«Вакцинний націоналізм»: вакцини від COVID-19 з’являються, але отримають їх не всі й не просто так. Пояснюємо чому

Ще на початку вересня The New York Times порівняв змагання провідних країн світу за вакцину від коронавірусу з «холодною війною». Адже в цій боротьбі між США, Росією та Китаєм у хід йшло все — від кібератак до промислового шпигунства. Минуло три місяці, й генеральний секретар ООН прямо говорить про «вакцинний націоналізм», через який незаможні країни світу не отримають вакцини від COVID-19 у достатньому обсязі.

Пандемія коронавірусу мимоволі змінює наш світ, перетворюючи будь-який засіб, що обіцяє її полегшення, в надцінний товар, хай як у ВООЗ хочуть, щоб він був «загальнодоступним благом». Що нині з розподілом вакцин від COVID-19 у світі, чому незаможним країнам вони можуть дістатися лише через кілька років, а також як Росія та Китай використовують вакцини для поширення свого впливу — в нашому матеріалі.

Першими (і то не дуже скоро) вакцини отримають багаті країни. Вони передзамовили собі препаратів більше, ніж того потребують

На сьогодні вже кілька фармацевтичних компаній оголосили про високу ефективність своїх вакцин від COVID-19. Але отримати їх зможуть далеко не всі й не одразу: навіть до кінця наступного року виробничих потужностей компаній не вистачить, щоб забезпечити вакцинацію всіх. Крім того, всі нинішні вакцини потрібно вводити двічі, тобто доз препаратів повинно бути вдвічі більше, ніж вакцинованих.

Pfizer і BioNTech, які найпершими оголосили про високу ефективність своїх вакцин, заявляли, що до кінця 2021 року планують виготовити до 1,3 мільярда доз; Moderna — приблизно 0,5-1 млрд. Додамо сюди ще вакцину AstraZeneca й Оксфордського університету, яка завершила клінічні випробування, але з проблемами, — вона обіцяє виробити 900 мільйонів доз до кінця першого кварталу 2021 року. Слід підкреслити, що поки йдеться лише про плани компаній із виробництва тієї чи іншої кількості вакцин.

Ще до перших повідомлень про дієвість вакцин їх почали передзамовляти країни. Як підрахував Народний альянс за вакцини, багаті держави, де живе 14% світового населення, передзамовили собі 53% всіх запланованих до виробництва доз провідних нині вакцин. Для прикладу, всі дози препарату Moderna і 96% препарату Pfizer/BioNTech були передазамовлені країнами, де живе лише 18% населення світу.

Найбільші замовники вакцин, як показує дослідження Bloomberg, — Індія (2,2 мільярда доз), Європейський Союз (понад 1,3 мільярда), США (910 мільйонів), Велика Британія (357 мільйонів) і Японія (210 мільйонів). Із перелічених країн лише Індії не вистачить передзамовлених доз для повної вакцинації всього населення; решта ж матимуть препаратів із запасом, а, скажімо, Канада зможе вакцинувати своє населення майже чотири рази — це поки що рекорд. Згадаймо також, де першою почалася масова вакцинація: Велика Британія, Канада, США. І ще Китай та Росія (там є свої «вакцини», які досі не пройшли всі випробування).

Тут, звісно, важливо уточнити, що йдеться про передзамовлення — причому не всі вакцини серед зазначених гарантовано будуть ефективними. Приміром, Квінслендський університет у грудні виявив, що їхній препарат недієвий — на той час Австралія попередньо домовилася про закупівлю 10 мільйонів доз. (Але й без того в Австралії вже передзамовлені 115 мільйонів вакцин — без урахування квінслендських — на 25 мільйонів населення.) Якщо взяти лише три вакцини, які пройшли клінічні випробування, то Канада передзамовила 80 мільйонів доз. Цього більш ніж достатньо для вакцинації 38 мільйонів людей. Загалом же у Канади контракти з дев'ятьма фармкомпаніями на 266 мільйонів доз.

За підрахунками The Economist, у багатих країнах (зокрема й членах ЄС) вакцини від COVID-19 стануть широко доступними восени 2021 — в середині 2022 року. Нині ж вони розробили або уже впроваджують плани поетапної вакцинації, починаючи з найбільш вразливих груп населення — людей похилого віку й медперсоналу. А от незаможні країни чекатимуть масового розподілу вакцин аж до 2023 року. Серед них — і Україна.

Небагаті країни (Україна зокрема) розраховують на безкоштовні вакцини від COVAX. Але йому не вистачає грошей, і не факт, що вони будуть

Чому багаті країни мають так багато передзамовлених вакцин? Відповідь банальна: в них є гроші для того, щоб їх купувати напряму у фармацевтичних компаній. Або ж є технології для швидкої розробки власних вакцин. Ті ж країни, що не мають таких коштів, покладаються на Глобальний механізм із розподілу вакцин від COVID-19 — COVAX. Це свого роду фонд при Всесвітній організації охорони здоров’я, який закуплятиме вакцини й роздаватиме їх країнам, які цього потребують.

До COVAX на сьогодні долучилися 92 країни (зокрема й Україна), де мешкають 3,6 мільярда людей. У планах Глобального механізму з розподілу вакцин до кінця 2021-го отримати 2 мільярди доз препаратів для щеплення принаймні 20% населення країн, що до нього входять. Так можна буде сповільнити темпи поширення COVID-19 до старту повноцінної масової вакцинації. Це — в ідеалі. А як у реальності?

У 2020 році COVAX планував залучити 2 мільярди доларів і зробив це у листопаді. Тоді вважалося, що для виконання програми на 2021-ий потрібно залучити ще 5 мільярдів доларів. Але у грудні генеральний секретар ВООЗ Тедрос Адханом Гебреєсус оцінив загальний бюджет Глобального механізму у 28 мільярдів, а не 7, як вважалося раніше. Без цих коштів COVAX, за словами Гебреєсуса, «стане не більш як жестом увічливості».

Хто фінансує COVAX? Переважно благодійники на кшталт Білла та Мелінди Гейтсів — і ті ж таки багаті держави. Наприклад, Європейський Союз виділить близько 610 мільйонів доларів. Окремі члени ЄС, як-от Франція чи Іспанія, — десь до сотні мільйонів євро кожна. Інші країни менше: Південна Корея, для прикладу, — 10 мільйонів доларів. А скільки грошей пообіцяли передати у COVAX Сполучені Штати? Поки що — нуль.

Це публічний бік проблем. Є й непублічний: як випливає з внутрішньої документації COVAX, із якою ознайомився Reuters, ініціатива потерпає від логістичних та бюрократичних проблем. Приміром, у договорах про постачання вакцини є пункт, який дозволяє країнам їх не приймати. Це, як стверджують аудитори COVAX, загрожує виникненням розриву між попитом і пропозицією на препарати.

Та є й більш очевидна проблема. Узагалі до ініціативи COVAX приєдналися дев’ять розробників вакцин, зокрема і згадані вже Moderna й AstraZeneca. Утім лише остання і ще дві менш відомі компанії справді уклали договори з COVAX про передзамовлення своїх вакцин на 700 мільйонів доз (нагадаємо, що всього їх треба два мільярди). «Оксфордська» вакцина нині проводить повторні клінічні випробування, а решта виробників не дійшли й до третього етапу перевірки препаратів. Коли в такому разі COVAX отримає перші вакцини, поки незрозуміло. З документів випливає, що в найгіршому випадку розподіл препаратів може відкластися на 2024 рік.

Китай і Росія використовують вакцини для поширення свого впливу у світі. Вони не дуже зважають на солідарність у боротьбі з пандемією

Якщо для COVAX вакцини є способом порятунку незаможних країн від спалаху коронавірусу, для окремих країн це — передусім інструмент дипломатії. Йдеться насамперед про Китай і Росію, які розробляють свої вакцини від COVID-19 і, не завершивши всіх необхідних клінічних досліджень, почали масову вакцинацію населення та продаж своїх вакцин по всьому світу. Ключова відмінність цих вакцин у тому, що вони неприховано розробляються й просуваються власною державою і її коштом.

Саме Китай став першою країною, яка видала дозвіл на вакцинацію неперевіреній вакцині-кандидату. 29 червня вакциною-кандидатом CanSino Biologics дозволили щепити китайських військових. А 28 серпня ще дві вакцини-кандидати — від Sinovac Biotech та Sinopharm — схвалили для щеплення груп людей із високим рівнем ризику зараження. Із цих вакцин лише щодо Sinopharm є результати оцінки дієвості. Їх оприлюднили 9 грудня, поки що без необхідних наукових даних.

У фокусі «вакцинної дипломатії» Китаю перебувають країни Південно-Східної та Східної Азії, Близький Схід і Африка. Саме там проводять масові клінічні дослідження вакцин китайські фармкомпанії, обіцяючи натомість пріоритет під час розподілу препаратів. Приклади вже є: арабські держави — Об’єднані Арабські Емірати та Бахрейн — першими схвалили вакцину Sinopharm. Пекін же заявляє, що її хочуть придбати понад 100 країн світу, водночас не наводячи конкретніших подробиць.

Для Китаю «вакцинна дипломатія» — чудовий шанс згладити імідж країни, що випустила коронавірус з-під контролю й приховувала про нього інформацію на початку пандемії. А ще — спосіб поширення економічного впливу, адже заробляти можна не лише на продажі, а й на доставленні вакцин. Приміром, китайська Alibaba вже домовилася про співпрацю щодо цього питання з авіакомпанією з Ефіопії. Не зайвим буде згадати й масштабний інфраструктурний проєкт Китаю «Один пояс, один шлях», який має сполучити країну із Заходом — і як ніколи актуальний, коли йдеться про доставлення вакцин.

Ударний багнет «вакцинної дипломатії» Росії — «Спутник V», клінічні випробування якого вирішили сумістити з масовою вакцинацією. Свій препарат Москва просуває активно, якщо не сказати агресивно (називаючи його «першою зареєстрованою у світі вакциною»; хоча, якщо врахувати китайську вакцину, це не так). Але передусім вона здійснює це серед традиційних політичних союзників (яскраві приклади — Білорусь, Венесуела та Угорщина). А нещодавно об’єднати свої зусилля з розробниками «Спутника V» погодилася британська AstraZeneca, препарат якої ґрунтується на тій самій технології.

Не можна не згадати про те, як активно необхідність придбання російської вакцини з недоведеною ефективністю просувають в Україні. Головним спікером тут виступає кум російського президента Віктор Медведчук. Почалося все із закидання у жовтні тези, що олігарх разом із усією сім’єю вакцинувалися «Спутником V» під час відпочинку в окупованому Криму. Поки що своєрідною кульмінацією просування російської вакцини в Україні стало твердження (однак, неправдиве), що її виробництво налагодила харківська фармацевтична компанія.