«Журналістів використали — як реквізит». Чи була необхідність залучати ЗМІ до переговорів з чоловіком, що захопив банк

Третього серпня Сухроб Карімов захопив філію Universal банку в київському бізнес-центрі «Леонардо» та заявив, що у нього вибухівка. Весь час у будівлі поряд із ним була керівниця філії, яка залишилась там за власним бажанням. До затримання чоловіка СБУ та Нацполіція залучили журналістів. Ми запитали медіаекспертів та тих журналістів, що були поруч із правоохоронцями, про те, чи можуть спецслужби так робити.

СБУ облаштувала штаб у будівлі навпроти бізнес-центру. Співробітник служби безпеки Олег Головаш розповідав про план штурму. По один бік від нього — журналісти. По другий — бійці «Альфи». Головаш повертався то вліво, то вправо та пояснював, як саме треба розмовляти із Карімовим.

«Ви даєте згоду на роботу?» — запитав він у журналістів.

«Так».

«Усе, всі усвідомлюють реальні загрози».

Далі Головаш пояснив, що у Карімова є рюкзак, у якому може бути вибухівка, і чоловік може бути прив'язаним до неї руками чи ногами.

«Не дай Боже, щось трапиться — команда на підлогу, треба відскочити за будь-які меблі».

Журналісти з’явилися в цій спецоперації тому, що однією із вимог Сухроба Карімова було вийти у прямий ефір декількох телеканалів. СБУ залучила журналістів, щоб ті, коли зайдуть у будівлю, почали робити з ним інтерв’ю, ставити Карімову запитання, а бійці спецпідрозділу «Альфа» тим часом мали його скрутити. Окрім журналістів та спецпризначенців у середину філії банку пішли співробітники поліції та СБУ, які вдавали із себе журналістів.

Операція тривала майже три години. Врешті спецпризначенці вивели Карімова із будівлі. СБУ оголосила про відкриття щодо нього справи про «тероризм».

Чи доцільно було залучати журналістів до спецоперації?

Виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк каже, що у цьому разі журналісти діяли як громадяни:

«Порятунок людини все ж таки на першому плані. Якщо йдеться про питання життя та смерті, то, напевно, людина відкладає вже камеру і перетворюється на людину та громадянина. Тут є два рівні. Один — загальнолюдський. Другий — це потенційний ризик впливу цієї ситуації на професію загалом».

Романюк упевнена, співпраця журналістів та СБУ під час штурму будівлі, глобально не підірве довіру до журналістики, оскільки її підривають, за її словами, наприклад, системні політичні маніпуляції, вплив власників медіа на контент та замовні матеріали.

Проте медіаекспертка Ніна Кур'ята вважає, що будь-яка співпраця із будь-якими силовими органами ставить під питання довіру до журналістів людей, які надалі будуть із ними стикатися, коли даватимуть коментар чи дивитимуться їх по телевізору.

«Стаючи інструментом у роботі спецслужб, журналісти забувають, що у них є своя робота. І триває дискусія в соціальних мережах про те, що чи не буде людина зі зброєю стріляти в людину з камерою просто тому, що минулого разу людина з камерою була прикриттям для спецслужбовців», — каже Кур'ята.

Про те, що журналісти були масовкою для СБУ, говорить і журналістка «Нового Времени» Олена Пашковська, яка була у штабі силовиків під час планування штурму.

«Їм (правоохоронцям — ред.) потрібні були великі камери, мікрофони із лейбами, великий та блискучий бейджик. Журналістів використовували як реквізит».

Головний редактор видання «Бабель» Євген Спірін пішов до будівлі, коли почався штурм, але його не пропустили. Наступного дня, коли hromadske брало у нього коментар, Спірін зазначив, що зараз би він уже не зайшов у будівлю.

«Треба оцінювати ризики. Але після цирку на нараді (мається на увазі нарада у штабі навпроти бізнес-центру — ред.), склалося враження, що це “шкільна ялинка”. Що у чоловіка немає зброї та вибухівки. Було враження, що це фарс. Потім увечері я подумав, що він міг бути ким завгодно. У нього могла бути граната, і він міг її підірвати».

При безпеку самих журналістів, які йшли разом зі спецпризначенцями, говорить і Оксана Романюк. «Думаймо про професію і оцінюймо ризики для професійної журналістики в цілому. Якщо це можна було зробити без журналістів, тоді це варто було зробити без них. Якщо ніяк, і треба було, щоб ці люди зайшли, і це сприяло порятунку, тоді так. Тоді ми говоримо, що передусім — життя людини».

«Зрозуміло, що вони керувалися тим, що хотіли захистити життя заручниці. Але у будь-якому разі це не виправдано, оскільки це наражало на ризик і життя журналістів», — каже заступниця шеф-редактора «Детектор медіа» Світлана Остапа.

Та додає: «Я не думаю, що це в них якась системна співпраця. Хоча про співпрацю заявляв свого часу і Гордон. Дехто згадує у цій ситуації Бабченка, але я вважаю, що це непорівнювані історії. Тому що тоді Бабченко діяв не як журналіст, а як людина, життю якої загрожувала небезпека».