Директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник
Фото:

УНІАН/Володимир Гонтар

«Майстри сцени»

«Ви справді майстри сцени», — розпинався перед присутніми Володимир Зеленський у п’ятницю ввечері, 28 серпня. Увесь політикум країни цього дня намагався зрозуміти: що ж мав на увазі Конституційний суд, визнавши неконституційним призначення Артема Ситника директором НАБУ. 

Натомість глава держави виступав зі сцени театру Франка, вітаючи заклад зі 100-річчям заснування. Жартував, що посада президента дає можливість відвідувати вистави безкоштовно. Усе це — за годину після оприлюднення рішення КСУ щодо Ситника.

Далі понад дві години Зеленський разом із керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком перебували в залі театру. І навіть не мали змоги говорити телефоном. Чи дзвонив їм у той час хтось із західних партнерів України, щоб почути пояснення — невідомо, Офіс президента не відповів нам на це запитання.

За каденції попереднього президента Європа та США щоразу ставали на захист НАБУ, коли бачили атаки на антикорупційний орган. І їм завжди вдавалося ці атаки відбити. Що буде тепер? Чому одне рішення Конституційного суду може мати величезні негативні наслідки для країни? Та які сили стоять за лобіюванням цього рішення — у нашому матеріалі.

Що вирішив суд

Рішення суду містить три пункти. Перші два — про неконституційність указу Петра Порошенка від 16 квітня 2015 року про призначення Артема Ситника директором НАБУ та втрату чинності цього указу з 28 серпня 2020-го.

Найбільше дискусій точилося навколо третього пункту. Ним КСУ визначив, що всі рішення, які ухвалив на посаді Ситник, залишаться чинними. Це важливо бодай для розуміння того, що всі справи НАБУ не будуть автоматично закриті.

«Зовні здається, що цей пункт хороший. Але й без нього зрозуміло, що рішення Ситника були законними. Конституційний суд не вказав, що наступні його рішення незаконні, але дав привід для маніпуляцій. І вони будуть в Окружному адміністративному суді Києва. Наприклад, Ситник завтра когось призначає — і це оскаржується в ОАСК», — пояснив голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін. 

Чи Ситник тепер у відставці?

З цим є певна правова колізія. Тому кожен обирає ту позицію, яка йому видається ближчою.

Представник президента в Конституційному суді Федір Веніславський в етері телеканалу «НАШ» заявив, що правовідносини з Артемом Ситником припинили й у НАБУ мають призначити виконувача обов’язків директора. Хоча він не знає, хто саме повинен звільнити очільника бюро. Колишній заступник керівника Адміністрації президента Януковича Андрій Портнов пішов іще далі: в етері того ж каналу запропонував, аби виконувачем обов’язків директора самовільно себе призначив хтось із заступників Ситника.

У НАБУ переконують, що рішення Конституційного суду не передбачає його автоматичного звільнення, адже вичерпний перелік підстав для цього міститься в Законі «Про НАБУ», і пункту "за рішенням КСУ" там немає. 

Спеціальне пленарне засідання Коституційного суду України
Фото:

УНІАН/В'ячеслав Ратинський

Як голосували судді. І чому?

Доволі красномовним є факт, що напередодні голосування рішення щодо Артема Ситника не набирало необхідної кількості голосів.

«Коли відбувалося сигнальне голосування, було лише 6 голосів. Для ухвалення рішення потрібно 10. За ніч раптом передумали 4 судді. Окрім як політичним тиском я назвати це не можу», — розповіла hromadske народна депутатка від «Голосу» Олександра Устінова.

Про вплив на суд свідчать три речі. Перша — це швидкість розгляду подання. Від надходження звернення 20 травня до ухвалення рішення минуло лише три місяці. Зазвичай Конституційному суду потрібно значно більше часу для розгляду.

Друга — зміна позиції 4-х суддів в останню мить.

Третя — це те, що суд ухвалив рішення щодо кадрового призначення. Раніше він завжди відмовлявся від таких рішень.

Співрозмовники hromadske переконують, що без Офісу президента це рішення КСУ не ухвалив би. Зокрема, додаткові 4 прізвища під рішенням суду — це ті особи, які слухаються Банкову, а впливати на них могли або Єрмак, або його заступник Андрій Смірнов.

Офіс президента залишив без відповіді звернення автора стосовно розмов будь-кого із суддями КСУ напередодні ухвалення рішення щодо Ситника. Натомість один із членів президентської команди заперечив уплив Офісу президента, киваючи в бік Ігоря Коломойського, який має в цій справі власний інтерес.

Загалом серед підписантів звернення до КСУ можна виділити депутатів з умовних трьох груп впливу: Ігоря Коломойського, Віктора Медведчука та Арсена Авакова. У кожного з них є свої мотиви атакувати НАБУ й окремо Ситника.

Інтерес Коломойського

Депутати з групи Коломойського у фракції «Слуга Народу» НАБУ не люблять давно. Основна причина — це розслідування антикорупціонерів справи ПриватБанку.

Активізувалася діяльність цих «слуг» проти НАБУ після просування справи щодо Коломойського у США. Там у розслідуванні частково використовуються матеріали НАБУ. Тож головна ціль Коломойського — узагалі «вбити» НАБУ.

Звернення до КСУ щодо призначення Артема Ситника першим підписав нардеп Олександр Дубінський, який є головним рупором олігарха.

Люди стоять біля банкомату ПриватБанку у Львові. Однією з причин невдоволення діяльністю голови НАБУ Артема Ситника для Ігоря Коломойського, а також Віктора Медведчука, є справа ПриватБанку.
Фото:

УНІАН

Інтерес Медведчука

Без нардепів ОПЗЖ звернення до Конституційного суду просто не набрало б необхідної кількості підписів.

Одним із мотивів цієї фракції теж є справа ПриватБанку. Довгий час із державою судяться брати Суркіси через гроші футбольного клубу «Динамо». Нині Григорій Суркіс — в одній фракції з Медведчуком.

Проте основний мотив участі медведчуківців у цій історії інший: розірвати стосунки України із західними партнерами. Антикорупційна реформа — найважливіша для ЄС і США. Атака на НАБУ формально порушує домовленості, що може призвести до серйозних наслідків у співпраці Києва з Вашингтоном і Брюсселем. 

Інтерес Авакова

Аваков має давню образу на Ситника. Це так звана «справа рюкзаків», у межах якої проводилися обшуки в сина міністра. Тож депутати з групи впливу Авакова також поставили свої підписи під зверненням до суду.

Підтримка таких ініціатив Коломойського вигідна для міністра. Наприклад, нещодавно на телеканалі «1+1» вийшов неанонсований фільм про справу щодо вбивства журналіста Павла Шеремета. У стрічці — винятково позиція обвинувачення.

Що далі?

За інформацією джерел, у фракції «Слуга Народу» вже давно обговорювали можливі подальші кроки парламенту, якщо Конституційний суд визнає призначення Артема Ситника неконституційним. Зупинилися на тому, аби внести всі необхідні зміни до законодавства, щоб наступного директора НАБУ призначили в конституційний спосіб. Кажуть, на це піде кілька місяців.

Хоча ще один співрозмовник з оточення Авакова заявив, що правильно було б внести в закон такі правки, щоб директора НАБУ призначав уряд.

Так чи інакше, розплутати ситуацію з неконституційною процедурою призначення директора НАБУ має голосування в парламенті. І великою мірою це питання залежатиме від Зеленського. У нього залишається бажання призначати на головні посади правоохоронних органів «100% своїх». Щоб надалі виконувати свою обіцянку «саджати».

Перший дзвіночок?

Рішення Конституційного суду може бути лише першою ланкою в ланцюжку, що веде до намагання заблокувати роботу всієї системи антикорупційних органів в Україні. 

«Це розгорнута атака, а не поодинокий удар. Це бачать західні партнери. Якщо Зеленський і Єрмак думають, що вдаватимуть дурників, ніби це КСУ, а вони непричетні, то такий номер не пройде», — каже Шабунін.

Реакція Заходу може бути дуже неприємною для України. Антикорупційна реформа загалом і незалежність НАБУ зокрема — основна умова останніх років для співпраці Києва із західними інституціями. Це й меморандум із МВФ, і угоди з Євросоюзом. Значні фінансові надходження із Заходу можуть зупинити, якщо там дійдуть висновку про політичний підтекст рішень Конституційного суду.

І сховатися в театрі — не вийде. 

Автор: Олексій Братущак
Поділитись: