«Єдине, чого варто боятися державі, — це правда»: інтерв'ю із сином убитої мальтійської журналістки

Упродовж останнього року в Європі вбили трьох журналістів-розслідувачів.

Дафна Каруана Галісія загинула на Мальті 16 жовтня 2017 року. Вона розслідувала корупцію у вищих органах влади. І була єдиною мальтійською журналісткою, яка в складі міжнародної команди розслідувачів займалася «панамськими паперами».

Вона з’ясувала, що дружина прем'єр-міністра має офшорну компанію, яка відмиває гроші для людей, пов'язаних із родиною президента Азербайджану.

У машину журналістки підклали вибухівку. Це сталося поряд з її домом. Син Дафни Галісії, почувши вибух, побіг до авто, намагаючись урятувати її.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що відомо про вбивство журналістки на Мальті

Наприкінці лютого 2018-го у Словаччині застрелили Яна Кучака. Йому було 27. Журналіста вбили разом із його нареченою. В останніх опублікованих матеріалах Кучака йшлося про шахрайство словацької мафії з коштами ЄС.

Убивство журналіста спровокувало в країні хвилю протестів, що призвело до відставки прем'єр-міністра.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Свобода слова під загрозою: що відомо про вбивство словацького журналіста

У жовтні 2018-го зґвалтували й убили болгарську журналістку Вікторію Марінову. В останньому ефірі вона говорила з румунським розслідувачем Аттілою Біро та його болгарським колегою Дімітаром Стояновим — вони розслідували шахрайство й корупцію, пов’язані з незаконним використанням коштів ЄС. Поліція затримала підозрюваного в убивстві. Але слідство переконане, що воно не пов'язане з професійною діяльністю Марінової.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що варто знати про вбивство журналістки в Болгарії

Напередодні річниці вбивства Дафни Керуани Галісії Громадське поговорило з її сином Метью. Він кинув роботу — судова справа, а також допомога міжнародним журналістам-розслідувачам, які проводять паралельне розслідування, відбирає багато часу.

Про перші результати роботи слідства, про те, хто вбив його матір, та чи поменшало корупції на Мальті — в інтерв’ю.

Минув уже рік після того, як убили вашу маму. Як без неї живе родина?

По-перше, я більше не працюю. Я і моя сім’я повинні стільки всього зробити, що це повністю вирвало мене з роботи. Я перестав працювати одразу після вбивства. Звільнився і, напевно, вже туди не повернуся.

Нам потрібно підтримувати зв’язок із адвокатами, джерелами. Ми з братами вирішили, що робитимемо те, що під силу тільки нам. Їм довелося повернутися на роботу, адже вони обидва нещодавно одружилися, один невдовзі чекає дитину.

Ми домовилися, що поки я працюю над справою, моя сім’я підтримуватиме мене фінансово.

Що з’ясувало офіційне розслідування та як воно просувається?

У Мальти трохи дивна система. Поліція розслідує вбивство. Водночас суд проводить паралельне розслідування, яке повинно підтримати розслідування поліції.

Слідство закрите, ніхто не знає, що відбувається. Навіть наша сім’я. Його розслідування — лише пошук безпосереднього винного в скоєнні злочину. Слідчі не розглядатимуть роль і провину держави. Тому ми з братами надіслали запит державі про публічне розслідування. Це абсолютно інший вид розслідування — воно традиційне, не політичне, але розглядатиме, зокрема, чи могла держава запобігти вбивству, чи є провина держави в убивстві, що стало причиною злочину та які висновки можна зробити. Це надважливо не тільки для нашої сім’ї, а й для самої демократії.

Але прем’єр-міністр затягує процес, йому не потрібне публічне розслідування.

Наша позиція наступна: прем’єру немає чого боятися, ми не віримо контр-аргументам, які він вигадує. Ми продовжуємо повторювати: «Єдине, чого варто боятися державі, — це правда».

Метью, чи з’ясували все ж, хто скоїв убивство, та що сталося?

Або в день вбивства моєї матері, або наступного дня посольство США зробило пропозицію мальтійському уряду — запропонували допомогу американських спеціалістів, які тоді проводили тренінги в Німеччині й спеціалізуються на особистій інформації зі смартфонів. Адже підозрбвали, що вибуховий пристрій активували за допомогою глобальної мобільної системи.

Мальтійський уряд був не в тому становищі, щоб відкидати допомогу США, тож прийняв її. Після декількох тижнів роботи ФБР над даними зі смартфонів, вони вирішили пред’явити обвинувачення трьом людям.

Як ФБР, так і мальтійська поліція стверджують, що ці люди встановили вибухівку в авто нашої матері та спланували вибух. Але вони не робили бомбу і не були замовниками вбивства. Був ще хтось, або група людей, які замовили вбивство.

Розслідування просувалося дуже повільно. Трьом людям висунули обвинувачення, проте ніхто не покараний. Минув рік, але й донині не зачитали обвинувальний акт. Ми не просунулися далі цих трьох підозрюваних. Це не вписується в наше розуміння справедливості. Ми вважаємо, що розслідування щодо трьох виконавців убивства — це не є справедливість.

Чи здогадуєтеся ви, хто міг бути замовником?

Ніхто з представників поліції та судової влади не намагається розкрити злочин. Процес повинен початися там, де моя мати закінчила. Усі її розслідування були публічними, вона оприлюднювала всі матеріали, а те, що не змогла опублікувати перед смертю, оприлюднили члени проекту DAPHNE. Це міжнародні журналісти, які продовжували роботу моєї матері. Отже, потрібно починати з того місця, де Дафна завершила роботу.

Що з’ясували учасники проекту DAPHNE?

Вони знайшли докази, які підтверджують інформацію моєї мами про корупцію в мальтійському уряді та серед мальтійський олігархів.

Також вони виявили зв'язки між людьми, які встановили бомбу, та міністром — заступником лідера «Лейбористської партії». Нині вона при владі й підтримує Джозефа Муската — прем'єр-міністра Мальти, горезвісно відомого корупційними справами. Матері заморозили банківський рахунок після того, як він заявив, що одна з її статей про нього була неправдивою.

Під час дослідження «панамських паперів» ваша мати знайшла інформацію про дружину прем'єр-міністра і її офшорні компанії, пов'язані з азербайджанськими олігархами. Як це вплинуло на родину прем'єр-міністра, та як він виправдовується?

Прем'єр-міністр послідовно придушував будь-які спроби розслідувати цю справу. З повагою до всіх членів його уряду, які безумовно залучені в корупційні афери й відповідальні за них, їм немає жодної причини для відкривати секретні компанії в Панамі й трасти в Новій Зеландії.

Єдиний привід це зробити — отримати й «відмити» запаси. Наразі є два кримінальні провадження, але тільки тому, що екс-лідер опозиції зібрав усю публічну інформацію та написав петицію до суду. Суд почав розслідування, втім, урядові адвокати домагаються, щоб процес зупинили.

Ви казали, що журналісти на Мальті не зацікавлені в цій справі. Чому?

Люди та особливо журналісти воліють робити вигляд, що нічого не відбувається, адже це або суперечить їхнім політичним поглядам, або просто не хочуть вірити, ніби щось настільки жахливе сталося в їхній країні.

Моя мати була надзвичайно успішним незалежним журналістом. Успішніша за якусь команду медіа, наприклад, з 10 людей, що працювала 8 чи 9 годин на добу, намагаючись зробити матеріали, а моя матір їх завжди випереджала. Тож їм залишалося тільки наслідувати її роботу. І тепер вони просто не знають, звідки почати та що робити.

Тобто вони не знають, як проводити розслідування?

Узагалі-то ні. Моя матір була першою жінкою-журналістом, журналісткою-розслідувачкою та показувала всім, як це потрібно робити. Після її вбивства нікому більше бути прикладом. Також я підозрюю, що багато людей просто недостатньо відважні.

А як щодо мальтійців, які виходили на вулиці після вбивства?

Я вважаю, що цей рух росте. Але все одно більшість населення хоче забути про цей жахливий випадок і вдавати, ніби нічого не відбувається.

Утім гнів громадськості міцніє, як і дії уряду, спрямовані на придушення цього гніву і протестних рухів.

Вимога встановити справедливості справді зростає.

Розслідування вашої матері якось вплинули на суспільство, чи були якісь зміни?

Те, що моя мати встигла зробити — це започаткувати суспільний рух суспільства, який нині набирає сили. Ми можемо називати це ліберальним політичним рухом. Те, що вона встигла зробити, зруйнувало межі, які раніше всі боялися чіпати.

Вона була першою людиною, яка публікувала колонку під власним іменем. Адже всі інші, хто має подібні власні колонки в газетах, підписувалися псевдонімами. Вона заперечувала закони, які забороняли об'єктивне самовираження.

Але ви казали, що те, що вона робила, було небезпечним.

Я розумів: те, що робила мама, була надто важливим. Я не хотів, щоб вона ризикувала життям, не хотів, щоб вона його втратила.

Коли це сталося, я зрозумів, що нас ввели в оману. Моя мати розповідала історію за історією про корупцію, та нічого не змінювалося. Це був знак — щось подібне станеться.

Якою ви її пам’ятаєте?

Вона мала стільки енергії, нібито в ній жило одночасно 100 людей. Могла зробити й досягти ще багато чого. Вона так багато зробила, а їй було тільки 53 роки. Гадаю, що вона жила повноцінним життям.

Чи мала вона час для вас і ваших братів?

Ми з братами ніколи не казали мамі залишити роботу, адже вона завжди мала для нас час. Майже в усіх моїх спогадах з дитинства — друзі та моя матір. Вона забирала нас на пляж, у подорожі. Разом з батьком читала нам книжки. Навмисне так розпланувала життя: мала офісну роботу, а згодом працювала вдома, щоби бути з нами. Вона здобула ступінь магістра вже після нашого народження, потім почала вести власний блог і колонку. Вона досягла багато.

Але чому вона вирішила бути журналістом?

Я думаю, що поштовхом була її нетерпимість до несправедливості. Вона не витримувала знущання, ненавиділа, коли держава чи можновладці залякували людей, які не могли себе захистити.

Бажання вільно висловлювати думки вона зробила пріоритетом і для себе, і для інших людей, які не змогли цього зробити. Це мотивувало її. Вона казала, що це був один із найефективніших способів, щоб реально покращити країну, здійснити правосуддя, покращити стандарти демократії. Вона справді могла це зробити.