«Я піду до кінця»: архієпископ Климент — про знищення української церкви в окупованому Криму та своє голодування під АП

Окупаційна влада анексованого Криму днями повідомила вірянам Кафедрального собору святих рівноапостольних Володимира й Ольги в Сімферополі, що вони «повинні звільнити приміщення». Офіційна причина виселення пов’язана з тим, що кримська єпархія так і не перереєструвалася в Росії.

Архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент розповів Громадському, як він планує боротися за єдиний український православний храм на анексованому півострові, як почуваються в окупації українські віряни та, чому він готується до голодування під Адміністрацією президента.

Чому закривають собор

Яка мета вашого візиту до Києва сьогодні?

Донести до органів української влади ситуацію, яка склалася в Криму. У зв’язку з тим, що «міністерство майнових та земельних відносин республіки Крим» надіслало в управління кримської єпархії лист із вимогою протягом місяця підписати всі необхідні договори, доповнення до договору, який був укладений між управлінням кримської єпархії УПЦ КП і фондом майна Криму в 2002 році. Згідно з цим договором, кримській єпархії передали приміщення 1400 квадратних метрів у Сімферополі по вулиці Севастопольська, 17-А, де розташований кафедральний собор і управління єпархії.

Перша спроба забрати приміщення була у 2016-17 роках, коли «міністерство» почало судовий процес і відсудило 110 квадратних метрів першого поверху, який вилучили 31 серпня 2017 року судовими виконавцями. І зараз — друга спроба, яка вже може призвести до знищення та ліквідації УПЦ на теренах Криму.

Які підстави вказуються для того, аби вимагати дострокового розірвання оренди?

Офіційно вони пишуть «в связи с неперерегистрацией управления крымской епархии». Починаючи з 2014 року, я неодноразово звертався до органів української влади з проханнями, щоб було визначено на законодавчому рівні мій статус на території Криму. Знаю, що було засідання парламентського комітету з прав духовності і культури, де чітко визначили винести на ВР пункт закону. І цього не було зроблено. Мої права ніхто не визначив.

Який зараз у вас статус?

Ніякого у мене нема статусу.

Я — православний архієрей віруючих УПЦ на теренах Криму, яких весь час підтримує тільки Бог.

Який статус у вас в очах окупаційної влади чи адміністрації після того, як об’єдналися ПЦУ в дві церкви?

Я є керівником організації, не зареєстрованої на території Криму, згідно з російським законодавством. Тому, відповідно, я не маю жодних прав далі перебувати в Криму. Єдине, що мені дає можливість звершувати богослужіння та молитися — те, що у 2014 році я і мої священики взяли російські паспорти. Згідно з російським законодавством, на території РФ богослужіння можуть здійснювати лише громадяни Російської Федерації. Якщо ти не маєш паспорта — ти не маєш права звершувати богослужіння.

Скільки зараз парафій має українська православна церква в Криму? Чи вона є об’єднаною?

Ми зберегли 9 парафій. Вони діють у приміщеннях, які є безпосередньо власністю управління кримської єпархії, які ми придбали з 2002 по 2015 рік.

Де саме розташовані ці парафії?

Це переселенські села, Сімферополь, Сімферопольський район і степовий Крим.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Кожна служба як остання» — архієпископ Климент

Як почуваються в Криму українські парафіяни

Яка атмосфера серед вірян? Чи відчувають вони тиск? Чи є українці, які ходять до своєї церкви, можуть бути, «неблагонадійними» в очах російської «влади» Криму?

2014-2016 роки — це був стан страху. З часом, коли люди, які залишилися, зрозуміли, які вимоги до них ставляться — настав певний спокій.

Зараз, коли знову з’являється інформація про закриття церкви, люди бояться не за своє життя, а що вони можуть бути позбавлені єдиного місця, де можуть молитися та спілкуватися українською, де взагалі можуть відчувати себе українцями.

УПЦ, яка формувалася на теренах Криму з 1995 року, завжди була духовним осередком. Це не тільки місце, де ми збираємося, щоб провести богослужіння. Це й культурний центр, духовний центр. До 2014 року в приміщенні управління єпархії версталася газета «Джерело православ’я», яка тоді виходила за підтримки газети флоту України в Севастополі. Тобто це місце, де українці відчувають себе українцями.

Парафіяни зараз активні? Чи їх багато? Чи церкви порожні?

Ні, не порожні — людей багато. Я в церкві не займаюся політикою, не розповідаю політінформацію про те, що відбувається в Україні, чи як ми повинні ставитися до Росії. Я не займаюся агітацією за того чи іншого кандидата. Достатньо Євангелія, Слова Божого, богослужінь українською мовою. Для мене головне — зберегти церкву і людей, яким нікуди бігти, які залишилися в Криму.

Чи допомагає українська влада

Ви кажете, що українська влада мало робить для того, аби захистити інтереси вірян, православних українців у Криму?

Вона взагалі нічого не робить.

Чотири роки мені доводиться воювати, з одного боку, в Криму, відстоюючи свої права, а з іншого боку — в Києві.

Президент України дає доручення, які йдуть на Кабмін. А Кабмін їх ігнорує. Позиція така, що ми нічого щодо Криму ухвалювати не будемо, бо це не наша компетенція. Це питання, пов’язані з майном. Я чотири роки прошу ухвалити постанову уряду про те, що приміщення 119-го військового містечка, яке до 1995 року було власністю України і було в 1996 році передано на баланс АР Крим, — в якому зараз розташований кафедральний собор — передали в управління єпархії. І щоб я був власником цього майна, аби в міжнародних судах відстоювати майно, яким зараз розпоряджаюся.

Наскільки це буде сприйматися легітимним?

Питання не в тому, як буде сприйматися — ми багато чого не сприймаємо в суспільстві. Є міжнародне юридичне право. Є суди — хай в судах кожна сторона доводить, кому і що належить.

Тобто зараз це вам зв’язує руки, аби боротися за те майно, за той храм?

Це дало б юридичну підставу. Договір оренди нічого не дає.

Що планує робити далі

Ви хочете зустрітися із президентом?

Це моя мета і завдання. Попередньо в нас були зустрічі і в Софії, і в Херсоні, коли він приїжджав. Він сказав, що візьме ситуацію під свій контроль. Якщо не дай Бог церква буде закрита, а з майном церковним можуть вчинити так, як це робили в 2017, коли виконавча служба РФ «опєчатала» приміщення, і я нічого не зміг вивезти. Хочу поставити питання — чи потрібна УПЦ на теренах Криму? Чи потрібні громадяни України, які залишилися в Криму? Якщо потрібні, то що треба зробити і як діяти, щоб це все зберегти? Ось про що я хочу поговорити з президентом.

Але я розмовляв з деякими чиновниками з АП і зрозумів, що в них немає бажання, аби я зустрічався з президентом.

Які ваші дії, якщо ви не зможете зустрітися з президентом?

Молитися.

Але, разом з тим, вірні кримської єпархії готові приїхати з Криму і підтримати моє голодування біля АП. Я піду до кінця.

Це приміщення я нікому не віддам. Я звертався і звертаюся до дипломатичного корпусу, до послів іноземних держав, щоб вони взяли під свій контроль цю ситуацію. Щоб, у разі ліквідації церкви, усі причетні до знищення УПЦ в Криму попали під санкції.

Звертаюся до Мін’юсту України, щоб він почав судове провадження проти фірм російських щодо арешту їхнього майна. Це в разі, якщо мене буде виселено з цього приміщення, якщо я не зможу вивезти церковне майно, а законодавство України не регламентує, як його вивезти з Криму на материкову Україну.

Повинна бути дзеркальна відповідь, якщо вони хочуть забрати те, що їм не належить. Бо ані майно, ані приміщення мені не належить — воно належить громаді, людям, які понад 25 років вкладають туди свої гроші. Держава не вклала жодної копійки. Усе, що ми маємо — це пожертви. І сьогодні в мене це можуть відібрати.

Скільки в Криму українських вірян

Скільки зараз активних прихожан налічує УПЦ в Криму?

Багато. На богослужіння, в середньому, приходять до 100 людей щонеділі, але на великі свята збирається більше. Йордан, Пасха, Вербна неділя, свята Святої Трійці, Преображення — ми всі ці свята проводимо на вулиці, навколо церкви на площі. Перша частина відбувається в храмі, але в храмі усі не вміщуються. І через те, що друга частина пов’язана з освяченням, нам легше робити це на вулиці.

До речі, кримська «влада» нам у цьому не заважала. У мене не було приписів, що я не можу виходити на вулицю чи звершувати там богослужіння. В кордоні церкви, якщо це не порушує громадський спокій, можна це робити. Я не знаю, чому зараз таке жорстоке рішення сотсовно нас. Я це пов’язую з тим, що зараз в Україні йде процес об’єднання.

А що зараз з УПЦ автокефальною, чи вона існує в Криму?

Її ніколи не було. У нас дуже потужні були громади української греко-католицької церкви. В 2014 вони перереєструвалися як римо-католицька церква східного обряду, тому вони безпосередньо підпорядковані вікторіату, створеному Ватиканом саме для обслуговування парафій як римо-католицької церкви, так і колишньої греко-католицької церкви на теренах Криму.

То, в певному сенсі, їм легше зараз?

Я би не сказав, що їм легше. Дивіться, від мене вимагали перереєстрації. Тепер мене звинувачують через те, що я не перереєструвався. Візьмемо УГКЦ, яка перереєструвалася в червні 2014 в Євпаторії. Приміщення, в якому вони звершували богослужіння, забрали, а їх викинули на вулицю. Тому реєстрація, за російським законодавством, це ще не факт, що вас залишать, і ви будете продовжувати богослужіння.

У своїх інтерв’ю ви не раз вживали слово «окупаційний», ви не приховуєте свою позицію. Чи це якось заважає вам? Чи відчуваєте тиск? Чи почуваєтеся безпечно в Криму?

Я відчуваю великий психологічний тиск від своєї слабкості. Через те, що не можу нічого вирішити. Я не можу потрапити до наших політв’язнів, захистити парафіян свого храму, допомогти священикам, які залишилися (в анексованому Криму — ред.). Оце мене більше за все пригнічує.

Я намагаюся зробити те, що можу, але коли в мене це не виходить — почуваюся пригнічено. Мої думки є мої думки, я ні від кого нічого не приховував. Христос говорив у Євангеліє, що «я все говорив відкрито», і так само я тут кажу відкрито. Якщо після зустрічі з Аксьоновим мене деякий час не чіпали — я про це говорив.

Якщо я говорю, що в мене були з ним зустрічі, і він обіцянки виконував — я про це говорив. Але якщо мене принижують, знищують, — я так само говорю.

Я нічого не говорю таємно — я говорю відкрито. Подобається це комусь чи ні.

Чи подобається це в Україні, чи там (у Росії, анексованому Криму— ред.) — мене це не обходить. Бо, як Апостол Петро казав, «якщо би я хотів догодити людям — я би ніколи не зміг догодити Богу». Правда є Бог, а будь-яка неправда — це сатана. Я обираю Бога.