Президент Володимир Зеленський і його оточення вміло перевернули суспільний порядок денний на свою користь і примусили всю країну обговорювати «п’ять запитань» опитування, яке за сумнівних юридичних підстав має відбутися в день виборів — 25 жовтня. Сам факт постановки цих питань перед суспільством важливий. Проте опитування непідготовлених громадян призведе до електорально вигідних, але стратегічно шкідливих для України результатів.

Про сумнівну легітимність опитування було сказано багато чого вже в перший день його оголошення. Звідки фінансування? Хто вирішив, що саме ці питання є найважливішими? Хто фізично буде організовувати процес? Чи буде забезпечена соціологічно коректна вибірка? Чи проходитимуть результати опитування бодай який-небудь незалежний аудит? Хто взагалі рахуватиме бюлетені? Чи можна вважати присутність сторонніх людей довкола дільниць в день виборів втручанням в їх результат? А як щодо використання президентом слогану «Все буде так, як вирішиш ти» партії «Слуга Народу» та інших фраз, що недвозначно натякають на те, до якої партії він прихильний? І це ще невідомо, чи не будуть волонтери одягнуті в характерні зелені жилетки з упізнаваним шрифтом написів.

Проте набагато цікавіше зі стратегічного погляду поговорити про самі запитання й доцільність їхньої постановки саме зараз, а також про те, чи варто звертатися за думкою «народу» щодо таких запитань.

Звичайно, якби в Україні існував притомний сучасний закон про референдум, а всі учасники політичної дискусії дотримувалися закладених в ньому норм про обмеження щодо запитань, — проблеми з обговоренням могло б не виникнути зовсім. Певна кількість громадян (з європейської практики, для цього достатньо 1-3% чинних виборців, тобто для України — приблизно від 300 тисяч до 1 млн підписів) могли б ініціювати будь-яке не заборонене законом запитання і, провівши відповідні агітаційні чи контрагітаційні заходи, отримати легітимізований через демократичні механізми (простіше — затверджений ЦВК) результат такого «опитування». Проте оскільки внесений в Раду закон Зеленського про референдум досі не ухвалили, а його норми викликають більше суперечок, ніж навіть конструктивного обговорення, — така опція теперішній владі, на жаль чи на щастя, сьогодні не доступна.

Тому формат нашої дискусії звужується до двох пунктів:

а) чи потрібно дізнаватися думку людей із тих чи інших питань в принципі?

б) чи повинні це бути запитання, сформульовані саме в такий спосіб/у такій формі/в такий час?

Чи потрібно питати людей?  

Відповідь — однозначно так. І політики регулярно проводять такі опитування, коли йдуть на вибори. Адже саме виборці голосують за політичні партії чи кандидатів. У їхніх програмах прописано іноді набагато більший спектр суспільних проблем чи викликів, відповіді на які у той чи інший спосіб дає політична сила. Звичайно, це твердження не позбавлене сарказму, бо програми і в Україні, й у світі читають вкрай рідко. Ба більше, часто політики й самі не знають політичних програм своїх партій або в публічній сфері прямо суперечать тому, що написано в такій програмі.

Що робити, якщо хочеться отримати думку щодо конкретних питань тут і зараз? Офіційно оплатити соціологічне дослідження в авторитетній компанії, можливо — як для важливого замовлення зі стратегічною метою — залучити консорціум таких компаній. Із фахівцями обговорити вибірку, похибку, регіони, бажане формулювання. Зрештою, завжди можна «причепити» запитання «вагоном» до регулярних опитувань про зміни суспільних настроїв. Якщо хочеться діджиталу, запровадити опитування через системи на кшталт YouGov, які дають миттєві результати для великої кількості респондентів з максимальною кількістю залучених людей. До того ж ніщо не заважає включити відповідний функціонал у додаток «Дія», який встановили вже понад 5 млн користувачів. Репрезентативність, знову-таки, допоможуть забезпечити соціологи.

А от чи варто ставити саме такі запитання саме в такий час? 

Тут точно немає однозначно ствердної відповіді.

П’ять запитань — п’ять викликів

Щодо довічного за корупцію — це чистої води популізм (бо хто не захоче «посадити корупціонера назавжди», бо «це ж так працює в Китаї»/це «європейська практика»). І заміна запитання «Чи потрібно карати корупціонерів?» запитанням «Як саме їх потрібно карати?» Таку дискрецію не завжди отримують навіть присяжні (вони зазвичай визначають, винен підозрюваний чи не винен, а міру покарання обирає професійний суддя). 

Крім того, довічне прирівняє корупцію «у значних масштабах» (до речі, а це скільки?) до умисних вбивств, терактів та інших найтяжчих злочинів. Жодного натяку на перевиховання — тільки «страждання заради страждань». Якщо ми хочемо розбурхати в суспільстві тваринні інстинкти, тоді можна. Але слід нагадати, що в половині випадків «корупціонерами» виявляються не чиновники, а підприємці, адвокати, звичайні громадяни «з сусіднього під’їзду». Все ще бажаєте для них довічного? Ну і зрештою, чого приховувати комерційну складову: маючи перспективи відправити людей на довічне, силовики можуть суттєво задерти ціни на «продаж» таких справ фігурантам, а ті, маючи такі можливості, загнуть непомірні ціни й за свої «послуги». Це закрутить спіраль хабарництва ще крутіше.

Щодо вільної економічної зони на Донбасі — це пряме порушення Конституції. Навіть на референдумі не можна запитувати про податкові питання, а ця історія — навіть без політичного підтексту реінтеграції — про податкові пільги й преференції для окремої частини підприємців. Знову-таки, з високими корупційними ризиками. І тут відповідь дуже залежатиме від того, яку підготовчу роботу провести перед опитуванням: розповідати або про досвід початку 2000-х і безконтрольне вивезення курятини, або про «східноазійських тигрів», які завдяки таким економічним зонам стали лідерами сучасної економіки (не без допомоги диктатури, але хто ж про це тепер згадає). Зараз жодній зі сторін — ані прихильникам, ані опонентам ідеї — із цього (як і з будь-якого іншого) питання можливості висловитися не дали. І це пряма маніпуляція суспільною думкою.

Чи потребує суспільної дискусії питання легалізації медичного канабісу? За наявності в країні притомної системи охорони здоров’я таке питання, мабуть, не стояло б узагалі, оскільки життя та здоров’я людини повинні бути для держави пріоритетом. Але поки в Україні немає однозначної відповіді на те, яким шляхом рухатися медичній реформі в цілому, обговорювати один із лікарських препаратів не просто недоречно, але й неприйнятно з позиції етики.

Історія про скорочення кількості депутатів до 300 серед усіх 5 запитань найбільше схожа на таке, що його б можна було винести на референдум. І не погоджуся тут зі скептиками, які, цитуючи автора попереднього референдуму, стверджують: «Це ж було вже». Навіть якщо опустити сумнівну результативність попереднього «опитування», немає жодної крамоли у тому, щоб ставити через 20 років одне й те ж запитання. За цей час декілька разів змінився вектор країни, Конституція, економічна політика, загальний матеріальний стан громадян різко покращився, а суспільна свідомість зросла.

За питанням про кількість депутатів стоїть і думка про ефективність парламенту, і про готовність делегувати повноваження законотворчості меншій кількості людей, і питання регіональної репрезентативності. Про це теж варто було б поговорити на форумах і круглих столах. І до цієї дискусії, найімовірніше, громадяни будуть найбільш сприйнятливими (що таке Верховна Рада знає майже кожен, на відміну від канабісу, вільної економічної зони чи Будапештського меморандуму).

Щодо питання про Будапештський меморандум — це однозначно прерогатива дипломатів і тих, хто визначає зовнішню політику, залучати до розв'язання таких питань «простий народ» — такий самий популізм як і щодо першого запитання.

***

Підсумовуючи, позитивом ініціативи Зеленського можна назвати дискусію про те, чи варто в принципі щось питати в людей і в який спосіб. Не виключено, що побічним ефектом від опитування стане прискорене ухвалення закону про референдум або принаймні активізація роботи над ним у парламенті. Негатив — непрозорий і маніпулятивний підбір запитань, відсутність можливості їх обговорення і наведення аргументів прихильниками й опонентами, а також нерепрезентативність вибірки та незрозуміла подальша доля результатів, які отримає влада. На жаль, за нинішніх обставин вірогідність нейтралізації негативної сторони з боку влади виглядає майже неймовірною.

Поділитись: