Іранська жінка проходить повз магазин компакт-дисків із фільмами у місті Шираз, Іран
Фото: Світлана Ославська/Громадське
Іран – одна з наймолодших країн світу. Середній вік її мешканців — 30 років. 80% населення Ірану — люди, народжені після Ісламської революції 1979 року. Вони не мають жодного стосунку до релігійної революції, але зобов’язані жити за її законами. Їхні проблеми багато в чому подібні до тих, з якими стикається молодь в Україні. Які саме — з’ясовувало Громадське.

Іноземцям часто здається, що іранці передусім хочуть позбутися обов’язкового хіджабу й заборони на алкоголь. Але в Ірані чую: прагнемо мати пристойну роботу, заробляти не тільки на оренду житла, а й на закордонні мандри, змінити консервативні суспільні норми. Молоді іранці розриваються між бажанням виїхати з країни назавжди та прагненням лишитися й створювати щось на батьківщині.

Підтримуй бідніших

Ясемін знаходить у мережі популярний мем і перекладає мені. На картинці президент Ірану Хасан Рухані дивиться вгору й запитує: «Що це, бомба?» — «Ні, це ціни на серветки», — відповідають йому.

За останні місяці в країні підскочили ціни на все — від харчів до смартфонів. Це сталося після того, як у серпні 2018 року США відновили санкції проти Ірану.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Старий-новий президент Ірану: що означає переобрання Рухані на другий термін.

Поки ми пробираємося крізь натовп від метро Таджриш — кінцевої станції червоної гілки метро, що веде з біднішого південного Тегерана до заможної північної частини, Ясемін купує в одного вуличного продавця скатертину, в іншої — пачку чаю.

«Я могла б купити ці речі дешевше в крамниці. Але хочу підтримати цих людей», — пояснює свою позицію щодо тих, чия фінансова ситуація гірша.

Базар біля станції метро Таджриш, північний Тегеран, Іран
Фото: Світлана Ославська/Громадське

Ясемін веде блог про іранську економіку й пише про Іран для іноземних газет. Європейські гонорари дають їй змогу почуватися впевненіше, коли всі в країні кажуть про здорожчання життя.

В останні дні 2017 року в Ірані відбувалися найбільші від 2009 року протести. Іранці вийшли на демонстрації проти економічної політики уряду, лунали й окремі політичні гасла, аж до «Смерть диктатору». Заарештували понад 4 тисячі учасників, уряд заблокував найпопулярніший серед іранців месенджер Telegram (Facebook, Twitter, Youtube заблокували раніше).

Влітку вибухнула ще одна хвиля протестів. Від 2017 року дотепер понад 20 людей загинули під час демонстрацій.

Коли розпитую Ясемін про утиски та політичні репресії, чую: навіть поліція моралі нині не надто звертає увагу на те, як люди вбрані. Формальний жіночий дрес-код усе більше «стискається»: рукава й туніки стають коротшими, шалик усе менше закриває волосся. Байдуже, чи їздять жінки на велосипеді (це заборонено), чи хтось грає на гітарі в парку, збираючи слухачів (раніше поліція могла трактувати це як незаконне зібрання).

«Люди настільки пригнічені економічною ситуацією, що уряд розуміє: краще не тиснути на мораль, бо може бути вибух», — каже моя співрозмовниця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Події в Ірані нагадують останні роки Радянського Союзу, — воєнний кореспондент

Жінки із дітьми прогулюються на схилі гори Точал на півночі Тегерана, Іран
Фото: Світлана Ославська/Громадське

Дотримуйся правил

Про ціни каже й співорганізаторка конференції TEDx Tehran, з якою зустрічаюся, щоб розпитати, як це — організовувати подію західного формату в Ірані.

Теми TEDx Tehran, каже Мехрнуш, прив’язані до проблем міста. Запитую, які головні проблеми Тегерана, і згадую, як кашляла в перші години перебування в цьому майже 10-мільйонному мегаполісі, сповненому вихлопних газів.

Мехрнуш відповідає трохи непрямо: «Люди не думають одне про одного». Але зрештою виходить на головну тему: ціни зростають.

«Учора таксі коштувало п’ятнадцять тисяч ріалів, а сьогодні — тридцять (з 6 до 10 гривень — ред.). Спершу таксисти підняли ціни, потім кафе тощо. Кожен намагається зробити власне життя кращим, і не переймається про інших». Вона показує зламаний телефон: невідомо, коли зможе купити новий.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Новорічні протести в Ірані: що відбувається в країні

Вулиця Енгелаб (вулиця Революції) ділить Тегеран на північну, заможнішу, та південну — бідну та емігрантську частини, Іран
Фото: Світлана Ославська/Громадське

На конференції не можна згадувати в позитивному ключі США та Ізраїль, не можна запрошувати спікерів зі Штатів. Але ці складнощі для Мехрнуш не є чимось надзвичайним. До щоденних заборон звикаєш.

Вона усміхається й пропонує не говорити про Америку. Додає: «Щоб робити нашу справу, потрібно дотримуватися правил. Правил TEDx і тих, які встановлює держава».

Ставлення до численних обмежень іранці жартома описують так: «В Ірані все заборонене, але ми все робимо».

Будинок навпроти колишнього посольства США. Напис на склі: Америка — це втілення зла та сатани
Фото: Світлана Ославська/Громадське

Створюй стартапи

У Мехрнуш є свій стартап. Це сайт, де дизайнер допомагає чоловікам підібрати власний стиль, і потім цей набір одягу вони можуть отримати з доставкою, попередньо оплативши. Заходжу на сторінку проекту, деякі функції не працюють. Виявляється, Мехрнуш запустила сайт учора.

«Мама не розуміє, для чого я працюю до глибокої ночі замість думати про заміжжя», — усміхається програмістка. 

Один із популярних коворкінгів, де працюють команди таких стартапів, називається Tivan. Він розташований на території університету. Іноземцеві потрапити туди складно — варто бути готовим до численних запитань, чи раптом не шпигун. Тож я обмежуюся розмовою з Саїдом, який працює тут щодня по кілька годин. 

Саїд розробляє онлайн-ресурс, де туристичні гіди зможуть пропонувати екскурсії. Чимало людей, яких зустрічаю, або вже працюють гідами, або планують отримати ліцензію. Кожен майбутній гід повинен пройти спеціальні курси й отримати офіційний дозвіл на роботу.

«Я не хочу їхати з країни. Хочу щось створити тут, — каже цей тегеранець, який має родичів від Канади до Австралії. — Усе ж таки Іран — це одна з найпрекрасніших країн, тут є багато простору для роботи. Великі компанії йдуть звідси або не наважуються зайти».

Саїд упевнений, що нині — хороший час, щоб розпочати власну маленьку справу. Бо хоч в Ірані сьогодні й складно, світ переживав і гірші часи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Битва титанів: що значить протистояння Ірану з Саудівською Аравією

Можна накласти санкції, але не можна заборонити людям приїздити до Ірану — така логіка людей, які намагаються розвивати мікробізнес у туризмі. Вони орієнтуються не лише на іноземців.

Іранці люблять подорожувати своєю країною. Одна з причин — отримати візу для поїздки за кордон непросто. Вартість подорожі також зависока, за винятком сусідніх і безвізових Туреччини, Вірменії й Грузії. В останні дні літніх канікул цілі родини прямують до Шираза, Есфахана, Єзда, Кашана — найбільших туристичних міст країни. У вихідні — четвер і п’ятницю — до пізньої ночі бачу їх у парках: розташувалися на газонах, готують чай на привезених із собою пальниках.

Студенти й молодь тікають у гори, пустелі, ліс — до якнайдальших диких місць, де немає поліції й можна почуватися вільно. Для туристів-аматорів, які піднімаються на гору Демавенд, висотою понад 5000 метрів, не розуміючи небезпек, Саїд записує подкасти. Розповідає, як правильно мандрувати, не шкодячи довкіллю й собі.

Жінка проходить повз плакати з написами до вшанування Ашури в історичному центрі Есфахану, Іран
Фото: Світлана Ославська/Громадське

Живи з туризму

Окрім роботи гідами, іранці намагаються використати потенціал міжнародного туризму й приймати гостей. Користуються такими сервісами як Airbnb. 10, 20, 50 євро за ніч — чималі для Ірану гроші, ще й коли туристи платять в іноземній валюті.

Саме так поповнює сімейний бюджет Саміра з міста Керманшах за 600 кілометрів від Тегерана. Вона має сина-підлітка, безробітного чоловіка й кілька підробітків. Коли орендарі звільнили перший поверх їхнього будинку, Саміра зареєструвалася на всіх можливих інтернет-платформах, і тепер час від часу туристи орендують у неї житло.

Сьогодні вона пізно приходить з роботи — кілька днів на тиждень викладає англійську. Готує рис, салат, і ми сідаємо вечеряти над розстеленою на підлозі одноразовою цератою. Після вечері її згортають і викидають разом із рештками їжі.

Їмо й краєм ока дивимося на екран телевізора. Показують шоу про місцеві традиції в глухих іранських селах. Керманшах — небагате на пам’ятки місто, але туристи вряди-годи тут бувають. Та на запитання, чи Самірі подобається тут (вона переїхала з іншого регіону) каже категорично: ні. Але додає: «Я кажу «ні» не місту, а країні».

Типова вулиця у місті Керманшах, Іран
Фото: Світлана Ославська/Громадське

Саміра не релігійна. Вона носить яскраві шалики, світлі обтислі джинси та яскраво фарбується. Виглядає звичайно за українськими мірками, але виклично — за іранськими.

Охоче критикує іранський режим. Щоб продемонструвати, до чого він довів її країну, показує повідомлення на смартфоні. Чоловік з арабської країни ламаною англійською просить знайти йому іранську дівчину.

Саміра обурюється, але врешті каже, що її це не дивує. Так, гарні й бідні іранські дівчата продаються арабам: «А який вибір вони мають? Піти в офіс? Там їх також використають, ще й треба тяжко працювати за малу зарплатню».

«Я — феміністка», — пояснює свої слова. В її розумінні фемінізм — це про сильних жінок та слабких і безпомічних чоловіків. Саме слово «фемінізм» в Ірані небезпечне: людину можуть арештувати з формулюванням «за феміністичну діяльність». Але на кухні можна говорити, що завгодно.

Жінки на вулиці у місті Керманшах, Іран
Фото: Світлана Ославська/Громадське

Мрій про втечу

«Я — комуністка», — стиха каже молода дівчина з мальовничого містечка в горах на кордоні з Іраком. У таких містечках найменше відчувається навіть та відносна свобода, яку спостерігаю в Тегерані. Тут дуже гарно, але, послухавши Атіє, доходиш висновку: тут також і страшно.

Гарною англійською Атіє, якій ледь за 20, буденно розповідає, що вже була заміжня. Не йшлося про кохання чи бажання створити сім’ю — вона просто хотіла вирватися з-під опіки релігійних родичів. А що з батьками? Тато у в’язниці, мами немає серед живих. Із небажаним чоловіком Атіє вдалося розлучитися, та після цього її вже не ставлять у приклад місцевим дівчатам.

Для Атіє комунізм значить непокору й протест. «Комуністка» носить великий, золотого кольору хрест на шиї. Пояснює, що це лише прикраса. Зрозуміло, що й «комунізм», і хрест — це прояви спротиву. Комунізм заборонений в Ірані, а за відступництво від ісламу, за іранськими законами, на людину чекає смертна кара.

Чоловік в традиційному курдському вбранні в місті Сенендедж, Іранський Курдистан
Фото: Світлана Ославська/Громадське

Атіє викладає англійську й мріє втекти за кордон. Її приваблює Лондон. Вона ніколи не жила в Тегерані чи інших великих іранських містах, де відносно багато можливостей. Там жінки мають вибір — боротися за гідну оплату праці чи виходити заміж і піклуватися про родину. Прикладів еміграції з її містечка Атіє знає достатньо.

Чимало іранців, з якими спілкуюся, наголошують: боротися треба не так з державними заборонами — їх навчилися обходити успішно, від користування заблокованими сайтами до вживання алкоголю, — як з родинними, часто жорстокими звичаями. Найстрашніші випадки в житті молодих людей відбуваються здебільшого з волі та знання найближчих. Поки Атіє розповідає історію свого життя, я згадую, що в січні цього року в Ірані стратили дівчину, яку видали заміж у 13 років, за вбивство чоловіка. На час злочину їй було 17.

Прощаємося з Атіє на площі Азаді — Свободи. «Уряд називає так площі, але ми не маємо свободи», — кидає дівчина, поправляє шалик і зникає у вузькій вуличці.

Центральна площа Азаді — Свободи, місто Сенендедж, Іранський Курдистан
Фото: Світлана Ославська/Громадське
Авторка: Світлана Ославська
Редакторка: Ольга Токарюк
Поділитись: