Росія обмежила експорт нафтопродуктів та вугілля в Україну. Експерти запевняють — проблем не буде

Нафта під забороною, бензин — ні

Нафту, бітумні нафтопродукти, асфальтові суміші, дійсно, Росія заборонила експортувати. Але нафту Україна в Росії не купує давно, із 2012 року — свої потреби ми покриваємо за рахунок імпорту морем (в 2018 році частка Азербайджану в нафтовому імпорті перевищила 85%, Іран дає близько 8%, Казахстан — приблизно 4%), тому така заборона для нас несуттєва. Про це у матеріалі «Нової газети» говорить і Сергій Кондратьєв, заступник керівника економічного департаменту Інституту енергетики і фінансів Російської Федерації.

«Кременчуцький НПЗ, який, як і раніше, знаходиться під управлінням групи «Приват» — він купував нафту в Азербайджані і навіть в Ірані. Ну і звичайно, нафту «Укрнафти». Російська нафта (ще задовго до 2014 року) в Україні в значущих обсягах не перероблялася. Могли бути якісь невеликі обсяги в рамках «сірих» схем, але все одно це несуттєво навіть в масштабах українського ринку».

Після появи заборонного документу в мережі стало зрозуміло, що вугілля, бензину та дизельного палива заборона не торкнулась. Для експорту цих товарів встановили режим спеціальних дозволів. Видаватиме їх експортерам Міністерство економічного розвитку Росії. Кому воно їх наразі видасть — неясно. Тобто загалом експерти-паливники кажуть — без паніки, бензинової кризи не буде.

Практика спеціальних дозволів використовується не вперше. «На дизпаливо та зріджений газ буде встановлений новий режим видачі дозволів на експорт. Подібний режим діє і сьогодні. Про заборону поставок не йдеться, а кому дадуть дозволи — подивимося», — запевняє Громадське експерт паливного ринку, директор консалтингової компанії «А-95» Сергій Куюн.

Попри це, ринок бензину і досі перебуває у зоні ризику, адже спеціальний режим дає більший простір для маневрування — росіяни можуть просто не надати дозвіл на експорт. Тож чого очікувати за найгіршого сценарію?

«В останні кілька років Україна імпортує 85% дизельного палива, 50% бензину та 60% скрапленого газу. При цьому 40% дизельного пального ми купуємо у Росії, у Білорусі — 33%, 10-15% виробили самостійно, а залишок отримали із постачання морем (наприклад, з Румунії) та з Литви. На ринку бензину ситуація трохи інша: Україна виробила 50% бензину, 30% купили у Білорусі і 20% — у Литви», — розповідає Сергій Куюн. Тобто у групі ризику — дизельне паливо та зріджений газ.

Торік, за даними ДФС, Україна імпортувала нафтопродуктів на 5,54 мільярда доларів. Найбільше — понад 38% — із Білорусі, трохи більше 37% — із Росії, 10% — із Литви. Решта відсотків розподілились між іншими країнами (наприклад, Румунією).

У І кварталі 2019 року палива імпортували на 12% більше у порівнянні із січнем-березнем 2018-го: із Росії в грошовому еквіваленті привезли нафтопродуктів на 460 мільйонів доларів, або 41,5%, з Білорусі — 413,5 мільйона доларів, або 37,2%, а з Литви — 117,6 мільйона доларів, або 10,6%.

Таким чином, за умови припинення постачання з РФ, Україна може залишитись без 40% бензину та «дизелю» на заправках.

Допоможуть Білорусь і море

Але експерти в цьому загалом проблеми не бачать.

«У нас дуже диверсифікована система постачання, ми постачаємо і з Росії, і з Білорусі, але у нас є і такий запасний варіант — це порти морські, через які ми можемо постачати пальне, якщо із російськими та білоруськими поставками щось трапиться», — розповів Сергій Куюн.

Експерт передбачає, що російський «дизель» замінить ріст поставок з Білорусі та морським шляхом, а у сегменті зрідженого газу заміщення відбудеться за рахунок моря, Казахстану і західного кордону. Водночас, за словами Куюна, зросте переробка і на вітчизняному заводі у Кременчуці. «Але для перемикання на нові джерела постачань потрібен місяць. Протягом цього місяця буде спостерігатися цінова турбулентність із непрогнозованою зміною ціни. Але не факт, що зростання цін взагалі буде: зараз, наприклад, котирування нафти і нафтопродуктів йдуть униз», — каже експерт. В середньому, за його прогнозами, «дизель» та бензин можуть здорожчати на 1-1,5 гривні за літр, а зріджений газ — на 2 гривні.

Куюна підтримують і колега з Dixi Group Тарас Ткачук та експерт коаліції «Енергетичні реформи» Геннадій Рябцев. «Ми очікуємо, що трейдери на українському ринку переорієнтуються на постачання нафти і нафтопродуктів з країн ЄС, Азербайджану та інших країн-експортерів», — зазначають вони в аналітичній записці. Однак, вони бачать й інший аспект: тут не виключають, що російська сторона використає ситуацію для просування на паливному ринку дружніх бізнес-груп — через надання їм або афілійованим імпортерам окремих дозволів на ввезення палива до України.

Значно більшу загрозу автори записки бачать у можливих проблемах із постачанням із Білорусі. Ткачук і Рябцев звертають увагу на наростаючу кризу в стосунках РФ і Білорусі, коли у відповідь на торгові обмеження з боку РФ Білорусь закриває на ремонт трубопровід «Дружба», яким Росія поставляє нафту в західні країни. Реакцією на такі дії може стати обмеження поставок нафти на білоруські НПЗ, а відтак — зниження виробництва і поставок в Україну.

Водночас експерти бачать Білорусь і найбільшим вигодоотримувачем від обмежень з боку північного сусіда: за словами російського енергетичного аналітика Михайла Крутіхіна, у білорусів є технологічний ресурс для нарощування поставок нафти на Новополоцький та Мозирський нафтопереробні заводи та можливість транзитом постачати російську нафту в Україну (зокрема, на Кременчуцький НПЗ).

Вугільний дефіцит

А от з вугіллям ситуація дещо скрутніша. За даними Держстату, Україна в 2018 році імпортувала з Російської Федерації понад 15 мільйонів тонн вугілля на суму в 1,8 мільярда доларів. Це більше 70% від усього вугільного імпорту. У той же час, загроза залишитись без вугілля нависла радше над металургійною промисловістю, аніж над електростанціями — антрациту закупили торік 3,6 мільйони тонн (це 94% імпорту), а от інших видів вугілля, в тому числі коксівного, який потрібен металургам — 11,4 мільйони тонн (близько ⅔ імпорту).

«Українські металургійні комбінати залежать від поставок вугілля з Росії. Для них це обмеження буде болючим. Доведеться переорієнтуватися на поставки морем вугілля з Австралії, Бразилії, США. А це додаткові витрати», — відзначає аналітик інвестиційної компанії Dragon Capital Денис Саква. За його оцінкою, найбільше від таких обмежень постраждає ринок сталі.

Торкнутися дефіцит може й енергетики. Проблема з дефіцитним в Україні вугіллям марки антрацит, на якому працює майже половина теплоелектростанцій, в тому, що його добувають в обмеженій кількості країн — США, Австралія, В’єтнам, Південно-Африканська Республіка та Росія. Тому купувати і замовляти його треба заздалегідь — з цією проблемою Україна зіштовхнулась у 2014-2015 році, коли частина шахт опинилась на неконтрольованій території. Тоді довелось терміново шукати вугілля у ПАР, аби забезпечити станції паливом на зиму.

Невелику частину такого вугілля для виробництва електроенергії Україна імпортує морем. Теоретично весь обсяг вугілля антрацитної групи, необхідної для теплоелектростанцій, можна було б завозити звідти, якби не низка обмежень.

Вугілля перевозиться морем великими кораблями-сухогрузами, що здешевлює доставку (але вона все одно дорожча, ніж залізницею по суші). На Чорному морі такі кораблі можуть прийняти лише Миколаївський (із труднощами), Чорноморський порти і порт «Південний». В Адміністрації морських портів України кажуть — загальна потужність перевалки сухих вантажів у портах складає близько 3 мільйонів тонн. Але це не лише вугілля, а й руда. Для вугілля є потужності усього в 450 тисяч тонн на місяць (тобто трохи менше 11 мільйонів на рік), але у разі поглиблення дна у портах та розширення залізничної інфраструктури цей показник може зрости: тільки в терміналу ТІС-Вугілля, який належить приватній компанії «ТІС», проектна потужність становить 12 мільйонів тонн вугілля та руди на рік. Враховуючи, що фактична вартість доставки морем закладена у тарифі на електроенергію (зокрема, завдяки «Роттердам+»), експерти запевняють — на тарифах це не повинно позначитись. Енергетичний експерт Андрій Герус в ефірі програми «Право на владу» відзначив, що діюча в Україні формула ціноутворення на вугілля, яка використовується імпортерами цього ресурсу з Росії для заробляння «великих грошей», дозволяє налагодити альтернативні поставки. Він вказав, що в даний час вугілля подешевшало в Південній Африці і на біржі в Роттердамі.

Ще один шлях імпорту — залізницею з Європи: вугілля привозитимуть у порти Румунії, Болгарії чи Польщі, а потім залізницею воно їхатиме в Україну. Але тут Україна може завозити імпортне вугілля в чорноморські порти Болгарії та Румунії, а потім залізницею доставляти його в Україну. Така доставка обійдеться дорожче, крім того, доведеться проводити перевалку вугілля з вагону у вагон на кордоні, адже в Україні та Європі різна ширина колії, і вагони просто не зможуть без проблем перетнути кордон. Наприклад, на кордоні з Польщею є три залізничних пропускні пункти: Ізов, Ягодин і Містка. Всі три можуть перевалити на добу близько 400 піввагонів, або 23,6 тисячі тонн вугілля. А це впливає на швидкість доставки.

І якщо для інших станцій проблем із логістикою не повинно виникнути, то найбільше може постраждати Луганська ТЕС, якій технічно нізвідки взяти вугілля, крім як із Росії. «Якщо уряд РФ введе заборону на поставки, ця ТЕС може бути зупинена. Але це можливо лише за умови, що міністерство економічного розвитку Російської Федерації відмовиться дати російським компаніям-постачальникам дозвіл на поставки в Україну. Однак Росії вигідно продавати вугілля Україні», — каже Саква. Тож проблем із поставками енергоносія не повинно виникнути.

А Андрій Герсу вважає, що в України досить часу, що залишився до 1 червня, коли Росія обмежить поставки вугілля, нафти і нафтопродуктів, щоб налагодити альтернативні поставки цих енергоресурсів, однак цим питанням треба займатися. «Ці всі питання вирішуються, якщо за них братися. Я впевнений, що тут можна чітко напрацювати шляхи, і в червні ми будемо мати досить спокійну стабільну ситуацію», — каже Герус.