Колишній політв'язень Ахтем Чийгоз: «Тюрма мене не відпускає»

Чийгоза та іншого заступника голови Меджлісу Ільмі Умерова, незаконно засуджених окупаційною владою Криму, звільнили й передали Туреччині рівно рік тому, 25 жовтня 2017-го. Обох із Сімферополя літаком вивезли до російської Анапи, звідти — відправили до Анкари. Досі достеменно не відомо, за яких умов звільнили Чийгоза й Умерова, досі вони не бачили указ президента Росії про звільнення, досі їм закрита дорога в Крим.

Про те, як минув рік на свободі, про допомогу політвязням та яким чином планує потрапити до рідного Криму Ахтем Чийгоз розповів Громадському.

Сьогодні рік з тої миті, як ми дізналися, що вас звільнять із кримської в'язниці. Як це відбувалося? Що вам найбільше запам'яталося того дня?

Від того миті, як мене виводили з камери, все було дуже непередбачувано. Мабуть, так усі фактори зійшлися й мені пощастило. Тому що, перебуваючи вже рік на волі, я бачу, наскільки складним залишається питання звільнення політв'язнів. Тому у власному звільненні я вбачаю, окрім тиску міжнародного співтовариства, нашої держави, президента, Мустафи ага (Джемілєва, — ред.), Ердогана, й вдалий збіг обставин.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми попросили Ердогана сприяти звільненню й інших політв’язнів» — велике інтерв’ю з Ільмі Умеровим

Що запам'яталося? Одразу після звільнення я сказав, що для мене це новий, зовсім інший етап боротьби. Увесь цей рік пройшов на дуже високій тональності. Але що безперечно — я отримав задоволення від того, що реалізується все те, за що я боровся, перебуваючи у в'язниці три роки. Як я все це відчував й очікував. Я маю на увазі міць нашої держави, самостійність, роль на міжнародній арені. До прикладу, останнє рішення парламенту, який з подачі президента ухвалює рішення про євроінтеграцію, незалежність української церкви — це саме те очікуване мною майбутнє України, мого народу. Це надихає та дає величезний оптимізм.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Моя принципова позиція — ціна моєї депортації», — Ахтем Чийгоз

Коли ви опинилися на материковій частині України, вам не здалося, що після Криму тут суспільство не приділяє належної уваги кримському питанню?

У 2014 році, коли я часто їздив до Києва і був зв'язком з Кримом після депортації з півострова Мустафи Джемілєва й Рефата Чубарова, я не розумів, чому на сході люди проливають свою кров свою за незалежність і чому ми, перебуваючи в таких жорстких умовах окупації, фактично переживаємо терор… А приїжджаєш до Києва й таке відчуття, що нічого цього немає — мирне життя, концерти, театри працюють... Про це я часто думав у в'язниці, часу мав удосталь. Ці довгі роздуми наштовхнули мене на думку, що насправді так правильно, адже саме це найбільше й дратує Росію. Головне прагнення Росії — вбити віру українців у те, що вони здатні все змінити. Але Україна примудряється вести війну, водночас гарантує безпеку проживання на більшій частині своєї території. Саме це й свідчить, що ми становились як держава, як нація. Зокрема успішність України позитивно впливає на наших громадян у Криму. Це дуже надихає їх на боротьбу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Показавши російський паспорт, можна було отримати автомат — Ахтем Чийгоз про початок анексії Криму

За рік після вашого звільнення ви намагалися домогтися від російської сторони чіткого пояснення, за якими механізмами вас звільнили з кримської в'язниці. Намагалися знайти цей указ. Чи вийшло це?

Ні, не вийшло. Основна мета полягає в тому, щоб зрозуміти, чи можу я повернутися сьогодні до Криму. Я шукав і продовжую шукати різні шляхи повернення. І це не повинна бути самопожертва чи показуха, адже я не люблю подібні речі. Я намагався з'ясувати, що сталося — юридично отримати відповідні папери за підписом відповідних офіційних структур Росії та з ними йти в Європу, щоб визначати подальші дії. Проте навіть у цій ситуації я не припиняю боротися й намагаюся знайти можливість потрапити в Крим через міжнародні місії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Канадська солідарність: кримськотатарський прапор біля мерії Торонто

Чи це можливо? Росія ігнорує спроби міжнародних місій увійти до Криму...

Не згоден. Саме це Путін і намагається показати своєму «ватонаселенню». Показати, що все марно. Однак щойно бачимо, як вмикаються певні механізми, що особисто зачіпають Путіна, він швидко йде на поступки. Я вважаю, що за певних умов тиску, він йтиме на дуже серйозні поступки, які визначать повернення Криму й припинення війни на Донбасі.

У російських і кримських в'язницях залишається багато українських політв'язнів. Знаю, ви працюєте, щоб якось допомогти цим людям, тримаєте з ними зв'язок. Розкажіть, що вийшло за цей рік зробити?

У цьому питанні є кілька напрямків. Є питання, пов'язані особисто з тими, хто перебуває в колонії, СІЗО, тюрмах. У мене є можливість впливати всередині в'язниці на той дуже складний світ, який оточує наших хлопців. І знаходити можливість, щоб у тих умовах нашим політв'язням надавали належну допомогу. Це непросто.

Коли я сидів за свою позицію, заслужив повагу того кола. Тому сьогодні вони не відмовляють мені в будь-яких моїх проханнях щодо наших хлопців.

Я іноді кажу, що в'язниця мене не відпускає. Коли я вийшов, перший дзвінок був з колонії Уралу. В'язні мені казали, що всі шоковані тим, як я взяв гору над Росією. І в них з'явилася надія. Саме тому мене й не відпускає в'язниця. Я постійно зв'язуюся з нашими політв'язнями, намагаюся підтримувати, допомагати. Передусім, намагаюся домогтися їхньої безпеки в цьому складному світі.

Другий напрямок допомоги — родичі та близькі. За три роки я втратив багато близьких мені людей. Останньою пішла з життя моя мати — згоріла від горя. Саме тому я намагаюся пояснити, що для тих, хто сидить, дуже важливо знати, в якому становищі їхні діти, дружина, батьки, близькі. Адже дуже багато думок з ними пов'язані, а надто, коли сидиш одиночній камері. Намагаюсь їм пояснити. Вони все одно вийдуть, але щоб не вийшло так, що від горя вони втратять батьків, або діти залишаться самі. Це ще швидше вб'є тих, хто вийде на свободу, пройшовши такий складний шлях боротьби.

І третій напрямок — публічність наших хлопців, боротьба яких повинна транслюватися Україні й усьому світу. Це сильно їм допомагає та зв'язує руки тих катів, терористів, які їх посадили й намагаються знищити. Адже у в'язницях сидять активісти, і вони продовжують боротьбу, навіть сидячи за ґратами. Наше завдання — зробити цю активність публічною, щоб вони бачили, що їхня боротьба не даремна.

Адже я сам пам'ятаю: вийшовши, я отримав величезне задоволення від тих процесів, які відбулися за ці три роки — в суспільстві, державі. Це те, чим я жив, це те, за що я сидів у в'язниці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Справа 26 лютого: умовні вироки «умовного» провадження