Я відчуваю дискомфорт, адже обвинувачення не дає мені уповні розкритися, як професіоналу своєї справи.

У 2017-му році суд визнав вас винним у цій трагедії. Ви не погоджуєтеся. Які ваші аргументи?

Це був цивільний суд Павлограда. Цивільні люди не мають жодного уявлення про те, яким чином плануються і проводяться військові операції, будь-які, не тільки антитерористичні.

Було дуже багато допущено неточностей, порушень, зокрема й процесуального характеру. Мій висновок також — на той час рішення суду було зокрема й наслідком тиску громадськості на суд.

Генерала-майора Віктора Назарова засудили до 7 років ув'язнення за трагедію Іл-76
Фото:

Громадське

А зараз як ви плануєте захищатися? Будете апелювати до процесуальних порушень?

Процесуальні порушення — це тільки один бік цього кримінального провадження, але ми і по його змістовній частині маємо багато застережень.

Яких застережень?

Наприклад, якщо мова йде про 425 статтю, за якою мене обвинувачували, то вона передбачає, що до кримінальної відповідальності можна притягнути військову особу, яка неналежним чином виконувала або не виконала посадові обов’язки.

Так, наприклад, за організацію оборони аеропорту, де розташовані наші силові засоби і куди доставляються вантажі, відповідає авіаційний військовий начальник.

На той час це був нині покійний генерал-лейтенант Нікіфоров.

Так, але в матеріалах кримінального провадження навіть згадки про це немає. Чому суд і слідство не звернули увагу на те, що є відповідний авіаційний начальник. Він зобов’язаний був організувати охорону цього аеродрому.

Його немає зараз в живих. І виходить, що вся відповідальність лягає на нього?

Я не судова система чи правоохоронній орган, щоб робити висновки, я просто кажу те, що було. Прізвище Назаров не має ніякого стосунку до цього Кримінального провадження ні по факту, ні по суті. На моєму місці міг з’явитися будь-хто.

Сталося так, що саме в цей час я був начальником штабу АТО і було вирішено, що всупереч усім правовим актам прокуратури і суду, вони зробили висновок протилежний тому, який мали зробити.

Що стосується заступника керівника з авіації, він виконував свої обов’язки так, як він їх розумів, як вони були визначені керівником АТО.

У той час ми розуміли, що є величезні витоки інформації, ризик перехоплення по телефонах і листуванні. Тому дуже часто керівник АТО ствив завдання, щоб максимально обмежити спілкування на теми, які стосуються безпосередньо виконання своїх обов’язків. Тобто якщо начальник штабу відповідає за загальну роботу штабу, то немає ані слова про те, що він повинен виконувати планування, організацію, застосування авіації або інші перельоти, управління ними під час викнання завдань у повітрі.

Бойовики на місці падіння збитого українського військового літака ІЛ-76, яким керував Олександр Бєлий, 14 липня 2014 року
Фото:

 EPA/STR

Хто тоді повинен був відповідати за безпеку?

Штаб АТО почав керувати силовими засобами наприкцінці травня 2014 року. До того там зовсім інші керівники були. Але уже тоді генеральний штаб, як орган, який здійснював контроль перельотів у повітрі в особливий період, розумів, що такі важливі об’єкти не можна залишати без прикриття. Коли ми приступили до виконання обов’язків у штабі АТО, в аеродром Луганська вже було здійснено 15 рейсів літаків військової авіації, які доставляли туди особовий склад, боєприпаси і вантажі.

Інакше не можна було?

Інакше не можна було, тому що він був в оточенні, блокований. Ближче не було нікого на той час. Рух колон був практично виключений, адже 22 травня колонна группа потрапила в засідку, вона була розстріляна — її визволяли, аби не допустити повного знищення. У нас не було ні можливості, ні сил для розблокування цього аеродрому і для того, щоб розширити коло ізоляції навколо нього.

Водночас, коли ми прийняли всі ці силові засоби, просто не існувало системи розвідування інформації, аналізу, узагальнення і її систематизації.

Це була міжвідомча дискоординація?

Було створено оперативний штаб для боротьби з тероризмом. Коли це все починалося, ніхто й уявити не міг масштабів. Вони не були готові ні теоретично, ні фізично до виконання усіх цих завдань. Відповідно не відпрацьовувалися жодні варіанти дій, аби якимось чином вплинути на ситуацію.

Від головного управління розвідки також інформація надходила дуже суперечливо. Я з ними багато спілкувався, запитував чому так? Щоб ви розуміли, у нас із РФ був укладений відповідний договір, що ми одне проти одного не ведемо розвідувальної діяльності. Вийшли так, що ми справді проти них не вели, а вонивели.

Генерала-майора Віктора Назарова засудили до 7 років ув'язнення за трагедію Іл-76
Фото:

Громадське

Чи мали ви розвіддані, коли ухвалювали рішення щодо скерування літаків в аеропорт?

Узгодженого формату в законі на той час не було. Велися перехоплення від різних джерел інформації, з їхніх слів. Зокрема оперативні, вони казали, що побачили РКа. Ознака наявності терористів існувала з самого початку.

Це все розуміла команда повітряних сил і Генштаб розумів. Вживали заходів. У довідці, відпрацьованій антитерористичною службою в Києві, написано, що є інформація, що бойовики, озброєні ПЗРК у напрямку Луганська, мають намір збивати літаки. Вона містилася в одному з документів. Довідок було безліч. Жодна з них не несла в собі ніякої конкретики.

Була інформація про наявність у терористів ПЗРК. Вона була сформульована іншими словами, але була.

10 червня востаннє видано вказівки, де вказано як протидіяти. За 4 дні до катастрофи. Були обізнані десантники, які виконували перельоти. Літаки змінили маршрут. Вони сідали. Пілот сказав, що вони були готові і проінформовані. Це було їм чітко озвучено.

Гаразд, як тепер будете захищатися?

У березні 2017 року був вирок. У квітні ми подали апеляцію, де все докладно розписано.

На якому етапі зараз апеляція?

У 2018 році відбулося засідання, на якому призначили повторну експертизу. Упродовж року вона тривала, але восени відбулося переформатування суду і колегію суддів розпустили. Відтак новий склад суду почав розгляд апеляції спочатку.

В лютому 2019-го вдруге призначили повторну експертизу, яка досі триває.

Ви неодноразово наполягали, що вашу справу повинен розгялдати військовий суд (були ліквідовані внаслідок судової реформи у 2010-му — ред.), а не цивільний. Гадаєте, що ваших аргументів вистачить для звичайного суду?

На жаль, за 2 роки не з’явилися військові суди. Якщо експертиза проведена у законний спосіб, там буде достатньо результатів навіть для звичайного суду.

Що для вас важливіше — очистити своє ім’я чи притягнути винних до відповідальності?

Питання стоїть дещо не так. Мій авторитет для мене важливий. Я не боюся в’язниці і смерті, але моє ім’я — це принципово. Важливо, щоб командири всіх рівнів розуміли, що вони будуть державою захищені.

Ми будуємо правову державу. Тож давайте правді дивитися в очі, яким болючим не було би рішення.

Засудити людину за скоєння злочину в умовах бойової обстановки — це абсурд. Це можна зробити в мирний час, коли немає протидії противника.

У ніч на суботу, 14 червня 2014 року, під час заходу на посадку в аеропорту Луганська збили військово-транспортний літак ЗСУ. За інформацією Міноборони, одразу дві ракети, випущені з переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) поцілили в український літак, коли той перебував на висоті близько 700 метрів. На борту були 40 десантників з 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади і 9 членів екіпажу Мелітопольської авіаційної транспортної бригади. Усі вони загинули. Пізніше Служба безпеки України заявила, що відповідальність за катастрофу ІЛ-76 несе так звана «група Вагнера».

Дивіться також розповідь полковника Дмитра Мамрікова про те, що сталось в ту ніч, хто віддавав накази, чи можна було відвернути трагедію, і що він сам пережив за 7 днів в аеропорту оточеному з усіх боків бойовиками.

Поділитись: