Христос воскресне онлайн. Як церкви в Україні переживають коронавірусний карантин

Watch party з Богом

Кожна неділя в родині Софії, Ігоря та маленької Анни Тимошенків починалася однаково.

«Зранку встаємо, швиденько снідаємо, одягаємо найкращу одіж і біжимо до церкви, а після можемо піти з друзями на какао чи на прогулянку», — розповідає Софія Кочмар-Тимошенко.

З храмом, парафіянами якого є Тимошенки, родину пов'язує багато теплих спогадів. Саме в патріаршому соборі Воскресіння Христового Української греко-католицької церкви, що на лівому березі Києва, подружжя хрестило доньку Анну та ховало Блаженнішого Любомира Гузара, колишнього предстоятеля УГКЦ.

«Також в цьому храмі минув мій Майдан, — згадує Софія. — Там була патріарша криївка, де я ночувала і де мене лікував якийсь старий тернопільський лікар від майданівської простуди».

Проте через епідемію коронавірусу в Україні вже кілька тижнів заборонені масові зібрання, зокрема й у церквах. Тому родині довелось відмовитись від звичного недільного сценарію.

«Все, Анно, одіваємся, бо ми йдем до церкви, нині таке свято», — каже Софія, вдягаючи дівчинку у вишиванку. 12 квітня 2020 року православні християни святкують Вербну або Квітну неділю — день, коли, згідно з Євангеліями, Ісус увійшов у Єрусалим.

«Якщо чесно, в нас навіть немає вербової лози, яку традиційно треба святити в цей день, — каже Софія. — В Києві заборонили відвідування парків та лісів, де ми могли б її знайти, за це дуже великий штраф, та й ми не вважали це обов'язковим».

Анна розсаджує на дивані свої іграшки і каже їм «тсс!» — сидіти тихенько, а Софія дістає ноутбук і вмикає онлайн-трансляцію з собору. Іноді вона дивиться богослужіння разом із друзями — через watch party в Фейсбуці. А її мама присилає «свою церкву» — фото телевізора, де йде трансляція.

«Дивися, повністю пуста церква нині, взагалі людей нема, — каже Софія чоловіку. — Цікаво, вони закрили двері чи шо?»

Церква збезлюдніла поступово, говорить Софія. В перший тиждень, коли тільки оголосили про обмеження у зв'язку з епідемією, у трансляції було видно, що на богослужінні є діти, навіть один священик прийшов зі своїм сином. На другий тиждень люди з дітьми стояли за склом, за дверима. А цього тижня — вже лише самі священики.

Відсутність вірян — головна зміна в літургії під час карантину, каже Софія. Та є й інші. Минулого тижня Блаженніший Святослав, голова УГКЦ, вже був у масці, коли давав причастя, і дезінфікував ложку. А семінаристи, які зазвичай одягали його та цілували йому руки, перестали це робити.

«Кхх», — уваги маленької Анни вистачає ненадовго. «Дивитися службу в комп'ютері небезпечно тим, що дитина все одно просить включити мультики. “Кхх” — то означає “свинка Пеппа”», — пояснює Софія. В церкві дочка бігала кругами навколо єпископа, вдома вона робить те саме навколо ноутбука на дивані.

— Ти там була? Що ти там робила? — тицяє Софія в екран. — Що там дають? 

— Ам! 

— Ам дають! Причастя. Дивися, тут навіть хористи є в масці. Як вони так співають?

Софії подобається, що до цих служб священики готуються так, наче в церкві повно людей — вони в святкових ризах, а храм прикрашено квітами й вербою.

«І це не тільки тут, а навіть у маленьких церквах, звідки транслюють телефоном», — каже Софія. Вона згадує Квітну неділю минулого року — каже, людей в церкві було багато, як в метро:

«Я сумую за походами до церкви. Тим, хто ходив до церкви, комп’ютер чи телевізор її не замінить. Але всі розуміють, що це тимчасово». 

Ввечері родина не витримує і йде прогулятися до храму. Проте його ворота зачинені.

На Великдень родина планує влаштувати традиційний сніданок: «Купимо гарну пасочку, будемо з Анною малювати яєчка, будемо молитися». На наступний день в звичайні часи вони б обов'язково поїхали до парку на «обливаний понеділок» — за давнім звичаєм, в цей день хлопці обливають дівчат водою для «очищення». Проте цього року родина залишиться вдома. Софія каже, що карантинний Великдень запам'ятається їм на все життя.

«Ми, християни, дуже часто віримо назовні. Ми гарно одягаємся до церкви, приходимо, зі всіма вітаємося… Християнство — це релігія спільноти, — говорить Софія. — Але зараз ця спільнота — кожен у своїй хаті. І чи ти віриш — це тільки від тебе залежить, тільки тобі це треба. Бог зупинив весь зовнішній світ, щоби всі християни почали шукати свій світ внутрішній. Це дуже вдалий його жарт, хоч і трагічний. Але цікаво, як церква і її пріоритети зміняться після цього. Тому що якщо навіть паску можна посвятити по комп'ютеру чи по телевізору, то нащо тоді будувати величезні собори?»

«Де твоє стадо, там має бути пастир», — говорить отець Василь Германюк. Вже два роки кожного дня, вранці та ввечері, він проводить прямі ефіри в Інстаграмі з молитвою, а також з богослужіннями з храму. Парафія отця — два села на Тернопільщині, в яких разом живе близько 5,5 тисяч мешканців. Майже стільки ж підписників на його сторінці.

Отець Василь зареєструвався в соцмережі, щоб спілкуватися з молоддю: «Вони прокинуться зранку, похватають свої телефони, а там я благословляю їх на день». 

Згодом глядачів побільшало, і отець почав транслювати літургії. Каже, все це було викликом для нього: виходити в ефір пообіцяв щодня, значить — будуть чекати, трансляцію може подивитись хто завгодно, навіть голова церкви, значить — треба виразніше говорити та шліфувати проповіді, та й Інстаграм не стоїть на місці, значить — треба розбиратися з нюансами.

«Раніше мені писали, що Інстаграм — не місце для церкви. А зараз всі дивляться трансляції. Я радий, що зміг спробувати наперед. Люди вже спокійніші, — каже отець. — Проте якщо вони звикнуть до трансляцій і не захочуть повертатись до церкви, це буде новий виклик».

Після введення карантину в трансляцій отця Василя стало ще більше глядачів. Каже, так само було, коли в 2018 році ввели воєнний стан після захоплення українських моряків Росією:

«Коли людина боїться, вона розуміє, що все в руках божих, а якщо людині класно, їй молитва не дуже знадобляється».

Церкви офлайн

Вулиці Києва були такими ж порожніми, мабуть, лише тоді, коли князь Володимир зігнав усіх у Дніпро, щоб охрестити. Вже майже два тижні виходити з дому тут можна лише за продуктами, ліками та щоб вигуляти собаку. Або ж зі службової необхідності. Нею користуємось і ми — та виходимо на прогулянку центральними храмами міста.

«Всі богослужіння будуть здійснюватися без присутності парафіян за зачиненими дверима!» — це попередження вісить біля розкладу мес на вході до католицького Храму Святого Олександра. Двері й справді зачинені. Римо-католики 12 квітня святкують Великдень, проте біля храму немає нікого, тільки поліція.

За словами отця Віталія Квапіша, багато вірян дзвонили і перепитували, чи можна все ж таки прийти, проте закон є закон. Благословляти пасхальні страви єпископи РКЦ дозволили самостійно вдома — урочисту молитву міг промовити один із членів сім’ї. Майже всі християнські церкви в Україні організували трансляції богослужінь та закликали своїх прихожан долучитись до мес та літургій онлайн. Проте двері зачинили не всі.

Інформаційна гігієна не менш важлива за особисту. Ми працюємо навіть в умовах карантину і піклуємось про новини, які ви отримуєте! Підтримайте нас на Спільнокошті! Підтримайте незалежну журналістику!

На центральному вході до головного храму Свято-Михайлівського монастиря новоствореної Православної церкви України велика табличка: «Зачинено. Closed». Поруч — інформаційний плакат про профілактику коронавірусу. Святкову літургію в цьому храмі правитиме предстоятель ПЦУ, митрополит Епіфаній. Біля бічного входу, в який потрохи заходять люди, вартує ієромонах Михаїл.

«На щастя, сьогодні майже 90% наших постійних парафіян дослухалися до закликів Священного Синоду і залишилися вдома», — каже він і запевняє, що наразі до храму заходять лише хористи, люди, задіяні на богослужінні, та ті, хто веде трансляцію — разом близько двох десятків людей.

На столику поруч — свята вода та гілки верби. Ієромонах Михаїл освячує вербу поодиноким охочим, проте за однієї умови — збереження дистанції між вірянами у два метри. Каже, вигнати людей, які прийшли до храму, священнослужителі не можуть. Так, за його словами, буде і на Великдень — людей з кошиками не виганятимуть.

Проте Священний Синод ПЦУ дозволив святити Великодні страви лише трьома способами. В селах можна винести їх на подвір’я — священик йтиме вулицями і кропитиме їх святою водою, дотримуючись дистанції. В містах священнослужителі завчасно освятять великодні страви в магазинах, про що на них має бути вказано. Також благословення великодніх страв можна отримати, самостійно прочитавши молитви та окропивши їжу святою водою.

«Ті, хто легковажно до того ставилися, все ж зважають, що кількість хворих збільшується, — каже ієромонах Михаїл. — Комусь не подобаються певні правила, але ми всі розуміємо, що краще хай будуть жорсткі правила, але ми уникнемо великої катастрофи, яка спіткала інші країни. Буде мирний час — будемо далі всі спокійно молитися і збиратися так, як до епідемії».

Також Синод дозволяє вірянам запросити священика додому для духовних бесід, сповіді чи причастя. Проте це стосується лише паліативних хворих або військових перед важкими операціями, пояснює протоієрей Сергій Дмитрієв, заступник голови Управління соціального служіння та благодійності ПЦУ. Хоча й зазначає, що кожен священик має право самостійно вирішувати, потребує кожен окремий випадок особистої зустрічі чи можна обмежитись розмовою телефоном або в соцмережах. І якщо він таки йде до вірянина, він мусить використовувати бахіли, санітарну маску та дезінфікуючий засіб, а також дотримуватись дистанції.

Двері греко-католицького Храму Святого Василя Великого відчинені, проте при вході висить «велике прохання»: заходити всередину та сповідатись лише в захисних масках. Ті, в кого немає своєї, можуть взяти саморобну марлеву на столику в храмі, там же поруч — антисептичний засіб для рук та серветки.

Кілька людей слухають літургію всередині, решта, близько 20, — на невеликому подвір'ї через гучномовець. Поруч на парапеті жінка продає в'язані букети з верби та квітів. Люди купують одразу по декілька — собі та рідним. Служба закінчується і священик оголошує, що освячуватиме вербу на вулиці, хоча УГКЦ просила парафіян не приносити лозу та кошики до храмів. Священник в масці, а от віряни не завжди.

Федір не одягає маску принципово. Каже, зробити це — значить не довіряти Богові: «В мене є в кишені маска, навіть дві, я їх одягаю в громадських місцях. Але тут місце особливої присутності Бога».

І тут, впевнений він, не можна боятися заразитися, бо «страх робить більше, ніж самі віруси». Від початку карантину Федір не пропустив жодного недільного богослужіння. Попри заклики церкви, держави та Всесвітньої організації охорони здоров'я, вважає, що в такий неспокійний час це ще важливіше.

«Людина, яка сюди заходить, знає, що Христос воскрес. А якщо він воскрес, то він проторив і нам дорогу. Що життя, як каже апостол, що смерть — в Христі одне і те саме, — ділиться роздумами Федір. — А якщо людина, яка надіється і знає, що тут находиться сам Господь, і вона заразилася, вона прийде до нього і скаже: “Господи, я тобі так довіряв! А ти якусь бацилу не міг убити?”»

Однак віряни та священники, які ігнорували карантин, вже сприяли поширенню коронавірусу і створювали небезпеку для людей.

Церква святого Миколи Мірлікійського Української православної церкви Московського патріархату теж відчинена. Близько 20 вірян в масках і без стоять на вулиці. Після завершення літургії в проході церкви з'являється священик. Він в масці і запрошує людей всередину для сповіді та причастя. Але по-одному. За словами митрополита УПЦ МП Климента, церква зважатиме на карантинні заходи та пускатиме до храмів лише по десять людей, проте в режим онлайн-трансляцій не перейде, бо це начебто не буде рахуватися богослужінням.

УПЦ МП найдовше чинила опір обмеженням у зв'язку з коронавірусом. Наприклад, в Києво-Печерській Лаврі на початку карантину закликали продовжувати ходити до храмів, причащатися і причащати дітей. «Страшна не епідемія вірусу, а гріх, який губить душу… Не дивіться, старше покоління чи молодше, усі спішіть у храм, обійміть один одного», — говорили церковники.

Проте 29 березня вже і патріарх Російської православної церкви Кирило закликав вірян утриматися від відвідування храмів: «Давайте покладемо на себе подвиг не виходити з наших будинків, як взяла на себе подвиг Марія Єгипетська — не виходити з пустелі. Саме так ми повинні зараз жити. Інші проповіді, зокрема від нерозумних священнослужителів, не слухайте».

За два тижні столична комісія з надзвичайних ситуацій закрила Лавру примусово, адже там зафіксували понад 90 випадків зараження коронавірусом, а двоє церковників померли.

Ще на початку 20 століття поруч із Лаврою побудували інфекційну лікарню. Будівництво спонсорували кияни. В 2013 році після прохань священників Кабмін Миколи Азарова зобов'язав цю лікарню Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Громашевського виселитися з приміщення разом зі всіма ВІЛ-позитивними пацієнтами, бо їм начебто не місце «в центрі вселенського православ'я». Приміщення передали Лаврі.

«Ви хотіли б, щоб у вас в під'їзді був притон? Щоб у вашій квартирі, поряд або хоча б на одному майданчику жили люди зі страшними захворюваннями?», — запитував тоді намісник Лаври Павло (Лебідь), який наразі після здачі тестів на коронавірус перебуває на самоізоляції.

12 квітня на святкування католицького Великодня та православної Вербної неділі до храмів прийшло близько 126 тисяч українців, хоча торік на службах було майже 3 мільйони вірян, повідомляє пресслужба президента України Володимира Зеленського. За інформацією голови МВС України Арсена Авакова, поліція тричі оштрафувала церковників і ще у 12 випадках матеріали вивчаються. «Безвідповідальність та неповага до людського здоров'я не мають до Бога ніякого відношення!», — написав він.

Ще в березні Зеленський анонсував проект «Великдень вдома». «Щодня у нас заражаються вже не десятки, а сотні. І зібрання, натовпи на Великодні свята — прямий шлях захворіти самому й заразити близьких. Тому Великдень у новому форматі цьогоріч — це справжній прояв любові до ближнього», — наголосив він.

Не в храмі, а в справі

«У вас весілля не намічається? А то в нас тут спирту багато», — жартує отець Іван, один з мешканців Видубицького монастиря Православної церкви України, поки вони готуються до роботи. В 90-х у цьому приміщенні біля монастирських воріт був ресторан «Рушникова хата», про що нагадують орнаменти на стінах. Згодом на його місці облаштувалася недільна школа. Зараз тут готують антисептик.

«Ми як церква на базі цього монастиря вже 4 роки опікуємося бідними людьми, у нас дуже багато проектів в лікарнях, хоспісах, з дітьми. Ми просто хотіли придбати для них цей антисептик, але виявилося, що ціни просто космічні і його дуже складно знайти», — розповідає Роман Холодов, керівник відділу соціального служіння Київської Митрополії ПЦУ, який організував виробництво.

Від безвиході хлопці почали шукати способи, як виготовити антисептик самим, і знайшли інструкцію Всесвітньої організації охорони здоров`я.

«Там є все, вплоть до того, в якій ємності має бути ця річ, бо вона пожежонебезпечна, її не більше як 50 літрів має бути», — каже Роман. Листами з роздрукованою інструкцією обклеєно стовп в центрі «Рушникової хати», проте хлопці вже все запам'ятали: на 20 літрів йде 300-350 грам гліцерину, 450 мл перекису водню, десь 16-17 літрів спирту, далі це все доливається дистильованою водою. А головна умова — щоб антисептик був не менше 70 градусів, адже чим більша місткість спирту, тим він ефективніший.

Хлопці надягають халати, маски та рукавички і приступають до роботи. З 50-літрової бочки змішані інгредієнти подаються в машину, яка відмірює по 110 мл. Спершу вони розливали антисептик вручну.

«Це було феєрично, — згадує Роман. — Треба було тримати, ставити лієчку, набирати, наливати. Це було дуже довго — за години дві-три ми розлили всього-навсього 150 антисептиків, і дуже багато розливалося. Тому ми вирішили трошки автоматизувати цей процес і придбали цю машину для дозування».

Роман сьогодні на розливі. Два Івани закручують кришечки — це найтяжчий етап процесу, адже коли пляшечки йдуть на тисячі, руки стираються. Віталій клеїть на пляшечки етикетки.

«Теж не дуже весела робота, — коментує Роман. — Проте людям трохи страшно взяти пляшечку невідомо з якою ємністю, тому ми пишемо, що це таке і від кого».

Приблизно за годину готово вже 442 антисептики і хлопці виходять на двір подихати. Спирт, який вони використовують, має дуже різкий запах — «люди різні, щоб не було бажання розбавляти». Плани на цей тиждень амбітні — 12 тисяч пляшечок.

«Якщо, дай бог, з 12 тисяч людей, які то отримають, хоча б одна людина буде мати від того толк і не заразиться коронавірусом, це буде дуже круто, — каже Роман. — Насправді, це ціна людського життя. Але я думаю, що буде все гаразд і люди будуть дотримуватися цих норм, користуватися певними приписами, і ми трошки оминемо цю біду».

Минулого тижня виробництво довелось поставити на паузу через проблеми з тарою і матеріалами, особливо спиртом.

«Все ж дорожчає, — каже Роман. — Люди хочуть заробити на всьому. Такі пляшечки раніше по 2 гривні коштували разом з корком, тепер в рази дорожче».

Відновити роботу допомогло Товариство Андрія Первозваного — українська діаспора в США. Запитів дуже багато, каже Роман, тож їхні антисептики розходяться не тільки Києвом: частину відправили військовим на схід, частину — в лікарні Одещини.

«Була б сировина — ми готові в день робити 6 тисяч пляшок. Але все дуже дорого. Ми просто не потянем. Тому ми чекаємо якихось активніших дій з боку держави, щоб, може, нам таки не прийшлось це робити».

Також з карантином відділ почав виробляти захисні щитки для медпрацівників та підвозити медиків з області до роботи в Києві, адже автобусне сполучення, як і метро, в країні зупинили.

«Вони непідготовлені виявилися до цієї ситуації. Все добре, вони будуть працювати. Але їм також важко морально. І ми їх хочемо підтримати. Більшість молодшого медперсоналу через їхню низьку заробітну плату живе в прилеглих містечках і селах, в них багато роботи, вони в постійному стресі, і вони також потребують уваги і гарної зарплати, а не 3,5 тисячі». 

Раніше предстоятелі ПЦУ та УГКЦ заявляли, що в разі потреби готові віддати свої храми під лікарні. Роман каже, що це не просто гарні слова — під час Революції Гідності в Михайлівському монастирі діяв шпиталь, де оперували людей, в останні роки створили інститут медичного капеланства, розвивається соціальне служіння.

«Приміщень є достатньо, в нас великі храми, — каже Роман. — Це питання, скільки буде хворих. І чи достатньо буде лікарів, які зможуть там працювати».

Водночас від деяких звичних дій мешканцям монастиря довелося відмовитися. Наприклад, від роздачі їжі та медикаментів бездомним та пенсіонерам.

«Я не візьму на себе таку відповідальність, — пояснює Роман. — 200 людей збираються в одному місці — це просто небезпечно. Ми розуміємо, що це біда людям, але між життям і здоров’ям ми завжди обираємо життя, це стосується всього нашого соціального служіння».

На території монастиря справжній квітень — нарциси, тюльпани, гіацинти. Храми відчинені. Але порожні. Роман запевняє, що більше десяти людей сюди не пускають, лавочки дезінфікують, а причастя подають не в рот, а в руки. Таким буде і Великдень.

«Коли храм буде палати, ви туди зайдете? Чи ви пустите туди людей? Звісно, що ні. Так само і це, це небезпека для людей. І не треба наражати, не треба показувати свою безпечність. Не треба випробовувати Бога, він осміяний не буває. Та й церква починається не в храмі, а коли ти виходиш із храму і щось робиш». 

Головне завдання церкви, каже Роман, — спілкуватися з людьми і пояснювати, що наразі кожен християнин може зробити подвиг заради своїх близьких — залишитися вдома і зберегти їхнє здоров'я. Водночас Роман хвилюється, що за час карантину виросте рівень домашнього насильства і зловживання алкоголем, адже раніше люди рідко проводили стільки часу разом.

«Я думаю, що це не покарання і не випробування. Це час, який можна присвятити рідним. Думаю, що Бог так нас гуртує. Кожна сім`я, за церковним вченням — це така маленька домашня церква. І в цій церкві завжди присутній Христос. І навіть якщо не буде змоги прийти і освятити цю паску на Великдень, можна провести його в родинному колі, в увазі та молитві. Кожен із нас засумує за тими богослужіннями, за тими таїнствами. І після карантину, я думаю, набагато більше людей буде приходити в храми. І вони більше цінуватимуть ці моменти, проведені в храмі, проведені в молитві».

Ви можете робити разом з нами якісний контент і показати, що відбувається у різних регіонах України в умовах карантину. Знімайте відео з ваших міст, розповідайте, як переносите ізоляцію, чи є в аптеках маски, як ходить громадський транспорт — і надсилайте на адресу editor.hromadske@gmail.com з темою «Марафон». Ми покажемо ваші матеріали у прямому ефірі марафону «Хроніки коронавірусу», який випускаємо щодня о 9:00 та о 18:00.