Хто такий містер Зеленський: як Захід і «ЗеКоманда» знайомилися

На початку передвиборчої кампанії Володимир Зеленський описував свою зовнішньополітичну стратегію так: «Ми за будь-який союз без втрати суверенітету». Формально кандидат у президенти заявляв свою прихильність до ЄС та НАТО, та ідея з референдумом викликала питання: чи не є це способом уповільнити євроінтеграцію, заграванням із Росією? Упродовж трьох місяців штаб Зеленського постійно уточнював доволі загальні позиції свого кандидата. Чи зрозумів він, що таке реальна зовнішня політика, та яке враження справив на міжнародних партнерів України — у матеріалі Громадського.

Упродовж двох тижнів після першого туру виборів ми поспілкувалися з кількома десятками співрозмовників — дипломатами ключових місій в Києві, чиновниками й аналітиками в Брюсселі, Вашингтоні, Берліні, Парижі й Лондоні. Більшість з них визнають, що запізно почали цікавитися ідеями шоу-бізнесмена — мало не перед першим туром. Представники всіх посольств і державних інституцій однаково підкреслюють конкурентність виборів та повторюють: «Не ми, а українці обирають президента». За кілька днів до остаточного вибору риторика з: «Хто такий містер Зеленський?» змінилася на «Як працювати далі?».

Перше враження

У січні цього року, після новорічної заяви про похід у президенти, Володимир Зеленський зустрівся у Києві з послами країн «Великої Сімки».

Один з представників європейської дипустанови описує її як «провальну»: «Він справив враження людини, яка абсолютно не підготовлена до спілкування з послами і не розуміє, навіщо таке спілкування потрібне».

Співрозмовник Громадського, який не був присутнім на зустрічі, але є близьким до її учасників, стверджує, що один з дипломатів спитав Зеленського щодо його позиції по Донбасу. Той нібито нічого конкретного не відповів, але зазначив, що готовий зустрітися з Путіним. У відповідь на це дипломат попросив попередити про цю зустріч заздалегідь — мовляв, щоб дипустанови встигли евакуювати, бо «Київ палатиме».

Співрозмовник Громадського запевняє: це був не просто жарт, а то й узагалі не жарт. І нагадує історію голосування Верховною Радою змін до Конституції щодо статусу окремих районів Донецької та Луганської області 31 серпня 2015-го. Воно закінчилося сутичками націоналістів від «Свободи» із силовиками та вибухом гранати — загинули 4 бійці Національної гвардії. Законопроект тоді проголосували в першому читанні і більше до нього не поверталися.

Лунало на тій зустрічі й інше ключове питання — про зв'язки Зеленського із олігархом Ігорем Коломойським, до якого Захід ставиться з особливим застереженням. Нагадаємо, що націоналізація ПриватБанку, який до 2016-го року належав олігархові, була однією з вимог надання Україні чергового траншу МВФ. Нині Коломойський оскаржує законність націоналізації свого колишнього активу в судах України та Великої Британії.

«Зеленський зазначив, що має з Коломойським звичайні комерційні стосунки, на основі контрактів», — розповів чиновник однієї з європейських дипломатичних установ.

Публічно січневу зустріч із Зеленським дипломати коментувати не бажають — будь-яка заява може трактуватися як втручання в українські вибори. Тож подробиці тієї січневої зустрічі обросли переказами у різних таборах.

Та в лютому знайомство команди Зеленського з європейськими чиновниками продовжилось. Цього разу в Брюсселі. До столиці ЄС поїхали представники ключових кандидатів у президенти. Юлію Тимошенко представляв нардеп Григорій Немиря, Петра Порошенка — його радник Ростислав Павленко, Анатолія Гриценка — народна депутатка Світлана Заліщук, а Володимира Зеленського — Ірина Венедиктова, його радниця з правових питань.

В одній з європейських дипустанов зазначають: на фоні інших штабістів Венедиктова, без відповідного досвіду, плутаючи назви європейських інституцій справила вкрай слабке враження. Пізніше в ефірі Громадського вона запевнятиме: зовнішня політика — не її спеціалізація. Невдовзі у штабі з'явиться інша фігура.

Робота над помилками

Тоді ж у лютому до команди Зеленського долучається екс-міністр фінансів Олександр Данилюк.

«Він першим чином заспокоїв міжнародну спільноту і ринки: мовляв, гривня не обвалиться», — розповідає чиновник однієї з європейських дипустанов.

Сам Данилюк розповів Громадському, що прийшов у «ЗеКоманду» вже після візиту Венедиктової до Брюсселя і початково планував сконцентруватись на питаннях внутрішньої, а не зовнішньої політики. «Але було очевидно, що саме це (зовнішня політика) — слабке місце штабу, то ж я зайнявся зовнішніми комунікаціями, і це у мене поки що непогано виходить».

За словами іншого радника Зеленського, народного депутата Сергія Лещенка, кандидат розглядає можливість у разі перемоги на виборах внести кандидатуру Данилюка на посаду міністра закордонних справ. Сам Данилюк називає цю інформацію передчасною.

«Данилюк фактично «легалізував» Зеленського в очах наших міжнародних партнерів», — стверджує Віталій Шабунін, голова правління Центру протидії корупції, та пояснює — екс-міністр фінансів має гарну репутацію в очах представників Міжнародного валютного фонду, адже у 2017-му успішно провів перемовини з МВФ, які закінчились наданням Україні чергового траншу кредиту, та успішно виходив на ринки зовнішньої позики.

Те, що присутність Далинюка і екс-міністра економіки Айвараса Абрoмавічуса в команді Зеленського змусила дивитися на кандидата серйозно, особисто підтвердили Громадському кілька європейських представників послів.

Сам Абромавічус в розмові з Громадським пояснив, що особисто влаштовував зустріч Зеленського з міжнародним бізнесом. Актора питали про «ставлення Василя Голобородька, якого грає Зеленський у серіалі «Слуга народу», до МВФ». У серіалі міжнародних партнерів України зображено у стилі класичної теорії змови — «брюссельського обкому», що наживається на дешевій робочій силі.

У розмові з бізнесом кандидат запевнив: на кіно не варто зважати — сам він поміркованіший. Але в тому й унікальність кампанії, побудованій на віртуальній агітації: можна подобатися глядачеві-виборцю, водночас уникати політичної відповідальності.

«Абсолютно правильні речі» про співпрацю з МВФ Зеленський говорив і на зустрічі Наглядової Ради форуму «Ялтинська європейська стратегія» фонду бізнесмена Віктора Пінчука. До неї входять колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен, екс-міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт, голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішінгер та екс-президент Європейського парламенту Пет Кокс — вони позиціонують себе «найзатятішими друзями України на Заході».

«До кінця не було ясно, чи розуміє він, наскільки скрутна фінансова ситуація в державі і наскільки Україна залежна від цих грошей», — пояснює співрозмовник Громадського, що був присутній на розмові.

Разом із Сергієм Лещенком Данилюк почав працювати над тим, щоб Захід став зрозуміліший Зеленському, а кандидат — Заходу. Так, було організовано зустріч із спецпредставником США з питань Донбасу Куртом Волкером.

«США не підтримують жодного з кандидатів. Ми підтримуємо принципи і працюватимемо з будь-ким, кого обере український народ», — зазначив американський дипломат Громадському одразу після першого туру виборів. Цю ж фразу неодноразово публічно повторювала посолка США до України Марі Йованович.

Між Берліном і Парижем

Один із головних аргументів виборчої кампанії Петра Порошенка — президент є головним дипломатом, у нього чудові стосунки із західним істеблішментом.

За словами різних співрозмовників Громадського у Брюсселі, після першого туру оточення президента доносило ідею, що тільки він — надійний лідер. Наступного ж дня після голосування на сайті Адміністрації президента з'явилися два повідомлення про привітання Порошенка із виходом до другого туру — від канцлерки Німеччини Ангели Меркель та президента Європейської ради Дональда Туска. Обидва привітання не публікувалися на платформах європейських політиків. Прес-служба Туска уточнила Громадському, що український президент сам ініціював дзвінок.

Та Європейський Союз справді зазвичай воліє «не міняти коней на переправі», — європейські чиновники, які працювали у Києві під час подій на Майдані, нагадують, що і восени 2013-го ЄС до останнього вважав, що головний політичний суб'єкт країни — Віктор Янукович.

Відома своєю консервативністю щодо партнерів і Ангела Меркель. Їй простіше працювати із передбачуваною людиною, наголошують європейці. Німецькі дипломати додають: із Порошенком у Меркель склалися хороші особисті відносини. Все ж джерела Громадського в Берліні уточнюють, що Німеччина готова працювати з Зеленським, особливо допомагати в процесі врегулювання конфлікту на Донбасі.

Той факт, що французький президент Еммануель Макрон погодився на зустріч з обома кандидатами, також трактують як домовленість Берліна й Парижа ангажувати різні політичні сили. Та й темперамент французького президента геть інший — йому важливі особистості.

Про подробиці зустрічі 12 квітня «ЗеКоманда» не надто розголошується. Данилюк характеризує її як «ознайомчу». За його словами, лейтмотивом була тема корупції і те, як вона сповільнює темпи євроінтеграції України. Ще одна тема — Донбас та майбутнє Нормандського формату.

«Наша позиція — Нормандський формат не вичерпав себе, а подекуди навіть штучно гальмувався, тож ми не плануємо з нього виходити», — запевнив Данилюк Громадське. За його словами, про можливість прямих перемовин із Путіним без міжнародних партнерів Зеленський не згадував.

Єлисейський палац після зустрічі був вкрай обережний у коментарях, навіть журналістам ключових французьких видань, з якими також поспілкувалося Громадське. Сама зустріч, що відбулася після оголошення результатів першого туру, мала геть інший контекст, ніж спілкування з дипломатами на початку року.

Переламним для Заходу стали результати першого туру, зокрема те, що Зеленський отримав перевагу в більшості регіонів України. «Зелена мапа» голосування, а також факт, що актор отримав майже такий самий рівень підтримки серед військових, як і чинний президент — те, що найчастіше згадувалося в Брюсселі в перші дні після виборів. Тоді як керівник групи підтримки України в Європейській комісії Пітер Вагнер, голова Генерального директорату з питань сусідства і розширення Європейської Комісії, що свого часу займався відносинами з ЄС, додав: «У Греції нам доводилося працювати і з лівими, і правими. Тож для нас це нічого не міняє. Головне — український виборець».

НАТО і референдум

Формально і публічно Зеленський говорить про західний курс. Слабким місцем є ідея про референдум щодо вступу до НАТО, за яку чіпляються опоненти з команди Порошенка.

Серед західних експертів та колишніх посадовців панує нерозуміння. Так, екс-заступник Генсекретаря НАТО Александр Вершбоу зазначає:

«Референдум — частина демократичного процесу. Порошенко казав, що проведе референдум у відповідний час, коли Україна подаватиме заявку на членство через кілька років. Та є питання: чи таким чином Зеленський хоче уповільнити процес входження до НАТО, чи, навпаки, прискорити?». Прагматики ж кажуть: Зеленський у такий спосіб заграє з виборцями, котрі менш позитивно ставляться до Альянсу.

Аналітики з прореспубліканського «яструбиного табору» ставлять українцям питання про те, чи не буде Зеленський м’якшим щодо Росії. Водночас розмови про «агента Кремля» не сприймаються як серйозні. Ба більше, одна з європейських дипломаток додає: «Зрештою, якщо люди хочуть миру, то результат виборів відобразить бажання українського народу».

Дипломати, задіяні у вирішенні російсько-українського конфлікту, теж мають власні застереження, але водночас висловлюють надію: будь-яка зміна може бути ліпшою за статус-кво, який влаштовує, в першу чергу, Кремль, а не українських громадян, які напряму потерпають від конфлікту. Мовляв, нова людина на чолі держави таки дає шанс на зрушення.

«Путін потенційно може вдатися до якого-небудь символічного жесту — наприклад, обміняти полонених, лише для того, щоб продемонструвати, що проблема була саме в Порошенку», — розмірковує один із колишніх дипломатів, залучених до питання врегулювання конфлікту на Донбасі.

Окрім занепокоєння одних, відчувається і певний ентузіазм інших. Вітають не лише прозорість і конкурентність виборів, а й високу явку особливо на сході країни — регіоні, який в уявленні західних дипломатів показував свою відірваність від «київської політики».

Третє — участь молоді, що в сучасному світі є мрією кожного сучасного політика. Відзначають і той факт, що прозахідний курс тримає російськомовний українець. А його кампанія є відповіддю президентському «армія, віра, мова», — гаслу що сприймалося як архаїчне, як таке, що не відповідає на головний запит українського населення — подолати бідність, вирішити економічні проблеми.

Заміна економічної повістки ідеологічною може мобілізувати активну меншість, але не надихає більшість.

«Мова та віра — це взагалі поняття зі сфери особистих прав», — додає ще один колишній дипломат, задіяний у питанні врегулювання конфлікту на Донбасі.

Світовий тренд: віртуальність

Сучасна кампанія Зеленського, проведена в Instagram та в серіалі «Слуга народу» на популярному телеканалі, увійде в підручники світових політтехнологій — кажуть в унісон західні експерти. Це однаково «і дратує, і інтригує». Дратує, бо прямий зв’язок з народом через соцмережі оминає класичні інститути ліберальної демократії. Апеляція до виборця напряму є ознакою популізму — лідер наголошує на своєму «особливому зв’язку з народом».

Американці легко пояснюють собі симпатії до Зеленського «феноменом Трампа», британці згадують Brexit. Ці два випадки категорично непопулярні серед західних політиків-євроатлантистів. Утім переважна більшість з них відзначає, що повістка Зеленського не класично популістська, коли, крім висміювання чинного істеблішменту, апелюють до меншості, ізоляціонізму і славетного минулого.

Не є шоком і кандидат із шоу-бізнесу: на Заході згадують італійського коміка Беппе Грілло та польського рок-музиканта Павла Кукіза. Український дипломат, який був на зустрічі в Брюсселі, присвяченій «непрофесійності нового типу політиків», згадує жартівливу ремарку одного з європейських чиновників: «Вам в Україні ще пощастило. Уявіть, якби Кім Кардаш’ян була в політиці США».

«Важливіше, чи спроможний Зеленський вийти з ролі, — зазначає у розмові з Громадським журналістка та письменниця Енн Епплбаум. — Є межа, коли людям перестає бути смішно, якщо шоумен продовжує грати на публіку і після виборів — як це було із екс-мером Лондона та екс-міністром закордонних справ Британії Борісом Джонсоном».

Водночас ні в Парижі, ні в Лондоні, ані у Вашингтоні українські вибори не є темою номер один — британці переймаються Brexit, європейці — виборами до Європарламенту, запланованими на кінець травня.

Багатьох західних експертів цікавить, чи стануть українські демократи одразу в жорстку опозицію до Зеленського, чи долучаться до реформування. Та чи пустить до себе Зеленський професіоналів, які можуть йому допомогти.

«Гарні відносини Заходу й України не варто ототожнювати зі стосунками Заходу і конкретного президента», — зазначають Громадському одразу кілька європейських дипломатів і переконують: Захід підтримуватиме Україну, як і підтримував під час усіх виборів.