Питання на $3 мільярди щороку: для чого Україні контракт з Росією про транзит газу

19 вересня у Брюсселі відбудуться тристоронні переговори між Україною, Росією та Євросоюзом про укладання нового контракту на транзит російського газу до Європи через газотранспортну систему України. Чинний контракт на транзит закінчується 31 грудня 2019 року. Без укладання нового Україна може позбутися свого статусу держави-транзитера та всіх економічних вигод, які з цим пов'язані.

Для чого Україні транзит, якою має бути нова угода та чи має Україна шанси на її укладання з’ясовували напередодні переговорів.

Щороку ЄС імпортує близько 400 мільярдів кубометрів газу, з яких 40% припадає на Росію. Донедавна газотранспортна система (далі — ГТС) України була основним шляхом постачання цього газу до ЄС. Однак коли у часи президентства Ющенка Україна намагалася зблизитися з ЄС, то у відповідь Росія почала будувати газопровід в обхід України — перший «Північний потік».

Зараз Росія добудовує «Північний потік-2» та «Турецький потік», у разі успішного запуску яких зможе обійтися без послуг українського транзиту.

Для чого Україні транзит російського газу?

Транзит газу — це найбільша стаття доходів держави від експорту послуг. Транзит щороку приносить Україні 3 мільярди доларів, що складає 2,3% ВВП.

Для порівняння, дещо меншу суму уряд передбачив у бюджеті 2020 року на ремонт та будівництво доріг. Без транзиту Україна може позбутися цих коштів уже з наступного року.

Окрім доходів, транзит газу зменшує наші витрати на утримання ГТС. Українські газопроводи — це складна система, яка потребує догляду, а також певного рівня тиску газу всередині. Без транзиту, ГТС перетвориться з найбільш прибуткового українського активу у найбільш збитковий, витягуючи з бюджету мільйони гривень на своє забезпечення та не приносячи жодної користі.

Для пересічних громадян втрата транзиту газу, окрім втрати джерела державних доходів, які можна використати на освіту (можна профінансувати майже два річних освітні бюджети 2020 року) або ремонт доріг, означатиме ще й зростання ціни газу.

Наразі переважну більшість імпортного газу Україна купує на своєму східному кордоні. Суто технічно цей газ належить Польщі, Словаччині чи Угорщині, однак надходить він з Росії. Без транзиту витрати на газ будуть вищими бодай тому, що доведеться витрачати додаткові кошти на його постачання з Польщі, Словаччини чи Угорщини (платити цим державам за транзит).

Позиції України та Росії на переговорах

Чинний контракт на транзит завершується 31 грудня 2019 року. Нового контракту ще не уклали. Через напруженість у відносинах України та Росії, яку ще більше загострила перемога Нафтогазу у Стокгольмському арбітражі над Газпромом, для переговорів про укладання нового контракту запросили посередника — Єврокомісію, як представника споживача того газу, який Україна так прагне транспортувати.

Для України ідеальним контрактом на транзит є довгостроковий договір терміном на 10 років з чітко зафіксованими умовами та обсягами постачання газу. Контракт Україна хоче укласти за європейськими правилами для того, щоб уникнути у майбутньому політичного тиску Росії та для легшого вирішення спорів з Газпромом.

Позицію України багато в чому підтримує Євросоюз. Для ЄС важлива стабільність у постачання газу, тому їх так само цікавить довгострокова угода. Також ЄС підтримує поширення своїх правил та директив на транзитні контракти між Україною та Росією.

Росія від переговорів очікуватиме або продовження існуючого контракту на транзит газу, або ж укладання найбільш короткострокової угоди, адже у найближчій перспективі там очікують завершення будівництва трубопроводів в обхід ГТС України.

Зазначимо, що чинний контракт на транзит Україна продовжити не може, адже вже переглянула його умови у Стокгольмському арбітражі, отримавши перемогу над Газпромом. Положення цієї угоди дозволяли Росії використовувати «газове питання» у геополітичній боротьбі проти України у попередні роки.

Сильні сторони України на транзитних переговорах

«Північний потік-2»

Російський трубопровід «Північний потік-2» за планом мають запустити 1 січня 2020 року — у перший день після закінчення дії контракту на транзит газу Росії та України. Однак під час будівництва трубопроводу Росія зіткнулась з низкою труднощів, чи не найбільшим з яких стала відмова Данії надавати свій дозвіл на будівництво російського трубопроводу у своїх водах. Окрім Данії, «Північний потік-2» пролягає через води Росії, Фінляндії, Швеції та Німеччини і у всіх цих країнах роботи майже завершили. Затримка із запуском «Північного потоку-2» грає на користь Україні, адже без цього трубопроводу Росія залишиться залежною від українського транзиту.

Газова директива на трубопроводи Росії

Навесні 2019 року ЄС вирішив поширити свої газові правила на всі трубопроводи, зокрема ті, які прямують до ЄС. Це означає, що під дію енергетичних директив ЄС потрапить і «Північний потік-2».

Якщо коротко, то європейські правила передбачають, що одна компанія не може постачати та транспортувати енергоресурс, тобто продавати газ та володіти трубопроводом. Адже у такій ситуації цей газопостачальник стає монополістом.

Ухваливши поширення директиви на російські обхідні газопроводи, ЄС зобов’язав Газпром — єдину російську компанію, яка має право експортувати газ — передати «Північний потік-2» іншій компанії та забезпечити постачання газу через цей трубопровід для інших компаній. Однак, оскільки у Росії таких компаній нема, Газпром можуть зобов’язати зменшити вдвічі обсяги постачання газу цією трубою до ЄС, ніби «резервуючи» потужність трубопроводу для інших гравців.

Суд щодо OPAL

Приємним сюрпризом для України стало рішення суду ЄС щодо німецького трубопроводу OPAL — це наземне продовження першого «Північного потоку». Суд скасував постанову Єврокомісії, якою Газпрому надали право майже одноосібно використовувати OPAL. Це дозволило Газпрому на повну потужність використовувати «Північний потік» та постачати газ не лише до Німеччини, але й до Чехії та Австрії.

Після рішення Суду ЄС OPAL більше не належить Газпрому одноосібно, через що російському газовому монополісту вже довелося знизити обсяги постачання газу «Північним потоком» майже вдвічі.

Аналогічні норми можуть стосуватися трубопроводу JAGAL — наземного продовження «Північного потоку-2», яке все ще будується.

Боротьба США за Європу

США мають намір перетворитися на одного з провідних гравців на газовому ринку світу. Для цього Америці потрібен Європейський ринок, який є чи не найбільшим ринком збуту газу. Вже зараз США постачають до ЄС рекордні обсяги скрапленого газу, однак завадити збільшити свою частку на європейському ринку США може збільшення кількості шляхів постачання газу з Росії, зокрема будівництво морських трубопроводів. Це одна з причин, чому США активно працюють над запровадженням санкцій проти «Північного потоку-2». Санкції планують запровадити проти компаній-підрядників, більшість з яких — європейські. Деякі володіють унікальними у світі технологіями з прокладання підводних трубопроводів, тому їхнє усунення від будівництва здатне заморозити проєкти на довгі роки.

Новий позов на 14 мільярдів доларів

Ще одним стимулом для Росії все ж таки укласти транзитний контракт з Україною є новий позов до Стокгольмського арбітражу, який готує Нафтогаз. Компанія намагатиметься стягнути з Росії рекордні 11-14 мільярдів доларів. Підставою для позову є умови чинного контракту, які не передбачають, що після його завершення українська ГТС втратить будь-який сенс. Це твердження дає Нафтогазу право вимагати перегляду плати за транзит газу, включивши у неї витрати на пришвидшену амортизацію української ГТС.

Іншими словами, Нафтогаз домагатиметься у Газпрому компенсувати вартість українських газогонів через те, що Росія не попередила, що будує обхідні газопроводи, щоб позбутися послуг ГТС України.

Нафтогаз пропонує відмовитися від нового позову у разі, якщо Росія погодиться укласти довгострокову транзитну угоду.

Сильні сторони Росії

Обхідні газопроводи

Попри труднощі з «Північним потоком-2» та «Турецьким потоком», Росія все ще має шанс ввести їх в експлуатацію. Їхньої потужності, у разі роботи на повну силу, має вистачити, щоб повністю відмовитися від послуг українського транзиту. «Північний потік-2» можуть запустити вже у липні наступного року — такі оновлені прогнози будують у Газпромі, визнаючи тим самим, що 1 січня газопровід ще не працюватиме.

Будівництво нових трубопроводів, навіть якщо вони не працюватимуть на повну потужність через європейську газову директиву чи відсутність контролю над трубопроводами OPAL та JAGAL, зменшить потребу в українській ГТС та тим самим посилить позиції Росії на переговорах.

Газова війна

Традиційний сценарій для Росії — використати своє домінуюче становище на газовому ринку для здійснення політичного тиску. Росія може затягнути переговори до жовтня-листопада, коли почнеться опалювальний сезон і потреба у російському газу зросте. Більше того, постачання газу з Росії може цілковито припинитися для того, щоб викликати кризу та примусити Європу грати вже на стороні РФ, а не України. ЄС зможе чинити політичний тиск на український уряд, який, зрештою, вимушений буде піти на умови Росії.

Тиск на Україну

Росія може чинити й прямий тиск на Україну, без посередництва ЄС. Так було, наприклад, коли укладали попередні «кабальні» газові угоди 2009 року. Тоді Росія відключила Україні газ. Зараз Україна до такого сценарію готова. Однак зараз і Росія має нові точки тиску — ситуацію на Донбасі. У разі, якщо український уряд не погодиться на позицію Росії щодо транзиту газу, РФ може «зіграти картою» Донбасу та загострити там ситуацію, щоб змусити уряд піти на компроміс.

Анбандлінг

Наразі єдиною формальною причиною, чому Росія відмовляється укласти новий договір на транзит газу з Україною за європейськими правилами, є відсутність анбандлінгу Нафтогазу. Іншими словами, ГТС України досі належить постачальнику газу, що суперечить директивам ЄС. Якщо Україна хоче грати за європейськими правилами, то має передати ГТС іншій компанії, не пов’язаній з Нафтогазом (так само, як і Росія має передати свої «газові потоки» компаніям, не пов’язаним з Газпромом).

Україна цієї вимоги досі не виконала, хоч цього від неї очікують і в ЄС. Передусім анбандлінг несе ризики для України та її позиції в міжнародних арбітражах: є ризик, що після анбандлінгу Нафтогаз може втратити можливість подавати новий позов проти Газпрому на 11-14 мільярдів доларів, що послабить його позиції на переговорах з Росією. Якщо ж анбандлінг не провести взагалі, то єдиний союзник України на переговорах про транзит — Євросоюз — може перейти на бік Росії.

Віримо у перемогу, але готові до поразки

Україна їде на переговори до Брюсселю підготовленою. Наразі уряд та Нафтогаз ухвалили низку рішень, метою яких є мінімізації потенційних втрат, які може зазнати держава від втрати російського транзиту газу.

Перш за все, це стосується газових запасів. Зазвичай на зиму Нафтогаз закачує до підземних газових сховищ близько 18 мільярдів кубометрів газу. В нормальних умовах його вистачає для проходження опалювального сезону та забезпечення українців теплом на зиму.

На зиму 2020 року запаси газу у сховищах збільшили. Наразі там перебуває близько 19,5 мільярда кубометрів. Ще 0,5 мільярда кубометрів мають доставити Україні західні трейдери. 20 мільярдів кубометрів, за розрахунками Нафтогазу, має вистачити для проходження опалювального сезону навіть без російського газу: це забезпечить і належний тиск у ГТС, і достатні запаси газу для опалення домівок.

Також Україна розробляє план того, як використовувати ГТС у тому разі, якщо через неї не будуть здійснювати транзит. Перш за все, ГТС України тестують у реверсному режимі роботи. Реверс — це постачання газу у зворотному напрямку: не зі сходу на захід, а із заходу на схід. Така робота ГТС має забезпечити повноцінний імпорт газу з Європи та не перетворить українські газогони на металобрухт 1 січня 2020 року.

Ще один варіант використання ГТС — надання послуг зберігання газу для європейських енергетичних компаній. Окрім власне труб, Україна має великі підземні сховища газу, об’ємів яких вистачить не лише для накопичення запасів газу для потреби українського споживання, але й для того, щоб зберігати газ, який не належить Україні. Наразі така послуга вже має попит серед європейських трейдерів: вони закачали до газових сховищ України понад 1,4 мільярда кубометрів.

Крім цього, Україна пропонує послуги свого транзиту Молдові. Уряд останньої задумується над розірванням відносин з Газпромом. Газ до країни планують постачати з Європи через ГТС України.

Уряд також активно працює над проведенням анбандлінгу Нафтогазу. Міністр енергетики та захисту довкілля України Олексій Оржель заявив, що нову модель анбандлінгу, яка дозволить продовжувати судові спори з Газпромом, уряд має затвердити ще до переговорів 19 вересня.

Наразі позиції України на газових переговорах як ніколи сильні. Окрім власних «козирів» Україна ще й підготувалася до відбиття російських.

Все це дає надію на успішне завершення переговорів з Москвою. Настільки успішне, що окрім власне «газових питань» на переговори пропонують виносити й інші, зокрема питання щодо війни на Донбасі.

«Але поки потрібно зробити все можливе, щоб вичавити по максимуму з сприятливої ​​ситуації, що складається в питанні транзиту газу. Мабуть, не варто обмежуватися тільки економічними питаннями, можливо, надається нагода домогтися від Росії поступок по Донбасу. І ми повинні цим скористатися», — повідомив голова Ради Нацбанку Богдан Данилишин.