«Ні їжі, ні ліків, ні свободи»: як пандемія може повалити на Кубі комунізм

Уперше за кілька десятиліть Кубою прокотилась хвиля багатотисячних антиурядових мітингів. Спочатку на несанкціоновані протести 11 липня вийшли мешканці західнокубинського міста Сан-Антоніо-де-лос-Баньос. Невдовзі до них долучились кубинці по всій країні з лозунгами «Свобода», «Досить» та «Об'єднуймось». Поліція відповідала сльозогінним газом, відключенням інтернету, побиттями та численними затриманнями.

Настільки масштабні акції — справді дивина для Куби, де за шістдесят років панування комуністичної партії будь-які вияви громадянської непокори жорстко придушувалися у зародку. Що їх спричинило і чому протестувальники вимагають повалення комуністичного ладу?

Пандемія як остання крапля

Протестний приклад Сан-Антоніо-де-лос-Баньос стрімко наслідували щонайменше 40 кубинських міст, зокрема й столиця країни Гавана. Не всі акції минали спокійно: на багатьох відеотрансляціях, які ширилися соцмережами, видно, як мітингувальники перевертали поліцейські автівки та грабували державні магазини, які для багатьох кубинців є єдиним способом дістати товари першої необхідності.

Учасники недільних акцій наголошували: економічна криза, яку погіршила пандемія COVID-19, зробила життя багатьох кубинців нестерпним.

«Ні їжі, ні ліків, ні свободи. Вони просто не дають нам жити», — сказав у коментарі BBC один з учасників акції Алехандро.

Минулого року внаслідок пандемії економічний розвиток Куби скоротився на 11%: туризм, який був важливою статтею доходу країни, тепер суттєво занепав. Грошові перекази для родин від кубинців, що працюють за кордоном, теж зменшилися.

Йдеться насамперед про перекази від кубинців або їхніх нащадків, які мешкають у США (а це понад 2 млн людей, переважно у штаті Флорида). Після санкцій США від 2019-го проти уряду Куби вони не можуть переказувати своїм родичам на батьківщину більше тисячі доларів на квартал.

Водночас дефіцит основних товарів в країні вже відчувається настільки, що часто треба відстояти чергу для того, щоби купити хліб або м’ясо. Також почастішали перебої у подачі електроенергії.

До того ж постраждала й місцева цукрова промисловість, «заточена» на експорт. За збігом обставин, урожай цукрової тростини цього року виявився значно гіршим, ніж очікувалося.

Отже, державні резерви іноземної валюти виснажуються, а це значить, що купувати імпортні товари, як раніше, аби компенсувати дефіцит, у звичних обсягах не вийде.

На тлі економічної кризи зростає кількість нових випадків інфікування коронавірусом, з яким і так ледь справляється система охорони здоров’я країни.

Що відбувається на акціях протесту?

У лозунгах протестувальників чути головний заклик — до повалення комуністичного режиму, який панує на Кубі вже 62 роки. Його нинішній очільник, президент Куби Мігель Діас-Канель у своєму виступі після недільних демонстрацій назвав акції очолюваними «конрреволюціонерами, вірними уряду Сполучених Штатів».

Останні, за його версією, просто вдало скористалися складною економічною ситуацією на Кубі та пандемією, щоби розширити свій вплив. Крім того, Діас закликав виходити на вулиці своїх прибічників на альтернативну акцію та витісняти з вулиць демонстрантів, що призвело до сутичок.

А ось президент згадуваних Діас-Канелем Штатів Джо Байден у понеділок висловив підтримку протестувальникам та їхньому «прагненню до свободи й звільнення з лещат пандемії, десятиліть репресій та економічних страждань, яких вони зазнають від авторитарного режиму Куби», — йшлося у заяві Білого дому.

Уже вночі в неділю у Гавані й низці інших міст до розгону мітингарів узялися сили безпеки, зокрема так звані бригади швидкого реагування. Кубинські поліцейські розганяли протестувальників, зокрема за допомогою сльозогінного газу.

«Ми не робили геть нічого поганого, просто просили свободи. І такою своєю реакцією вони демонструють, що насправді являють собою — диктатуру», — розповів BBC Карлос Альберто, один з протестувальників.

Невдовзі після початку маршу деякі демонстранти почали кидати в поліцію каміння — у відповідь правоохоронці затримали кількадесят людей.

За даними центру правової допомоги Cubalex, загалом у неділю арештували до сотні людей. Серед них і доволі відомі постаті, як-от митець та дисидент Луїс Мануель Отеро, поет Аморі Пачеко та очільник головної опозиційної партії Куби Хосе Даніель Феррер.

Важливу роль в організації і стрімкому поширенні протестів зіграли соцмережі, де молодь транслювала акції наживо й поширювала заклики брати участь. Це значно відрізняє нинішні протести від останніх великих акцій, які відбулися в Гавані у 1994-му: тоді кубинці в інших провінціях навіть не знали, що таке відбувається у столиці. Влада Куби цього разу, правда, швидко зрозуміла, у чому річ — і почала негайно блокувати інтернет по всій країні.

Як комуністи так міцно тримаються за владу?

Комуністичний режим у Кубі постав у 1959 році внаслідок революції на чолі з Фіделем Кастро, якого на посаді президента згодом замінив його брат, Рауль Кастро. У 2018-му він пішов з посади, поступившись місцем Діас-Канелю.

Наразі Куба є однією з чотирьох країн світу, де офіційно панує комуністична ідеологія. Саме через ідеологічні розбіжності ще у 1950-60-х роках зіпсувалися відносини Куби та США, особливо після спроб американських військових повалити комуністичний режим.

Гірше стало у 1962 році після Карибської кризи, коли Штати запідозрили СРСР у розгортанні ядерного арсеналу на острові. Цю подію історики називають одним із найгарячіших моментів Холодної війни, який ледь не переріс у ядерну війну.

Сполучені Штати вперше включили Кубу в список країн-спонсорів тероризму в 1982 році. Причиною стала нібито підтримка партизанських загонів у країнах Центральної й Південної Америки. Потім, за Барака Обами, Кубу з цього списку викреслили, однак у січні 2021-го повернули — нібито через надання притулку терористам. Усе це разом з американськими санкціями дуже позначилося на економіці Куби.

Загалом з 1959 року Куба пережила низку економічних та політичних криз. Одним з найважчих був період після розпаду СРСР у 1991-му: тоді втрата економічної підтримки СРСР призвела до гострої нестачі їжі й палива.

Нині ж ускладнює ситуацію й те, що Венесуела, яка кілька років і сама перебуває у стані політичної кризи (й по суті двовладдя), усе менше підтримує економічні зв’язки з Кубою. Раніше багата на нафту Венесуела постачала їй дешеве паливо в обмін на фахівців у різних галузях, як-от медицина чи освіта, але нині усе менше може собі це дозволити.

На цьому тлі президент Куби Діас-Канель у 2020-му оголосив про низку реформ, спрямованих на збільшення експорту країни та стимуляції внутрішнього попиту. Серед них згадувалося й «покращення недержавного сектору» економіки. Однак суттєвих позитивних результатів ці зміни поки не дали.