Хірургія надії: як пластичні хірурги допомагають військовим повернутися до життя

Давнина: відрізані носи

Перші пластичні операції почали робити у Стародавньому Єгипті та Індії. 

Є трактат, написаний понад 1,5 тисячі років до нашої ери, у якому єгиптяни розписали, як лікувати травми. Цікаво, що 30% трактату стосувалися відсутності носа. Виявляється, в ті часи, щоб психологічно знищити людину, їй відрізали носа. Так карали за різні злочини, зокрема за подружню зраду.

Тому відновлення носів мало попит. Стародавня індійська ринопластика передбачала пересадку шкіри з лоба або щоки на пошкоджений ніс. Лікар вирізав невеликий клаптик шкіри, залишаючи «ніжку». Потім перевертав його та накладав на пошкоджений ніс. Клаптик живився із судин у «ніжці», доки не приростав до нового місця.

У книзі британського історика Артура Бешема «Диво, яким була Індія» зазначено: «Особливої ​​уваги заслуговують пластичні операції стародавніх індійських лікарів — вони вміли відновлювати носи, вуха і губи, втрачені чи скалічені в бою або за вироком суду. У цій сфері індійська хірургія випереджала європейську аж до XVIII століття, коли хірурги Ост-Індійської компанії не визнали для себе принизливим учитися в індійців мистецтва ринопластики».

У XV та XVI столітті італійські хірурги використовували подібний до індійського метод. Для формування носа вони брали шкіру з руки, а не лоба чи щоки. Пацієнт мав тримати руку біля голови протягом 15-20 днів! Тільки після цього можна було відсікти «ніжку». 

«Обидва методи абсолютно підходять до нашого часу. Я і той, і той пробував, але індійський кращий, бо ходити з піднятою рукою довго й незручно. Індійський метод вважається золотим стандартом. Індуси взагалі просунуті: використовували й нитки з льону, і сухожилля тварин», — розповідає Дмитро Слоссер.

За його словами, пластичну хірургію довго не визнавала церква. Мовляв, людина така, як є, з волі Божої, тому нічого її міняти. Через це, наприклад, в Італії хірургів вважали злочинцями й ховали на неосвяченій землі разом із самогубцями.

Ситуація змінилася, коли у XX столітті Папа Римський Пій XII сказав, що схвалює пластичну хірургію, бо вона лікує не тільки тіло. Вона лікує й душі.

підтримати

Війни XX століття: накладні маски, пацієнти-наркомани

У минулому столітті Перша та Друга світові війни залишили багатьох молодих військових зі спотвореними обличчями. Шрапнель перетворювала їх на криваве місиво. Через це та жахливі каліцтва поранені йшли на самогубства.

Але кожна війна дає поштовх до розвитку медицини. Провідний хірург часів Першої світової — новозеландець Гарольд Гілліс — методом проб і помилок намацував шлях, який би поєднував функціональність та естетику. Казав, що лікар зі скальпелем має бути подібним до скульптора, а не водопровідника.

Справи в його часи просувалися важко, враховуючи, що антибіотиків ще не вигадали, а для знеболення використовували опій. Це робило деяких пацієнтів наркозалежними. Однак під час воєнної кампанії Гілліс виконав понад 11 тисяч операцій і став таким профі, що інколи мусив доводити, що створені ним ідеальні носи справжні, а не накладні. Це пов’язано з тим, що тоді набували популярності маски, які для поранених виготовляли скульптори і які точно відтворювали риси обличчя.

«Коли я дивлюся на результати пластичної хірургії цього лікаря, вважаю їх прекрасними. А минуло понад сто років! Багато сучасних пластичних хірургів України були б раді отримати настільки хороший естетичний ефект», — зауважує Дмитро Слоссер.

Важкі поранення, обмороження, опіки, переломи й ушкодження нервів, яких зазнавали солдати під час Другої світової війни, дали поштовх для відокремлення пластичної хірургії в окрему медичну спеціальність. З 1940-го до 1970-х років у США та Європі було розроблено величезну кількість унікальних способів пластичної корекції. 

У колишньому СРСР до 1990-х не існувало окремої спеціальності «пластичний хірург». Були свого роду інститути краси, де лікували недоліки шкіри. Зменшити живіт, виконуючи якусь операцію, могли звичайні хірурги. Ринопластикою (переломами носа та вродженими вадами, як-то капловухість) займалися лікарі-лори. 

Вміє і вухо скласти, і носа

Дмитро Слоссер закінчив Львівський медичний інститут за спеціальністю «Хірургія». Освіту пластичного хірурга здобув на початку 2000-х в Ізраїлі.

«Коли я повернувся в Київ, підійшов до одного відомого пластичного хірурга, сказав: “Хочу працювати у столиці, але є пропозиція їхати в москву”. Він мені відповів: “Давай у москву, там краще”. Пізніше я зрозумів, що він хотів позбавитися конкурента. Так на 12 років я застряг у росії».

У розпал Революції гідності Слоссер за покликом серця повертається до України. Виконує операції, які покращують зовнішність. Його запрошують експертом у телевізійні проєкти «Поверніть мені красу», «Я соромлюсь свого тіла», «Говорить Україна» та інші. Паралельно займається реконструктивною хірургією, а саме реконструкцією вуха. Це унікальні операції, які вміють робити не більше 100-120 фахівців у світі.

Слоссер першим в Україні виконав реконструкцію вуха японським методом, який дає найкращий естетичний результат. Він вирізав фрейм (каркас, рамку) для вуха із чотирьох ребер.

«Я в дитинстві захоплювався різьбленням по дереву. Це схоже», — жартує лікар.

Каркас вставляв під шкіру, і пів року пацієнт ходив із ним, поки формувалося своє вухо. Потім фрейм виймали.

Із часом спеціальністю Слоссера стала й реконструкція носів. З-поміж приблизно 200 пластичних хірургів в Україні він мав найбільший досвід у цій царині. До повномасштабної війни Слоссер здебільшого відновлював носи зі вродженими вадами або відкушені собаками. Але завдяки досвіду, який здобув в Ізраїлі, вмів оперувати й воєнні травми. 

«Я пройшов хорошу практику в цій країні, — каже він. — Там немає військових шпиталів — там лікарні, у яких оперують і депутатів, і безхатьків, і військових. Тобто надходили різні пацієнти. До того ж я був там у той час, коли під час терактів підривали автобуси, і поранених із бойовими травмами привозили відразу до нас. 

Я зіштовхнувся з настільки різними травмами, що це дало мені фори перед колегами в Україні після повномасштабного вторгнення. Вони уміли виконувати конкретні естетичні операції але, на жаль, не реконструктивні. І я вирішив використати свої знання для допомоги нашим військовим».

Як зробити з нічого щось

Слоссер зауважує, що нинішня російсько-українська війна відрізняється від інших характером ушкоджень. Поранення більш травматичні, потребують складнішого лікування і тривалого відновлення.

«Якщо є комбінована травма, то спершу рятують життя. Цим займаються хірурги, травматологи. Пластичні хірурги виходять на сцену в кінці, бо пластика не найнеобхідніша річ, хоч і важлива психологічно. Це трапляється десь через рік після поранення. Саме тому на початку великої війни ми оперували менше, а зараз точно маємо одну операцію на тиждень», — розповідає Дмитро Слоссер, який працює у клініці естетичної хірургії Nove Tilo в Києві.

Військових із травмами носа до нього спрямовують здебільшого колеги. Але є й ті, хто звертається напряму самостійно. Операції, які за кордоном коштують 25-30 тисяч доларів, бійцям роблять безплатно. Ці витрати клініка покриває із заробітку на звичайній естетичній хірургії.

Ринопластика відбувається в кілька етапів (їх може бути 6-7) з інтервалом у кілька місяців. Хірургам потрібно зробити і каркас носа (хрящі беруть із ребер чи вух), і вистелити внутрішню слизову, і накрити це шкірою (беруть із лоба).

«З більшого легше робити менше, а з меншого (або коли його взагалі немає) більше — складно», — Дмитро зітхає і показує фото пацієнтів до операції. 

Є носи зовсім зчесані уламками. На фото після операції, загоєння і відновлення носи наче дивом з’явилися на обличчі. За словами пластичного хірурга, неможливо повністю відновити ніс таким, яким він був у пацієнта до поранення. Однак фахівці стараються зробити його максимально схожим.

«Головне, щоб ніс не привертав уваги, не впадав в очі, щоб він добре функціонував. Всі наші пацієнти щасливі».

Ці слова в коментарі hromadske підтверджує 31-річний Ілля Пилипенко, ветеран російсько-української війни. Він був механіком-водієм танка, і під час наступу на Херсон 2022-го виїхав на заміновану дорогу. Танк підірвався, Ілля не міг одразу з нього вилізти, тому дуже попік руки, ноги й обличчя.

«Пізніше рани загоїлися, але дуже деформувався обгорілий ніс. Коли я пройшов загальне лікування і запротезував ногу, шукав лікаря, який би щось зробив із носом. На мене витріщалися чужі люди, я почувався невпевнено, самооцінка впала. Моя дерматологиня запевнила, що кращого за Дмитра Слоссера в нашій країні годі й шукати», — згадує військовий.

Він розшукав пластичного хірурга в соціальних мережах, подивився його роботи. Сподобалися.

«Я побачив, що одному хлопцю він із нуля сформував ніс. Записався на консультацію, і ми почали цей шлях. Поступово стала формуватися картинка, яка мені до душі. Це впливає на самооцінку, на мій стан задоволення собою», — Ілля стверджує, що знайомим його новий ніс здається гарнішим, ніж його власний до поранення.

Якщо котромусь із бійців потрібна ще якась операція, наприклад із відновлення щелепи, нижньої губи чи очей, до команди залучають фахівців за цими напрямами реконструктивної хірургії.

«В Україні багато людей, які хочуть робити щось корисне. Це не лише хірурги-волонтери. Я знаю багато косметологів і дерматологів, які у своїх клініках безплатно абсолютно лікують рубці. Є фармкомпанії, які виділяють препарати для такого лікування. Тобто медики відкриті для допомоги військовим», — каже Дмитро.

Він переконаний, що місія пластичних хірургів зараз у тому, щоб максимально повернути наших героїв до нормального життя. 

«Один боєць втратив дві ноги. У Львові йому зробили протези, ми виконали реконструкцію ока, реконструкцію носа. І він такий натхненний, що знову рветься в бій.

Інший недавно написав, що після наших операцій відновився, одружився і щасливий. Я радію таким історіям і ще більше хочу допомагати», — ділиться хірург.