«Немає кращого способу передати любов, як через хорошу їжу» — шеф-кухар зі США готує борщ для людей у Бородянці

«Мене батьки так виховали: якщо є кривдник, ти до нього підходиш і розбиваєш носа. Не можна дозволяти комусь знущатися з інших. Цінності нашої команди тримаються на повазі та довірі. Якщо хтось буде говорити до моїх людей щось погане — я вийду з фургона, — чоловік прибиває долонею жука, який пробрався на похідну кухню. Його колеги сіпаються від несподіванки. — І якщо є якась проблема, я одразу її розв’язую».

Це 36-річний американський кухар Ноа Сімс, який родом зі штату Джорджія. Був учасником американського «МастерШефа», готував на Багамах після урагану Доріан, волонтерив у багатьох куточках Індії.

У березні 2022-го Ноа поїхав готувати для українців у Польщі, а зараз працює на Київщині. Разом із ним до України прибула його польська команда волонтерів.

Ми зустрічаємося з шефом у Бородянці Київської області. Кухарі прибули сюди вперше. Готуватимуть для місцевих чотири казани борщу та неаполітанську піцу.

Ноа має довге волосся й гучний голос. Капелюх та сонячні окуляри не скидає навіть за похмурої погоди. Поки його колеги розставляють буржуйки й ставлять на них 50-літрові казани, він слідкує за всіма процесами.

«Семе, як у нас справи, друже?» — питає.

«У процесі! — відповідає Сем. Він учився в університеті Нідерландів, але покинув це, щоби волонтерити. — Хоч я і маю вигляд, як убивця з сокирою». Його руки бордові від свіжого буряка.

«Прекрасно! У нас все дуже добре!» — кричить Ноа від сусіднього буса.

Чорні фургони волонтерів стоять на площі Шевченка. Там щочетверга працює місцевий базар. Торговці встановили ятки навколо погруддя Кобзаря, якому під час окупації росіяни прострілили голову.

Ми з Ноа йдемо на розвідку базаром — по квасолю для борщу. Він швидко обходить три десятки наметів із продуктами, квасолі не знаходить. З іншого кінця ринку його гукає продавець. У два пластикові стаканчики наливає чачу та самогон на пробу. Випивають зі словами «Слава Україні!».

«Ця штука може мене вбити», — сміється Ноа, перекидаючи чарку. Просить нас сказати місцевому чоловікові, хто він і звідки. Щось зрозумівши, а щось — ні, той віддає Ноа задарма обидві пляшки.

Батьки були горді, що Україна повстала проти «совєтів»

«Я вперше почув про Україну в 1991 році. Про це нам розповідала в початковій школі наша вчителька місис Кембл», — каже Ноа дорогою до польової кухні.

Він пам’ятає, що батьки були горді, коли «Україна повстала проти “совєтів”». Також знає, що багато сильних жінок по всьому світу — з України. Його мати завжди цікавилася правами жінок.

Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, він зрозумів, що люди з-за кордону мають робити більше для України. Тому вирішив їхати до Польщі. Тамтешнім знайомим розіслав відеоповідомлення — що він може робити й чим буде корисним. У березні 2022-го зі своїм 72-річним батьком прилетів у Ряшів. Спершу готували в готелі для переселенців, а у квітні Ноа приєднався до World Central Kitchen.

Сподобалися вареники з квашеною капустою

«Я прийшов на кухню WCK і сказав: я тут, щоби виносити сміття й мити посуд. За кілька днів був у трійці головних на холодних стравах, до кінця місяця — очолив кухню», — розповідає Ноа про свої успіхи.

Його пристрасть — оптимізувати процеси. Коли починав, волонтери робили 356 сендвічів за годину, коли закінчив свою частину роботи там — виходило вдесятеро більше. Хоч кількість людей залишилася та сама.

У червні Сімс приїхав до Польщі вп’яте. Його запросили бути виконавчим шеф-кухарем найбільшої операційної кухні в Європі від WCK.

«Два місяці я приходив на роботу першим і йшов останнім, навіть коли на кухні поламав ногу», — продовжує.

За словами Ноа, він понад 10 років страждав від депресії та тривожності. Не міг зрозуміти, чому це відбувається. Але волонтерство в Польщі його зцілило. Допомогло сфокусуватись і зрозуміти, що саме він уміє робити найкраще.

До України вперше приїхав улітку: у Львові роздавав іграшки дітям. Захопився українською кухнею. Особливо сподобалися вареники з квашеною капустою.

Перша повітряна тривога заскочила в торговельному центрі 

«Перша повітряна тривога мене заскочила в торговельному центрі у Львові. Почулося: бім, бім, бім. “Будь ласка, залиште приміщення, ви під ракетною атакою, ви під ракетною атакою”. Я подумав: ну, такого в нас у Сполучених Штатах точно немає. Але я ж знав, куди їду. І я відчуваю, що помру не в Україні», — пригадує чоловік.

Тоді й вирішив: якщо війна триватиме, він на зимові свята відвідає деокуповані території. Різдво та Новий рік присвятив волонтерству на Київщині: готував борщ, говорив із людьми, намагався створити для них свято.

«Немає кращого способу показати любов людині, якої ти ніколи не зустрічав, як через хорошу їжу», — переконаний Ноа.

Борщ навчився готувати у Польщі за рецептами українських шефів. Коли приїхав до України — занурився в регіональну кухню. Досліджує цю українську страву, хоче зрозуміти, що до неї додають у різних регіонах.

Повз нас проходить жінка з дівчинкою років трьох. Дитина в рожевій куртці бігає, щось белькотить.

«Українські діти такі милі!» — каже Ноа. Потім кричить до жінки англійською: «Вона така мила!»

«Коли ходжу вулицями зруйнованих міст, думаю: я щасливий бачити цих людей, казати їм “Добрий день”», — Ноа знає, як привітатися українською.

Він іде до фургонів. Сем завершує приготування борщу: в одному казані в кухарів триденний борщ, настояний, у другому — свіжий. Усередині центрального фургона Джулія з Каліфорнії тримає на плиті ще два казани зі стравою.

Беруть по п’ять порцій — на всю родину

Близько першої дня їжа готова. Поруч із фургоном волонтери розклали похідну пічку, де готують неаполітанську піцу. Сюди одразу вишиковується вдвічі більша черга, ніж до борщу.

Лунає музика. Люди прийшли з контейнерами, просять по п’ять порцій — на всю родину. Серед них і чоловік, який пригостив американця самогоном.

Ноа періодично кричить: «Борщ-борщ-борщ!», «Піца-піца-піца!»

Літня жінка стоїть у черзі по борщ від ранку. У її квартирі, як і в багатьох інших містян, вибиті шибки від російських мінометних ударів, а багато сусідів та їхніх дітей — загинули під завалами.

Життя в місто повернулося. Однак більшість городян втратили роботу й дім. Вони вдячні за допомогу волонтерів.

До повномасштабної війни в Бородянці жили близько 13 тисяч людей, зараз — до 8 тисяч, половина з них повернулися після деокупації. Тоді рятувальники знайшли під завалами будівель 41 загиблого, а в масових похованнях виявили понад 300 тіл. Загалом на Київщині правоохоронці за рік після повномасштабного вторгнення знайшли тіла 1373 загиблих, ще 278 людей вважають зниклими безвісти.

За дослідженням KSE Institute, у Бородянці росіяни зруйнували та пошкодили 1534 будівлі, більшість із них — житлові будинки.

Авторка: Лілія Зарецька