«Мої читачі перераховують сирійським біженцям тисячі доларів» — журналістка

В ексклюзивному інтерв'ю Громадському вона розповіла про війни, які точаться в різних куточках світу, але рідко потрапляють до поля зору медіа, про шанси на відбудову Сирії, а також про те, як читачі допомагають героям її статей не словом, а ділом.

Франческо, розкажіть про Філіппіни, звідки ви щойно повернулися.

Так, я щойно приїхала з Мараві, півдня Філіппін, а також була в Манілі. Ви, певно, чули про битву під Мараві, коли «Ісламська держава» захопила місто на Філіппінах. Цікаво було потрапити туди, адже це християнська країна, 91% населення — католики, навіть дуже войовничі католики. Є опозиційна до них мусульманська меншість, яка відчувала дискримінацію на релігійному ґрунті. Це насправді тривало століттями.

Найцікавіше те, що битва за Мараві — за місто, окуповане «Ісламською державою», і згодом взяте армією, — тривала протягом п'яти місяців. Але вторгнення до Філіппін розпочалося ще 5 століть тому. У 1596 році була перша «мирна» експедиція до Мінданао, так називається регіон. Це багато каже не лише про Філіппіни, а й про самих джихадистів.

Багато спільного з ситуацією в Мараві мають події в Іраку, Сирії, Лівії. «Ісламська Держава» чи джихадисти — неважливо, як вони себе називатимуть — після поразки в Іраку та Сирії уміло використовують локальні конфлікти. Але водночас локальні гравці використовують «Ісламську державу» — одне слово, всі використовують усіх, включно з президентом Дутерте, лідером Філіппін.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Пропагандистська війна на Філіппінах: інтернет як зброя

Урядові війська Філіппін виводять людей із захопленого ісламістами міста Мараві на півдні країни, 31 травня 2017 року. У травні 2017 року пов'язані з терористичним угрупованням «Ісламська держава» бойовики захопили кілька головних держустанов міста Мараві і з того часу вони контролювали його частину п'яти місяців Фото: EPA/FRANCIS R. MALASIG

І тут доцільно говорити про дві війни, адже відомо про 12 тисяч загиблих унаслідок боротьби з обігом наркотиків. Президент Дутерте казав, що наркотики — це національне лихо Філіппін, і країна не спроможна розвивати економіку, доки є так багато наркозалежних. Насправді поліція та воєнізовані угруповання розстрілювали наркозалежних просто на вулицях. У результаті — 12 тис загиблих. Тож джихадисти побачили можливість для війни там, де хтось інший уже вбивав людей. І ось що найцікавіше. Коли ми бачимо джихадиста, вся увага прикута до нього, ми й гадки не маємо про інші війни, які тривають.

Місцеві жителі дивляться, як поліція проводить слідчі дії на місті, де на землі лежить тіло застреленого чоловіка, Маката, на південь від міста Маніла, Філіппіни, 08 жовтня 2017 року. Президент країни Родріго Дутерте після приходу до влади, у червні 2016 року, почав війну з наркоторгівлею та вживанням наркотиків (в томі числі розстріли без суду і слідства), в результаті якої силовики тільки у перші три місяці масових розправ убили більше 3,5 тисяч філіппінців Фото: EPA-EFE/MARK R. CRISTINO

На вашу думку, чому ця історія залишається поза увагою світової спільноти, чому їй не приділяють належної уваги, порівняно з іншими новинами?

Як ви знаєте, я пишу для західної преси, і в моєму фокусі — араби й мусульмани. Це — «євреї» нашого століття. Ти можеш казати що завгодно про арабів та мусульман — усе дозволено. Їх сприймають як мешканців нижчого класу, й нібито можна бомбити, вбивати будь-кого в арабських країнах, і ніхто нічого не скаже проти. Я маю на увазі Близький Схід. Погляньте, приміром, на Лівію. Часом я читаю про авіаудари в Лівії, і ніхто не знає напевно, хто ж усе-таки бомбардує її — чи то Єгипет, чи то хтось інший. Те саме і щодо Сирії, і щодо Іраку. Часом чуєш про нові сутички, але не знаєш уже, хто там що бомбардує. Практичні наслідки такої ситуації не вкладаються в голові. Уявіть, що вашу країну бомблять, а ви самі навіть не розумієте, хто.

А як ваші читачі сприймають історії? Адже ваші публікації читають не лише в Італії, їх перекладають багатьма мовами. Чи не згасає інтерес, і як ви підтримуєте цю зацікавленість?

Якщо відверто — в мене неймовірні читачі, і я підтримую стійкі стосунки з ними. Ми обмінюємося повідомленнями, а коли є нагода зустрічаюся з ними або вони приїжджають до мене. Вони насправді значно кращі, ніж можна уявити. Ми звикли думати, що вони не надто цікавляться міжнародними подіями, взагалі більше не хочуть читати, що більше люблять веселі історії. Але це не так. Їм просто хочеться якісних, хороших текстів.

Приміром, кілька днів тому американський читач написав мені електронного листа. Він цікавиться фотографією, кілька років тому придбав дороге обладнання, всі ці об'єктиви, які часто купують фотографи-аматори. Але він не розумів, де буде все це використовувати. І написав мені, чи, можливо, не знаю я часом якого-небудь арабського фотографа-фрілансера, якому ця техніка потрібна більше, ніж йому. Я переслала листа журналістській фундації, щоб зв'язати із цим чоловіком. Там здивувалися, перепитали, чи ця електронна пошта справжня.

А я такі листи одержую досить часто. Наприклад, від читачів, які готові надати кошти біженцям із Сирії, щоб ті змогли перетнути кордон і вирушити до Європи. Я просто втрачала мову, коли бачила, як деякі мої читачі платили тисячу доларів кожному членові сирійської родини, щоб той зміг подолати кордон між Сирією та Туреччиною в останні дні битві за Алеппо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Ті, хто вижили в облозі: свідчення з Алеппо

Важливо, що читачі замислюються: я здатен щось зробити і хочу допомогти. Інтерес — це, звісно, важливо, але коли вони усвідомлюють, що можуть щось зробити, вони це роблять. Більшість читачів сприймають мої тексти як джерело, якому можна довіряти. Для мене це важливо.

Італійська журналістка Франческа Боррі під час інтерв'ю Громадському на Львівському медіафорумі, Львів, 17 травня 2018 року Фото: Богдан Кутєпов/Громадське

Повертаючись до Сирії: складається враження, що в перспективі кількох місяців Асад із союзниками контролюватиме всю країну. Питання, до чого все це призведе?

Можна сказати напевно: Асад виграв війну і залишиться при владі щонайменше на наступні місяці або навіть роки. Питання в тому, що ж буде із Сирією, що від неї залишиться, і, власне, на яку країну перетворить Сирію ця влада? Війна, з якої все почалося, — я маю на увазі війну між Асадом і повстанцями — завершена. І в Гуті, і в Дамаску. У Гуті, наприклад, завершилися останні дні облоги. Мирне населення вже просто молило джихадистів та повстанців здатися — вже не було сенсу опиратися. Боїв не було вже ні в Гуті, ні в Ідлібі — останній території, яку контролювали повстанці. Мирне населення, звичайні сирійці просили джихадистів капітулювати, адже воєнні дії більше не тривають на землі, є лише авіаудари. І війна завершилася.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Кінець людства»: очевидці про трагедію в сирійській Східній Гуті

Але є ще й інша — війна з «Ісламською державою», яку розбили в Мосулі, Рацці, однак вона все ще існує на Філіппінах чи Мальдівах. Я особисто не прихильниця вживання терміну «Ісламська держава», адже здебільшого ідеться про джихадистів: куди б ти не пішов, є повно джихадистських груп, деякі з них мають стосунок до «Ісламської держави» або Аль-Каїди. Але є й місцеві джихадистські групи, і їх повсюди тисячі. Вони дуже сильні, завдяки локальним умовам — політичним, економічним або соціальним. Куди б ви не поїхали — до Тунісу, Ємену, Афганістану, Єгипту чи навіть Гази — всюди побачите джихадистські угруповання. І, звісно, Сирія та Ірак, адже є пустеля на кордоні між ними, де джихадисти очікують нової нагоди напасти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Пекло в раю: ІДІЛ на Мальдівах

Сирійські військові патрулюють в районі табору палестинських біженців «Ярмук» у південному Дамаску, Сирія, 22 травня 2018 року. Ця територія до травня 2018 року знаходилась під контролем бойовиків «Ісламської держави» Фото: EPA-EFE/YOUSSEF BADAWI

Що ви можете сказати про Сирію, враховуючи всі людські втрати та нанесені збитки? Що втратив у цій війні цілий світ, уся світова спільнота?

Сирія більше ніколи не буде такою, як раніше. Боснія та Польща — Сараєво та Варшава, а надто Варшава — це одні з рідкісних випадків повного відновлення після війни. Щоб зрозуміти, що буде із Сирією, варто поглянути на Ліван: країна так і не відновилася після 15 років громадянської війни. Відсутній, власне, ліванський об'єднувальний чинник — там і шиїти, і суніти, і християни, багаті й бідні. Із Сирією станеться те саме.

Відбудова Сирії вже розпочалася, звісно, за підтримки світової спільноти, але у спосіб, яким Асад провадить цю відбудову. Я маю на увазі закон №10, ухвалений кілька тижнів тому: фактично він просить сирійців піти до найближчих муніципалітетів, щоб надати свідчення про свою приватну власність. Якщо вони не підтвердять право власності на майно впродовж місяця, втратять геть усе. Цей закон можна порівняти з ізраїльським законом «про майно відсутніх», ухвалений у 1948-му році. У його основі та сама вимога: палестинці не мали змоги підтвердити право на власність того, чим вони насправді володіли, а відтак утратили все. Але тоді вони були під владою Йорданії і не могли повернутися. У Сирії нині аналогічна ситуація, тому складно сказати, що Асад відбудовує Сирію, він радше перебудовує її під свої політичні погляди.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Столиця Єрусалим: тріумф Ізраїлю, лють Палестини

Діти граються у нещодавно звільненому місті Дума у східній частині району Гута, Сирія, 20 квітня 2018 року. У стовбурі дерева — діра від потрапляння у нього снаряду під час обстрілів міста Фото: EPA-EFE/YOUSSEF BADAWI

Я б хотіла перейти до іншого регіону. Рішення Трампа перенести посольство Ізраїлю до Єрусалима загострило ситуацію. Жертвами останніх зіткнень стали понад 50 людей. Як ви бачите ці події?

Насправді перенесення посольства ні на що не впливає, адже переговори між Ізраїлем і Палестиною сьогодні не ведуться. Угода, укладена в Осло, більше не діє, отож, немає більше жодного мирного процесу. Протягом минулого року Ізраїль будував поселення всюди, а Східний Єрусалим, який мав би бути стати столицею майбутньої Палестинської держави, нині на 86% контролюється Ізраїлем. Більше не існує ніякого Східного Єрусалима, тож, звісно, це тепер одна держава. Тут уже замало місця для двох держав, Ізраїлю та Палестини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Єрусалим Трампа: крок у бік миру чи стрибок до прірви війни?

Постає інше питання: що це за держава, демократична чи ні? Нині Ізраїль не фокусується на Палестині, а здебільшого на Ірані, на ситуації з «Хізбаллою», і я, відверто кажучи, цілком розумію Ізраїль, адже «Хізбалла» посилилася за час війни в Сирії та Ірані. Ізраїль розуміє, що палестинці геть розділені і сьогодні не є загрозою. А яку загрозу може становити Газа — якісь ракети? У них є «Залізний купол», Ізраїль не боїться нападів ХАМАСу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Хізбалла» приходить до влади: що треба знати про вибори в Лівані

Палестинські протестувальники під час зіткнень з ізраїльськими військовими та поліцією, 14 травня 2018 року. Під час акцій протесту проти відкриття посольства США в Єрусалимі на межі Сектору Гази та Ізраїлю внаслідок сутичок, за даними на ранок 15 травня, загинули 58 людей, понад 2 700 — дістали поранення Фото: EPA-EFE/LUCA PIERGIOVANNI

Індивідуальні атаки — це дещо інший виклик, який може прийти із Західного берега Йордану. Це єдина серйозна загроза для Ізраїлю, але з нею він наразі може впоратися. На Західному березі ситуація дуже відрізняється від Гази: життя на Західному березі — це життя в окупації. Це дуже дивно, адже на перший погляд усе виглядає нормальним, а надто в Рамаллі та інших великих містах. Здається, що є й економічний розвиток — одне слово, тут ситуація інша. Але палестинці на Західному березі не мають ні лідерів, ні стратегії, тож навіщо їм ризикувати всім заради нової інтифади? Махмудові Аббасу вже 82 роки. Пріоритет для палестинців — пошук нового лідера, але такого немає. Уже за місяць, коли Аббаса позбавлять владних повноважень, проблема відчуватиметься в повній мірі й Ізраїлю це добре відомо. Буде конфлікт між ХАМАС і ФАТХ за те, хто ж стане новим прем'єр-міністром або президентом Палестинської автономії. Ізраїль розуміє, що поки може чинити так, як захоче, ще й тому, що світова спільнота не зважає. Її увага прикута до «Ісламської держави», джихадистів, Сирії, Іраку, і їй не до Палестини. А палестинці тимчасом дуже розрізнені.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Спротив невидимого міста» — репортаж із Західного берега річки Йордан

Італійська журналістка Франческа Боррі під час інтерв'ю Громадському на Львівському медіафорумі, Львів, 17 травня 2018 року Фото: Богдан Кутєпов/Громадське