Запобіжки, посадки та багато іншого. Що встиг Антикорсуд за 2 роки?

5 вересня виповнилось два роки від запуску роботи Вищого антикорупційного суду. Цього часу замало для остаточної оцінки діяльності та ефективності суду, але цілком достатньо для аналізу та підбиття перших суттєвих підсумків його роботи. 

Transparency International Ukraine вирішила згадати про те, що було, подумати про те, що є, та спрогнозувати, що буде з Антикорсудом.

Якими справами займається ВАКС? 

Кожен суд розглядає якийсь конкретний тип справ — це називають предметною підсудністю. Законом визначено, що ВАКС має розглядати корупційні кримінальні справи щодо особливих суб'єктів — депутатів (як Верховної Ради, так і місцевих рад), суддів та всіх інших, кого ми називаємо топпосадовцями.

За 2 роки Антикорсуд уже встиг винести 45 вироків першої інстанції стосовно 50 осіб, з яких 37 вироків — обвинувальні та 7 — виправдувальні. Стосовно ще одного вироку інформація так і не оприлюднена, тому ми не знаємо його резолютивну частину. Із загальної кількості вироків 4 вироки ВАКС були скасовані після скандального рішення Конституційного Суду від 27 жовтня 2020 року — ці справи стосувалися «неконституційного» недостовірного декларування. Своєю чергою за два роки Апеляційна палата ВАКС переглянула 21 справу і, зокрема, вже скасувала один з вироків суду першої інстанції.

Загалом за два роки існування ВАКС розглянув небагато-немало, а понад 19 тисяч клопотань, заяв та скарг.

За 2 роки Антикорсуд розглянув кримінальні справи щодо п’яти народних депутатів (двоє з них були виправдані), двох голів місцевих рад, 11 (!) суддів (двоє з них були виправдані), одного прокурора, 4 керівників підприємств та 6 адвокатів.

Виправдувальні вироки: за і проти

Чи можна вважати негативним явищем, що ВАКС уже виніс 6 виправдувальних вироків? Звісно, ні, адже метою створення Антикорсуду були аж ніяк не тільки «посадки».

Головне завдання суду — справедливо та неупереджено розглянути справу на підставі поданих сторонами доказів. В українському кримінальному судочинстві діє принцип змагальності сторін, тобто прокурори та адвокати вільні в поданні суду своїх доказів і протягом судового розгляду намагаються переконати суд у їхній безперечності.

Принцип змагальності і є тією стіною, що відділяє нас від репресивного радянського та російського правосуддя, коли перед судом ставиться єдина мета — покарати. Випадки, коли суд вирішує, що доводи захисту є сильнішими, і виносить виправдувальний вирок, є нормальним явищем у справді правовій країні.

Так, нещодавно ВАКС виніс виправдувальний вирок судді Денисюк, яку підозрювали в ухваленні незаконного рішення. За результатами розгляду суд зазначив, що прокурор не зміг довести всі обставини справи. Оскільки обвинувачення базувалися на припущеннях, а надані докази не підтвердили вчинення суддею злочину, Денисюк було визнано невинуватою.

Щоправда, це рішення ВАКС важко назвати ідеальним прикладом однозначного виправдувального вироку. Попри позицію суду, експерти мають низку суттєвих зауважень щодо мотивації ВАКС, тож одностайної згоди з таким рішенням немає.

«Велика риба» та її важелі впливу на суд

Розгляд провадження може тривати роками, адже багато часу йде на ознайомлення з матеріалами як судом, так і сторонами обвинувачення та захисту. Важливо розуміти, що чим більша «риба», тим більше у неї ресурсів — від можливості наймати кваліфікованих адвокатів і до зв'язків й можливостей адміністративного та позаправового тиску.

Візьмемо для прикладу справи екснардепів Пресмана, Левуса, Сольвара та Черненка. Обставини цих справ та кваліфікація кримінального правопорушення переплітаються: усі вони обвинувачувалися у незаконному отриманні компенсації за житло у Києві протягом своїх депутатських каденцій. Усі вказані справи вже завершені: Пресман та Черненко пішли на угоду про визнання винуватості, а Левуса та Сольвара суд визнав невинуватими.

У випадку перших двох засуджених швидкому фіналу посприяла згода захисту та обвинувачення – вони домовилися про необхідну міру покарання та умови його відбування. У справах Левуса та Сольвара важливу роль зіграла кооперація зі сторони захисту під час судового розгляду: адвокати вчасно приходили на засідання та поводилися відповідно до норм адвокатської етики. Саме на цій стадії найчастіше «грузнуть» справи з обвинувачення «великої риби», бо сторони намагаються затягнути процес.

Зовсім інша ситуація з такими гучними справами, як обвинувачення Татарова або справа Роттердам+. Якщо простежити їхню хронологію, то навіть неозброєним оком помітно, наскільки часто зовнішні фігури, які займають вищі державні посади, саботували доведення цих справ до суду.

Ту ж справу Роттердам+ спершу тричі спробував закрити прокурор Віталій Пономаренко. І це тоді, коли ініційована детективами експертиза оцінила збитки від існування схеми у 39,9 млрд грн. Потім генпрокурорка Венедіктова замінила Пономаренка на Дениса Демківа, який за два тижні після призначення знову спробував закрити провадження. Абсурдно, чи не так? Якби не поновлення провадження Апеляційною палатою ВАКС та в.о. САП Максима Грищука, можна було б забути про можливість притягнення винуватців за свої дії.

Справу ж по обвинуваченню Татарова взагалі можна вже вважати «мертвою». Призвели до цього неодноразові втручання Венедіктової у перебіг слідства: вона протиправно змінила групу прокурорів, ігнорувала правила підсудності ВАКС у цій справі та законні прохання детективів НАБУ щодо повернення їм провадження.

На жаль, ці дві ситуації є далеко не єдиними прикладами того, як зацікавлені особи намагаються впливати не тільки на ВАКС, а й на всю антикорупційну інфраструктуру. Допоки у діяльність суду будуть втручатися, доти ми не матимемо права вимагати оперативного розгляду найбільших корупційних справ.

Застави та конфіскації. Куди йдуть отримані судом кошти? 

Якщо головне завдання суду полягає у розгляді кримінальних справ у законний спосіб, то основним завданням кримінальної відповідальності є захист прав і свобод людини. Саме для такого захисту у кримінальну відповідальність закладені такі заходи, як, наприклад, конфіскація. Логіка цього процесу в тому, що умовний корупціонер, який здійснив розкрадання бюджетних коштів, завдав шкоди суспільству. Тоді до нього застосовується конфіскація, тобто повернення вкрадених грошей.

Механізм застав працює дещо інакше, адже він є запобіжником від того, щоб особа не порушувала покладених на неї обов'язків. Застава призначається з розрахунку суми, з якою особі буде «важко розставатись». Ці кошти вносяться на спеціальний депозитний рахунок ВАКС, відкритий у Державній казначейській службі, а у разі порушення обов'язків, сума стягується у Державний бюджет України. Водночас стягнуті безповоротно кошти теж не варто сприймати як прибуток держави: суть стягнення — покарати фігуранта за невиконання ним процесуальних обов’язків.

За 2 роки функціонування Антикорсуду у найбільших корупційних справах було внесено застав на суму понад 900 млн грн, з яких безповоротно стягнуто в бюджет більше ніж 65 млн грн. Зокрема, у справі Максима Микитася держава стягнула 30 млн грн після того, як Микитась порушив умови запобіжного заходу — спілкувався з двома іншими підозрюваними.

Що зробити, щоб робота суду стала ефективнішою?

Як бачимо, Антикорсуд уже успішно виконує саме ті функції, на здійснення яких очікували громадськість та влада від запуску 5 вересня 2019 року. Однак, звісно, не все так просто. І можна визначити кілька перешкод, котрі не дають ВАКС повноцінно виконувати поставлене перед ним завдання.

• Відсутність спільної мови з адвокатським середовищем.

На сьогодні маємо ситуацію, за якої Національна асоціація адвокатів України дуже активно у медійному полі протидіє ВАКС. Адвокати вже неодноразово звинувачували суд в «обвинувальному ухилі у роботі». Але на практиці, згідно з даними моніторингу Transparency International Ukraine, такого ухилу не встановлено.

Навпаки, доволі поширені ситуації, де адвокати, які одночасно є членами адвокатського самоврядування і розглядають дисциплінарні справи адвокатів, поза тим представляють сторону захисту у ВАКС. Власне, це не є забороною чи порушенням. Однак як у разі порушень такими адвокатами норм етики та процесу (а вони були!) ці ж люди каратимуть самих себе — питання відкрите. І це фактично унеможливлює реальне притягнення до відповідальності адвоката-порушника.

• Відсутність у ВАКС можливості притягнути до відповідальності за неповагу до суду.

Таке право є у всіх судів, окрім вищих спеціалізованих, куди входить і ВАКС. На сьогодні у Верховній Раді зареєстрований законопроєкт для усунення цієї прогалини, однак коли парламентарі зможуть його розглянути, поки невідомо.

Що ще треба зробити, для покращення роботи ВАКС?

• Реформувати Вищу раду правосуддя (ВРП), яка сьогодні є основним важелем впливу на суд. Так, останнім часом склалась практика систематичного притягнення суддів, зокрема і суддів ВАКС, до дисциплінарної відповідальності — тут можна згадати історії про дисциплінарки щодо (Тимура Хамзіна та Андрія Біцюка. Система притягнення до дисциплінарної відповідальності є важливим механізмом у судочинстві, проте надто часто вона має вибірковий характер. Тому експерти неодноразово наголошували на репресивному характері роботи ВРП щодо ВАКС.
• Забезпечити потребу ВАКС у власному приміщенні. Минулого літа Верховна Рада передала Антикорсуду приміщення на столичному проспекті Перемоги, 41. Однак, вже передану будівлю потрібно ще адаптувати до потреб сучасного суду, що вимагає значної модифікації локації.
• Врегулювати питання охорони житла та майна суддів, про що неодноразово зазначав суд.

***

Тож чого може досягти суд за два роки, перебуваючи під тиском, наглядом і очікуваннями з усіх сторін? Як бачимо, дуже багато, адже як експертна, так і профільна спільноти вже відчули різницю між до та після запуску ВАКС.

Два роки роботи — це лише початок. Попереду — рішення в гучних корупційних справах, багато запитань, відповідей і несподіваних викликів, які ще треба буде подолати Антикорсуду. Однак уже сьогодні можна сказати, що робота і рішення ВАКС рухаються в правильному напрямку, що відповідає потребам, задля забезпечення яких цей суд був створений.

Проєкт реалізується за підтримкиАнтикорупційної ініціативи ЄС (EUACI) — провідної антикорупційної програми підтримки в Україні, що фінансується ЄС, співфінансується і впроваджується Міністерством закордонних справ Данії.