Як зберегти стосунки, якщо цього хочеться? Поради від сімейної пари психологів, які врятували пів тисячі родин

Жінка стоїть за спиною чоловіка. Обіймає за плечі. Його рука ніжно лежить на її руці. Обоє розслаблені й щасливі. Жінці 70, чоловіку 80 років.

Це фото з фейсбуку психологів Наталії та Володимира Хмельків. Вони — родина і консультують інші родини. Зазначають, що їм вдалося зберегти 500 сімей.

Хмельки зустрілися з hromadske й розповіли, як їх звела психологія, як професія впливає на їхню пару, що без любові до себе не буває здорових стосунків, і що війнапоглиблює тріщини в одних сім'ях і цементує стосунки в інших.

Пішли вчитися на психологів після 45 

Розмовляємо через відеозв'язок. Хмельки — в Ужгороді. Ще на початку повномасштабного вторгнення їм, киянам, надав прихисток у своєму домі знайомий, який зараз на фронті. Чоловік і жінка сидять плече до плеча, від них лине доброзичливість і спокій. У них одна мова на двох: один говорить, інший продовжує — це таке м'яке перетікання без перебивань.

«Я колись працювала ведучою на радіо і коли приходили брати Капранови (брати-близнюки Дмитро та Віталій Капранови, письменники — ред.), один починав розповідати, інший закінчував. От і ми з чоловіком працюємо так синхронно. Знаємо, що і як сказати клієнту, як доповнити одне одного. Це тому, що сфокусовані не на нас самих, а на людині, її потребі. Народ фігіє, як так у нас виходить. Це наша родзинка, — голос у Наталі поставлений і бадьорий. — Ну й звісно досвід».

Досвіду спільної роботи Хмельків — 26 років, як і їхній родині. До того в кожного було своє життя. Наталя розлучилася після 20 років першого шлюбу, Володимир — після 30. На момент зустрічі вони вже закрили гештальти й повернулися до повноцінного життя. Були готові будувати нові стосунки без негативного впливу попередніх.

У 90-ті колишня вчителька іноземної мови Наталя та інженер Володимир, який вирішив піти з професії й зайнятися тим, що давно цікавило, разом створювали реабілітаційний центр для дітей вулиці. Жінка вже мала досвід роботи психологом. А чоловік умів розрулювати складні ситуації ще з юності: його запрошували мирити пари, вирішувати конфлікти. На таких кажуть: самородок, психолог від природи.

Після однієї з конференцій вони йшли додому під однією парасолькою — розговорилися. Так і дізналися, що кожен вільний і серцем, і рукою. Їй тоді було 45, йому — 55.

«Нам обом хотілося створити взаємно люблячий союз. Я казала: “Боженька, якщо мені належить зустріти людину, щоб я почувалася краще, то хай так і станеться”», — згадує Наталя.

«Ми обоє просили у Всесвіту — і випросили», — доповнює Володимир.

Кожен мав список прохань: щоб інший і любив, і шанував, були там і особистісні характеристики. І все сталося саме так, як загадалося.

Свої бажання і чужі діти їх об'єднали. Робочі стосунки змінилися на особисті, з'явилися почуття. І вони побралися, обвінчалися. Мають трьох дітей на двох і «купу внуків та правнуків».

Коли проєкт із дітьми вулиці завершився, Володимир і Наталя працювали психологами в соціальних службах Києва, в одній зі столичних гімназій. У 2000-му обоє закінчили університет Драгоманова за спеціальностями «Практичний психолог» і «Соціальний педагог».

«Зазвичай студенти починають із теорії і вже потім їх чекає практика, а в нас усе навпаки. Про наш життєвий, практичний досвід педагоги слухали із задоволенням. Але скидок на те, що ми старші, — жодних. Здавали іспити разом зі стаціонаром. І коли отримували дипломи, нам аплодували і студенти, і викладачі», — розповідає Наталя.

«Ми й зараз продовжуємо вчитися. Людина, яка не вчиться, зупиняється в рості. Ми постійно відвідуємо тренінги, семінари, лекції провідних психологів», — доповнює чоловік.

Якщо до психолога ходить хоч один із пари, стосунки міняються

Запитую, чи знання з психології впливають на їхній шлюб.

«Коли ми лише зійшлися, я ж як та квочечка: і щоб смачно, і щоб помитенько, і все сама-сама. А він подивився на мене, і це перший чоловік у моєму житті, який так відреагував, і каже: “Знаєш, якщо ти так робитимеш, то я сяду тобі на шию. Чого ти не попросиш допомогти? Я вмію посуд мити”», — згадує Наталя.

«Якби в нас не було досвіду психологічної роботи, то сварилися б і сварилися. І вже й розійшлися б давно», — сміється чоловік.

Подружжя приймає клієнтів як колеги. Буває і нарізно, і разом. Якщо це пара, то спершу сідають і розмовляють учотирьох. Кожен клієнт обирає, з ким із психологів хотів би індивідуальні сесії. Через кілька консультацій знову збираються разом, щоб підкоригувати щось у їхніх стосунках.

До Хмельків переважно звертається молодь, що шукає обранця, сімейні пари щодо відносин, а також батьки стосовно дітей.

«Як би ти не виховував дитину, яке б не було в неї золоте дитинство, їй завжди є, що розказати своєму психотерапевту, — жартує психологиня. — Насправді, якщо існує проблема з дітьми, треба працювати з батьками. Ми так їм і кажемо: “Вибачте, треба починати з вас”. І буває так, що попрацюєш батьками, і з дітьми взагалі не доведеться. Так міняються взаємини».

«Або навпаки: до мене прийшов 36-річний чоловік із дуже серйозною проблемою. Прямо сльози на очах: йому дуже хотілося в такому віці зрештою почути від матері, що вона його любить. Ніколи не промовляла. І от він каже: “Не можу жити, поки не почую”. Ми працювали, дійшли до того, що треба маму пробачити. І я йому пояснюю: “Працюючи з вами, ми працювали з вашою матір'ю теж. Бо між вами ніби павутинка срібляста — енергетичний зв'язок”. І от кінець четвертої сесії, дзвонить телефон. Він відповідає і в нього очі стають здивованими. Мама почала розмову з “я тебе люблю”. Він тиждень приходив до тями. Із матір'ю порозумілися, усе в них зараз добре», — додає свою історію психолог.

Продовжує далі:

«Так само з парами. От є хлопець і дівчина, вони зустрічаються. І приходять до нас. Він каже: “У нас щось не складається, я її не чую, не розумію, що порадите?” Психологи не радять, вони допомагають.

І основа основ, коли людина вчиться пізнавати й любити себе. А вже потім — будувати стосунки з іншими. Дуже часто це відбувається паралельно. Навіть якщо хтось один із пари почне працювати над собою, ситуація змінюється дивовижним чином. У людини відкриваються очі на те, що не змінивши себе, не зміниш стосунки», — пояснює Володимир.

«Частіше приходять дівчатка, так сталося історично, що вони більше турбуються про стосунки. І після кількох сесій кажемо: “Хотілося б другу половинку побачити”. — “Я його просила. А він: “То ти хвора на голову, що ходиш до психологів”», — розповідає жінка.

Чоловік підхоплює:

«Одна моя клієнтка вийшла заміж за італійця. Там були проблеми: чолові нарікав, його батьки проти. А вона дуже хотіла зберегти сім'ю. І от ми почали працювати, а через місяць чоловік їй і видав: “Я теж піду до психолога”. Бо вона змінилася, змінилося її ставлення до нього, він і його батьки це відчули й стали інакше сприймати і її. Люди почали чути один одного».

Обоє Хмельків упевнені: треба ще перед шлюбом проговорити вдвох, що пара очікує від нього й одне від одного. Бо іноді одружуються, маючи різні мотиви. Хтось тікає від самотності, комусь треба «мамуся», когось цікавлять матеріальні питання.

«Якщо вона його любить за те, що він гроші заробляє, а він її за те, що вона гарно борщ варить, то на такому далеко не заїдеш. Є історія про пару, яка жила в селі. Звичайний такий собі чоловік, а жінка сварлива, що Баба Яга. І вона пиляла його днями. Сусіди те знали, але він так поблажливо до неї ставився — добряк. І от одного разу сусід каже: “Своїми очима бачив, як Галька поїхала на базар. І чую, що вона свариться за парканом”. Зазирає, а там чоловік лежить під яблунею і слухає запис на телефоні, як його жінка свариться. І усміхається, бо любить він її, навіть це в ній любить», — ніжно оповідає Наталя.

І залежно від того, на якій мотивації побудований шлюб, він витримає все, навіть війну, або не витримає.

Війна поглиблює тріщини в один сім'ях і цементує стосунки в інших

Якщо в родині була тріщина, то війна тільки її поглибить і пришвидшить процеси, на які б пішли роки, упевнені психологи.

«Жінка поїхала за кордон, її там ніхто дурною не зве, не принижує, нема газлайтингу — “сама все вигадала, тобі все здається”. Не відразу, але потроху в ній відбулися зміни: вона почувається жінкою, людиною, яка справилася з труднощами сама», — роз’яснює Наталя.

«Відстань — не відстань: якщо є почуття, то вони лише зміцніють. Хтось із великих сказав: розлука зменшує помірну любов і збільшує сильну подібно до того, як вітер гасить свічку і роздмухує вогнище», — доповнює Володимир.

«Війна провокує: чоловік чи жінка починає задумуватися: як я стільки років міг (могла) жити з цією людиною? А хтось навпаки: як я міг (могла) не цінувати оце щастя, яке в мене було? Якщо є почуття і стосунки міцні, то війна це все цементує. Виживуть пари, у яких сильний духовний зв'язок, спільні цінності. От приїхали люди з прифронтової зони, у них зруйновано будинок, у них немає нічогісінько. Є тільки вони одне в одного. І вони починають створювати все заново. А що їх тримає? Почуття. Це сила, яку нічим не розірвеш. Кохання — це віддавати, це обмін. Якщо люди далеко одне від одного, їх єднає спільна ціль: “Якщо ми не разом, то зробимо все, щоб бути разом”», — підключається психологиня.

Під час війни до психологів звертаються з новими запитами: страх, комплекс людини, що вижила, вина чоловіка, який не йде воювати.

«Хоч ми й наче звикли до війни, нікуди не дітися від того, що ти боїшся. Жінки бояться за чоловіків, бо вони під кулями. Чоловіки бояться за жінок, бо вони під ракетами. І тим, хто перебуває в умовному тилу, треба забезпечити, щоб на передовій хоч про це не переживали. І щоб у нього (чи неї) був тил, де про нього (неї) думають, і чекають. 

Якщо в тилу жінки, вони можуть звернутися до психолога, шукати підтримки в різних жіночих спілках. Ті можуть стати додатковими опорами, щоб вигребти все це. Загальна рекомендація у війну для всіх пар: роздивитися, який скарб біля вас. Чомусь же ця людина вам зустрілася, чомусь ви її обрали, чомусь ці стосунки вчать. Може варто почекати з різними з’ясуваннями? Звісно за умови шанобливого ставлення з іншого боку», — підсумовує психологиня.

Хмельки зберегли 500 пар 

Подружжя зазначає на своїй сторінці у фейсбуці, що їм вдалося зберегти 500 пар. Цікавлюся, як вони їх рахують.

«За результатами роботи видно, коли закінчилася терапія на нинішній момент: непорозуміння з’ясовано, запит, з яким звернулися, вирішено. Вони щасливі», — каже Наталя.

Далі, тих хто сам хоче, психологи ненав'язливо супроводжують: відсилають якісь матеріали для загального розвитку, щоб люди відчували, що про них піклуються. І люди вдячні.

«Недавно вийшли прогулятися тут, в Ужгороді. А на бережку на коцику (покривало — ред.) — сім'я, з якою ми працювали, коли вони ще зустрічалися. А зараз у них двоє діток. І ця молода мама сказала дуже правильно: “Нам усі зауважують, яка ви щаслива сім'я, як ви любите одне одного”. А вона відповіла: “Ми – сім'я як сім'я, в якої є і хороше, і погане. Просто ми акцентуємося на хорошому. А інше пропрацьовуємо”», — розповідає Наталя.

Запитую, де вони беруть ресурс.

«Ось ми вийшли, а на вулиці платан величезний — пообнімалися. Побачили дитячі гойдалки — я сіла, покаталася. Ресурс у кожної людини свій: спорт, прогулянки, друзі, смачна їжа. Головне — його собі давати. Але не лукавитиму: ми одне одному теж є ресурсом», — жінка обертається до чоловіка.

Він стискає їй плече. Такий малопомітний жест, але скільки ж у ньому тепла.