Для чого Україні «антиколомойський» закон та що він змінює?

Для чого потрібен закон?

Наприкінці 2016 року держава його націоналізувала ПриватБанк — найбільший за кількістю вкладників та найприбутковіший банк України. Його колишні власники — Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов, оскаржують це рішення через суд. Якщо їм це вдасться, ПриватБанк можуть знову визнати банкрутом.

«Тоді (у разі остаточного скасування рішення про націоналізацію — ред.) банк залишиться без капіталу. Ми, як регулятор фінансового сектору, будемо робити вибір відповідно до законодавства. Закон каже, що ми мусимо визнати такий банк неплатоспроможним», — повідомляла заступниця голови Нацбанку Катерина Рожкова, коментуючи судові процеси щодо оскарження націоналізації ПриватБанку.

Такий розвиток подій може боляче вдарити по економіці України, яка увійшла в нову економічну кризу, викликану коронавірусом.

Що про «антиколомойський» закон думає Коломойський?

«На деякий час це відтягне мою боротьбу за повернення ПриватБанку, який мені сто років не потрібен. Я просто хочу, щоб мені дали вердикт, що в мене його неправильно забрали. Ви ж розумієте, що якщо мені його віддадуть, він працювати не зможе. Почнуть західні партнери: «Ми не хочемо мати справу», закриють рахунки. Мене, як власника сприймати не будуть, а тому будуть складнощі з роботою, мінімум — на міжнародні розрахунки й при нинішньому керівництві Національного банку, також будуть складнощі. Але з принципом «не дістанься ж ти нікому» я не згоден, там все ж таки 30 тисяч людей працює. І так, це твоя дитина, яка виросла і стала самостійною, але ж відношення до неї не змінюється», — прокоментував hromadske Ігор Коломойський.

Скільки ще банків підпадає під дію закону?

«Окрім Привату, неплатоспроможними визнали до 80 банківських установ. Просто розмір найбільшого в країні банку — величезний, й часто, говорячи про цей закон, згадують тільки його», — каже Михайло Демків, фінансовий аналітик ICU.

У Нацбанку зазначають, що закон має зробити рішення НБУ про визнання банків неплатоспроможними, безповоротнім та покласти край спробам ексвласників таких банків повернути їх на ринок через суд: «Відтепер, у випадку, якщо суд скасує рішення НБУ про виведення банку з ринку, процедура неплатоспроможності або ліквідації банку не припиняється, продаж активів і розрахунки з кредиторами банку тривають».

Як закон пов’язаний із МВФ?

Його ухвалення — це ще й ключова вимога Міжнародного валютного фонду для того, аби почати співпрацю з Україною. Розмір нового кредиту МВФ має скласти близько 5 мільярдів доларів. До кінця 2020 року уряд планує отримати від МВФ близько 3,5 мільярда доларів. Значну частину цієї суми можуть зарахувати одразу до бюджету, що частково дозволить перекрити «діру» (дефіцит бюджету) на 298 мільярдів гривень.

Співпраця з МВФ дозволить Україні отримати гроші й від інших партнерів, зокрема Світового банку, Єврокомісії, урядів Канади та Японії. Всі ці гроші спрямують до бюджету, дозволять Україні пережити 2020 рік, та профінансувати всі ті видатки, які запланували через коронавірус: від програм підтримки малого бізнесу, до підвищення пенсій.

«Без програми МВФ не буде чим покривати дефіцит бюджету. На МВФ зав’язане фінансування на 7 мільярдів доларів. Ця програма дозволить уряду також вийти на міжнародні ринки капіталу, позичивши там 2-3 мільярди доларів», — каже Олександр Паращій, керівник відділу досліджень Concorde Capital.

МВФ очікував ухвалення цього закону близько пів року, відколи надав попередню згоду підписати з Україною довгострокову програму EFF (Extended Fund Facility — Програма розширеного фінансування). Однак на початку травня 2020 року фонд частково відмовився від намірів, адже замість довгострокової програми на 8 мільярдів доларів та терміном на 3 роки заговорив про короткострокову програму stand-by на 1,5 роки. Хоча обсяги фінансування на ці 1,5 роки обіцяють зберегти на рівні 5 мільярдів доларів.

Як повернути гроші за банк?

Банківський закон, забороняючи через суд скасовувати рішення про визнання банків неплатоспроможними, не забороняє колишнім власникам банків визнавати це рішення незаконним та вимагати компенсації за нього.

Працювати це має так:

— Ексвласники доводять в суді, що рішення НБУ про банкрутство банку — незаконне та звертаються до суду, аби той присудив їм компенсацію. Вона включає як втрату акцій банку, так і втрату ймовірного прибутку, який міг би отримати власник банку якби його не вивели з ринку;

— Далі суд обирає аудиторську фірму. Та визначає розмір збитків та має скласти звіт, у якому зазначає вартість акцій банку на дату виведення його з ринку. Закон пояснює як рахувати цю вартість — це та сума, яку міг би заплатити потенційний покупець на дату, коли банк визнали неплатоспроможним, враховуючи фінансовий стан, перспективи подальшої діяльності, бізнес-модель, структуру банку, а також ринкові умови та макроекономічну ситуацію.

— Якщо сукупні зобов’язання банку на дату визнання його неплатоспроможним перевищують його сукупні активи (тобто, якщо він винен грошей більше ніж у нього є), то вважається, що банк не міг продовжувати працювати далі, а його вартість визнається від’ємною. Тоді держава не буде нічого компенсувати колишнім власникам. Якщо активів банку на дату його банкрутства буде більше, ніж зобов’язань, то це є підставою для того, аби визначити розмір компенсації колишнім власникам.

Відшкодування ексвласники можуть отримати лише грошами.

«Основною претензією до виведених з ринку банків була неплатоспроможність. Іншими словами — капітал банку був недостатнім, як правило, від’ємним — активи банку були меншими, ніж його зобов’язання. Тобто банк був винен вкладникам більше, ніж мав. Природньо, що робити таку оцінку за новим законом можуть кваліфіковані професіонали з числа міжнародних аудиторських фірм, які цим і займаються в професійній діяльності, в той час, як суд дає правову оцінку вчинкам сторін. Закон не обмежує суд, а вимагає, щоб економічну оцінку рішень на сотні мільярдів гривень робили саме професіонали», — пояснює Михайло Демків.

Яякщо банк став неплатоспроможним через погане управління керівництва чи власників, то отримати таку компенсацію від НБУ буде неможливо.

«У чому раніше була проблема? У тому, що за неправильні рішення керівництва банку платили вкладники. Навіть, якщо керівництво допустило низку помилок, а вкладники втратили частину грошей, то держава намагалася врятувати банк, витрачаючи на нього кошти платників податків. Ексголова Нацбанку Валерія Гонтарева порушила це “правило”: вона покарала за помилки, виводячи банки з ринку, тобто запровадила відповідальність за помилки керівництва», — каже виконавчий директор аналітичної організації «CASE-Україна» Дмитро Боярчук.

За його словами, банківський закон усуває безкарність власників банків за погане управління та підвищує їхню відповідальність перед вкладниками.

Що кажуть ті хто «за» і «проти»?

Одним з дискусійних моментів закону є запровадження поняття «професійного судження» Національного банку. Воно дозволяє НБУ ухвалювати рішення, зокрема й ті, які стосуються визнання банків неплатоспроможними, виходячи з власного досвіду та оцінки фінансового стану банку та ділової репутації його власників.

Противники ухвалення закону серед депутатів Верховної Ради заявляли, що узаконення «професійних суджень» Нацбанку збільшує повноваження регулятора, а у судових процесах дозволить йому посилатися на власні судження, а не на закони.

«Згідно з цим законом у нас з’явиться такий учасник судового процесу — супервідповідач, Національний банк, який отримає низку прав, що значно більші за всі права позивачів в усій країні», — напередодні ухвалення закону 13 травня пояснював депутат фракції «Батьківщина» Сергій Власенко.

У «Батьківщині» навіть заявили, що планують оскаржити закон у Конституційному суді, адже він, на їхню думку, не відповідає основному закону.

У самому Нацбанку не вважають, що ця норма розширить їхні повноваження: «”Професійне судження” — це не розширення повноважень. Це спосіб реалізації існуючих повноважень. Надається воно НБУ для більш ефективного захисту вкладників та інтересів держави. Будь-який державний орган керується професійним судженням у своїй роботі. І суд теж, коли приймає рішення, керується професійним судженням. Але ж ніхто не каже, що у суддів є надповноваження».

Цієї ж думки дотримуються й прихильники закону серед депутатів.

«Регулятор для того і регулятор, тому що він має набагато більше інформації у цій сфері. Суд вже має ухвалювати рішення, спираючись на цю інформацію і на те, чи довів Нацбанк правильність свого судження», — пояснив hromadske депутат комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Ярослав Железняк.

Застосування професійних суджень дозволить Нацбанку отримати більше свободи щодо ухвалення рішень у майбутньому, однак може зіграти «злий жарт», якщо незалежність регулятора буде під питанням.

«Незалежність центрального банку — важливе інституційне досягнення. Однак, чи має вона реалізовуватися саме у такому вигляді? На мою думку, тут варто ухвалювати політичне рішення, чи давати конкретній людині — голові Національного банку — такі повноваження. Це рішення потрібно ухвалювати у момент, коли її призначають», — пояснює Дмитро Боярчук.

У Раді переконують, що запровадили низку запобіжників, які не мають допустити зловживання Нацбанком, зокрема, там врахували пропозиції представників банківського ринку.

«Якщо вам дати лобзик для випилювання фанери, то ви можете відрізати комусь палець і це буде зловживанням. Однак це нормально, коли лобзиком випилюють фанеру. Переносячи це на банківський сектор, то це нормально, якщо у регулятора є такий інструмент, хоча ним дійсно можливо зловживати», — повідомив Ярослав Железняк.

Як ухвалювали закон?

Історія з ухваленням «антиколомойського» закону почалася ще наприкінці 2019 року. Тоді у ЗМІ з’явилися чутки, цей закон — вимога Міжнародного валютного фонду.

Автори законопроєкту у пояснювальній записці стверджують, що вимога ухвалити подібний закон ставилася МВФ ще у 2018 році, під час укладання попередньої кредитної програми співпраці. Цих вимог Україна не виконала, тому фонд переніс їх до початку нової кредитної програми.

У першому читанні законопроєкт ухвалили 30 березня, після того, як у світі почалася нова економічна криза, а уряду довелося терміново шукати гроші для покриття дефіциту бюджету. Тоді депутати скоротили термін подання правок до законопроєкту, аби не затягувати із голосуванням у другому читанні.

Однак це не допомогло: за тиждень до законопроєкту подали рекордну кількість правок — понад 16,5 тисячі. Більшість з них — від 7 депутатів. Автор найбільшої кількості правок, ексчлен фракції «Слуга Народу» Антон Поляков, навіть висунув вимоги до влади, у разі виконання яких погоджувався відкликати правки.

Під час роботи з такою кількістю правок не витримували комп’ютери Верховної Ради, які ніколи досі не працювати з текстовими документами таких розмірів.

Для того, аби Раді не доводилося розглядати у сесійній залі тисячі правок до законопроєкту у другому читанні, депутатам довелося ухвалити ще один закон, який вносив зміни до регламенту роботи Ради та дозволяв не розглядати всі 16 тисяч правок — так званий закон щодо боротьби із «поправочним спамом».

13 травня 270 депутатів Ради проголосували за «антиколомойський» закон у другому читанні, однак деякі депутати заблокували його підписання.

Остаточно закон набуде чинності після того, як його підпише спікер парламенту та президент України, а згодом опублікують в офіційному виданні уряду.