Війна / Донбас

«Нормандський формат»: що може змінитися?

9 жовтня, 2018 19:11
Війна/Донбас/«Нормандський формат»: що може змінитися?
Зберегти
Вигляд
lead
Громадське поспілкувалося із німецькими та французькими експертами, аби з’ясувати, які основні політичні зміни в їхніх країнах, та як це може вплинути на підтримку України.

Німеччина та Франція — основні європейські союзники України в так званому «нормандському форматі» переговорів щодо ситуації на Донбасі. Дві європейські країни погодилися на роль посередників і вже понад чотири роки Україна вважає їх своїми союзниками у протидії російській агресії.

Водночас, політичне життя в обох країнах не стоїть на місці: відбуваються вибори, виникають нові політичні альянси, змінюються пріоритети зовнішньої політики. Деякі з цих процесів можуть прямо чи опосередковано впливати на підтримку України.

Громадське поспілкувалося із німецькими та французькими експертами, аби з’ясувати, які основні політичні зміни в їхніх країнах, та як це може вплинути на підтримку України. 

Мінські угоди виконувати не можна розірвати 

У Франції і Німеччині вже давно є розуміння того, що саме Росія відповідальна за те, що Мінські угоди не працюють так, як мали би. Понад три роки жоден пункт цих домовленостей не може зрушити з місця, поки Росія не перестане здійснювати військову агресію на сході України. Очевидно, що наразі вона цього робити не збирається.

Саме Росія має виконати свою частину Мінська, переконаний колишній прем’єр-міністр Франції Мануель Вальс (2014-2016). 

«Росія має поважати міжнародні угоди та домовленості. Звісно, Україна також має пройти свій шлях, здійснити свої реформи, боротися з корупцією та дотримуватися Мінських угод. Але зараз саме Росія повинна виконати свою частину домовленостей», — каже він в коментарі Громадському.

Водночас, у Європі присутнє розуміння, що лише нагадування про ці угоди не дадуть результату. 

«Якщо ви мене запитаєте, чи я думаю, що є шанс на виконання цих домовленостей, я вам чесно відповім «ні» — за умови, що країни Європи та США не посилять військовий тиск на Росію», — каже Громадському Ніколя Тензер, французький дослідник, голова Центру досліджень та аналізу політичної діяльності в Парижі.



Наразі неправдоподібно, щоби Європа зважилася на військовий тиск. Але водночас, скасувати чи денонсувати угоди неможливо. Адже Мінські домовленості — це юридична база для санкцій проти Росії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мінськ — це хрест, який несе Меркель і який вона не кине» — інтерв'ю з послом України в Німеччині

Відмовлятися від цих домовленостей означає ризикувати зняттям санкцій з Росії взагалі. В ситуації, коли проросійське лобі в Європі стає сильнішим, це було б украй небезпечно.

Німеччина: пошук компромісів та посилення проросійського лобі

Після парламентських виборів у Німеччині у вересні 2017 року внутрішньополітична ситуація змінилася: Християнські Демократи, партія Ангели Меркель, хоч і перемогла, але отримала найгірший за останні роки результат.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вибори в Німеччині: 10 головних результатів

В березні 2018, після п‘яти місяців зволікань, до парламентської коаліції увійшли соціал-демократи, які формували і минулу коаліцію. В коаліційній угоді обидві політичні сили прописали намір розглянути питання про зняття санкцій з Росії за умови виконання Мінських угод, а також прагнення залучити РФ до спільного економічного простору «від Лісабона до Владивостока».

Нещодавня зустріч Меркель та Путіна також викликала суперечливі оцінки.

«Багато оглядачів думають, що ця зустріч була знаком змін, — розповідає Громадському Рихард Херцингер, політичний оглядач Die Welt. — Звісно, основна позиція Німеччини щодо вимоги дотримання Мінських домовленостей залишається. Але відбуваються певні процеси, певні пошуки порозуміння та вирішення проблем. Ситуація рухається в бік пошуку компромісу».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що змінила для Путіна зустріч з Меркель?



Офіційна позиція німецького уряду щодо України не змінилася, але інтерес громадськості в Німеччині до подій в Україні дуже малий. Тому небезпекою є посилення проросійського лобі, яке стає дедалі сильнішим. 

«В усіх політичних силах країни є люди, які говорять про те, що чотири роки санкцій проти Росії не дали результатів. Відповідно, вони стверджують, що потрібно шукати інші підходи. Ці підходи тяжіють до діалогу з Росією, тому що шлях санкцій не був успішним. Водночас, проукраїнське лобі дуже слабке, тому Ангелі Меркель дедалі важче тримати позиції», — пояснює Херцингер.

Північний потік: ситуація не зміниться

Однією з добрих ілюстрацій небажання Німеччини посилювати тиск на Росію є проект Другого Північного потоку (Норд Стрім-2). Критичні голоси щодо Північного потому в Німеччині переважно належать депутатам Європарламенту, представникам партії Зелених, Християнським демократам тощо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому «Північний потік-2» небезпечний — інтерв’ю з експертом Михайлом Гончаром

Симптоматично, що соціал-демократи не порушують цю тему.

«Громадська думка в Німеччині на боці цього проекту. Головним аргументом є те, що його реалізація не змінить відносини з Росією та не посилить її вплив, адже Німеччина має різні джерела енергії. Ангела Меркель намагається тиснути на Путіна. Коли вони зустрілися декілька тижнів тому, говорили про те, що буде газ, який буде іти і через Україну. В такий спосіб Меркель намагається вийти з ситуації та відповісти на тиск ЄС. Але по суті ситуація не дуже змінилася», — розповідає Громадському Рихард Херцингер.

Канцлерка Німеччини Ангела Меркель (ліворуч) та президент Росії Володимир Путін під час спільної прес-конференції після переговорів у резиденції німецького президента— палаці Мезеберг недалеко від Берліна, Німеччина, 18 серпня 2018 року Фото: EPA-EFE/CLEMENS BILAN

(Не)залізна леді: Меркель втрачає популярність

Ангела Меркель завжди дотримувалася доволі чіткої лінії проти Путіна та російської агресії в Україні Але сьогодні небезпека полягає в тому, що позиції самої Меркель відчутно слабші, ніж на момент підписання Мінських угод. Якщо раніше її критикували опоненти та частина виборців, переважно за політику міграції, то зараз спротив іде від її власної партії. 

Першим відчутним знаком цього спротиву всередині власної партії стало нещодавнє голосування всередині партії за кандидатуру голови фракції партії Християнських демократів в парламенті. Усі 13 років перебування Меркель при владі на цій посаді був її союзник Волкер Каудер. Але нещодавно партія відкинула його кандидатуру та проголосувала, усепереч волі лідерки, за кандидатуру фінансиста Ральфа Бринкхауса. 

Попереду Меркель чекає з’їзд партії, який відбудеться у грудні 2018-го. Не виключений сценарій, що її можуть посунути з посади голови партії. 

Франція: виклики на шляху до Європи

Якщо Німеччина під час входження у «нормандський формат» провела парламентські вибори, то Франція змінила президента. У травні 2017 року наступником соціаліста Франсуа Олланда став проєвропейський кандидат Еммануель Макрон.

З-поміж інших кандидатів його вирізняла потужна проєвропейська позиція. Всі попередні роки претендентам на президентське крісло радили не говорити багато про Європу, адже це було не дуже популярно.

Макрон переконав французів, що місце Франції в Європі. 

«Еммануель Макрон і досі не втратив свого європейського натхнення (…) Водночас Франція, як і багато інших європейських країн, стоїть перед викликами міграції та притулку для біженців, і тут є непростий вибір, який потрібно зробити. Французи, як і німці чи шведи, мають проблеми із політикою надання притулку біженцям, тому Макрон повинен з одного боку провадити короткострокову політику, відповідати на питання «Що робити сьогодні?», але не втрачати з поля зору довгострокову стратегію, яка обов’язково буде загальноєвропейською», — пояснює Марі Мандрас, професорка Вищої школи політичних студій в Парижі.



У відносинах з Україною Макрон продовжує курс свого попередника Франсуа Олланда. Офіційна позиція Франції щодо Мінських угод не змінилася.

«Його міжнародна політика є багато в чому продовженням політики Франсуа Олланда. На певному етапі ми бачили бажання виокремитися, відмежуватися від Олланда, але зараз і в питанні Сирії, і в питанні Росії Макрон продовжує попередню лінію», — розповідає Громадському Ніколя Тензер, французький дослідник, Голова центру досліджень та аналізу політичної діяльності в Парижі.

Париж — Москва: між недовірою та потребою діалогу

Попри відданість Мінським домовленостям, Франція скоріше балансує поміж недовірою до Росії та розумінням необхідності діалогу з нею.

Як розповідає Громадському Марі Мандрас, коли Макрон увійшов до Єлисейського палацу, то мав велику недовіру до президента Путіна, йому дуже добре пояснили питання України, Донбасу та анексії Криму.

«Він також зрозумів, що у Франції присутні зацікавлені в дружбі з Росією, потужні промислові та політичні лобі, які виступали за відновлення діалогу з Москвою. Саме тому він хотів продемонструвати добру волю для початку діалогу з Москвою. Я думаю, що коли він приймав у Версалі Путіна, то розумів, що бачить перед собою чоловіка, який зайняв позицію захисту, чоловіка доволі брутального, зокрема у питанні України, Сирії та прав людини», — додає вона.

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) та президент Франції Еммануель Макрон прямують на спільну прес-конференцію після переговорів у Версальському палаці неподалік Парижа, Франція, 29 травня 2017 року Фото: EPA/ALEXEY NIKOLSKY/POOL

На думку Марі Мандрас, Макрон вважає, що Франція, як велика європейська країна та як потужна ядерна держава, має контактувати з Москвою, навіть якщо це дуже непросто. Але діалог не означає компромісу, а переговори — поступок.

«Президент Франції добре розуміє межі діалогу з Кремлем, і саме тому він дотримуватиметься спільної європейської та трансатлантичної лінії, тобто лінії НАТО. Саме тому не буде жодної спроби Франції домовитися з Кремлем усупереч інтересам інших європейців та України. Французький президент розуміє, що європейська безпека — це справа європейської солідарності. Солідарність Європи і є її силою, і я сподіваюся, що позиція Франції залишиться позицією обережності стосовно Росії та підтримки України», — підсумовує Мандрас.

Проблемою є те, що рейтинг Макрона, як і Ангели Меркель, переживає стрімке падіння.

«Це те, що ми називаємо «втомою від влади», — каже Марі Мандрас. — Завжди після перемоги на виборах відбувається повернення до реальності». 

Відтак, послаблення позицій політичних лідерів, які займають позицію захисту України, та зосередженість політичного життя Франції та Німеччини на внутрішній боротьб, створюють ризики для України. Україна може продовжити дедалі більше випадати зі списку пріоритетів своїх європейських партнерів. 

Пов`язані новини