Ще п’ять — десять років тому українці були впевнені, що кримські татари — це «самозахвати» в Криму, дрібна торгівля, Бахчисарай та чебурек.

Сьогодні ми бачимо: кримські татари — це політично активні люди, осердя мирного спротиву на анексованому півострові. Це в’язні російських тюрем та обличчя України на Євробаченні. 

Про те, що означало бути кримським татарином в 90-ті та сьогодні, чи існує гендерна рівність у кримськотатарських родинах, та чому кримцям потрібні свої Нобелівські лауреати, Громадське поговорило з Алімом Алієвим, програмним директором «Кримського дому» в Києві.

Розмову записано для програми «Життя інших» з Тетяною Огарковою, в якій ми розповідаємо про людей, які ламають узвичаєні уявлення про те, «як треба жити». Ми говоримо з людьми із різними цінностями, світоглядами та життєвими шляхами. Нижче — скорочена текстова версія інтерв'ю. Повну розмову дивіться на відео.

Якими були 90-ті в Криму, в 90-ті, коли депортовані Сталіним у 44-му році родини кримських татар почали поступово повертатися? Як би ти схарактеризував цю епоху?

Моя родина повернулася в 1989-му році, я сам родом з Бахчисараю. І мій батько, і моя мама мають корені звідти. Якщо говорити про кримських татар, у нас є три субетноси — це яли бойлу (південнобережні), ногаї (степові кримські татари) і тати — горці чи кримські татари, які походять з Бахчисараю. Я, власне, тат.

Ми хотіли повернутися в Бахчисарай. Тоді це було фактично неможливо, адже нам або не продавали будинки, або ж вони були зі штучно завищеними цінами. І тоді батько купив будинок у селищі, неподалік міста Сакі, між Саками і Сімферополем.

Загалом, дев’яності для кримських татар — це ера не тільки повернення, а й нового вкорінення в півострів. Одним із символів початку 90-х став цей камінь ракушняк. Коли кримські татари, яким не давали землю, самовільно будували спочатку тимчасові будівлі, а потім вже зводили хати. Була дуже сильна комунікація в спільноті.

Програмний директор «Кримського дому» Алім Алієв під час інтерв'ю, Київ, 22 лютого 2019 року
Фото:

Громадське

Кримські татари, які поверталися з Узбекистану чи з інших соціалістичних тоді ще республік, чи вони були радянськими людьми? Чи твої батьки були радянськими людьми?

Питання ідентичності для кримських татар завжди було дуже важливим питанням. Чому я не скажу, що мої батьки були орадянщені? Через те, що завжди в народі був цей спротив, бо радянська влада була апріорі ворожою для нас. Бо це влада, яка депортувала нас, знищила половину мого народу. Це влада, яка не дозволяла нам повернутися на Батьківщину, та навішала на нас неймовірно багато ярликів.

За статистикою 2013 року, кримських татар у Криму було близько 270 тисяч. Для розуміння — це населення Житомира. Якщо ми беремо населення всього Криму — це приблизно 2 мільйони. Водночас сьогодні ми бачимо, що присутність кримськотатарська диспропорційна до цієї фізичної меншості, вона доволі потужна. Як це пояснити?

Єдиний аргумент — у нас немає іншої Батьківщини, окрім Криму. Для нас це стало абсолютно сакральним елементом взагалі всього кримськотатарського життя і всього нашого буденного життя. До першої анексії Криму Катериною ІІ у XVIII столітті нас було 95%. Потім ставало дедалі менше. У 2013 році кримських татар було 13-15%.

Ми завжди виборювали місце під сонцем у себе на батьківщині. Я дуже люблю слова Мирослава Мариновича, який говорить про те, що кримські татари, коли поверталися наприкінці 80-х — початку 90-х, поверталися до Криму через чорний вхід. Проблеми з роботою, з житлом, взагалі зі сприйняттям. Бо після депортації до Криму понавозили дуже багато мешканців Росії, які очікували, що кримські татари дуже агресивними приїдуть, почнуть усіх різати, поводитися жорстоко. А зараз для нас дуже важливо повернутися на батьківщину через так званий парадний вхід.

Чи, приміром, у твоєму дитинстві ви говорили кримськотатарською мовою?

Якщо б ми не говорили цією мовою в дитинстві, ми б отримували копняків від наших батьків, бабусь та дідусів. Говорити кримськотатарською мовою у мене вдома — це абсолютно нормальная річ.

Моя бабуся, наприклад, дуже погано знала російську мову. Вона померла два роки тому і до останніх своїх днів не те що говорила лише кримськотатарською мовою, але й привчала своїх онуків нею розмовляти. Вона дуже дратувалася, коли чула російську мову.

Але ситуація з кримськотатарською мовою доволі складна зараз. Ми її втрачаємо, це правда. Молоде покоління знає мову не так добре. В час сучасних технологій, коли в тебе величезна кількість різного контенту, і нащо мені сприймати контент, наприклад, кримськотатарською, якщо легше сприймати його російською мовою? Я буду дивитися російські фільми або читати російські книги.

І тоді воно просто пішло на самотік. Зараз це повертається. Мова має бути популярною, це правда. Це має бути така фішка молоді. Говорячи кримськотатарською мовою, ти вважаєшся модним.

Програмний директор «Кримського дому» Алім Алієв під час інтерв'ю, Київ, 22 лютого 2019 року
Фото:

Громадське

Я розумію, що це доволі легко можна зробити на материку. Водночас, мабуть, те, що відбувається зараз в окупованому Криму — це не так уже й просто. В пресі часто можна зустріти статистику про те, що кількість кримськотатарських шкіл зменшилася вдвічі за часи окупації.

Зараз у нас сім кримськотатарських шкіл, які можна з натяжкою назвати кримськотатарськими школами. До окупації їх було п’ятнадцять.

Це школи з поглибленим вивченням кримськотатарської мови і літератури. Окупаційна влада робить усе, щоб було набагато більше російської мови.

У Криму дуже активно нав'язується цей симулякр «кримський народ». Як у радянські часи говорили «советский народ». Кримського народу не існує. Ми маємо розуміти, що це робиться для того, щоб зробити політичну ідентифікацію російську, але стерти етнічну ідентифікацію українців і кримських татар в першу чергу.

Окрім мови, що ще формує людину як кримського татарина? Що ще важливо?

Я думаю, це три компоненти: мова, релігія і територія, земля.

Візьмемо релігію. Кримські татари — мусульмани. Яку роль іслам відігравав, починаючи з дитинства, у твоєму житті?

Одразу скажу, що в нас свята національні і релігійні — це головні свята року. Курбан байрам, ураза байрам — вони завжди в кожного кримського татарина в пріоритеті. І в дитинстві те ж саме було. Знаєте, є три речі — свята, весілля, і похорони — це те, що допомогло зберегти ідентичність під час депортації.

Я не на належу до тих людей, які п'ять разів на день роблять намаз, але є і така частина кримських татар. Є ті, хто ходять у мечеть під час свят. Такий конгломерат достатньо органічно в нашому суспільство за останні століття завжди жив.

Чим кримські татари цікаві для світу, якщо подивитися в глобальному плані? У нас є розуміння двох контекстів: мусульманського, тюркського світу, і контекст європейський, європейського світу. Ми є такими перехідниками, які розуміють ці обидві мови.

Чи є кримські татари, які відкидають іслам, кажуть: ми атеїсти, ми не віримо?

Я знаю одного чи двох. При тому, що я знаю тисячі кримських татар.

Водночас 1917-го року на першому курултаї кримськотатарського народу була затверджена конституція Кримської народної республіки. В ній було прописано, що чоловіки й жінки мають рівне право голосу на виборах.

Це дуже важливе питання — про жінок та чоловіків. Я бачу велику кількість молодих дуже активних в українському суспільстві кримськотатарських жінок. Рівноправ'я в кримськотатарських родинах — чи воно існує?

У мене таке враження, що дуже часто кримськотатарськими родинами керують жінки. Повертаючись до теми курултаю, окрім того, що був зібраний курултай, був зібраний ще жіночий курултай, тобто була жіноча частина. В національномі русі кримських татар в часи депортації жінки відігравали одну з ключових ролей.

Часто можна почути думку про те, що освіта — велика цінність для для кримських татар. Батьки намагалися зробити так, щоб їхні діти вийшли в люди. Чому?

В 90-х, коли покоління моїх батьків поверталося, в них дуже часто не було вищої освіти, адже в радянські часи працювала ця «5 графа» — графа національності. Про доступ до технічної, дипломатичної освіти навіть мови не йшло. Тому для покоління моїх батьків було дуже важливо дати освіту своїм дітям.

Отримання диплому давало батькам спокій, бо вони говорили: «ви не будете так страждати і так важко добиватися права жити під сонцем, як ми у свій час». Це стосувалося і хлопців, і дівчат. У нас не було такого, що в 18 років дівчина мусить вийти заміж.

Програмний директор «Кримського дому» Алім Алієв (ліворуч) та журналістка Громадського Тетяна Огаркова під час інтерв'ю, Київ, 22 лютого 2019 року
Фото:

Громадське

Протягом дуже короткого періоду Сталін депортував понад 190 тисяч кримських татар в різні республіки колишнього СРСР. Близько половини людей з народу загинули під час або в перші роки депортації. Водночас, за статистикою 2013-го року, кримських татар було вже 270 тисяч. Тобто кількість кримських татар росте. Чи кримські татари — це великі родини?

По-різному, від одного до десяти може бути. Кримськотатарська національна стратегія говорить — «чотири дитини нас врятують».

Я знаю родини, де є дванадцять чи тринадцять дітей. Наприклад, родини політв'язнів. Там бувають багатодітні сім'ї. І часто це історія, коли мама вдома з дітьми. Коли в тебе 7-8 дітей і немає можливості найняти няню. Батьки, перебуваючи в тюрьмах, не можуть забезпечувати ці родини.

Якщо говорити в абсолютних цифрах — скільки кримських татар виїхало після 2014 року? 

Якщо говорити загалом про внутрішньо переміщених осіб, серед яких кримські татари та інші національності, — близько 50 тисяч виїхало з Криму. Кримських татар серед них приблизно 30 тисяч, я думаю. Більшість намагається залишатися жити в Криму. Наша публічна політика — жити до останнього в себе на батьківщині, бо російська політика — це витиснути цих людей. А для нас важливо зберегти і себе, і нашу землю.

Коли мова йде про кримських татар — тих, які залишилися на півострові, дуже рідко можна почути засудження. Зв'язок кримських татар і землі набагато очевидніший українцям, навіть тим, хто критикує людей, які залишилися у Донецьку чи Луганську, і не мають можливості виїхати.

Не можна засуджувати людей, які живуть на окупованих територіях. Я пам'ятаю 2014-й рік, постмайданна емпатія була дуже сильною у 2014-му році. Але коли поїхали люди зі сходу — роль зіграла пропаганда в соцмережах, мовляв, їдуть сепаратисти.

Я пам'ятаю наші прес-конференції, коли ми виходили і розповідали, що це абсолютні міфи. Ці вкиди робилися соцмережами, щоб і без того розшароване суспільство ще більше налаштувати одне проти одного.

Я у свій час жартував, що нашу країну зшиють лоукости, дешеві перельоти між регіонами. Коли ми могли б із Сімферополя полетіти до Івано-Франківська, чи з Луганська до Львова, а не їхати 30 годин в потязі.

В Криму було це уявлення «дальше Крыма земли нет», абсолютно острівне думання. Коли ти знаєш, що в тебе є оцей клаптик землі, і там далі нічого немає.

І коли мені кажуть, що окупація в Криму почалася в лютому 2014-го року... Насправді окупація в Криму почалася набагато раніше. Через медіа, через масову культуру. Навіть у туристичних гідах, коли показували «Екатерининские тропы», «домики Чехова», «гроты Галицина», Шаляпіна — це був абсолютно російський культурний дискурс. При цьому українського культурного дискурсу в Криму абсолютно не було. Кримським татарам залишили Ханські палаци.

І дрібну торгівлю.

Ще кухню. Але кримськотатарська культура — це більше, вибачте, ніж чебурек. Ось це ми намагаємося зараз показати. Виставка в Мистецькому Арсеналі, яка зараз триває, «Дивовижні історії Криму», показує, що кримські татари — це не тільки люди, які звідкись прийшли. Чому ми — корінний народ? Бо ми стали результатом цього плавильного котла — готів, скіфів, таврів, кіммерійців тощо. Подивіться на типажі кримських татар.

До речі, суто фізіологічно абсолютно різні обличчя.

Погляньте на мене, на Джамалу, на Ахтема Сеітаблаєва чи на Рефата Чубарова. Ми  дуже різні.

Програмний директор «Кримського дому» Алім Алієв під час інтерв'ю, Київ, 22 лютого 2019 року
Фото:

Громадське

Останніми роками бачимо посилення націоналістичного праворадикального руху в Україні. Ти відчуваєш у ньому загрозу, зокрема, для кримських татар?

Я точно розумію — будь-які рухи, якщо вони інспіровані Росією, є небезпечними. Частина цих рухів, на жаль, такими є. Їх я вважаю найбільш загрозливими.

З іншого боку, останні п’ять років — це перші п’ять років життя в незалежній Українській державі для мене. Для суспільства важлива єдина національна ідея. В ідентичності кримських татар є дуже принциповий елемент — за національністю ми кримські татари, але ми є частиною української політичної нації.

І викристалізовування політичної нації не за етнічною, а за ціннісною ознакою — це, я думаю, дуже важливий елемент розбудови України як держави.

Ти багато говориш про важливість ідентичності, мови, культури, історичної пам'яті. Але водночас, ти абсолютно сучасна молода людина, яка живе в сучасному світі, кримськотатарські діти також вливаються в сучасне українське суспільство і, зрештою, нічим особливо не відрізняються. Де цей баланс між спадком та майбутнім? Чи можна сказати, що кримські татари — це, в якомусь сенсі, громадяни всесвіту, які також можуть вільно подорожувати по всьому світу, вчити англійську мову та відчувати себе вдома скрізь?

Я відповім так. Місією моїх дідусів і бабусь було повернутися до Криму і зберегти ідентичність. Місією моїх батьків було укорінення в Криму, розбудова. Місія мого покоління — конкурентність кримських татар в світовому контексті. В кримських татар мають бути свої Нобелі, Букерівські лауреати.На щастя, в нас вже є переможниця Євробачення.

Але ми маємо бути конкурентними. Ми не маємо жити тільки в віктивному, жертвенном дискурсі. Ми маємо бути цікавими для світу, генеруючи нові ідеї, нові продукти, при тому залишаючись кримськими татарами. Я достатньо багато подорожую, і це завжди цікавий сплав новаторства і традицій. Коли в тебе є етнічна музика, при тому в тебе є сучасні технології. І коли ти це поєднуєш, тоді гармонійно розвивається і народ, і територія, на якій ти живеш.

Поділитись: