Дві санітарки на сорок важкохворих. Чому психіатричні інтернати — вирок для українців, які туди потрапляють

Непридатний для життя корпус?

«Хлопці, не тикайте в нього пальцями», — каже санітарка до підопічних, які мене обступили. Їм цікаво розглядати чужинця. Попри гамір, чутно лайку — працівниця просить поводитися ввічливо. 

На початок листопада в інтернаті були 203 чоловіків, 128 із яких — недієздатні. Помічаю й чоловіка з відео: він знову лежить, накрившись пледом, — цього разу вже на дивані. 

З 2022 року інтернат орендує два корпуси «Обласної психіатричної лікарні с. Орлівка». В один заїхали на 5 років, і там зробили ремонт. В іншому не робили — оренда була на 3 роки. Тут смердить сечею, на підлозі — побита плитка, зі стін пооблітала штукатурка. Менші палати розраховані на 4 ліжка, більші — на 11. 

Директор закладу Микола Добринік спершу відхрещується, що відео, яке отримала наша редакція, записане в них, а тоді пояснює: 

«Напевне, санітарки, а їх двоє на 42 тяжкохворих, не встигли всіх помити й перевдягнути. Дехто в такому стані, що постійно намагається зірвати із себе одяг, зробити дефекацію і все розмазати по стінах. Їх могли посадити в кімнату, щоб не порозбігались». 

Нині приміщення, зафіксоване на відео, зачинене. Скло на дверях відсутнє. І крізь дірки видно, що і в цій, і в інших кімнатах — порожньо. Підопічних почали переселяти до оновленого корпусу, пояснює Добринік. Але 40 людей, найважчих пацієнтів, поки що лишаються у старій будівлі, яку 1 листопада представники омбудсмена в Рівненській області визнали непридатною до проживання. 

Однак завідувачка господарської частини закладу каже — зробили все, що змогли: «Ми з такої жуті починали. Цей корпус був у такому жахливому стані, коли ми сюди прийшли у 2022 році, що я сиділа й плакала — не знала, що робити. Вклали у нього понад 2 млн гривень».

Натомість керівник лікарні Олександр Задорожний усе заперечує. Каже, що це був найкращий корпус у закладі. Зокрема, на підлозі був лінолеум, коли інтернату передали приміщення, тепер же там фарбований бетон. А стіни не були пошарпані. 

«У нас так само пацієнти можуть вікна вибити, але ж ми не залишаємо приміщення без вікна. Буває, розбивають унітази та умивальники — міняємо», — докоряє він. 

«Мало хто захоче працювати за 7,5 тисячі грн»

Крім обдертих стін, в інтернаті є ще одна велика біда. На всіх найтяжчих підопічних — лише дві санітарки. Працівники кажуть, що заклад розрахований на людей із легкими розумовими порушеннями, як-от деменція. Натомість є вкрай складні випадки. Та й навіть у «легких» підопічних за двадцять років хвороба прогресує до важкої форми.

«Це важка робота. Вже другого дня хотіла звільнитись, але звикла — як і хлопці до нас. З ними теж хтось має працювати», — каже медсестра Раїса.

Тут людей не лікують, лише утримують. Йдеться про так звану підтримувальну терапію — якщо стан підопічного погіршується, його відправляють на стаціонарне лікування до психлікарні або в Орлівці, з якою ділять територію, або в Острозі. Деякі з мешканців потребують постійного лікування саме у психіатричній лікарні. 

«В Орлівській психлікарні кажуть, що в них місць немає. Ми декількох чоловіків завезли до закладу в Острозі, вони теж не хочуть приймати, бо хлопці дуже тяжкі. І виходить замкнуте коло: з нас вимагають, а назустріч нам ніхто не йде», — скаржаться співробітники.

Зміна медсестри Раїси починається вранці з обходу. Лікар призначає медикаменти, і медпрацівники оглядають підопічних. Якщо є скарги на здоровʼя — чоловіків везуть до лікарні на обстеження.

«Не було таких випадків, щоб хлопці сильно бушували. Звичайно, може бути різне, але у нас є психолог. Якщо стан підопічних загострюється, то їх перенаправляємо до психлікарні. Але там не завжди беруть — бракує місць», — додає Раїса.

У корпусі з ремонтом саме обід. У їдальні працівниці розклали на столах тарілки з кашею, ковбасою та овочевим салатом. Тут кімнати з новими ліжками та світлими стінами. Вбиральні відремонтовані й чисті. 

Та перевірка омбудсмена знайшла огріхи й в оновленому корпусі — душові не обладнані для людей з інвалідністю. Працівники інтернату пояснюють — перевіряльники прийшли в понеділок, а напередодні на вихідних підопічні зламали душ, тож його не встигли відремонтувати. А інженер із ремонту після зауваження директора взагалі звільнився.

«Людина не хоче працювати за мінімальну зарплату, ще й з такою з такою відповідальністю», — пояснює директор. 

Хоч тримач душу полагодили, працівників в інтернаті бракує. «Мало хто погодиться на роботу за 7,5 тисячі гривень, не всі витримують такий контингент», — додає завгосп. 

Також перевіряльники виявили, що в інтернаті неналежно перевіряли кров. Коли пацієнти вживають певні препарати, аналіз слід робити щотижня, а не щомісяця. 

Але заклад не має своєї лабораторії. Раніше для забору крові приїздила бригада з поліклініки, але тепер вони виконують іншу роботу. Тож інтернат тепер самостійно буде привозити лаборанта, щоб робити аналізи стільки разів, скільки потрібно. 

Повільна смерть чи повноцінне життя?

За 15 кілометрів від Рівного біля села Боянівка, серед лісу, є ще одне відділення психоневрологічного інтернату. Для жінок. Будівлі тут розкидані на великій території, засадженій кленами та соснами. У центрі — фонтан. 

«А ви вірите в езотерику?» — запитує підопічна Тетяна. Медсестра заводить мене до неї в кімнату і дозволяє з нею поговорити — жінка дієздатна. Тетяна саме вишиває рушник. Кімнату ділить із сусідкою Ларисою. На стінах поруч з обома ліжками — килимки. На ліжку Лариси багато м’яких іграшок, над ним висять ікони Богородиці.

Тетяна вбрана у червону шапочку, на шиї — золотиста сумочка й чотки. На її поличці — книги «Практична магія», «Дорогоцінна книга сучасної відьми», «Ілюстрований травник». З програвача лунає музика. Вітні Г’юстон та Майкл Джексон — її улюблені співаки. 

«Я теж мало вірю в езотерику, але ж воно працює, розумієте? Звільняє свідомість від критики та дискомфорту. Вирівнює духовний рівень», — додає жінка.

Тетяні — 57. В інтернаті прожила 21 рік, сюди її забрала соцслужба після того, як жінка пішла з дому. Вона з Камʼянця-Подільського. В інтернаті, розповідає, не треба турбуватися про їжу, можна вишивати, продавати вироби, а за вторговані гроші купувати нові книжки. Свої роботи продає навіть працівникам. «Таких сорочок, як у Тетяни, більше ніде не знайдете», — каже з гордістю медсестра. 

Наталя літнього віку. У неї коротке й сиве волосся, а ще великі виразні очі. У цьому інтернаті — майже 22 роки. Її кімната скромна, але світла й акуратна. Ліжко застелене рожевим пледом, постіль — у квіти, на підлозі розстелений килимок. Вона теж вишиває і пише вірші.

«Не думала, що мені буде так добре. Тут тепленько. Гарна у мене старість — маю хобі. Це і мій мікробізнес, клієнти самі мене знаходять — це мої знайомі, працівники інтернату», — розповідає бабуся. Вечорами до неї приєднуються санітарки — разом вʼяжуть шкарпетки для військових.

Культурну роботу в Боянівці організовує соціальний працівник за 3 тисячі гривень на пів ставки. Для підопічних проводять тематичні заходи: вони декламують вірші, співають пісні, малюють. До організації таких подій долучаються також громадські та релігійні організації.

У закладі є й такі жінки, чий психічний стан не дозволяє брати участь в активностях. Але працетерапію рекомендують усім: для когось достатньо самостійно розчесатися, а хтось дієздатний, наприклад, може висадити квіти на клумбі.

«Тут умови — во!»

У корпусі неподалік живуть переселенці, які раніше перебували в аналогічних закладах Донеччини. Лариса до квітня 2022 року була в інтернаті селища Комишівка: «Тут умови — во! А в Комишивці було по-різному».

Жінка на колісному кріслі через ампутовані кінцівки. Має протези, працівники намагалися навчити її ходити, але поки що не вдається — Лариса все одно падає. До слова, реабілітолога та необхідного обладнання в інтернаті немає.

«У нас і за ліцензією цього не передбачено. Коли я обійняв посаду керівника інтернату, то запропонував ввести посаду реабілітолога. Мені відповіли: “Ми можемо зробити це, але де ви фахівця знайдете? Спершу знайдіть”», — пояснює Микола Добринік.

І додає: їм бракує лікарів-психіатрів. У Боянівці психіатр працює лише на пів ставки — приїжджає консультувати. Вакансію завідувача відділення з зарплатою 20 тисяч гривень пів року не можуть закрити — немає охочих. 

Загалом, підтримувальна терапія відбувається так: є пожиттєві препарати. Інші ліки психіатр призначає після оцінки стану підопічного: комусь можуть змінити дозу чи різновид. Видають таблетки переважно зранку та ввечері. Також можуть призначати уколи.

«От у нас є епілептики, їм треба пожиттєво карбамазепін. Цілодобово залишаються медсестри, які спостерігають за станом підопічних і повідомляють про це лікаря», — розповідає старша медсестра Зоя.

Є протоколи щодо контролю болю. Якщо хтось з утриманців поскаржиться на головний біль, їм поміряють тиск, температуру, після чого медсестри можуть дати ібупрофен. За алергічних реакцій, наприклад на укус бджоли, медсестри консультуються телефоном із лікарем або викликають швидку допомогу. Це все фіксується в журналі.

Якщо хтось із мешканців починає «бушувати», санітарки спершу намагаються заспокоїти розмовою. У випадках сильного збудження лікар-психіатр призначає заспокійливі препарати. Але якщо лікаря немає на місці, викликають «швидку».

До слова, утримання одного підопічного обходиться в середньому до 15 тисяч гривень на місяць. Для порівняння, Україна витрачає на одного російського військовополоненого 10 тисяч. Мешканці отримують пенсії за інвалідністю та за віком. Дієздатним гроші дають на руки. Іншим соцпрацівники за їхні гроші купують продукти. 

Торік перевірка від уповноваженого з прав людини теж виявила порушення в Боянівці. Зокрема, зафіксували, що згідно з наказом лікаря збуджену підопічну ізолювали в кімнаті посиленого контролю. Там була встановлена відеокамера, через яку за жінкою наглядали медсестри.

Перевірка назвала порушенням те, що в інтернаті не був постійно присутнім лікар. Кімнату після цього випадку перетворили на таку, у якій перуть і прасують білизну. На місці, де стояла камера, лишився відбиток на стіні.

Хто крайній?

Психлікарню в Орлівці нині реорганізовують у філію Інституту судової психіатрії. Тут за рішенням суду вже лікують 250 пацієнтів, які вчинили злочини і яких експертиза визнала хворими. Їх привозять із різних регіонів. Через це лікарні потрібен корпус, який інтернат узяв в оренду на три роки. 

Керівник обласної психіатричної лікарні Олександр Задорожний розповідає, що ​​пише листи керівництву інтернату й просить розірвати договір оренди. Через неналежний стан приміщення. За його словами, корпуси зʼєднані, а з інтернатського постійно лунають крики та смердить. 

Водночас директор інтернату Микола Добринік запевняє, що підопічних із корпусу, на який претендує лікарня, переселять у кращі умови до кінця року. Мовляв, цього не зробили раніше, бо не було куди подіти людей. Вирішувати це має обласний департамент соцполітики. 

Керівниця департаменту Роза Слободенюк каже, що мешканців перевезуть в Острозький психоневрологічний інтернат: «Це вирішуємо ще з літа. В Острозі ми готуємо приміщення, щоб переселити туди підопічних».

Цей матеріал створено за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.