Хто за Пушкіна і Булгакова, або Скільки вулиць і пам'ятників ще треба деколонізувати

За підрахунками ініціативи «Деколонізація. Україна», з 24 лютого 2022 року в усіх областях перейменували понад 35 тисяч вулиць та інших об'єктів. Також усунули з публічного простору 1550 пам'ятників, меморіальних дощок та елементів оздоблення. У вересні-жовтні 2024 року Верховна Рада України перейменувала ще 400 населених пунктів.

А втім, хоч офіційно процес деколонізації, згідно з нормами Закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні й деколонізацію топонімії», мав завершитися ще 27 липня цього року, перейменування вулиць, населених пунктів та демонтаж об’єктів тривають практично щодня.

Чому процес досі не завершений?

Одним із ключових бар'єрів є повільна бюрократична робота, пов'язана з виведенням пам'яток із державного реєстру. Багато архітектурних та культурних об’єктів, пов’язаних з радянським чи імперським минулим, досі залишаються під охороною держави, що ускладнює їхній демонтаж або перенесення. Процедура вилучення об'єкта з реєстру охоронних пам'яток є тривалою, і Міністерство культури не поспішає з виведенням багатьох об’єктів з реєстру. Саме тому, наприклад, досі не демонтували пам’ятники Пушкіну в таких містах як Берестин, Татарбунари, Болград. Але цих кейсів сотні. 

Унаслідок бюрократичної тяганини та повільної роботи Мінкульту навіть ті об’єкти, що мають очевидне символічне значення для колоніального чи радянського наративу, можуть залишатись у просторі українських міст роками. 

Для завершення процесу потрібно одним наказом голови Мінкульту вивести всі об’єкти, які чітко підпадають під дію деколонізаційного закону, з реєстру. А на розгляд виносити лише ті об’єкти, щодо яких триває дискусія в українському суспільстві.

Також, звісно, є і саботаж на місцях, коли голови населених пунктів роблять усе, аби зберегти російські/радянські назви вулиць або пам’ятники.

Один із найсвіжіших прикладів — з міста Кам’янка у Черкаській області, де навіть після того, як Мінкульт вивів з реєстру пам’ятники Пушкіну, Чайковському та декабристам, міський голова свідомо блокує їхній демонтаж, хоча жодних юридичних перепон немає.

Але найбільше саботують деколонізацію в Одесі. Міський голова Геннадій Труханов не лише відкрито виступає проти демонтажу пам’ятника Пушкіну, але й захищає назви вулиць, що прославляють діячів російської культури. Труханов неодноразово заявляв, що Пушкін «не має стосунку до війни», а демонтаж пам’ятника, мовляв, буде ударом по історії Одеси. 

Проте ці аргументи слабкі у контексті нинішньої війни росії проти України, де кожен символ імперії є частиною пропагандистської машини агресора. Пушкін, як і багато інших російських культурних діячів, використовувався в радянській та російській ідеології для утвердження «єдності» з росією і заперечення унікальності української культури. Збереження таких пам’ятників лише продовжує легітимізацію імперського наративу в громадському просторі.

Такі дії Труханова — це політичний розрахунок, спрямований на підтримку проросійського електорату.

Саботаж деколонізації в Одесі — не просто локальна проблема, а симптом глибших викликів, з якими стикається Україна в очищенні своєї культурної спадщини від імперського впливу. Дії Труханова підривають не лише довіру до міської влади, але й загальнодержавні зусилля, спрямовані на деколонізацію та відновлення української ідентичності. Відсутність рішучих кроків з боку центральної влади лише зміцнює позиції таких політиків, які готові гальмувати історичний прогрес заради особистих інтересів.

Які головні пам’ятники треба демонтувати в Україні?

Серед найбільш одіозних пам'ятних знаків ініціатива «Деколонізація. Україна» назвала 20 об'єктів, які потрібно демонтувати передусім:

• Пам'ятник О. Пушкіну (Одеса)
• Пам'ятник М. Булгакову (Київ)
• Арка «дружби народів» (Київ)
• Пам'ятник Олександрові II (Одеса)
• Погруддя О. Пушкіна (Київ)
• Пам'ятник М. Воронцову (Одеса)
• Монумент Слави (Полтава)
• Пам'ятник В. Висоцькому (Харків)
• Пам'ятник О. Пушкіну (Кам'янка)
• Пам'ятник «Борцям за владу рад» (Миколаїв)
• Пам'ятники А. Ахматовій (Київ)
• Пам'ятник Л. Толстому (Одеса)
• Пам'ятник радянському солдату (Харків)
• Пам'ятник М. Глінці (Київ)
• Пам'ятник комсомолу (Миколаїв)
• Пам'ятник на місці відпочинку Петра I (Полтава)
• Погруддя радянських діячів у парку Слави (Київ)
• Пам'ятник «Зірка» (Харків)
• Погруддя М. Шумилова (Харків)
• Пам'ятник А. Макаренку (Суми)

Але насправді є ще кілька сотень об’єктів — доволі виразних символів радянського режиму чи російської імперії, які досі не демонтували. 

Щодо вулиць процес теж не завершено. У Києві та Харкові є ще близько сотні вулиць, які треба перейменувати. Найбільш дикий вигляд має те, що у столиці досі є вулиці Маршала Рокоссовського, Черняховського, Петра Вершигори, Сидора Ковпака, Анни Ахматової та бульвар Володимира Висоцького.

Ми активно працюємо над тим, аби щодня таких об’єктів ставало менше і процес рухався до завершення.

Пам’ятники учасникам Другої світової війни. Переосмислення та реконструкція

Не секрет, що на переважній більшості пам’ятників учасникам Другої світової війни в Україні досі є низка радянської символіки та пропагандистських написів.

Цього року Львівщина стала першою областю, яка повністю очистилась від російсько-радянських вулиць та пам'ятників. Більшість демонтованих пам'ятних знаків у Львівській області були присвячені міфу про «перемогу радянського народу у Великій вітчизняній війні». Ще в липні 2023 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №9536, який прискорить очищення пам'яток Другої світової війни від забороненої символіки та радянських ідеологем. Проте, на жаль, народні депутати досі не розглянули проєкт закону в залі.

Сподіваюся, що вже у 2025-му цей закон ухвалять, і Україна нарешті позбудеться радянських наративів та символіки на пам’ятниках загиблим українцям під час Другої світової війни. Бо з наступного року це вже стане головною проблемою деколонізації, про яку будуть активно дискутувати.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.