4 липня Королівська морська піхота Великої Британії захопила нафтовий танкер у Гібралтарі, підозрюваний в постачанні нафти в Сирію в порушення санкцій ЄС.

За інформацією Reuters, танкер Grace1 був затриманий на британській території у гирлі Середземного моря після плавання навколо Африки із Близького Сходу. Він перевозив іранську нафту, хоча в документах вказано, що нафта була завантажена у сусідньому Іраку.

У своїй заяві уряд Гібралтару (британська заморська територія, що лежить на вузькому гористому просторі на півдні Піренейського півострова) заявила, що у нього є підстави вважати, що Grace1 здійснював відвантаження сирої нафти на нафтопереробний завод «Baniyas» у Сирії.

«Цей нафтопереробний завод є власністю підприємства, на яке поширюються санкції Європейського союзу проти Сирії, — заявив головний міністр Гібралтару Фабіан Пікардо. — З моєї згоди наші портові та правоохоронні органи звернулися до Королівської морської піхоти за допомогою в проведенні цієї операції».

Влада Іспанії, яка заперечує британське володіння Гібралтаром, повідомила, що танкер був затриманий за запитом США до Великої Британії.

У свою чергу Іран заявив, що британські морські піхотинці незаконно захопили іранський нафтовий танкер. У зв’язку із цим іранське МЗС викликало посла Великої Британії у Тегерані.

Санкції проти Ірану

Після повалення шаха Мохаммед Реза Пахлаві і приходу до влади аятоли Рухолла Мусаві Хомейні на хвилі Ісламської революції (1978-1979), відносини США та Ірану різко загострилися. Кульмінацією стало захоплення в заручники американських дипломатів у Тегерані 4 листопада 1979 (звільнені в січні 1981 року, спецоперація «Канадська хитрість»). Результат — розрив дипломатичних відносин і введення перших санкцій Вашингтона проти Іламської Республіки Іран, зокрема ембарго на постачання іранської нафти у США.

У наступні роки, звинувачуючи Тегеран у підтримці тероризму і розробці ядерної зброї, Вашингтон неодноразово вводив або посилював вже діючі обмежувальні заходи відносно цієї країни, зокрема в нафтовій сфері.

20 січня 2014 року, коли набула чинності «ядерна угода», підписана 24 листопада 2013 року Іраном і «шісткою» міжнародних посередників — Великою Британією, Китаєм, США, Францією, Німеччиною та Росією, Вашингтон послабив санкції відносно експорту іранської нафти, призупинив обмеження для іноземців, зокрема на транзакції, пов'язані з експортом іранської нафтохімічної продукції. У листопаді 2014 року припинено дію санкцій США щодо третіх країн.

У своїй передвиборчій програмі президент США Дональд Трамп обіцяв протидіяти зміцненню Ірану як головного, на його думку, спонсора ісламського тероризму. 13 жовтня 2017 року він виклав більш жорстку стратегію Вашингтона по відношенню до Тегерану, згідно з якою США мають намір протистояти його «дестабілізуючому впливу».

8 травня 2018 року Трамп заявив, що Сполучені Штати вийдуть з угоди щодо іранської ядерної програми й відновлять санкції проти Ірану. Іран назвав вихід США з ядерної програми «незаконним».

У листопаді 2018 року старі санкції проти Ірану, що включають заборону на закупівлю нафти, відновлені в повному обсязі. Сполучені Штати надали деяким країнам тимчасові дозволи на закупівлі нафти в Ірану (дійсні до травня 2019 року). 22 квітня 2019 року американська адміністрація оголосила, що не буде продовжувати терміни дії цих винятків.

Поділитись: