«Я рік тростину не хотів до рук брати». Доброволець, що втратив зір під час навчання через чужу недбалість

Після важкого поранення, втрати зору та реабілітації Денис Захарко пішов до Солом’янського ТЦК Києва, в якому мобілізувався на початку березня 2022 року.

Мусив пройти військово-лікарську комісію, щоб звільнитися зі служби. Але у відповідь почув, що його немає в списках бригади, в яку мобілізували. Тобто навіть де-юре він не військовослужбовець. Військового квитка на руках у Дениса теж не було.

Більш ніж рік в судах чоловік доводив, що він справді був мобілізований і поранений під час навчань через недбалість керівництва. Найприкріше Денису через те, що він навіть не встиг повоювати. 

Після повномасштабного вторгнення він звільнився з роботи в Польщі та повернувся в Україну. Хотів йти захищати свою рідну Нову Каховку, але її вже на той момент окупували. Тож 2 березня прийшов до ТЦК у Києві. А вже 21 березня із важким пораненням потрапив у лікарню, де пробув десять днів у комі.

«Коли я прийшов до тями, я не пам’ятав, що трапилося. Мені лікар повідомив, що я зазнав міно-вибухової травми. Потім до мене приїхали хлопці, з якими був поруч, і розповіли, що під час навчання інструктор не попередив, що РПГ боєздатний. Крім того, він познімав запобіжники з РПГ, і той пішов по руках. І один із них (мобілізованих — ред.) вистрелив прямо в приміщенні», — розповідає Денис. 

На той момент чоловік офіційно ще не був оформлений в жоден військовий підрозділ. Через величезний потік мобілізованих та поспішне створення нових бригад оформляти документи не завжди вдавалось вчасно.

Тоді якраз формувався 120 розвідувальний батальйон. Уже був призначений і командир, який набирав людей, зокрема й Дениса.  

«Але військкомат не міг мене відправити в ту військову частину, яка ще повністю не сформована. Тому відправили до частини 130 батальйону тероборони», — починає пояснювати свою заплутану історію чоловік.

Мовляв, поки формувався розвідбат, його майбутніх бійців мали оформити в 130 ОБ ТрО на час навчань, які відбувалися в одній із київських шкіл. А потім хлопців мали забрати назад у 120-й.

Проте військових квитків на руки чоловікам не видали. Заспокоївши на словах: не хвилюйтесь, усе в процесі. А коли Денис за пів року реабілітації пішов у «свій» військкомат, то виявив, що ніхто нікого ніде не оформив.  

Через суд завдяки свідкам Денису вдалося довести, що він дійсно був мобілізований і 21 березня перебував на офіційних навчаннях 130 батальйону, де через чужу недбалість зазнав поранення. 

Тоді ж через постріл РПГ загинув ще один мобілізований. І він так само виявився офіційно «ніким». Зараз дружина через суд намагається визнати його загиблим під час виконання військових обов’язків.   

Сам Денис після перемоги в суді — у процесі звільнення з війська і надії, що йому заплатять за цей період зарплату військового. Планує працювати оператором в якомусь кол-центрі. Зараз він наново опановує роботу з комп’ютером на спеціальних курсах для незрячих у реабілітаційному центрі «Поділля» у Вінниці.

Тут же він познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Вона із Денисовими знайомими прийшла його навідати. Далі зав’язалось спілкування, і вже за кілька тижнів Денис освідчився жінці. 31 березня вони одружились.      

Денис поступово вчиться жити по-новому, хоча на початках важко було справлятися.

«Я рік тростину не хотів до рук брати. Я кидався нею, ридав у лікарні. Думав: “Господи, чому саме зір, чому не рука, не нога?” З психологами спілкуватися я теж не хотів. Пробував — мені не пішло».

Дивіться на YouTube-каналі hromadske історію боротьби 31-річного Дениса Захарка.