Розслідування / Корупція

«Це була наша остання крапля»: Словаччина після вбивства журналіста Яна Кучака

Розслідування/Корупція/«Це була наша остання крапля»: Словаччина після вбивства журналіста Яна Кучака
Зберегти
Вигляд
lead
За останні дев’ять місяців в Україні напали на 53 активістів. Катя Гандзюк померла. У сусідній Словаччині — в лютому вперше з часів її незалежності вбили журналіста-розслідувача, після чого люди одразу ж вийшли на вулиці з протестами. Вже за декілька тижнів прем’єр-міністр пішов у відставку. Але словаки й до нині нагадують, що вони не забули. І чекають, коли поліція знайде замовника вбивства.

Журналістка Громадського поїхала в Братиславу, щоб з’ясувати — що змінилося в країні після вбивства Яна.

Ян усюди

Яна та його наречену Мартіну вбили 21 лютого в їхньому будинку в селі Велька Мача, неподалік Братислави. Хлопця розстріляли в груди, дівчину — в голову. Тіла пари знайшли через п’ять днів.

Ян розслідував політичну корупцію. У його матеріалах йшлося про те, що в Словаччині бізнесмени мають зв’язки з італійською мафією «Ндрагета» і розкрадають гроші зі структурних фондів ЄС. 

«Я першим дізнався про вбивство. Це було о 7:30 ранку. Мені потрібно було зібратися і повідомити про це всім у редакції. Але я не знав, як це зробити», — розповідає Петер Барді, головний редактор видання Aktuality.sk, де працював Ян Кучак.

Чому вбили Яна — Петер не розуміє. Каже, що той робив важливу справу, писав сильні, якісні тексти, але не був найвідомішим, не був героєм словацької журналістики.

«Це було щось божевільне. Спочатку я не міг прийняти те, що сталося. Я не міг зрозуміти, чому хтось вирішив убити Яна. Це був хороший, працелюбний юнак — скромний, тихий, смішний. Але зовсім не символ демократії, боротьби з корупцією. Він був аналітиком, працював лише з відкритими джерелами».

Головний редактор видання Aktuality Петер Барді, Братислава, Словатчина, 12 жовтня 2018 року   

Олеся Біда/Громадське

Ян паралельно працював над кількома розслідуваннями з різними командами. Час від часу співпрацював з Проектом з розслідування корупції та організованої злочинності OCCRP та брав участь і в роботі над матеріалами Panama Papers, а потім — Paradise Papers.

Останні місяці перед смертю в Aktuality.sk Ян працював разом з колегою Мартіном Турчеком, якого Петр взяв на роботу після того, як дізнався, що Яна хочуть переманити конкуренти.

Мартін згадує — коли дізнався про вбивство — просто пішов з редакції: «Я пішов з ньюзруму на годину. Я не міг залишатися тут».

Здається, що залишатися тут важко і досі. Великий портрет Яна і Мартіни стоїть посеред ньюзруму, нахилений на один зі столів.

«Я досі не можу змиритися, що Яна немає. Ми завжди сиділи поряд. І мені досі хочеться повернутися і поставити запитання, на яке Ян точно б мав відповідь. Здавалося, що він знав усе і не припускався помилок. Але, на жаль, Яна немає», — каже Мартін.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Свобода слова під загрозою: що відомо про вбивство словацького журналіста

Журналіст-розслідувач видання Aktuality Мартін Турчек, Братислава, Словатчина, 12 жовтня 2018 року   

Олеся Біда/Громадське

Утім відтепер Ян — усюди. Його великі портрети зі свічками та квітами — на центральних вулицях, фото — в редакціях ЗМІ, закладах, кафе та ресторанах. Маленькі значки із його зображенням місцеві чіпляють до одягу та рюкзаків. Ян став символом напруги, викликаної корупцією, про яку знали та говорили всі, але нічого з цим не робили.

Одразу після смерті Яна в редакції опублікували його останнє розслідування, в якому йшлося про зловживання коштами Європейського союзу, та про те, як представники мафії, затримані в Словаччині зі зброєю, уникали покарання. Попри недописану останню частину розслідування про безпосередні зв’язки мафії з владою, матеріал перечитали чимало людей.

«Несподівано люди почали розуміти, чому розслідувальна журналістика важлива, які функції вона виконує. Люди усвідомили, що є речі, які не можна толерувати, бо може статися те, що маємо нині», — каже Томас Белла, головний редактор видання DennikN.

Томас розповідає, що тема вбивства Яна — одна з найпопулярніших у них на сайті. Читачі готові платити за контент, що стосується стану розслідування.

«З одного боку, нам важко переживати цю трагедію на персональному рівні. З іншого, — це нагадування для суспільства про те, чому ми, медійники, потребуємо підтримки».

Смерть Яна, каже Томас, не злякала журналістів, вони не припинили працювати над розслідуваннями. Радше навпаки — об’єдналися та стали сміливішими. Але двері до ньюзруму все-таки довелося встановити. 

На запитання про страх після вбивства редактор Яна відповідає нервово. Каже — вбивство не паралізувало їхню роботу, але змінило повністю.

«Це все — щось кардинально нове для мене та команди. Такого не було ніколи раніше. Нині ми перевіряємо кожен крок, будь-яку ситуацію, що може потенційно стати небезпечною для журналіста».

Якщо журналісти працюють над складною темою, розповідає Петер, щопівгодини вони надсилають йому смс-повідомлення лише з однією інформацією: «з нами все добре, ми в безпеці».

«Звісно, ми маємо відчуття страху. Лише ідіот може сказати, що він не почав боятися після такого вбивства».

Утім, коли про вбивство стало відомо, не боявся ніхто — натягнута нитка порвалася.

Дуже злі і дуже хоробрі

Другого березня, у п’ятницю, тисячі людей вийшли на меморіальний марш, щоб вшанувати пам’ять Яна та Мартіни. Мітингувальники запалили свічки навколо імпровізованих меморіалів. Фото пари з’явилися біля пам’ятної дошки повстання 1989 року біля будівлі уряду і ще в декількох місцях в центрі міста. 

«Коли ми сиділи тут, під пам’ятником, готуючи наші виступи, ми побачили, як багато людей до нас приєднується. Ми були здивовані та вражені. Такої кількості точно не очікували», — згадує Юрай Селіга.

Він і ще п’ятеро його товаришів з громадської ініціативи «За гідну Словаччину» після вбивства Яна вирішили діяти. Тоді, розповідає, для них не мала значення кількість протестувальників. Було зрозуміло, що в країні сталося дещо серйозне, про що неможливо мовчати. Вбивство стало останньою краплею для того, щоб вийти і вимагати відставки прем’єр-міністра Роберта Фіцо та його уряду. Він був при владі десять з дванадцяти років.

«Люди були дуже злими через реакцію уряду. Прем’єр-міністр Фіцо висловлювався зухвало. Нас, протестувальників, намагалися звинуватити в тому, що ми хочемо зробити революцію. Нас намагалися налякати «майданом», «такою ж ситуацією, як в Україні».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Чому протестує Словаччина: у країні тривають наймасовіші з 1989 року демонстрації

На відміну від українського майдану, словаки не стояли на головних площах постійно. Вони обрали іншу тактику — виходили щоп’ятниці на декілька годин, і навіть у невеликих містах. На початку березня на протести вийшло близько 120 тисяч людей. Вони, як і в 1989 році під час Оксамитової революції, коли в країні повалили комуністичний лад, взяли до рук ключі і почали ними дзвеніти, вимагаючи відставки уряду.

Активіст громадської ініціативи «За гідну Словаччину» Юрай Селіга, один з організаторів меморіального маршу пам’яті Яна та Мартіни, Братислава, Словатчина, 12 жовтня 2018 року   

Олеся Біда/Громадське

Словаки і раніше виходили на антикорупційні протести, але вони були невелелюдними. Після вбивства стало зрозуміло, що корупція стосується не лише економічної складової, а й громадської безпеки.

Врешті прем’єр-міністр Фіцо подав у відставку, кількома днями раніше запропонувавши мільйон євро за інформацію, яка сприятиме пошуку вбивць. Помічниця прем’єра Марія Трошкова та начальник відділу безпеки уряду Вільям Ясан також покинули посади через скандал щодо їхніх зв’язків з Антоніном Вадалом, який фігурував у розслідуваннях Яна. Міністр культури Марек Мадярич, міністр внутрішніх справ Роберт Каліняк і начальник поліції Тібор Гаспар теж пішли у відставку після протестів.

«Словаки зрозуміли — якщо не боротися з корупцією, то це може вартувати життя», — розповідає Габріель Шіпош, директор Transparency International Slovensko.

Протести Габріель називає чи не найпозитивнішим моментом в історії, що склалася після вбивства Яна.

«У Словаччині завжди було відчуття, що тут люди не можуть вийти протестувати. Чудово, що вони врешті показали, що їх турбує. Було б добре, щоб така активність відобразилася і на явці під час виборів».

Габріель також погоджується з тим, що причиною таких масових протестів стала корупція, яка паразитує в країні на різних рівнях. І якщо на нижчих рівнях вона починає поступово зникати, то значно серйознішими є ті викриття, про які писав Ян. Справи, де замішані політики або бізнесмени, поліція переважно не розслідувала. І певності в тому, що нинішньому уряду вдасться подолати цю проблему, Габріель не має.

З розслідуванням справи Яна мало б бути все дещо інакше, бо значну роль досі відіграє публічний тиск. Вбивство стало символом кінця ери.

Меморіальний марш вшанування пам’яті Яна та Мартіни у Братиславі, Словатчина, 2 березня 2018 року   

EPA-EFE/JAKUB GAVLAK

Довіра є

Одразу після вбивства Яна та Мартіни поліція затримала сімох людей під час рейдів на сході Словаччини. Їх підозрювали в убивстві пари. За декілька днів затриманих відпустили.

«Є багато випадків, коли журналісти в розслідуваннях роблять значно більше, ніж поліція та прокуратура. Приклад цьому — і сам Ян. Але так не може бути далі. Журналісти не мають виконувати роботу правоохоронних органів», — каже Павол Лако, аналітик з громадської організації Fair-Play Alliance, який займається боротьбою з корупцією.

Слідство тривало понад півроку, і в журналістів почали закрадатися сумніви щодо роботи поліції. Лише всередині вересня прокурор, який здійснює нагляд у справі, заявив, що в розслідування з’явився свідок. Але уявити, що медійники можуть самостійно розслідувати вбивство свого колеги, як це було після вбивства Павла Шеремета, — важко.

Аналітик громадської організації Fair-Play Alliance Павол Лако, Братислава, Словатчина, 12 жовтня 2018 року   

Олеся Біда/Громадське

«Зараз я довіряю поліції та їхньому розслідуванню. Так було не з початку, але ситуація дещо змінилася. І більшість поліцейських справді виконують свою роботу. Я не думаю, що вони корумповані», — розповідає Арпад Шольтес, журналіст, давній друг Яна.

Арпад чи не найпершим почав займатися розслідуваннями в Словаччині. Тоді в країні не було нікого, чий досвід можна було б переймати. Розслідування сприймали як щось романтичне, а журналістів — як героїв. Ян цікавився усім, чим займався Арпад.

«У 90-х ми всі були колегами і намагалися об’єднуватися задля спільного результату. Пізніше все змінилося — почалася конкуренція між медіа. Але Ян намагався співпрацювати з усіма. Він не ставив собі за мету бути найкращим. Він просто любив свою роботу і насолоджувався нею. Він був сором’язливим і поводився, як перелякана дитина».

Журналіст згадує, як наприкінці 90-х на нього також нападали. Перед виборами йому зламали ребра та побили обличчя.

«Той страх після побиття був зі мною дуже довго, я звик до нього. Для мене це була звична ситуація, а для молодших колег — ні».

На молодших колег Арпада не нападали, їх просто зневажали. Прем’єр-міністр Фіцо дозволяв собі називати медійників «повіями», не відповідати на гострі запитання під час брифінгів.

Порівнюючи Словаччину з Україною, Арпад згадує, як до Братислави приїздив Леонід Кучма. Коли тому поставили запитання про розслідування вбивства Георгія Ґонґадзе, прес-конференцію вирішили одразу ж завершити. У Словаччині, каже, нині ситуація не краща, але їх рятує ЄС.

«Ми, як частина Європейського союзу, маємо певні правила та маємо міжнародну підтримку. У ЄС наполягають, щоб такі справи розслідували. В Україні ситуація інакша — у вас війна з Росією, що змінює все».

Словаччина, продовжує Арпад, значно менша порівняно з Україною, і в країні не багато журналістів-розслідувачів. Тому і вбити кого-небудь в середовищі, де всі одне одного знають, важче, але це сталося.

«Я б не був настільки оптимістичним щодо того, що після вбивства Яна у людей змінилося ставлення до журналістів. Ті, хто вийшов з протестами, і раніше поважали медійників».

Журналіст Арпад Шольтес, 7 лютого 2018 року   

На переконання Арпада, людей з протестами на вулиці вивели емоції. Не журналістські розслідування з фактами корупції серед урядовців, а саме жорстоке вбивство молодої зарученої пари у власному будинку.

«Допоки люди не будуть рефлексувати на факти, які ми наводимо у своїх матеріалах, так само як і на емоції, нічого не зміниться. Вони повинні виходити на вулиці, коли ми пишемо про корупцію».

Арпад не займався журналістикою останніми роками. Утім на першому протесті в Братиславі мав промову.

«Я намагався бути ані скептичним, ані позитивно налаштованим».

Каже, що вже не згадає, про що говорив. Це була імпровізація про довіру до поліції та слідства.

«Видається, що це вбивство було чи не єдиним шляхом, щоб показати, на якому рівні в Словаччині корупція».

Наприкінці вересня поліція затримала вісьмох людей, п’ятьох з яких згодом відпустила. Решту обвинувачують в умисному вбивстві Яна Кучака та Мартіни Кушнірової. Вбивство замовили за 70 тисяч євро, 50 з яких виконавець отримав готівкою, а решта пішла як розрахунок за попередній борг. Одну з затриманих жінок ідентифікували як А. Ж. — Альону Жужову, і ніби це сама вона є замовницею вбивства і знайома з фігурантом розслідувань Яна мультимільйонером Маріаном Кочнером.


Матеріал створено в межах програми ГО «Львівський медіафорум». За підтримки Visegrad Fund
Пов`язані новини