ІДІЛ та п'ять століть війни на Філіппінах — спецрепортаж
ІДІЛ програє в Іраку і втрачає позиції в Сирії. Водночас на іншому кінці світу — на Філіппінах — утворилася своя «Ісламська держава». За два роки «війни проти наркотиків», яку президент Філіппін Дутерте веде за участі збройних формувань, загинуло понад 12 тисяч людей, а місцевий уряд майстерно використовує інтернет для дезінформації й утиску політичних опонентів.
Письменниця і воєнна кореспондентка Франческа Боррі побувала в столиці ІДІЛ на Філіппінах після її звільнення, поспілкувавшись і з джихадистами, і з урядовими військами.
У наданому Громадському репортажі вона розповідає, як сепаратизм може перетворитися на тероризм, і як сталося так, що через корупцію, помножену на колоніальну спадщину, в багатому регіоні Мінданао живуть бідні люди.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Пропагандистська війна на Філіппінах: інтернет як зброя
«Ми повинні були зробити це жорстко, — каже патрульний, показуючи на місто за озером. — Може так не виглядає, але ми врятували Мараві». Згодом щось подібне скаже мені інший ветеран, який бився по той бік фронту на боці джихадистів: «Насправді всім байдуже. Зате всі говорять про Мараві. Це може виглядати не так, але ми врятували місто».
Це дійсно виглядає не так. Обидва бійці по суті вказують на руїни.
«Битва за Мараві», але краще сказати «Битва в Мараві», бо насправді після боїв від Мараві не лишилося нічого, була найдовшою та найжорсткішою на Філіппінах від часів Другої світової.
23 травня 2017-го Існілон Хапілон — емір «Ісламської держави» в Південносхідній Азії — підняв прапор Халіфату на місцевій мерії. Його бійці 153 дні тримали оборону проти філіппінської армії, аж до 23 жовтня 2017 року. Втрати, насправді, не такі вже й великі. Щоправда задля відбудови знадобляться мільйони доларів. До того ж, країна настільки бідна, що національною стравою став «пегпег» — пересмажені наново недоїдки з ресторанів, які збирають жителі нетрів.
Отож, загинуло 203 солдати філіппінської армії, 847 джихадистів та 47 цивільних. 400 тисяч людей стали переселенцями. Але ми на Філіппінах. На іншому кінці світу. А назва міста Мараві потрапила на перші шпальти, тому що ІДІЛ витиснули з іракського Мосула, та й сирійська Ракка видавалася майже втраченою: аж ось вона — нова столиця «Ісламської держави» — на Філіппінах. Ба більше, в християнській країні. Дуже християнській, де на кожному кроці вівтарі й зображення Діви Марії та Христа. Коли в Європі на недільних службах збирається дедалі менше людей, на Філіппінах вірян стільки, що в столиці Манілі незалежна «Церква Христа» мала збудувати не собор, а цілий стадіон.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Пекло в раю: ІДІЛ на Мальдівах
Руїни міста Мараві, провінція Ланао дель Сур, Філіппіни, 23 травня 2018 року. Бойовики «Ісламської держави» окупували місто та тримали його п'ять місяців. Філіппінська армія звільнила місто 23 жовтня, від нього залишились майже самі руїни Фото: EPA-EFE/LINUS ESCANDOR II
21 червня 2016-го «Ісламська держава» проголосила: нехай той, хто не може потрапити до Сирії, приїжджає в Мараві, заявивши про себе як про глобальну організацію. Така собі мультинаціональна держава, що керується за законами шаріату. Хіба що багато місцевих джихадистів й уявлення не мають, де ж розташована та Сирія.
«А що, Ірак мусульманський? — питає інший. І уточнює: «А ти італійка?» — «Так, італійка». Він на хвилю замислюється, а відтак знову питає: «А якої ви там віри?»
Після падіння «Ісламської держави» в Мараві угруповання захопило південь довкола озера. У джунглях. За даними філіппінської армії, їх було 2 тисячі. Ми сидимо на килимі під старим вентилятором з трьома із них в маленькому майже розтрощеному Ісламському центрі. Мені заварюють каву.
«Так а війна в Сирії досі триває? — питає мене один із них. «Ну, таки триває», — кажу я. — Але здебільшого в Іраку, а не в Сирії, — пояснюю далі. — Все трохи складніше».
«А що, Ірак мусульманський? — питає інший. І уточнює: «А ти італійка?» — «Так, італійка». Він на хвилю замислюється, а відтак знову питає: «А якої ви там віри?»
Єдине, в чому вони всі однозначно певні: у всьому винен Ізраїль. «Але час Ізраїлю вичерпаний, — кажуть вони. — Палестинці приречені на перемогу. А Каддафі — справжній лідер».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Мої читачі перераховують сирійським біженцям тисячі доларів» — журналістка
Філіппінські військові перевіряють людей у зоні конфлікту в місті Мараві, острів Мінданао, південь Філіппін, 29 травня 2017 року. Від травня 2017 року тут тривали протистояння між урядовими військами й бойовиками «Ісламської держави» Фото: EPA/FRANCIS R. MALASIG
Вони воювали 30 років. Усі вони. Адже ця битва тривала не 5 місяців — вона почалася п'ять століть тому. І її почала не «Ісламська держава».
Мараві розташоване на острові Мінданао — другому найбільшому острові Філіппін. Він заселений мусульманами, яких тут називають «моро». Вони не здалися іспанцям під час першої експедиції з пасифікації населення Мінданао у 1596-му.
Справжні ж проблеми почалися у 1920-х, коли США, для яких з 1898-го Філіппіни стали колонією, усвідомили, що на Мінданао чимало природних ресурсів. Острів ідеальний для плантацій. Але для управління ними потрібні були освічені інженери, агрономи, адміністратори, а такі філіппінці жили переважно на півночі архіпелагу. Краще освічені, кращі робітники, але християни.
Філіппінцям з півночі пропонували землю на півдні — вона ж ніби й нікому не належала. Таким чином змінилася місцева демографія, а отже, було легше купувати голоси на виборах, а заодно й зменшити кількість мусульман — потенційних сепаратистів. Нині в Мінданао більшість християн. Мусульмани — це лише двадцять відсотків населення, в середньому трохи більше, ніж по всій країні.
Водій Uber тут вважається представником середнього класу. Бідна людина на Філіппінах у середньому живе на 20 років менше заможної
Окрім того, Мінданао — це регіон мультинаціональних корпорацій, що експортують ананаси, кокоси та манго. Це найбагатший регіон, якщо казати про ресурси, однак найбідніший, якщо йдеться про заробіток. «Мінданао не бідний — там живуть бідні», — так влучно сказав про острів Франциско Сіоніла Хосе — найвідоміший філіппінський письменник.
Достоту так, адже водій Uber тут вважається представником середнього класу. Бідна людина на Філіппінах у середньому живе на 20 років менше заможної.
Якщо узагальнювати, «питання Мінданао» постало в 1969-му, коли «Національний фронт визволення моро» взяв до рук зброю і підхопив ідеї панарабського націоналізму єгипетського лідера Гамаль Аблель Нассера.
Першу мирну угоду з бойовиками підписали в 1972-му, вона надавала населенню автономію, але умови були сформульовані доволі розмито. Незабаром домовленість про припинення вогню порушив президент Філіппін Маркос, проголосивши військовий стан.
У 1978-му, «Національний фронт визволення моро» почав боротьбу за незалежність, у 1989-му тут створили Автономний мусульманський регіон Мінданао. Утім, його очільники аж ніяк не були кращими за урядовців у столиці Манілі. Поза тим, уряд не лише не представляв увесь острів, але й мусульман. Опитування мусульманських провінцій острова засвідчило, що з 13-ти з них, де живе мусульманська більшість, 8 не підтримували цю структуру.
Наслідком цього стала поява угруповання «Абу Саяф» («Ісламська держава» на Філіппінах), заснованого Усамою бін Ладеном. Угруповання пов'язували з Аль-Каїдою, а нині — з «Ісламською державою». Вони прагнуть не просто незалежності, а держави, що керується законами шаріату.
У 2000-му тодішній президент Філіппін Джозеф Естрада святкував перемогу над «Національним фронтом визволення моро», смажачи свинину на руїнах мечеті
«На Філіппінах традиційно християни утискали мусульман, а не навпаки», — каже Норхані Марохобсар.
Неочікувано очільником Автономного мусульманського регіону Мінданао в Мараві, який від 1980-го вважається ісламським містом з особливим статусом, є жінка.
«У 1970-ті «Йага» — одне з християнських бойових угруповань на Мінданао, яке знову активізувалося, не лише відтинало жертвам руки й ноги, але й позначало тіла загиблих хрестом, — каже вона. — У 2000-му тодішній президент Філіппін Джозеф Естрада святкував перемогу над «Національним фронтом визволення моро», смажачи свинину на руїнах мечеті».
Наслідком кожної переможної битви була помста. Або, можна сказати, матч-реванш. Залежно від того, що про це думати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Спротив невидимого міста» — репортаж із Західного берега річки Йордан
Селяни ховаються від перехресного вогню під час боїв між ісламістами та урядовими військами, Мараві, острів Мінданао, південь Філіппін, 31 травня 2017 року. За час п'ятимісячного збройного конфлікту в Мараві загинули 47 цивільних, 400 тисяч людей стали переселенцями Фото: EPA/FRANCIS R. MALASIG
У столиці Манілі ніхто не говорить про Мінданао. Як і про Мараві. Нічого нового. Зрештою, ніхто нічого не очікував. Битва, ну то й що. За шість місяців до того джихадисти захопили Бутіг — місто на півдні. Їм знадобилося лише кілька днів.
За кілька тижнів з’явилися чутки, що джихадисти планують напад на Мараві. Тоді президент Родріго Дутерта, що сам родом з Мінданао і знає там усе й кожного, сказав: «Зачекаємо на них. Жодних проблем». Саме через це тепер його звинувачують у навмисному затягуванні.
Генерал Едуард Ано, який керував операцією зі звільнення, пояснює, що вони нібито хотіли зібрали джихадистів в одному місці, щоб не влаштувати полювання за кожним окремо.
Та в Автономному мусульманському регіоні Мінданао думають інакше: «Правда в тому, що ця воєнна операція дала йому змогу знову проголосити воєнний режим і повернути острів під одноосібний контроль». Під контроль «імперської Маніли», як називають тут столицю. На інших філіппінців тут дивляться як на іспанців чи американців — колоніалістів, іноземців.
Усі лише й сподіваються на скарби Ямасити — японського генерала часів Другої світової. Вважається, що награбоване японською армією в Південно-Східній Азії золото сховане в печерах, тунелях та підземних комплексах на Філіппінах
У будь-якому разі, Мараві зруйноване. Як іракський Мосул, як сирійська Ракка. Але джихадисти, які тут усюди, нікуди не поділися. Утім, самі вони не думають про себе так. Вони передусім — моро.
На Філіппінах, а надто на Мінданао, суспільство складається з кланів. Філіппіни — це архіпелаг із 7 тисяч островів. Це завжди була мозаїка громад. І досі основою основи є родина. За конституцією Філіппін, саме родина, а не держава відповідальна за те, щоб піклуватися про літніх членів сім'ї. Тоді як держава — синонім корупції. Найбагатші 10% мають у власності рівно стільки, скільки 80% бідняків.
«Коли я забираю те, що належить мені, — я нападаю чи захищаю себе? Я злодій чи поліцейський?» — каже 21-річний Муджів — член «Халіфату Ансар» — одного з угруповань, приналежного до «Ісламської держави». — У Сирії ви кажете: моя рольова модель — Пророк. Наша ж — Робін Гуд».
Економіка Мінданао — це саме те, що називається тіньовою економікою. Люди живуть з контрабанди, торгівлі наркотиками, зброєю та вимагання. А ще — з викрадення людей та лихварства. Або ж джихаду.
На битву за Мараві «Ісламська держава» мала 1,5 мільйони доларів. Від Мараві майже нічого не лишилося. Усі тільки й сподіваються на скарби Ямасити — японського генерала часів Другої світової. Вважається, що награбоване японською армією в Південно-Східній Азії золото сховане в печерах, тунелях та підземних комплексах на Філіппінах. І хоча скарби так і не знайдені, чимало ентузіастів — філіппінських та іноземних — донині продовжують його шукати.
Військовий автомобіль біля зруйнованої мечеті в місті Мараві, провінція Ланао дель Сур, Філіппіни, 25 жовтня 2017 року. За два дні до того філіппінські урядові війська звільнили місто від бойовиків «Ісламської держави». Після п'яти місяців збройного конфлікту місто майже повністю зруйноване, на його відбудову знадобляться мільйони доларів Фото: EPA-EFE/RICHEL V. UMEL
«Я впевнений, якщо ми знайдемо потрібних японців, вони допоможуть нам його знати, — каже дядько Муджива. — Ти подорожуєш усюди: маєш контакти в Токіо? — питає він. — П'ять відсотків будуть твоїми».
Я кажу, що журналістка і не моя справа цим займатися. Кажу, що маю повернутися до Сирії. «Як багато тобі платять?» — «Зрозумійте, Сирія — це ж дуже важливо, я повинна там бути», — пояснюю я. «Ну добре, давай домовимося: 8 відсотків. І тоді тоді навіть не треба буде їхати заробляти гроші в Сирії».
Для Маніли джихадисти — це просто злочинці, грабіжники. Тут так само, як і в Іраку чи Сирії, нікого не цікавить їхня мотивація чи вимоги. Чому вони йдуть воювати? Хто вони? Вони воюють від 16 століття, але якщо спитати в місцевого християнина, чого вони хочуть, вам відкажуть — ми й гадки не маємо.
Коли ти отримуєш акредитацію для преси, поліцейський пропонує довезти до готелю: «Ну тут же повно мусульман». А водій таксі скаже: «В якій ще країні ви одночасно почуєте дзвони і муедзіна». А коли бачить дівчину в хіджабі, каже: «Де мусульмани, там біда. Я працював у Саудівській Аравії. Вони всі — жахливі водії. Їм би досі на верблюдах їздити».
Річ у тім, що сьогодні філіппінець — значить офіціант. А навіщо працювати офіціантом? Щоб купити пару підроблених кросівок. Якщо ти філіппінець, ти приречений на життя з недоїдків
Фелікс Кастро керує групою з реконструкції Мараві. Він точно знає, що військової відповіді не достатньо. Але визнає, що в уряду немає іншого плану.
«Це як війна проти наркотиків. Аргументи ті самі: ви вбиваєте наркозалежних, ви вбиваєте джихадистів, вам не треба розуміти, чому люди підсіли на наркотики», — каже 19-річний Міке, теж з «Халіфату Ансар». — Нікому немає діла до того, про що нам ідеться, коли ми будуємо «Ісламську державу». Хіба ж Мараві і раніше не було ісламським містом? Хіба тут і без того не введені закони шаріату? Але справа не лише в тому, щоб мати халяльне м'ясо. Річ у тім, що сьогодні філіппінець — значить офіціант. А навіщо працювати офіціантом? Щоб купити пару підроблених кросівок. Якщо ти філіппінець, ти приречений на життя з недоїдків».
Дійсно, 10% філіппінців працюють за кордоном. А 70 відсотків з тих, що лишилися, живуть у бідності.
«Як я можу ставитися до країни, де живу, якщо вона змушує їхати геть? — питає Міке. — Коли я кажу, що хочу «Ісламської держави», це означає, що я хочу справедливої держави».
У 2014-му «Національний фронт визволення моро» зрештою підписав мирну угоду. Замість Автономного мусульманського регіону Мінданао повинен бути створений Автономний регіон Бангсаморо — нації філіппінських мусульман моро.
Чим він відрізнятиметься, до кінця не ясно. Хіба що вдалося домовитися, що представники моро отримають посади в уряді.
«Але якщо вести перемовини в такий спосіб, завжди будуть якісь винятки, а якісь аргументи не буде взятий до уваги. Бо нині вся ідея влади полягає в тому, щоб обмінюватися поступками. І завжди є змога саботувати рішення», — каже Саміра Гуток, одна з найвідоміших активісток на Мінданао. — Оскільки ІДІЛ використовує філіппінських джихадистів по всьому світу, місцеві джихадисти використовують ІДІЛ, мов той банкомат, а ще як бренд, щоб мати більше аргументів у розмовах з президентом Дутерте. А той зі свого боку використовує і «Ісламську державу», і місцевих бойовиків. Адже таким чином виглядає як людина, що доводить справу до кінця: дає наказ винищити їх усіх, а заодно знищує й Мараві, якщо це потрібно».
Жителі окупованого бойовиками «Ісламської держави» міста Мараві отримали тимчасовий притулок у школі, острів Мінданао, південь Філіппін, 25 травня 2017 року Фото: EPA/LINUS G. ESCANDOR II
Джихадисти були переконані, що їх підтримає населення. Однак цього не сталося. Водночас ніхто й не став дезертиром.
«Ефект новизни скінчився, — каже джихадист Міке. — «Ісламська держава» втрачає позиції на Близькому Сході, і ми мали зрозуміти, що робити далі. Неправильною виявилася не мета «Ісламської держави», а методи. Ну й, до речі, справжня війна на Філіппінах ведеться не на Мінданао. Як щодо Дутерте? Він же сам говорить, що національний пріоритет для країни — війна проти наркотиків».
Президент дав завдання поліції, а також неідентифікованим збройним угрупованням убивати наркозалежних і дилерів. За два роки вбили 12 тисяч людей.
«Чому ти не пишеш про Дутерте? Він куди більший убивця, ніж ми, — говорить Міке. — Але, звісно, це ж ми — мусульмани».
«Але одного дня, можливо, ти таки вирішиш поїхати в Сирію? — питаю в нього.
«Сирійці не спроможні перемогти, то чому ти думаєш, що це вдасться мені? Направду, я геть нічого не знаю про Сирію, — відказує він. А потім додає: «Але дійсно, може в тебе є якісь знайомі в Токіо?»
- Поділитися: