Мати Володимира Балуха: «Він сказав — з кормушки терористів їсти не буду нічого»

Кримський фермер Володимир Балух став відомим, коли у 2015-му році вивісив на своєму будинку український прапор. Тоді й почалося переслідування. Згодом його звинуватили у зберіганні набоїв і засудили до чотирьох років ув’язнення за сфабрикованою справою.

Перебуваючи за гратами, Балух голодував 206 днів, вживаючи тільки по кілька ложок вівсяного киселю, сухарі, воду та чай із медом. Утім, припинив голодування на час етапу.

Наталя Балух за час незаконного утримання бачила сина двічі — під час суду в Роздольному, востаннє — влітку 2018-го. В суди у Керчі доїхала тільки його дружина. 19-го лютого Балуха вивезли до Росії, а згодом в березні — етапом через інші міста РФ до Твері.

Як ви комунікуєте? Чи син вам дзвонив?

Він дзвонив із Ярославля, коли був там дня зо два. Світ не без добрих людей: хтось телефон дасть, тож він намагається подзвонити.Про себе нічого не каже, тільки питає: мамо, як здоров'я, що в тебе там?

Ми встигли перерахувати гроші, за які йому купили продукти і куриво. Невістка зв’язалася з правозахисником і встигла передати йому цю передачу. Якщо дасть про себе знати, то моя донька, яка перебуває в Росії, до нього поїде.

Я розумію, що всі хлопці кажуть мамам, що в них усе гаразд. Але чи ви знаєте, що з його здоров’ям, адже у нього було сухе голодування?

Він не каже нічого про здоров'я, лише «у мене все нормально».

А адвокати з вами спілкуються?

Так, з адвокатом спілкуємося. Можливо, це й адвокат знайшов правозахисника, якому ми перерахували гроші, аби купити продукти. Володя ще й курить. Як їхали з Воронежа, якийсь в'язень казав йому, що треба просто тютюн купити. То він самокрутки робив. А тепер вже йому сигарети передали.

Коли у вас була можливість побачитися?

Я його тільки два рази бачила: у Роздольному ще як суди йшли у червні 2018-го. Потім невістка їздила в Керч. Але їй побачення не дали. І донька приїжджала, вона його теж не бачила. Казала, що після голодування він тут, у Роздольному, був як скелет. А вже коли в Керчі Надя (сестра) його бачила, то казала: мамо, трохи кращий, ніж тут був.

Яка, ви думаєте, потрібна допомога? Вам, йому?

Мені нічого не треба, тільки йому. Я пенсію отримую, невістка отримує. Ми намагаємося йому допомогти передачами. Він же не харчується тим, що в тюрмі дають. А 100 тисяч гривень, які перерахували з Києва, ми всі не можемо зняти, бо можна лише по 1000 гривень на день зняти. А ми не маємо змоги щоразу кудись їхати. Нам ще треба заплатити адвокату 120 тисяч гривень.

Він їхнього не їсть. Сказав: з кормушки терористів їсти не буду нічого.

Ви у Серебрянці в цьому будинку як давно живете?

З 1967 року, відколи його купили. Жили в іншому, колгоспному будинку без світла, без води. В мене донька була маленька, годувати її треба, а світла немає, треба підігріти на чомусь молоко. То ми купили цей дім. Я 17 років пропрацювала на птахофермі. І на винограднику працювала.

Як у вас виріс такий син-патріот в Роздольному районі?

Він з малечку такий. Читав літературу українську, всіх героїв знав. Усе тут було українське. В нас була Україна. І книжки були, і українську мову, літературу в школі викладали. Але школа була російська.

Та коли Росія прийшла, всі були задоволені, всі виявилися росіянами. Ті люди, які з України, я знаю їхніх батьків, ми разом працювали, от їхні діти ураз всі стали росіянами. У нас тут був перепис — ходили й питали національність. Не по документах, а як скажеш. І всі були росіяни.

Зараз дуже змінюються погляди. Вже люди спробували Росію. Раніше казали: ти що, прийде Росія — у нас і трактори нові будуть, і машини, і все. Думали, що так буде. А вийшло, що нічого немає. З кожним роком дедалі гірше й гірше.

За все треба платити. От, наприклад, машина, яка збирає сміття, — коли є, а коли немає, а за вивезення сміття все одно вираховують. Вода, газ, світло — це без проблем, платимо. І щороку дорожчає і світло, і газ. Так і живемо. А що ми вдіємо?

А як люди спілкуються? З обережністю?

Так, треба знати, кому що казати. Я не спілкуюся ні з ким, тільки з тими, кого знаю і можу висловити своє наболіле, а вони — своє. Переважно це вчителі.

Наприклад, у мене є друзі-татари, які ще тут живуть, з ними я можу поговорити на будь-яку тему, адже вони все розуміють. Ну і вчителі в нас є, які теж за Вову переживають, постійно запитують.

Володя всім у селі завжди дуже допомагав...

Так. По нашій вулиці всі самотні жінки, чоловіків немає. Треба їм якась допомога, копати грядку — без розмови допомагає. Бувало, цілими днями — той попросив, той попросив. І він, бідний, цілий день ходить і допомагає. Приходив чорний і темний додому. Ніколи нікому не відмовив.

Ми знаємо, що це все надумана, сфабрикована справа, вигадана. Ви можете пояснити, в чому проблема?

Почалося з тих прапорів. Відразу, як прийшли «зелені чоловічки», він (Володя) український прапор виставив і ще один — червоно-чорний. Один на трактор причепив, інший на хату. Там люди мало не збожеволіли — ось ці по його вулиці. Бігали в сільську раду. Наче ж немає такого закону, який би забороняв прапор. Почалася суперечка за ті прапори.

Пам'ятаю, одного разу до нього прийшов чужий чоловік і питає: чи ти запчастини не продаєш? Вовка каже: ні, які? Той: дивись, ну от в мене трактор. Він каже: у мене запчастин немає, як треба, їду в Роздольне і там замовляю запчастини, і їх привозять.

Невістка каже, що постійно стежили. Машина то там стоїть якась, то там. Чого стоїть — незрозуміло. Він знав, що за ним стежать. Чіплялися за що могли, щоб якась причина була.

Він кілька разів їздив в Україну, коли Порошенка обирали президентом. А коли повернувся, казали, що він з «Правого сектору». Приїхали з обшуком, знайшли в нього прапори, забрали. А коли приїхав з України востаннє, привіз з собою прапор і табличку — «вулиця Небесної сотні», яку причепив на хаті.

Приїхали з сільради: зніми, кажуть, і прапор, і табличку, бо буде погано. Він не зняв. Приїхали з обшуком через день чи два. Все перевернули, нічого не знайшли. Поїхали. Він втік тоді, був у мене, а до нього прийшли, перевернули все. Потім до мене приїхали чотири машини без номерів. Усі люди в масках — приїхали «терориста» ловити. Розумієте? Все село гуде — вони ж не розберуться, що Балух — «терорист». А коли приїхали вдруге — то вже знайшли набої. Ну який би дурень залишав набої на горищі в хаті? Тоді йогой забрали. Вже третій рік.

Як це відбувалося — вони просто сказали, що набої є на горищі?

Поліз один на горище, з іншого села. Вони ж і понятих своїх привели.

Володю забрали, присудили 40 діб. А тоді ще 320 годин відпрацювати або заплатити. Він сказав: не буду робити ні того, ні іншого.

Потім приїхали з обшуком, і сказали, що знайшли набої і вибухівку, а ще ту табличку про Небесну Сотню. Все позривали, позабирали. Сказали, що «терорист».

Він стільки працював. Ще як колгосп був — працював завгаром, з людьми ладнав. І вчився добре. А з нього зробили «терориста».

Ви сказали, що на адвоката треба кошти. Що можна зробити?

Я комунальні плачу, а всі інші гроші йдуть Вові на передачі.

Чи маєте ви офіційну допомогу з України?

Ось ці 100 тисяч гривень дали. Я не знаю, скільки з них ще залишилося на картці. З них потрібно повернути борги адвокату.

А чи є якась державна система допомоги?

Люди допомагають. Найбільше мені допомагали татари. Йому багато писали листи в Крим. Каже, були і з Німеччини, і з Франції, з Польщі, і з України.

А що б ви Володі сказали?

Сину, молись Богу, проси прощення, і щоб ти повернувся здоровий звідти. Я кажу, щоб був обережним, не наривався там. Але вони живуть по-своєму.

Ви також казали, що ніякого помилування в Путіна просити не будете.

Ні, я помилування в нього не попрошу, бо син мене не зрозуміє. Нехай Бог нас підтримує. Будемо сподіватися на Бога і на людей. Ми б самі не впоралися.