Україна, ЄС, війна. Відповідаємо на головні питання про статус кандидата для України та його значення

23-24 червня на саміті Євросоюзу Україна отримає остаточну відповідь про надання їй статусу кандидата на членство. Лідери усіх 27 країн ЄС мають одностайно підтримати його, аби це сталося. Ми вже маємо позитивний фідбек від Єврокомісії: 17 червня вона рекомендувала надати Україні такий статус. «Українці готові помирати за європейську перспективу. Ми хочемо, щоб вони проживали з нами європейську мрію», — написала у своєму Twitter того ж дня голова ЄК Урсула фон дер Ляєн.

Останніми днями за статус кандидата в ЄС для України почали висловлюватися навіть Данія та Нідерланди, які дотепер були налаштовані скептично. Тож чи справді в України нині настільки хороші шанси для подальшої євроінтеграції? Відповідаємо на головні питання.

Що таке статус кандидата і що він змінює?

Статус кандидата на членство в ЄС — це наступний і дуже важливий крок в євроінтеграції України, яка триває близько десятиліття. Її формальним початком можна вважати підписання Угоди про асоціацію з ЄС ще у 2014-му — з другої спроби після того, як угоду забракував Віктор Янукович і поплатився за це президентським кріслом.

Утім, до початку повномасштабної війни зближення України та ЄС відбувалося досить неспішно. Україні в Брюсселі постійно нагадували, що чекають на більш стрімкі реформи, які зроблять можливим подальший рух у напрямку Євросоюзу.

Проте після агресії росії все почало розвиватися із вибуховою швидкістю. І тепер Україна, схоже, стане першою країною, яка так блискавично пройшла шлях від офіційної подачі заявки на вступ до ЄС та отримання статусу кандидата — лише за чотири місяці.

Звісно, для цього з’явилися об’єктивні обставини: про Україну активніше заговорили в усьому світі, а ЄС змінив свій скепсис на майже безумовну підтримку — навіть почав надсилати нам летальну зброю, чого досі ніколи в своїй історії не робив. Однак значною мірою це й винагорода України за докладені зусилля та реформи, які вдалися.

17 червня Єврокомісія оприлюднила своє рішення з огляду на опитувальник, який раніше оперативно заповнила Україна: саме за ним ЄС визначає, наскільки взагалі країна-претендент гідна статусу кандидата. Йдеться насамперед про відповідність так званим Копенгагенським критеріям, які засвідчують, чи добре в країні працює демократія та верховенство права, ринкова економіка, чи дотримано прав людини й ідей рівності тощо.

Якщо статус кандидата отримано — отже, країна «дотягує» до уявлень ЄС про європейську демократію, і, як раніше висловлювалася Урсула фон дер Ляєн, значить, у Євросоюзі Україну вважають «однією з нас».

Разом із цим попереду в України ще дуже тривалий і непростий шлях реформ, які треба буде імплементувати, щоб одного дня стати вже власне членом ЄС. Статус кандидата означає обіцянку з боку України, що вона готова до цього шляху, а з боку Євросоюзу — що вони готові допомагати на всіх його етапах.

Прем’єр-міністр Денис Шмигаль наголошував, що статус кандидата зможе неабияк прискорити процес входження України у внутрішній ринок ЄС і сприятиме формуванню спільних енергетичних та цифрового ринків, подальшій лібералізації торгівлі та зближенню в митній і транспортній галузях.

Крім того, на думку аналітикині центру «Нова Європа» Маріанни Фахурдінової, статус кандидата також стане в нагоді Україні завдяки отриманню доступу до фінансових інструментів ЄС, які «допомагають краще підготуватися до членства: провести реформи та імплементувати законодавство Євросоюзу».

Ми точно його отримаємо? Чи щось іще може завадити?

Останніми днями в цьому плані для України було багато позитивних сигналів. Якщо ще у травні дехто з лідерів ЄС вагався, чи Україна гідна такого статусу (а прем’єр Італії Маріо Драґі взагалі казав, що більшість ключових країн Євросоюзу проти цього), то тепер усе змінилося. 16 червня від лідерів Франції, Німеччини, Італії й Румунії Україна отримала чіткий меседж про підтримку статусу кандидата — і це вельми суттєво, адже йдеться про ключових гравців ЄС (і Румунію), які голосуватимуть на саміті в Брюсселі, і їхня думка неябияк важить.

Наступного дня гарні новини ми почули і від Європейської комісії. Вслід за її рішенням стало відомо, що Данія та Нідерланди теж підтримують надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Це були саме ті країни, позицією яких на саміті можна було б перейматися — ще 9 червня Bloomberg з посиланням на свої джерела казав, що вони опираються такому рішенню для України.

Ще сім країн (але без уточнення, які саме) віцепрем’єр-міністерка з питань євроінтеграції Ольга Стефанішина назвала такими, що пропонують Україні альтернативний статус. А втім, нині малоймовірно, що вони вважатимуть за потрібне сперечатися з висновком Єврокомісії.

Про «друзів» України на Балканах та, наприклад, Польщу, годі й згадувати: вони першими виступили на підтримку статусу кандидата для України. А глава Польщі Анджей Дуда взагалі вирушив у турне європейськими столицями — переконувати тих, хто ще сумнівався.

Під «альтернативним статусом» слід розуміти так званий статус «кандидата в кандидати» або потенційного кандидата, себто певну проміжну сходинку, яку могли б запропонувати Україні на саміті: у такий спосіб засвідчити, що до реального кандидатства Україна поки що не готова, проте водночас винагородити зусилля Києва у його євроінтеграційних здобутках.

Українські посадовці зауважували, що цей варіант для України — невтішна перспектива, бодай тому, що це, власне, прирівняло б нашу державу до інших «кандидатів у кандидати»: частково визнаного Косово та Боснії і Герцеговини, де дуже складний державний устрій і яку взагалі важко назвати успішною державою з чіткою перспективою членства в ЄС.

Але річ не тільки в неготовності України: деякі члени союзу небезпідставно нагадують про недостатній прогрес, наприклад, у судовій та антикорупційній реформі. А ще – у внутрішніх питаннях ЄС, які ускладнюють прийняття нових членів.

У нещодавньому інтерв’ю виданню Süddeutsche Zeitung це питання порушив канцлер Німеччини Олаф Шольц. Він заявив, що на саміті 23-24 червня закликатиме ЄС «модернізувати свої структури та процеси ухвалення рішень». Уже не вперше й самі посадовці ЄС зауважують, що консенсус, тобто спосіб погодження усіх питань в союзі шляхом одноголосної підтримки є недієвим.

Поширена думка в ЄС, на яку в контексті питання кандидатства України посилалися експерти полягала у тому, що спершу треба змінити ці внутрішні механізми ЄС, а тоді думати про прийняття (хай і у віддаленій перспективі) нових членів.

Ще одне питання, яке мають розглянути лідери країн-членів ЄС на саміті у Брюсселі — це подальше просування в напрямку ЄС Західних Балкан. Уже давно мають статус кандидата, але так і «зависли» з приєднанням до Союзу Албанія, Північна Македонія, Сербія та Чорногорія. Статус кандидата має ще й Туреччина: її переговори про вступ тривають уже 23 роки.

Якщо є статус кандидата, то чи скоро ми будемо в Євросоюзі?

Насправді не все так швидко — навіть якщо старт в України і був доволі успішним. Попри бажання української влади потрапити до ЄС за пришвидшеною процедурою, найімовірніше, геть уникнути проходження усіх найважливіших та обов’язкових етапів не вдасться.

Якщо на саміті у Брюсселі Україна отримає зелене світло для отримання статусу кандидата — за тим почнеться тривалий процес глибинних реформ, щоб законодавство України уповні відповідало нормам ЄС, а владні інституції працювали за європейськими стандартами.

Далі починається процес переговорів про вступ між Україною та Євросоюзом, і саме цей етап здебільшого найдовший і найскладніший. А втім, тут усе дуже індивідуально для кожної окремої країни: Туреччина веде переговори з 1999 року, Хорватія пройшла шлях між кандидатством та вступом за десять років, а, скажімо, Фінляндія — лишень за три.

Коли врешті-решт переговори закінчаться, має відбутися голосування в Європарламенті й усі країни ЄС мусять підтримати вступ до союзу нового члена. І вже далі нарешті фінішна пряма — підписання й ратифікація угоди країни про вступ до Євросоюзу.

Прогнозувати, скільки цей процес триватиме для України, вкрай складно: безперечно, реалізовувати реформи, на які чекає ЄС, в умовах війни чи одразу після неї не надто легко. Втім, експерти «Нової Європи» оцінюють шанси України на подальшу євроінтеграцію загалом досить позитивно: за їхніми підрахунками, 63% умов, прописаних в Угоді про асоціацію, Україна вже встигла виконати. Авжеж, цього ще замало для вступу в Євросоюз, проте цілком достатньо для отримання статусу кандидата.

Коли Єврокомісія 17 червня оголошувала свою рекомендацію щодо членства України, вона також окреслила і план дій, які потрібно виконати для початку переговорів України про вступ до ЄС. З-поміж найважливіших кроків:

• ухвалення та впровадження законодавства про процедуру добору суддів Конституційного Суду, має включати процес попереднього відбору на основі оцінки доброчесності та професійних навичок, відповідно до рекомендацій Венеційської комісії;
• завершення перевірки доброчесності кандидатів у члени Вищої ради правосуддя та відбір кандидатів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
• подальше посилення боротьби з корупцією (зокрема поміж топпосадовців), завершення відбору та призначення нового директора НАБУ та керівника САП.
• забезпечення відповідності законодавства про боротьбу з відмиванням грошей стандартам Групи з фінансових заходів (FATF);
• ухвалення комплексного стратегічного плану реформування правоохоронного сектору;
• впровадження закону про олігархів;
• приведення законодавства про ЗМІ у відповідність з європейським аудіовізуальним законодавством;
• завершення реформи законодавства щодо національних меншин.

Утім, попри такий значний фронт роботи, вступ України до ЄС (якщо взяти до огляду нинішні обставини, за яких Україна бореться за своє майбутнє та європейські цінності) має зайняти «не десятиліття, а роки» — обнадійливо зауважують у Єврокомісії.