Жінко, знай своє право! Що таке Стамбульська конвенція?

На щорічному Марші жінок регулярно лунає теза про те, що Україні важливо ратифікувати Стамбульську конвенцію.

Міжнародний документ про запобігання насильства проти жінок, який Україна підписала однією з найперших ще у 2011-му, у нас досі не інтегрований у законодавство. Водночас пандемія лишень загострила проблему: в Україні повідомлення про випадки насильства у першій половині 2020-го почастішали на 40%. 

Як конвенція насправді захищає права жінок і що заважало Україні її ратифікувати — пояснює hromadske.

Що це за документ і як він працює?

Стамбульська конвенція, а точніше Конвенція Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок і домашнього насильства — це міжнародна угода Ради Європи, яку ратифікували щонайменше 34 країни. Важливість конвенції у тому, що це — перший міжнародний юридично обов'язковий законодавчий акт, покликаний захищати права жінок в усьому світі й у будь-який час — як мирний, так і упродовж війн. Він фіксує загальні принципи — як саме ці права мають захищатися.

І головне: цей документ встановлює кримінальну відповідальність за насильство проти жінок (зрозуміло, що вона діє лише у тих країнах, які ратифікували конвенцію). У низці статей конвенції її автори конкретизують, про які форми насильства йдеться: це не лише сексуальне й фізичне — ще психологічне, економічне, примусовий шлюб, примусовий аборт або стерилізація, каліцтво жіночих геніталій, «злочини, вчинені в ім’я так званої честі», переслідування.

Усі країни, які ратифікували конвенцію, зобов’язуються криміналізувати ці злочини. Успіхи у боротьбі з насильством у цих країнах оцінює Група експертів з дій проти насильства стосовно жінок і домашнього насильства.

Хоча у фокусі уваги конвенції саме жінки як найбільш вразлива категорія, підписанти документу наголошують, що його дія може поширюватися й на чоловіків, дітей або людей літнього віку — усіх, хто потребує захисту від насильства.

За даними ООН від 2019 року, понад третина жінок у світі щонайменше один раз за життя зазнавала насильства, зокрема сексуального. А у 2020-му ще й пандемія погіршила становище жінок у світі — ООН фіксувала не лише зростання випадків домашнього насильства, але й різноманітної дискримінації щодо жінок. Наприклад, саме жінки вдвічі частіше втрачали роботу, а частка жінок, які живуть за межею бідності, рекордно зросла. Якщо узагальнювати, у досягненні гендерної рівності за рік пандемії людство «відкотилося» на цілу чверть століття назад.

Чи є Стамбульська конвенція аж такою ефективною? Звісно, можуть виникати питання до тих же Грузії чи Туреччини, які ратифікували конвенцію, але де права жінок все одно систематично порушуються. Туреччина, до слова, подумує про те, щоби залишити конвенцію (яка була підписана у турецькому Стамбулі, як не парадоксально), яка начебто підриває «сімейні цінності». Влада Польщі теж заявляла про такий намір — причому до того, як заборонила жінкам робити аборти навіть через важкі хвороби та генетичні патології плоду, чим викликала надзвичайно бурхливу реакцію як всередині країни, так і за її межами.

Попри це, ратифікація конвенції — це важливий та потрібний крок, пояснює hromadske керівник київського бюро фонду Heinrich Böll Foundation Сєргєй Сумлєнний:

«Стамбульська конвенція передбачає, що у жінок є значно більше можливостей себе захистити, зокрема у міжнародних інституціях. Бо країна, яка ратифікувала цю конвенцію, бере на себе зобов’язання перед іншими державами-підписантами конвенції не тільки провести певні законодавчі зміни, але й мусить їх дотримуватися. І за невиконання теоретично її можна притягнути до відповідальності, хоча зробити це вкрай складно — і у цьому полягає проблема міжнародного законодавства».

В Україні ж уже якось протидіють насильству — навіщо ще й конвенція?

Питання захисту жінок від насильства наразі в Україні більш ніж на часі. ООН підрахувала, що саме жінки у нашій країні становлять 86% жертв зґвалтувань та 78% потерпілих від домашнього насильства.

Лише за десять місяців 2020-го жінки в Україні 174 386 разів повідомляли про домашнє насильство. Для порівняння упродовж усього 2019 року від жінок надійшло понад 114 тисяч таких звернень. У 2018 році повідомлень про насильство було 110 932. Зрозуміло, річ може бути не лише в загальному зростанні кількості випадків насильства, а радше у тому, що жінки все менше бояться звертатися до поліції.

Законодавство, яке захищає від домашнього насильства в Україні, частково враховує Стамбульську конвенцію, але є й невідповідності, які в ідеалі мала б «підтягнути» конвенція.

Зараз домашнє насильство в Україні підпадає як під адміністративне, так і під кримінальне законодавство:

• За перший випадок домашнього насильства передбачене адміністративне покарання: штраф (170-340 грн), 30-40 годин виправних робіт або до тижня в ізоляторі.
• Повторне вчинення домашнього насильства протягом року карається трохи жорсткіше: штраф (340-680 грн), 40-60 годин виправних робіт або 15 діб в ізоляторі.
• До кримінальної відповідальності можуть притягнути, якщо кривдник не зупинився після двох адміністративних стягнень і знову потрапив у поле зору поліції. Тоді порушнику загрожують громадські роботи від 150 до 240 годин, арешт до 6 місяців або обмеження волі до п’яти років чи позбавлення волі до двох років.

Вперше у незалежній Україні притягнули до кримінальної відповідальності за такі злочини відносно нещодавно — лише у 2019-му. Тоді набув чинності закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, який ідентифікує різні види насильства і криміналізує їх.

«Цей недолік має виправити Стамбульська конвенція, що вимагає від країн розслідувати усі випадки домашнього насильства як кримінальні злочини. Окрім того, ратифікація конвенції має стимулювати програми з розвитку мережі притулків для постраждалих, яких теж на сьогодні вкрай недостатньо», — каже Катерина Мітєва, речниця Amnesty International в Україні.

У лютому 2021-го Верховна Рада у першому читанні підтримала законопроєкт, який посилює адміністративну відповідальність за домашнє насильство. У проєкті пропонують вказати, що за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі відповідатимуть також військовослужбовці, поліцейські та інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. Оскільки наразі є труднощі з притягненням до відповідальності за домашнє насильство військовозобов'язаних, бо це не є порушенням, пов'язаним зі службою.

То чому ж Україна ніяк не могла ратифікувати Стамбульську конвенцію?

Про важливість цього документа говорили не лише юристи й активісти: негайно ратифікувати Стамбульську конвенцію Україну неодноразово закликали Європейський Союз, Рада Європи та міжнародна правозахисна організація Amnesty International.

У травні 2020-го Організація Об’єднаних Націй теж закликала Верховну Раду України прискорити ратифікацію Стамбульської конвенції. Це сталося після того, як петиція про ратифікацію Стамбульської конвенції на сайті Офісу президента набрала понад 25 тисяч голосів.

У червні 2021 року президент Володимир Зеленський обіцяв винести її на розгляд Верховної Ради, але зазначав, що перед подачею проєкту закону до парламенту свої пропозиції має надати Міністерство закордонних справ. Також оперативно опрацювати документ запропонували Міністерству соціальної політики. Але далі заяв справа не пішла.

Парламент попереднього скликання у 2016-му теж намагався ратифікувати Стамбульську конвенцію й імплементувати її норми в національне законодавство — але теж не вийшло. У розмові з hromadske експерти називають дві головні причини, які стали цьому на заваді.

Перша причина — ідеологічна. Нерозуміння понять, викладених у конвенції, яке замінюється домислами й маніпуляціями поборників «традиційних сімейних цінностей». Наприклад, важливим пунктом Стамбульської конвенції є тлумачення ґендеру. Відповідно до Статті 3 конвенції у це поняття вкладають «соціально закріплені ролі, поведінку і діяльність, які певне суспільство розглядає як властиві жінкам і чоловікам».

«Натомість цей термін пов’язують як не з руйнуванням сімей, то із введенням якоїсь третьої статі», — каже у коментарі hromadske Марина Легенька, віцепрезидентка громадської організації «Ла Страда Україна». І це без жартів: один з організаторів об’єднання «За сімейні цінності» у Верховній Раді й член партії «Слуга Народу» Святослав Юраш вважає, що поняття статі та ґендеру тотожні, а якщо внести поняття ґендеру в національне законодавство, з часом це дозволить взагалі змінити такі дефініції як «чоловік» та «жінка».

У 2016-му народні депутати теж заявляли про те, що Стамбульська конвенція містить «норми, які не прийнятні для українського суспільства й української духовності». На «допомогу» їм тоді прийшла й церква, яка намагалась не допустити нав’язування українцям «ґендерної ідеології».

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій і влітку 2020-го, коли знов обговорювалась ратифікація документа, нагадала, що «народ України в своїй більшості не підтримує ратифікацію Конвенції». Однак, стверджуючи це, духовенство не відсилається до будь-яких соціологічних опитувань або досліджень.

А втім, Сєргєй Сумлєнний каже, що з великою ймовірністю частина українців справді проти конвенції якраз через нерозуміння її положень. Саме це, на його думку, може бути головною причиною того, що ратифікація конвенції навряд чи «світить» Україні найближчим часом.

«Люди бояться цих змін, бо ті відбуваються дуже стрімко, і їм здається, мовби на них суне лавина. І світ, до якого вони звикли і який здавався їм ідеальним, бо вони не бачили іншого, зараз буде знищено, і буде казна-що. Але це безглуздя: йдеться лише про ширший захист прав людини від дискримінуючих практик”, — пояснює експерт.

Друга причина — відсутність політичної волі для ухвалення такого рішення

Сучасна Верховна Рада й президент продемонстрували, що вони роблять якісь реформи лише тоді, коли розуміють, що це дасть короткострокове зростання їхньої популярності, вважає Сумлєнний.

«Я не думаю, що Зеленський чи Рада, які мають купу інших питань — від загострення на Донбасі до розколу фракції “Слуга Народу” — будуть концентруватися на питанні конвенції, яке є дуже суперечливим».

Однак у Марини Легенької погляд на ситуацію більш оптимістичний.

«Складно спрогнозувати, звісно, коли буде ухвалено рішення про ратифікацію. Коли ми говорили про перший ратифікаційний пакет документів, я очікувала, що це станеться. Нині ж ми маємо зміну у складі парламенту, і, можливо, саме цей склад парламенту буде з більш виваженими підходами ставитися до ратифікації конвенції».

20 червня 2022 року Верховна Рада України нарешті підтримала ратифікацію Стамбульської конвенції.