Медики працюють в палаті реанімаційного відділення Чернівецької обласної лікарні, Чернівці, 5 травня 2020 року
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

З початком карантину Чернівецька область очолює список з найбільшою кількістю заражених коронавірусом в Україні. Там зафіксовано понад 2 тисячі випадків інфікування COVID-19. Основний заклад, в якому від початку епідемії приймають середньо- й тяжкохворих на коронавірус пацієнтів — інфекційне відділення Чернівецької обласної лікарні. 

Як лікують хворих в умовах пандемії, чи вистачає лікарям засобів захисту та як фізично і психологічно вони витримують роботу в реаліях коронавірусу — в репортажі hromadske з Чернівців.

«Через дві пари рукавичок дуже тяжко вену уколоти, хворі виснажені»

З реанімаційного відділення Чернівецької обласної лікарні медики вивозять чоловіка на колясці. Його везуть на процедуру гемодіалізу (метод позаниркового очищення крові при нирковій недостатності). Пацієнти з хворобою нирок в умовах епідемії коронавірусу — в групі ризику. З реанімаційного відділення хворих на COVID-19, які потребують процедури гемодіалізу, везуть в інше відділення, де знаходяться пацієнти, які не хворіють коронавірусною інфекцією: в реанімаційному відділенні немає необхідного для гемодіалізу обладнання.

Ми стоїмо на вході до червоної зони, коридору реанімаційного відділення, однак того, що знаходиться далі, нам не видно — перед нами від стелі до полу висить «клейонка», за нею лише розмиті силуети людей у гумових костюмах.

— Дівчата, треба надіти захист, — говорить до нас старша медсестра Ірина Мартинова.

— У нас є із собою.

— Покажіть. Ні, цього мало, надінете наші костюми. Окуляри ваші підійдуть, халатик — ні. Бахіли, шапочки — так, респіратор — ваш також.

Під наглядом старшої медсестри ми разом з операторкою надягаємо костюми, які нам дали в лікарні. На свої рукавички натягуємо ще одну пару. Далі — шапочку і капюшон.

— Щільно все закриваємо, — каже Ірина. — Тепер давайте я вас одягну у ще один халат.

Вона дає нам синій хірургічний халат, який зав'язується ззаду. Просить надіти бахіли, а наверх бахіл натягнути з першого костюму калоші.

— Так ми робимо, щоб ноги були повністю закритими. Тепер давайте руку, треба в рукаві біля великого пальця зробити дірку. Просуньте його туди. Це ми бачили, що в Китаї так робили, щоб рукава не зсувалися. Ну все, тепер окуляри. Дивіться, вони мають щільно прилягати. Не тиснуть?

Тепер у повній готовності ми заходимо за «клейонку». Одразу відчуваємо важке повітря, у респіраторі дихати стає ще тяжче. В окулярах швидко збирається конденсат, тому все навколо трохи розмивається. Старша медсестра заводить нас у ще один невеликий коридор. За ним — палати з хворими. Підлога, волога від постійного миття, блищить. Чути звук від апаратів штучної вентиляції легенів у палатах: «пік-пік-пік». Медсестри шурхотять своїми гумовими костюмами, за щитками видно лише їхні очі. Світла тут небагато, одна з ламп на стелі мерехтить, що додає цій картині атмосфери, яка викликає лише одну асоціацію: в голові синхронно з мерехтінням несправної лампи виринають кадри з минулорічного серіалу НВО «Чорнобиль».

Коридор «червоної зони» реанімаційного відділення Чернівецької обласної лікарні, Чернівці, 5 травня 2020 року
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

— Наташо, це ти? — гукає старша медсестра жінку в гумовому костюмі, яка йде назустріч із дальньої палати. — Це телебачення, дівчата тут познімають.

— Я вже впізнаю їх лише за силуетом, — пояснює нам Ірина. — У цьому костюмі, крім очей, більше нічого не видно, важко впізнати людину.

Ірина працює в лікарні 41 рік, прийшла сюди в 1979-му: 20 років була медсестрою, 21 — на посаді старшої медсестри. Ця епідемія, за її словами, набагато складніша від епідемії грипу в 2009 році.

«От за вихідні у нас померло шість пацієнтів, серед них — жінка 30 років, але вона мала цукровий діабет, двоє чоловіків 42-44 років. Пацієнт, якому було 44 роки, дуже просив допомоги, дуже хотів, щоб його врятували, казав: “У мене двоє діток, я так хочу жити”. Але, на жаль, помер», — розповідає Ірина.

Вона переконана: послаблювати карантин зарано, тому що люди навіть зараз не дотримуються необхідних вимог, порушують дистанцію.

У реанімаційному відділенні всього чотири палати. Кожна — на три-чотири ліжка. Ще одну, додаткову, коли хворих було забагато, розгорнули в приміщенні, де був кабінет. Зараз у тяжкому стані в реанімації знаходиться 14 людей. На великодні свята було 19 хворих: за словами Ірини, це вже забагато. Старша медсестра наголошує, що в разі необхідності для прийому хворих тут готові розгорнути реанімаційний зал.

Ми зазираємо в палату до хворих, медсестри просять не підходити до них близько та нічого не торкатися. Зелено-блакитні стіни, як зазвичай у лікарнях, зачинені наглухо пластикові вікна, ліжка на коліщатках, а біля них — крапельниці та кисневі апарати.

Пацієнт, хворий на COVID-19, підключений до апарату штучної вентиляції легенів в реанімації Чернівецької обласної лікарні, Чернівці, 5 травня 2020 року
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

Приліжкові тумби завалені ліками, банками з-під їжі, серветками. Розмовляють лише лікарі, від хворих — ані звуку. Серед пацієнтів бачимо бабусю, яка нерухомо сидить на ліжку, не звертаючи на нас уваги. Стояти в палаті емоційно важко — не хочеться турбувати хворих ні човганням бахіл, ні навіть поглядом.

У відділенні, за словами Ірини, працює близько 36 медсестер, з них 12 молодших. Двоє вже звільнилися, бо витримати таке навантаження дуже складно.

— Психологічно нам важко через те, що ми працюємо у цих костюмах, це дуже незручно. Плюс через дві пари рукавичок дуже тяжко вену уколоти, хворі виснажені. Людина, яка здорова, у неї хороші вени, а коли вона тут уже тиждень, і її вже кілька раз кололи, то вже важко потрапити у вену, — розповідають медсестри, які працюють з хворими на COVID-19.

Єдині, кого щодня бачать хворі — люди в гумових костюмах, які борються за їхнє життя. Під час пандемії зміна молодшого та середнього персоналу лікарні триває до 24 годин.

— Як рідні ставляться до того, що ви так виснажливо працюєте, підтримують вас? — питаємо у медсестер.

— Не дуже позитивно, бо вони знають, з ким ми працюємо… Вони не дуже хочуть, щоб ми йшли на таку роботу, бо у нас дуже низькі зарплати. За 3200 ($118,5) ніхто не захоче йти в лікарню працювати. Але це наш обов'язок, і ми це робимо. Ми ж самі обрали цю професію — надавати допомогу людям. Ну точно не через гроші.

Пацієнт, хворий на COVID-19, підключений до апарату штучної вентиляції легенів в реанімації Чернівецької обласної лікарні, Чернівці, 5 травня 2020 року
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

Обладнання в реанімації Чернівецької обласної лікарні, Чернівці, 5 травня 2020 року
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

«Ті, хто лежав на гемодіалізі, — тепер більша частина лежить тут»

Окрім реанімаційного відділення, де знаходяться люди з ускладненнями через хворобу, в лікарні працює й інфекційне відділення. Там на госпіталізації перебувають люди зі станом середньої тяжкості. Для забезпечення додаткової кількості місць для хворих лікарня перепрофілювала отоларингологічне, пульмонологічне й урологічне відділення. До лікарні хворих привозить швидка допомога на окремий вхід, який обладнали для людей з підозрою на коронавірус.

На подвір'ї люди, дотримуючись дистанції, чекають, поки їх покличе на огляд черговий лікар. Він вимірює рівень кисню в крові пацієнта, збирає аналізи та приймає рішення про госпіталізацію хворого.

Біля інфекційного відділення зустрічаємо чоловіка, який також ходить на процедуру гемодіалізу. Він самотньо сидить на лавочці, гукає нас. Його марлева маска висить на одному вусі. Тримаємо відстань і не підходимо близько. Спілкуватися доводиться голосно, майже перегукуючись.

— Дівчата, ви б пішли познімати в неврологічне відділення, там ліжка жахливі.

— А ви тут лікуєтеся? — показуємо на інфекційне відділення.

— Так, у мене було запалення легень. Цей... як його?

— COVID?

— Так.

— А взагалі я ходжу на гемодіаліз. А більша частина з гемодіалізу, ті, хто лежав там, — тепер більша частина тут лежить.

— Є підозри, де ви могли заразитися?

— На гемодіалізі.

Павло (так звати чоловіка) розповідає, що наступного дня після гемодіалізу у нього підвищилася температура, стало важче дихати. Він вирішив піти на флюорографію, в лікарні у нього також одразу взяли мазок для тесту. Тиждень він лікувався вдома, а потім коронавірус підтвердили.

— Потім з'явилася слабкість, і тоді забрали в лікарню. На 12-й день стало краще, а тепер уже взагалі ходжу-бігаю.

Інформаційна гігієна не менш важлива за особисту. Ми працюємо навіть в умовах карантину і піклуємось про новини, які ви отримуєте! Підтримайте нас на Спільнокошті! Підтримайте незалежну журналістику!
Пацієнтка, хвора на COVID-19, в реанімації Чернівецької обласної лікарні, Чернівці, 5 травня 2020 року
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

Засоби захисту та дезінфекції для медперсоналу в реанімаційному відділенні Чернівецької обласної лікарні, Чернівці, 5 травня 2020 року
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

«Ми завжди були залишені напризволяще: пацієнт і лікар»

В обласній лікарні Чернівців працює лікар-анестезіолог Микола Рихліцький. Він — один із тих лікарів, що поїхали на допомогу в Італію. Ми зустрічаємо його неподалік від корпусу, в якому знаходиться реанімаційне відділення з хворими на COVID-19. 

— Я вас одразу попрошу, не героїзуйте нас. Ми просто виконуємо свою роботу, — просить він.

Микола розповідає про досвід в Італії. Каже: найбільше його вразило те, як люди там свідомо дотримуються карантину. І, звісно, організаційні моменти в самій лікарні. «Чітко все розмежовано, скрізь є інформація: куди ти маєш право йти, куди — ні, де пацієнти з COVID-19, де підтверджені випадки, де не підтверджені, де “чисті” пацієнти. У нас же в Україні немає протоколів поводження самих себе одне з одним, із пацієнтом, і в приміщенні, де ми працюємо з цими пацієнтами», — говорить Рихліцький.

«У нас, наприклад, відділення гемодіалізу знаходиться в іншому боці цього довгого корпусу. Воно проходить через інше відділення, через приймальне відділення, на жаль, у нас немає приліжкового діалізатора, який дозволяв би нам проводити цю процедуру штучної нирки саме в реанімаційному відділенні без транспортування пацієнта. От у таких умовах існуємо, нам держава не надала такого устаткування, тому, щоб пацієнт вижив, ми змушені наражати на ризик інших, але рятуючи його життя», — розповідає нам Микола.

Лікар-анестезіолог Микола Рихліцький — один із групи медиків, які їздили допомагати лікарям в Італію, зараз він лікує українців у Чернівецький лікарні, 5 травня 2020 року
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

За словами лікаря, медики можуть підхопити вірус на робочому місці — але не в червоній зоні, де вони працюють у захисних костюмах, а коли вони виходять у відносно «чисту» зону, якої фактично не існує.

«Ми завжди були залишені напризволяще: пацієнт і лікар. Ми залежимо від пацієнта, пацієнт — від нас, і так ми весь час виживали. Зараз треба державі трошки більше включатися, органам місцевої влади, тому що без них ніяк, для того щоб вийти хоча б на якийсь рівень якісної допомоги», — говорить лікар.

Головний лікар Чернівецької обласної лікарні Сергій Цинтар каже, що до клініки приїжджав губернатор області Андрій Прокопенко, була комісія. Вони наголошували, що відділення лікарні потребують ремонту. «Нам сказали, що коли це закінчиться, однозначно вирішать питання ремонту інфекційного відділення, електромереж, каналізації… Коли починався коронавірус, у нас в інфекційному відділенні не було навіть кисню, але за тиждень нам вдалося його провести і зробити так звану палату інтенсивної терапії», — розповів Цинтар.

Лікар спостерігає за хворим пацієнтом в реанімації у Чернівецькій обласній лікарні, 5 травня 2020 року
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

«Отак ми й зашли у коронавірус: із загальними палатами без кисню і одним туалетом для всіх пацієнтів»

Ольга Кобевко — лікарка-інфекціоністка з 13-річним досвідом роботи. Ми зустрічаємося о восьмій ранку біля її будинку, щоб поспілкуватися дорогою до лікарні.

— Як вам Чернівці, ви хоча б щось побачили?

— Трохи прогулялися центром.

— Я взагалі проводжу екскурсії своїм знайомим, які приїжджають, але зараз немає часу.

Разом з Ольгою ми поспішаємо на ранкову «розвозку» — під час карантину, коли транспорт у Чернівцях перестав ходити, обладміністрація виділила лікарям мінібус, аби вони мали змогу доїхати до роботи та назад, додому.

«Робочий день триває десь 12 годин, весь час на ногах. Хоча після 12 годин роботи обов'язково дають 24 години відпочинку, а я на наступний день знову на роботі. Не виходить відпочивати», — розповідає Ольга.

Однак, попри такий графік роботи й нові ризики, які вона із собою несе, зарплати лікарів залишаються низькими. За словами Ольги, лікар-інфекціоніст вищої категорії зі стажем 13 років отримує 4 772 грн ($176,7). «Ці одиничні доплати — це добре, але якщо воно одиничне, то це приниження. Працю лікаря не оцінюють як працю людини, яка постійно рятує життя іншим. Ця пандемія показала, що медицину потрібно піднімати на ноги і повернутися обличчям до лікарів. Ми залишаємося одні в цій пандемії з цими пацієнтами, забуваючи про свої сім'ї», — каже Оля.

Лікарка вважає, що надалі в багатьох медиків, які здають тести, результати будуть негативними, щоб не було ажіотажу з приводу зараження лікарів. Ми зупиняємося біля зупинки. До нас у бусик підсаджується ще одна лікарка.

— Наташо, чуєш, запам'ятай мої слова, що з сьогоднішнього дня «зменшиться» захворюваність, — звертається Оля до неї. — І буде менше медиків [офіційно визнаних хворими на COVID-19], всі негативні будуть результати.

— Побачимо, я вчора здала, — відповідає та.

За два місяці роботи в умовах пандемії в Ольги було лише двоє вихідних. Як лікар-інфекціоніст вона працює у двох лікарнях Чернівців: обласній та міській. Після зміни в обласній поспішає на другу зміну в іншу лікарню, де почала працювати з 23 березня, відколи там відкрилася база для хворих на COVID-19.

«Якщо тут немає роботи у вихідні, то ми в тій лікарні, або навпаки. У нас просто іншого виходу немає, треба трошки потерпіти», — каже Ольга.

Медики біля будівлі інфекційного відділення Чернівецької обласної лікарні, 5 травня 2020 року. Праворуч — лікарка-інфекціоністка Ольга Кобевко
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

Робота в такому режимі не залишає часу на особисте життя, однак вона жартує, що тут все стабільно. «Батьків я не бачила вже більше місяця, напевно. Вони мають супутні захворювання. Коли почався вже такий жорсткий карантин, я їм заборонила виходити», — розповідає лікарка. 14-річний син Олі навчається в спортивному ліцеї в Києві, зараз він живе окремо від матері: «Я його не бачила з Нового року, він поїхав на навчання, а коли почався карантин — повернувся. Але мусить жити окремо від мене». Вона говорить, що мала б відмовитися від однієї роботи, аби проводити час з сином. Але на час пандемії довелося прийняти таке рішення. Втім, вона каже, що син її підтримує.

Нинішня ситуація з роботою на виснаження для Ольги не нова. З початком Майдану та війни на Сході Кобевко допомагала як волонтерка, потім почала їздити в зону АТО як лікарка. Всі відпустки і відгули вона витрачала на ті поїздки.

А тепер доводиться чимало працювати через пандемію. Оля каже: навіть якби обрала іншу спеціалізацію, то все одно була б була поряд з цими пацієнтами, нехай і волонтером. «Нас настигла така біда, яку разом треба побороти», — говорить жінка.

Лікарка розповідає, що ще з січня почала читати та цікавитися цим вірусом. «Кожного дня на п'ятихвилинках я говорила, що нам треба буде запровадити та змінити в структурі відділення, а в нас нічого не змінилося. Тоді ще коронавірусу тут не було, але була постійна агресія на мою адресу [з боку деяких лікарів і керівництва]. Коли прийшов вірус, уже було пізно щось робити, тому що пацієнти там уже лежали. Отак ми й зашли у коронавірус: із загальними палатами без кисню і спільним туалетом для всіх пацієнтів», — пояснює Оля.

Поки ми розмовляємо дорогою, в бусику нас стає вже більше восьми. Під'їжджаємо до лікарні.

— Рукавичка, — жартують лікарі, виходячи з транспорту. — Так ми ще точно не їхали на роботу.

Хтось пропонує зробити селфі на пам'ять. Обличчя на цьому селфі наполовину закривають маски, на фото видно лише наші очі.

Медсестри інфекційного відділення Чернівецької обласної лікарні, 5 травня 2020 року
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

«Спішила на допомогу і забула навіть щиток надіти»

Нова зміна поспішає до лікарні. Через кілька хвилин усі вони будуть у гумових костюмах, масках і рукавичках, які ускладнюють рухи. І на декілька годин будуть змушені забути про власні потреби, навіть найпростіші фізіологічні. У захисних костюмах тіло не дихає і втрачає багато рідини.

«Ані води попити, ані сходити в туалет чотири години, і це дуже виснажує. Бувають випадки, коли хворому стає зле, і лікарю терміново треба до нього зайти і надати допомогу. Лікар швидко збирається, може щось неправильно одягнути або один засіб захисту забути. Був такий випадок, коли наша лікарка дуже схвильована спішила на допомогу, каже: я забула навіть щиток надіти. Але, слава Богу, все минулося», — розповідає старша медсестра Ірина.

Вона пояснює, що один з найбільших ризиків, як лікар може заразитися — це торкнутися свого одягу, коли знімає засоби захисту. «Треба дуже обережно, не трясти цей одяг, знімаючи, скручувати його назад. Після зняття кожного шару захисту, наприклад, шапочки, бахіл, костюму, треба дезінфікувати руки. У нас є дві пари рукавичок, ми верхню пару знімаємо, нижньою парою знімаємо інший захист і після кожного зняття обробляємо нижні рукавички антисептиком», — каже Ірина. 

Медсестри інфекційного відділення Чернівецької обласної лікарні, 5 травня 2020 року
Фото:

Жанна Бабаєва/hromadske

У коридорі реанімаційного відділення медсестри щось жваво обговорюють. Вони зізнаються, що працювати в цих костюмах — найважча частина роботи, бо вони незручні. Кажуть, що проводять у такому спецзахисті до 6 годин, потім міняються.

— Вода тече з нас по тілу. Ми потіємо, окуляри потіють.

— У нас дівчата всі — бійці, — додає старша медсестра. — Всі відважні, всі працюють. Звичайно, сумно, що держава не оцінює працю.

— Хочемо, щоб усе це закінчилося і ми нарешті надягали свої звичайні робочі костюми. Без цих рукавиць. І просто робили своє діло.

Хтось гукає їх і каже, що треба взяти аналізи. Просимо їх дати пораду нашим читачам.

— Ще трошки треба потерпіти, дотримуйтеся карантину, бережіть себе, — усміхаються медсестри та повертаються до роботи. Попереду — нова зміна в реанімації біля хворих.

відеографка: Жанна Бабаєва
Поділитись: