На місіонерській передовій: як православні церкви ділять паству там, де вони в меншості — репортаж

Сюди Філарет приїжджає регулярно раз на декілька років. Тернопільська область — місіонерська передова Київського патріархату на межі з католицьким і московсько-православним світом. Православні тут у меншості. В області 804 приходів греко-католицької церкви, 116 — Московського патріархату, 397 — Київського і 161 Автокефальної церкви.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Філарет без анафеми: що означає рішення Константинополя щодо предстоятеля УПЦ КП

Тепер патріарх Філарет, хоч і не визнаний у Стамбулі патріархом, але вже точно законний єпископ, відвідує паству в одному з найскладніших з огляду церковної географії регіонів — це область на кордоні Галичини й Волині. Тут розташована Почаївська Лавра — паломницький, чернечий та ідеологічний центр російського православ'я в Україні. Навколо Лаври давно сформувався свого роду «православний пояс» — мереживо маленьких сіл, в яких парафіяни постійно вирішують «з ким бути».

Візит патріарха

Від початку війни на Донбасі кілька тутешніх парафій перейшли до Київського патріархату. Причиною стала відмова священиків УПЦ МП відспівувати вояків, які загинули на сході України. Ці переходи не завжди були мирними — здебільшого суперечки виникають тоді, коли в селі тільки одна церква, і її доводиться ділити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Храм навпіл: як жителі Тернопільщини міняють Московський патріархат на Київський

А ось у селі Куликів під Тернополем парафія змінила юрисдикцію цілком мирно. Від нової дерев'яної церкви Покрови до воріт Почаївської Лаври — 10 кілометрів. На місці нової церкви, освячувати яку приїхав Філарет, стояв старий храм, якому майже сто років. Уперше церкву освячував митрополит Варшавський Діонісій, голова Польської церкви, коли вона ще входила до РПЦ. У 20-ті роки минулого століття тут теж казали про автокефалію, але польську. Коли Волинь перейшла під контроль радянської влади, церква стала російською, нині вона українська. Від старого храму тут залишився тільки церковний престол. Його зберегли. Зазвичай престол освячує єпископ, підписуючи стільницю ім'ям чинного патріарха. Цей престол підписаний ім'ям патріарха Московського і Всієї Русі Тихона.

У селі Куликів патріарх Філарет відслужив першу, після зняття канонічних покарань Москви, літургію. На службі були кілька єпископів, 40 священиків і десятки парафіян з навколишніх сіл. Ті селяни, які залишилися в церкві Московського патріархату, — таких кілька сімей — більше сюди не ходять, їм доводиться їздити до сусіднього села або до Лаври, її звідси видно.

Неподалік Куликова розташовується село Лішня. Тут парафія теж нещодавно перейшла до УПЦ КП. Каплиця маленька, меморіальна: на стінах — дошки з іменами загиблих на війні. Настоятель, за сумісництвом капелан, регулярно їздить на схід. Він каже, що хоче, щоб церква стала пам'ятником для тих, кого забрала війна, і місцем спогадів про них. Сюди приїжджають родини загиблих.

Біля мальовничого озера та джерела священик мріє побудувати реабілітаційний центр для українських військових і табір для дітей ветеранів. Філарета привезли й сюди. На зустріч приїхали батьки, вдови, діти загиблих і ветерани бойових дій з різних областей. Молебень став найвелелюднішим заходом за участі патріарха. Тут він затримався надовго й охоче розмовляв із приїжджими.

Третьою точкою візиту став обласний центр. У Тернополі Філарет освятив будівництво майбутнього кафедрального собору святих Костянтина й Олени — храму у візантійському стилі, присвяченому матері імператора та самому імператору-засновнику Константинополя. Нині це дуже актуально. Людей на молебень з патріархом прийшло небагато.

Православний ретрит

Недалеко від тих місць, де їздив патріарх Філарет, зібралися тисячі його церковних опонентів. На свято Покрови Богородиці до Почаївської лаври приїхали паломники з Херсона й Одеси, Миколаєва, Вінниці, Коломиї та Івано-Франківська.

Історія цього монастиря, як і вся церковна історія цих земель, — ще один клубок юрисдикцій, патріархатів, уній та анафем. Лавра, якій трохи менш як 500 років, устигла побувати греко-католицьким, грецьким, польським і московським православним монастирем.

За часів радянської влади в Лаврі залишалися одиниці ченців, тоді на її території діяла психіатрична лікарня. Після здобуття Україною незалежності, монастир залишився в розпорядженні УПЦ МП. Нині в Лаврі кілька сотень ченців. Вони керують древніми храмами, стежать за святинями (чудотворні ікони, мощі й навіть слід стопи Пресвятої Богородиці) та ведуть велике господарство: в монастирі є чималий паломницький готель, видавництво, своя ферма й сільгоспугіддя.

На Покрову до Лаври їдуть масово. Одне з найулюбленіших українських богородичних свят — важливий привід для православних зробити ретрит. Люди сповідаються, причащаються, спілкуються з духівниками. Приїжджають невеликими групами, які організовують парафії, священики або самі віряни.

Олена привезла з Херсона 12 людей. Зізнається, що їхали важко — ламалися автобуси. Але «Матір Божа (їх) захищає», додає вона. Захистить і від розколу, захистить Лавру, захистить церкву. В аргументах прочан переважають релігійні доводи, так вони відповідають на всі питання про майбутнє і про можливе протистояння між церквами. Здається, саме це вони чують від своїх церковних наставників на кожному богослужінні.

Скромно одягнені жінки з Миколаєва провели в лаврській церкві шість із половиною годин з перервою на 40-хвилинну хресну ходу. Однак, утоми в них непомітно. Кожен несе сюди свої біди й труднощі. Ніна приїжджає до Лаври на лікування. Перше, про що сказала паломниця: тут у неї минає головний біль. Почаїв справді можна назвати центром нетрадиційної медицини. Люди п'ють воду із цілющого джерела, прикладають долоні до дзвону, а в аптеці можна придбати трави й вичавки з них.

Вірянка з Миколаєва вважає, що Лавра має належати народу. Так кажуть багато людей, навіть не вдаючись у тонкощі церковного права й церковної політики. Про ці тонкощі та історичні приклади, коли православним уже доводилося захищати святині, їм розповідає намісник Лаври митрополит Володимир (Віорел Мороз). Владика живе в Почаєві з 1992-го, останні 22 роки як настоятель монастиря. Родом з Буковини, з простої селянської родини, Володимир усе ж таки розповідає парафіянам про єдність з Москвою, як про безальтернативний шлях для української церкви, підкреслює, що нинішніх прав УПЦ МП досить і автокефалія їй не потрібна, — рефреном повторюючи це у своїх проповідях.

Слова митрополита переказує 11-річний Захарій — брат Єлизавети, Макарія, Корнилія, Кипріяна та Гавриїла. Багатодітна православна родина живе біля монастирських стін. Дідусь співає в хорі, мама працює в лаврському кіоску, тато — в церкві в сусідньому селі, а сам Захарій — прислуговує в церкві неподалік. Він каже, що на Покрову молився про мир для України, про те, щоб закінчилася війна, яка триває вже чотири роки (третину його життя).

Старша сестра додає: «Молимося, щоб Лавру не забрали, щоб була православна автокефальна» — «Незалежна?» — перепитую. «Ні, щоб не було автокефалії», — виправляє сама себе дівчинка.

Про те, що таке автокефалія та чим загрожує Лаврі, дітям і дорослим Почаєва й іще багатьом, хто тут буває, розповідав і митрополит Володимир. На сайті Лаври за кілька тижнів до Покрови з'явився його грізний лист-застереження.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Сам собі пан: хто і коли надавав томос церквам, і хто писав його для України

Такі ж заяви робив і намісник київської Лаври. Але люди справді не бояться й приходять, готові, втім, до всього. «Ви ж розумієте, що ми її так просто не віддамо, — закінчила нашу розмову прочанка з Одеси й додала. — Я для України народила чотирьох дітей, а що зробили ви?»

Стараються для України не тільки віряни УПЦ МП. За день до цієї розмови дружина настоятеля Покровської церкви в селі Куликів народила йому четверту дитину. Доньку.

Діти різних православних конфесій, як і їхні батьки, насправді незлобливі й натхненні в день Покрови Пресвятої Богородиці, здається, готові мирно відвідувати одні й ті ж святині. Вони б і не думали про те, кому нині належать храми й церкви, якби над їхніми похиленими біля вівтаря головами не було настоятелів, які постійно говорять про поділ.